66. Верстато- та приладобудування України, їх значення, принципи розмі-щення, основні центри, перспективи і проблеми розвитку.
Верстатобудування орієнтується на райони і центри з розвиненим м/б, науково-дослідною і конструкторською базою. Вир-во верстатів зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Краматорську, Житомирі. Проте галузь слід розширювати за рахунок верстатів з числовим програмним управлінням, верстатів-автоматів, шліфувальних, фрезерних і прецизійних.
Вир-во приладів, точних машин, інструментів і механізмів орієнтується тільки на райони високої технічної культури. Галузь відзначається мінімальною металомісткістю. Більшість підприємств займається складанням виробів з деталей, що надходять з різних регіонів України та із-за її меж за кооперацією. Найбільши-ми центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин — Київ, приладобудування та інструментів — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів. Частину приладів та інструментів, ви-готовлених на підприємствах України, вивозять за її межі. У перспективі необ-хідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства. Розвиток приладобудування повинен бути зумовлений тим, що потреби України в основних видах продукції галузі задовольняються неповністю.
Необхідно розвивати нових видів машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів і магніто-гідродинамічного генера-торобудування, вир-ва швидкісної електронно-обчислювальної техніки но-вих поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу та матеріалів, вир-ва систем зв'язку, нових засобів управління, ав-томатизації тощо.
67. Важке та енергетичне м/б України, його значення, принципи розміщення, основні центри, перспективи і проблеми розвитку.
Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у важкому м/б більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.
Вир-во металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економічних районах. Найбільше підпр-во Ново-Краматорський машбуд. з-д, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, прокатні листові стани неперервної дії, металорізальні верстати для, Дебаль-цівський машинобуд з-д, Старо-Крама-торський, Кадіївський ливарно-механі-чний завод – устаткування для металур-гійної промисловості. Центри – Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.
Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.
Найб підпр-ва підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні — у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".
Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на вир-ві парових гідравлічних турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю. Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його підприємства — турбінний завод ім.Кірова, завод "Елект-роважмаш" і "Електромашина" — випускають понад 40 % продукції енергетичного машинобудування Украї-ни. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атомних і гі-дроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устатку-вання для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства.Також Запоріжжя, Київ, Дніпропетровськ, Мелітополь, Львів, Тернопіль, Полтава, Нова Каховка. Центрами енергетичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.), Первомайськ (Миколаївська обл.), Борислав (Херсонська обл.). Кабельне виробництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку.
Електроізоляційні матеріали виробляють у Луганську, Слов'янську, Львові, Первомайську. Найва-жливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Марганець.
68. Хімічна прмисловість України, її місце в нар. госп. комплексі, галузева структура, основні проблеми та перспективи розвитку.
Частка х\п у господарському комплексі незначна і становить 6,5% вартості валової продукції. Ця галузь не має великої міцної сировинної бази, крім калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, це-олітових туфів. Україна цілком залежить від імпорту каучуку, на 50—60% — синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини, фарб, на ЗО—40% — продуктів основної хімії та мінеральних добрив. Багатогалузева хімічна промисловість України випус-кає продукцію більш як 120 тис. най-менувань. До її складу входить більше 200 підприємств таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних волокон, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетич-них фарбників. Найбільш важливі галузі: гірничо-хімічна та основна хімія. У структурі виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну, основну хімію, хімію органічного синтезу, галузі з вир-ва полімерних матеріалів, хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів); побутову хімію. Розвиток і розміщення хімічної промисловості значною мірою залежать від стану охорони навколишнього сере-довища. Хімічна промисловість є одним з найбільших забруднювачів природи, але водночас це єдина галузь, яка утилізує виробничі відходи. Впрова-дження прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму промислові відходи, забезпечення максимального очищення стічних вод і викидів в атмосферу, уможливлять насамперед оздо-ровлення місць надмірної концентрації хімічних підприємств, а також лімітний вплив природних факторів на розміщення об'єктів хімічної промисловості в регіонах з порівняно високим рівнем заселення.
70. Вир-во мінеральних добрив в У., пе-редумави розвитку, галузева структура, принципи розміщення та основні центри.
