77. Зернове гос-во України; суть, н/г значення, галузева структура, проблеми та перспективи розвитку.
Посівні площі на території України в 1995 р. становили 30,1 млн га, в тому числі під зерновими культурами — 14,1, технічними — 3,7, картоплею і овоче-баштанними — 2,1 і кормовими культурами — 10,9 млн га. Площа чистих парів становила 2,0 млн га.
Зернові культури займали останніми роками 42—47 % посівних площ. Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В У. вирощ майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими прир-екон умовами.
Осн хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп'яними – просо, гречка і рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза і овес. зернобобовими – горох.
Озима пшениця — основна продово-льча зернова культура, по-сіви якої займають до половини зернового клину. Наивища кон-центрація їх у степовій (понад половина посівів) і лісостеповій зонах (понад третина). Значно менше посівних площ ігід озимою пшеницею на Поліссі.
Озиме жито — цінна продовольча ку-льтура. Основні його посіви зосереджені на Поліссі (понад 60 % усіх його посівів), в районах Карпат і деяких лісостепових районах.
Ярий ячмінь — Друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валовими зборами зерна. Посівифозміщені переважно в північному Степу і Лісостепу, а також в їіередіірських та гірських районах Ка-рпат. Озимий ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах Криму.
Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура. її основні посіви зосереджені у Степу і південній частині Лісостепу,
Овес — допоміжна фуражна культура. Найбільшу частну в структурі посівних площ овес займає на Поліссі і районах Карпат.
Просо, гречка, рис — цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській).
Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше – у степових.
Рис в Україні почали сіяти у ЗО-х роках. У 1933 р. посіви рису займали 24 тис. га і знаходилися в Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.
Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох. люпин, вика, менше – соя, сочевиця. квасоля, боби. чина та ін. Середня урожайність зернових становить 32,1 ц з одного га.
79. Технічні культури України: сучасний стан і вплив на формування спеціалізованих АПК. Проблеми та перспективи розвитку.
Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в У. є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.
Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 % посівних площ технічних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4 посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-трацією посівів характеризуються Вінницька, Хмельни-цька, Терно-пільська. Черкаська та Чернівецька області. Решта посівів знах. в північному Степу, південному Поліссі та Передкарпатті. Україна — найбільший бурякосіючий ареал у світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.
Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному і центральному Степу.
Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в передгір’ях Карпаті Найбільші посівні площі під льоном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській, Чернігівській, Київській, Рі-вненській, Львівській, Во-линській та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.
Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров'ї.
Найбільше хмелю вирощують на Жи-томирщині, Рівненщині, Сумщині.
3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин. 3 лікарських найбільш поширені шавлія, валеріана, звіробій, беладонна, ромашка та багато інших.
Останніми роками стабілізувалися на рівні 1,4—1,7 млн га площі під картоплею, яку вирощують скрізь, але найбільше в поліській зоні.
81. Тваринництво України: сучасний стан, роль у формуванні спеціалізова-них АПК. Проблеми та перспективи роз-витку.
Тваринництво не тільки постачає населенню високоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.
На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.
У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.
Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію. Поголів'я ве-ликої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.
Свинарство набуло переважного роз-витку в районах інтенсив-ного землеробства, зокрема картоплярства. промислової переро-бки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового госпо-дарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.
Птахівництво — одна з найвисокопродуктивніших галузей тва-ринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизо-вана галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на те-риторіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенден-ція до на-ближення його до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд шт. за рік.
Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачан-ням концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець і кіз (у 1995 р.). У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.
Не втратила свого значення і така га-лузь, як конярство. Пого-лів'я коней ста-новить в Україні менше, ніж 1 млн.
інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових областях, зокрема в західних.
Бджільництво сконцентроване в Сте-пу, Лісостепу і Карпатах.
Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепо-вих та карпатських областях.
Певного розвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових областях.
85. Текстильна прмисловість України: галузева структура, принципи розмі-щення та основні центри.
Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість ігідприємств були невеликими. Деяке пожвавлення їі розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові.
Бавовняна промисловість для вироб-ництва тканин є першою серед гадузей текстильної промисловосгі. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що ви-робляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фар-бувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Основні бавовняні підприємства ро-зміщені у Херсоні і Терно-полі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний ком-бінат), Нововолинську (бавовняна фабрика). Полтаві (прядильна фабрика). Києві (ватноткацька), Чернівцях, івано-фран-ківську, Ко-ломиї, Коростишеві та Ра-домишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (нит-кова фабрика).
Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей тек-стильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу. тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не зберегдося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богус-лаві, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську— тон-косуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.
У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закар-патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних во-локон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20,5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосе-реджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з нату-рального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штуч-ного і синтетичного волокон, у Луган-ську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовля-ють шовкові тканини технічного призначення.
Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський пе-ріод. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Жито-мирському льонокомбінатах. Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. ГИдприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.
Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і влас-ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод. повністю задовольняючи потреби України. Части-ну продукції експортують.
Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Хар-кові, Львові, Одесі, Житомирі, Микола-єві, Сімферополі, Чернівцях, До-нецьку, івано-Франківську, Дніп-ропетровську, Луганську, Хмель-ницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). УХаркові, Житомирі, Чер-нівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.
30. Паливна пром-ть Укрїни: галузева структура, принципи розміщення та ос-новні центри.
Паливна пром. включає в себе як основні галузі (вугільну, нафтову, газову), так і допоміжні (торфову і сланцеву).
Вугільна промисловість є давньою і традиційною галуззю. В залежності від вмісту вуглецю та інших елементів вугілля поділяеться на буре, коксове, антрацит. За признач. вугілля поділяють на коксівне та енергетичне. Україна має великі запаси (до 200 млрд. т) високоякісного вугілля, яке більшою частин заляг на значній глибині у Донецькому. Львівсько-Волинському, Придніпровському басейнах. Не див-лячись иа тимчас кризу, значення вугільноі галузі для У. постійно зростає. У 6О-х роках щорічний видобуток вугілля становив 100-160 млн.т, за 1994-95 видоб скорот до 80-90 млн.т на рік. 75% вугілля використ як паливо, 25% - як технологічна сировина для чорної металургії, хімпром та деяких інших галузей. Вугільна пром. є інтегрованою галуззю: Україна експортує і імпортує вугілля (з по-зитивним загальним сальдо). 3 видобутого вугілля до 80% спож-ся в державі, а 20% -експортуеться (переважно в Росію та країни Центр Європи).
92. Електроенергетика Придніпров’я: передумови розвитку, структура, осно-вні електростанції.
Енергетика району грунтується на використанні місцевих гідроенергетичних ресурсів, привізного донецького вугілля, шебелинського газу і місцевого бурого вугілля. Електростанції Придніпров'я належать до Південної енергосистеми.
Побудова Дніпрогесу (потужністю 650 тис. кВт) свого часу розв'язала дуже важливі народногосподарські проблеми Придніпров'я: створена енергетична база для важкої промисловості, забезпечені умови для електрифікації сільського господарст-ва, відкрито наскрізне судноплавство Дніпром. У 1959 спорудж Кременчуцьку ГЕС (потужн 625 тис. кВт), у 1963 р. почала діяти ще одна ГЕС — Дніпродзержинська (потужн 325 тис. кВт). Найбільшими ТЕС є Придніпровська, Дніпродзержинська і Криворізька ДРЕС.
Велику роль в енергетичному балансі Придніпров'я починають відігравати природний та коксівний газ. Природний газ одержують з родовищ Східноукраїнської нафтогазоносної області, яка знаходиться за межами району. Так, від Шебелинського родо-вища (Харківська обл.) прокладено га-зопровід до Дніпропетровська, Дніпродзержинска, Нікополя, Запоріжжя, Кривого Рогу.