Вир-во міндобрив – провідна галузь хімпром-ті України, яка виробляє азотні, калійні, фосфорні і комбіновані гранульовані добрива з домішками мікроелементів. У структурі вир-ва міндобрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до центрів коксу та переробки природного газу. Фосфорні добрива на базі привізних апатитів Кольського півострова виробляють на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сумському ВО "Хімпром" та Одеському суперфосфатному заводі. Певну роль у цьому відіграють руди Кролевецького (Сумська обл.), Ізюмського (Харк. обл.) та Придністровських родовищ фосфоритів. Азотно-тукова пром-ть виникла поблизу коксохімічних підприємств, використовує коксовий газ для одержання аміаку. Кардинальні зміни в географії цієї промисловості відбулися внаслідок переходу на економічнішу сировину — природний газ. Розгалужена система газопроводів уможливила наближення її підприємств до районів споживання. Азотно-тукова промисловість України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну се-літру, карбамід тощо. Основні центри — Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне. Калійні доб-рива виробляють у Калуші на ВО "Оріана" і Стебниківському калійному заводі, тобто в районі залягання калійних солей. Виробництво фосфатних добрив налагоджено на основі привізних (кольських) апатитів і північно-африканських фосфоритів у Вінниці, Одесі, Сумах, Костянтинівці. Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можли-вості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором — наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є в Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити — у Донбасі та Придністров'ї. Наявність сировини до-зволила Україні створити розвинену тех-нологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив ста-новлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан. Недостатньо використовуються експортні можливості виробництва калійних добрив. Значну кількість цих добрив Україна імпортує. В той же час в Україні є калійна галузь, потужності якої можуть задовольнити багатьох зарубіжних споживачів.
72. Деревообробна пром-ть України, її галузева структура, принципи розмі-щення та центри основних галузей (лі-сопильної, меблевої та ін).
Ліс заготовляють у Карпатах, у Лісостепу й на Поліссі. Величезних збитків лісовій промисловості завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що ви-вела з народногосподарського обігу більш як половину лісових ресурсів України. Тепер найбільше лісозаготівля розвинута у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Волинській та Рівненській областях. Підпр-ва деревообробного підкомплексу розміщені як в районах споживання так і в районах лісозаготівлі.
Однією з наважл. галузей підкомплексу є лісопильна, 80% підпр-в розміщ. в Карпатському екон. регіоні. Найбільші центри лісопиляння: Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна, Чернівці, Рахів, Свалява, Малин, Овруч.
Фанерна пром-ть – Львів, Київ, Чернівці, Костопіль.
Важливими галузями є вир-во деревно-стружкових плит і меблів Костопіль, Свалява, Киів. Меблева про-м-ть, є однією з найпотужних. Найбільші меблеві під-ва розташовані: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів та ін.
73. Целюлозно паперова пром-ть У., су-часний стан, особливості розміщ, про-блеми та перспективи розвитку.
На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й Великий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і насе-лення в папері в середньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або виробляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревостружкові плити, фанера з лісової сировини та відходів.
74. Цементна та скляна прм-ть У.: зна-чення, структура, сучасний стан.
Цементна пром-ть матеріаломістка галузь, тому цементні з-ди розміщ в р-нах видобув сировини. В Україні налічується 15 цементних заводів; їх загальна потужність 24 млн т на рік. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут спо-руджено найбільші цементні підпр-ва України – Амвросіївський цементний комбінат, Краматорський, Єнакіївський. Донецька область по вир-ву цементу посідає перше місце, Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклія) – третє. Найбільші цементні заводи розташ в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Цементні з-ди цих областей випускають портланд-цемент і шлакопортланд-цемент, вико-ристовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних за-водів. Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях. Порівняно менше виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей України працюють Ба-хчисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська обл.), Одеський та інші заводи.
На території У. утвор чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), північно-східна (Харківська обл.), центральна (Дніпро-петровська обл.) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області).
Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому на одне підприємство (їх в Україні 15) припадає 1,3 млн т цементу на рік. Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи споруджують у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на довізній сировині. Азбест надходить з Уралу, а цемент — з найближчих цементних заводів. Най-більше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати. Цемент завозять у Сумську, Чернігівську. Київську, Херсонську й Черкаську області. В Україні родовища скляних пісків є в Донбасі (Авдіївське родовище). Харківській області (Новоселівське), Рівненській (Рокит-нянське), Чернігівській (Глібовське), в Львівській, Одеській областях.
Вир-во скла – дуже теплоємний про-цес, тому його розташовують поблизу паливних баз. В У. є 6 заводів листового та технічного скла. Найбільшим центром виготовлення скла в Україні є Костянтинівка в Донбасі. Тут виробляють віконне скло, шлакоситалеві плитки, армоване, вітринне скло та інші його види. Склоробні заводи є також у Лисичанську, Львові, Запоріжжі. Україна була значним виробником і експортером цементу, але технологія його вир-ва вже застаріла.
88. Залізничний транспорт України: зна-чення, структура, сучасний стан, про-блеми та перспективи розвитку.
У. належить до регіонів з значним розвитком залізничного транспорту, нанього припадає основна частина вантажооброту і перевезень пасажирів. Залізничний трансорт У. має 6 залізниць, об’єднаних департаментом “Укразалізниця”, у тому числі 900 лі-нійних підпр-в для перевезення на магістралі завдовжки 22,8 тис.км, з них електрифіковано 8,3 тис км. Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсутність поставок нових пасажирських вагонів, які ім-портувалися б з ближнього та далекого зарубіжжя.
Для забезпечення неперервних вантажних та пасажирських перевезень необхідно збудувати швидкісні залізничні лінії; ровантажити переванта-жені ділянки й лінії , збільшити середню масу поїздів за рахунок підвищення статичного навантаження, ре-конструювати великі
станції, мости, тунелі.