93. Електроенергетика Донбасу.
Основа електроенергетики – потужні ДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Слов’янська, Курахівська, Миронівська, Зуївська ДРЕС-2 (Донецька обл.), Луганська (м. Щастя), Міусинська, Лисичанська (Луганська обл.). Вони, а також ТЕЦ нележать до – одного з нацбільших у країні вироюбничих енергетичних .
94.Електро-енерг. Поділля і Полісся.
Енергетична база зміцнюється за раху-нок Ладижйнської ДРЕС і Хмельницької АЕС, де завершується бу-дівництво другого енергетичного блоку. Україна має значні виробничі, природні й трудові ресурси, до того ж надзвичайно вигідне економіко-географічне і геополітичне розміщення у центрі Європи з прямим виходом до головних сухо-путних і морських шляхів сполучення. Паливно-енергетичний комплекс грунтується на кам'яному ву-гіллі (Нововолиііське родовище), торфі (Журавичі, Маневичі, Сонне у Волинській обл., Моквин, Смига, Клесів, Чемерне у Рівненській обл.), а також Рівненській АЕС. Енергія надходить ще з Добротвір-ської ДРЕС (Львівська обл.). Природний газ подається по газопрово-ду Івацевичі — Долина та Дашава — Рівне — Костопіль.
96. Донецький вугільний басейн, його місце у вугільній пром-ті України, особ-ливості, основні проблеми та перспек-тиви розвитку.
Основне багатство надр Донецького екон р-ну — кам'яне вугілля. Є поклади марок вугілля від довгополум'яного (Д) до антрацитів (А). Запаси коксівного вугілля (марки К, ПС, ПЖ) становлять 13%, їх частка у видобутку — 40 %. Основні запаси — у районах Старого Донбасу (так звана "Гірничопромислова зона"). Пласти кам'яного вугілля малопотужні, їх товщина 40-70 см. Рідше трапляються півтора- та двометрові пласти. Як виняток можна назвати пласт "Велетень", що залягає поблизу станції Хацапетівка і має потужність 5 м. Налічується до 400 вугільних пластів, які залягають похило і навіть вертикально. Нерідко пласти виклинюються. Марки довгополум'яного вугілля (7500 ккал.) залягають на півночі вугленосної зони, антрацитів — у центральній частині, коксівні марки (ПС – 8500 ккал.) — у південно-західній частині. Поклади вугілля поширені в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька обл.), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська обл.). Забезпеченість розвіданими запасами на рівні видобутку 1980 р. становить у Луганській області 125 років, у Донецькій — 77 років. За запасами антрацитів Донбас посідає перше місце в світі.
Донецький регіон і надалі залишатиметься провідним районом видобутку кам'яного вугілля (на 1 січня 1995 р. розвідано 52 площі для будівництва нових потужних шахт) в Україні, незважаючи на високу со-бівартість його видобутку.
97. Чорна металургія Донбасу: переду-мави і особливості розвитку. Основні центри.
На місцевому коксівному вугіллі та довізній залізній руді пра-цює чорна металургія. Підприємства повного металургійного циклу розміщені у Маріуполі (комбінати "Азовсталь" та ім. Ілліча), Макі-ївці, Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Алчевську; заводи не-повного циклу — в Костянтинівці, Алмазному (Алмазнянський фе-росплавний), Луганську (трубопрокатний), Харцизьку (трубний та сталедротовоканатний), Лутугиному (завод прокатних валків).
98. Чорна металургія Придніпрв'я: пе-редумови і особливості розвитку. Ос-новні центри.
Чорна металургія — провідна галузь промислового комплексу Придніпров'я, яка історично склалася тут на основі винятково сприятливих природних умов: великих покладів залізних і марганцевих руд, близькості Донецького вугільного басейну з ве-ликими покла-дами коксівного вугілля. Металургія повного циклу представдена тут заводами ім. Г. 1. Петровського та ім. Комінтерну (у Дніпропетровську), "Криворіжсталь" (у Кривому Розі), ім. Дзержинського (у Дріпродзержинську), "Запоріжсталь" ім. Орджонікідзе (у Запоріжжі). Ці заводи були модернізовані, внаслідок чого їх потужності значно зросли. Так, на Криворізькому металургійному заводі збудовано найпотужнішу в Європі доменну піч об'ємом 2700 м3 і споруджено новий мартенівський цех з сучасними печами.
Крім заводів повного циклу, в районі працюють і переробні металургійні заводи: в Дніпропетровську – завод ім. К. Лібкнехта (виробництво труб і коліс для залізничних вагонів) та трубопрокатний завод, Нікополі (трубопрокатний), Новомосковську (вир-во жерсті), Запоріжжі "Дніпроспецсталь" ім. Кульміна (вир-во різних марок електросталі). Запоріжжя стало центром такої нової галузі перспективної металургії, як порош-кова. До комплексу підприємств чорної металургії Придніпров'я належать також заводи феросплавів у Запоріжжі і Нікополі.
У Криворізькому залізорудному басейні дуже гострою є проблема постачання підприємств чорної металургії технічною водою, яка була розв'язана в результаті будівництва 55-кілометрового ка-налу від Каховського водосховища руслами річок Базавлук і Кам'янка до території заводу "Кри-воріжсталь", де він закінчується великим водосховищем. Канал не лише розв'язує проблему водопостачання, а й забезпечує можливість зрошення.
99. Машинобудування Донбасу: особ-ливості розміщення, галузева структу-ра, проблеми і перспективи розвитку.
Машинобудівний комплекс регіону виробляє машини та обладнання для металургійної, гірничої, хімічної та інших галузей промисловості, для транспорту і будівництва. Провідні підприємства: ВО "Новокраматорський машинобудівний завод", Горлівський машинобудівний завод, Маріу-польський завод важкого машинобудування, ВО "Луганський тепловозобудівний завод", Луганські – колінчастих валів та автоскладальний заводи, Сєверодонецьке науково-виробниче об'єднання обчислювальної техніки "Імпульс", Стаханоівський ваго-нобудівний, Красноріченський верстатобудівний, Первомайський електромеханічний, машинобудівні заводи в Донецьку, Краматорську, Слов'янську, Ясинуватій, Дружківці, Дебальцевому, Артемівську, Торезі, Сніжному, Красному Лучі та ін.
100. Машинобудування Придніпров'я: галузева структура, розміщення основ-них галузей, проблеми і перспективи розвитку.
Значна частка в структурі промисловості — машинобудування і металообробка. Машинобудівні підприємства Придншров'я спеціалізуються на виробництві металургійного та гірничого устаткування, металоконструкцій (у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, Запоріжжі), верстатобуду-ванні (у Дніпропетровську, Нікополі, Мелітополі), транспортному машинобудуванні (у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Запоріжжі), виробництві с/г машин (у Дніп-ропетровську, Павлограді, Нікополі, Запоріжжі, Бердянську), підйомно-транспортних машин (у Нікополі, Верхньодніпровську, Бердянську). Розвинені також електротехнічне машинобудування, виробництво ра-діоапаратури, устаткування та машин для легкої і харчової промисловості, у Запоріжжі є підприємства інструментальної та абразивної промис-ловості.
Найбільшими машинобудівними центрами Придніпров'я є Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь. У Дніпропетровську споруджено один з найбільших у країні заводів,. що виро-бляє металеві конструкції для залізничних мостів і доменних печей, завод металургійного устаткування, завод важких пресів. Далеко за межами Придніпров'я відома продукція Криворізького заводу гірничого устаткування. Дніпродзержинський завод поставляє залізничному транспорту вагони і платформи, а Нікопольський машинобудівний – підйомні крани, різні сільськогосподарські машини. Одним з найбільших заводів сіль-ськогосподарського машинобудування є завод, який випускає велику кількість
тракторних сівалок десятків найменувань.