89. Трубопровідний транспорт України: значення, сучасний стан, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку.
Трубопровідний транспорт є найекономічн засобом транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, різних хім. продуктів. В У. виник у 20-ті в Прикар-патті – газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич.
В Україні діють нафтопроводи Долина-Дрогобич, Битків-Надвірна, Качанівка-Охтирка, Гнідинці-Прилуки-Кременчук-Херсон, Кременчук-Черкаси, Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, який через підведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію зах. обл. (Волинської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокладено європейський нафтопровід "Дружба". У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кре-менчук-Лубни-Київ.
Нафтопровідним транспортом нині поставляється 93,6 % усієї нафти, яку споживає Україна. Нафтопровідний транспорт України має 12 основних на-фтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система нафтопроводів забезпечувала доставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в за-купівлі її на світовому ринку.
90. Автомобільний транспорт України: значення, суч. стан, особливості розмі-щення, проблеми та перспективи розвитку.
Автомобільний транспорт зручний при перевезенні вантажів на короткі відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в обслу-говуванні місцевого і сільськогосподарського вантажообігу. За обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й морському.
Найважливіші автомагістралі — Київ — Брест, Москва — Харків, Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Дніпропетровськ — Нікополь, Львів — Київ. Харків — Ростов-на-Дону.
Автотранспортом перевозять продукцію с/г, харчової і легкої пром-ті, будматеріали. В Донбасі і Придніпров'ї велике знач. має також транспорту-вання продукції вугільної пром-ті.
Сфера викор. автотранспорту — перевез. всередині підпр-ва (технологічні), в межах міста і області. Частково автотранспорт використ в міжреспубліканських і міжнар перевез.
Треба організувати вітчизняне автомобілебуд для забезпеч потреби У. в автомобілях на 65—70 % (нині — 10-15 %).
Щоб досягти автошляхами єврорівня, необх побуд 200 тис. км шляхів, у томучислі 60 % у сільській місцевості.
Слід також створити швидкісні автомагістралі, що з'єднають Західну Європу з країнами СНД.
Доцільно забезпеч участь заруб фірм в реконстр та буд-ві автомагістралей.
91. Водний транспорт України: переду-мови його розвитку, значення, пробле-ми та перспективи розвитку.
Водний транспорт України складається з морського, річкового та озерного.
Морський транспорт. У. має сприятливі умови для морського транспорту; на півдні її терит. омивають Чорне та Азов моря, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Бос-фор, Мармурове море і протоку Дарда-нелли. Заг. довжина морської берегової лінії – понад 2000 км.
Найважл. морськими портами є Одеса, Ізмаїл. Іллічевськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. великі портові міста на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянськ тощо.
Основу морського транспорту становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Ду-найське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і паса-жирським флотом на 9,9 тис. місць. В Україні є 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних з-дів.
Український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновлений, всього за 5—7 років його витіснять конкуренти.
Потреба України (окрім танкерів та га-зовозів) становить 117 вантажних транспортних суден вантажністю 1,1 млн т і 11 пасажирських суден на 4,5 тис. місць. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.
Валютні надходження від пароплавства становлять щороку $800-900 млн. Однак сучасна система оподаткування зводить нанівець можливість самофінансування морського транспорту.
Річковий транспорт має ряд переваг перед сухопутним: готові прир. шляхи, використ течії води, можливість одночасного транспортув великих ван-тажів і пасажирів. Утрим водних шляхів потребує набагато менших капіталовкл, до того й перевез вантажів водним транспортом обходиться дешевше.
Після буд-ва в середині 30-х Дніпрогесу і затоплення Дніпровських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.
Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).
Річковий транспорт представл. міжгалузевим держ об'єднан "Укррічфлот", яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що склад з Головного підпр-ва та 290 структурних одиниць.
Річковому транспорту на потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.
35. АПК України: суть, н/г значення, га-лузева структура, проблеми та перспективи розвитку.
АПК - багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі і вир-ва, які інтегруючись спільно приймають участь у вир-ві с\г продукції, її транспортування, переробці, зберіганні, реалізації.
АПК формується при умові високого рівня розвитку ПС і впершу чергу галузей індустрії:
1) Галузі важкої індустрії, що виробляють засоби вир-ва для АПК: обладнання для переробних підпр-в, тварин. комплексів, с/г машин, трактори, спеціалізовані транспортні засоби, мін. добрива, пестициди.
2) С\г як сировинна ланка АПК
3) Переробна ланка АПК, яка включає підпр-ва харч. промисловості, частинй підпр-в легкої пром-ті
4) Виробнича інфраструктура, яка включає всі галузі і вир-ва, які забезпеч. функціонування осн. ланок АПК: будів. індустрія, вантажний транспорт, система мат.-техн. постачання, складське гос-во, холо-дильникове обладнання,
5) Соціальна інфраструктура: житлово-комунальне гос-во, побутове, навч. заклади, підготовка кадрів, система охорони здоров’я.
