Показово, що незважаючи на певну проблему з уже накопиченими непридатними отрутохімікатами, ситуація з ними продовжує загострюватись. Це ще раз засвідчує безвідповідальність керівництва та органів місцевої виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та економічного використання ресурсів. Складною залишається ситуація зі зберіганням та видаленням відходів. Переважна більшість областей України не має будь-яких полігонів для екологічно безпечного поводження з ними. Відсутність достатньої кількості підприємств, які спеціалізуються на переробці токсичних відходів, призводить до того, що значні їх обсяги зберігаються на території підприємств за місцем утворення. Відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері поводження з відходами в Україні створює передумови виникнення надзвичайних ситуацій з тяжкими наслідками для довкілля та здоров’я населення. Значна кількість токсичних відходів потрапляє до місць неорганізованого складування за межі підприємств і подальший контроль за можливим їх переміщенням втрачається. Саме таким станом можна пояснити появу у житловій забудові, наприклад, ртуті — про що час від часу інформують засоби масової інформації. Тож наведені дані дають загальне уявлення про проблему (у цьому разі промислових токсичних) відходів в Україні. До цього можна ще додати, що промислові токсичні відходи займають близько 34 тис. га території України. Найбільші обсяги токсичних відходів першого класу зафіксовані у Чернігівській, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Полтавській областях. Другий клас — Автономна Республіка Крим, Донецька, Миколаївська та Дніпропетровська область. Третій клас — Дніпропетровська, Миколаївська, Запорізька, Харківська, Луганська та Сумська області. Четвертий клас — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області. Отже, основне накопичення токсичних відходів на території України знаходиться у східних областях та Миколаївській області. Відносно чистими є західні та південні області. Найбільший обсяг відходів утворюється у гірничо-видобувній галузі. До них належать: розкривні породи (при відкритих розробках корисних копалин), “порожні породи” (під час вилучення та після збагачення видобутої сировини), супутні технологічні речовини, що застосовуються на етапі збагачення. За даними Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища, лише за 1999 р. за рахунок вуглевидобутку та вуглезбагачення обсяг накопичення відходів склав 160 млн т. На другому місці відходи металургії, до яких належать: шлаки доменного, сталеплавильного і феросплавного виробництва. Станом на 01.01.2000 р. накопичено близько 130 млн т. Відходи хімічної промисловості. Основна маса представлена фосфогіпсами, обсяг накопичення яких на 01.01.2000 р. становить близько 41 млн т. Відходи теплової енергетики представлені золою та золошлаковими продуктами. Накопичені в золовідвалах теплових електростанцій відходи становлять 0,37 млрд т. Відходами агропромислового сектору є непридатні до використання пестициди, продукти життєдіяльності тваринницьких комплексів та ін.
Радіоактивні відходи. Особливий клас відходів, який характеризується наявністю в них значної кількості радіоактивних елементів. Виходячи із зазначеної специфіки, відходи урановидобувної промисловості також віднесено до цього класу, хоча їх можна було б віднести до відходів гірничо-видобувної промисловості. Проблема радіоактивних відходів лише в енергетичній галузі є досить гострою для будь-якої країни, що володіє атомною енергетикою. Щодо України, то вона істотно підвищилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Водночас, можливо, саме цей факт спричинив певну ревізію радіоактивних відходів в Україні, і на сьогоднішній день існує відносно повне уявлення про їх кількість і структуру. Однак і тут є “білі плями”. Так, повністю відсутня інформація щодо радіоактивних відходів, зосереджених у п’яти могильниках військового сектору, а також інформація про кількість ядерного пального, викинутого у довкілля під час Чорнобильської аварії 1986 р. Обґрунтована вченими цифра 3,5 % останнім часом ставиться під сумнів. Деякі фахівці оцінюють кількість ядерного палива за межами об’єкта “Укриття” на рівні, що в 2–3 рази перевищує приведений. За офіційними даними, в пунктах тимчасової локалізації РАВ та захороненнях знаходиться 470 тис. Кі (кюрі) та понад 5,4 тис. Кі у донних відкладах ставка-охолоджувача. Не виключена можливість, що їх може бути значно більше. Загальна кількість РАВ в Україні становить близько 75 млн м3, з яких: у зоні відчуження ЧАЕС — 10 млн м3, АЕС — понад 50 тис. м3, в об’єкті “Укриття” — 690 тис., на спецкомбінатах УкрДО “Радон” — близько 5 тис. м3 і найбільше — близько 64 млн м3 — в урановидобувній та переробній галузі. У пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів (ПТЛРВ) Чорнобильської зони відчуження знаходиться 1 млн 700 тис. м3 РАВ масою 2,6 млн т і сумарною активністю 2,3*1015 Бк. Крім цього, тільки на проммайданчику об’єкта “Укриття” у вигляді техногенних післяаварійних відкладень знаходиться високоактивних (ВАВ) близько 3 тис. т, середньоактивних (САВ) і низькоактивних (НАВ) — близько 400 тис. т, рідких (РРВ) — близько 3 тис. м3. Неодноразово нагадувалося про ще одну проблему, яка повільно насувається в Україну, а саме — надходження високоактивних відходів від переробленого відпрацьованого ядерного палива українських АЕС з Росії.
Незважаючи на певну пріоритетність проблеми радіоактивних відходів, вона, як і інші, вирішується незадовільно. Комплексна програма поводження з РАВ України не фінансується. Непридатні та/або заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин. За своїм походженням ці відходи можна було б віднести до відходів хімічної промисловості. Однак сталося так, що в Україні вони набули особливого статусу і, на думку фахівців, створюють додаткову загрозу забруднення компонентів довкілля, та негативного впливу на стан здоров’я населення. Наприкінці 60-х років в Україні виникла проблема накопичень непридатних пестицидів. Пов’язано це з диспропорцією необґрунтованого за кількістю та якістю замовлення пестицидів, вивезенням їх на територію сільських господарств і використанням у самих господарствах. Унаслідок цього значні кількості небезпечних для людини та довкілля речовин нагромаджувались у не пристосованих для тривалого зберігання приміщеннях, а то й під відкритим небом. Із часом пестициди втратили свої товарні якості і на сьогоднішній день нічого, крім небезпеки, собою не являють. Нині ці відходи розміщено на 147 об’єктах централізованого зберігання, що знаходяться у віданні місцевих державних адміністрацій і приблизно на 5000 складах сільськогосподарських підприємств. Кількість непридатних пестицидів лише в сільському господарстві досягає 20 тис. т. Незважаючи на те що існують типові проекти складів непридатних пестицидів та вимоги до умов їх зберігання, близько 60 % таких відходів не мають належного нагляду і зберігаються у непристосованих приміщеннях (подекуди — просто неба). Знешкодження непридатних пестицидів не здійснюється. Проблема посилюється тим, що під час передачі колгоспного майна іншим власникам відповідальність за подальшу долю цього класу небезпечних відходів втрачається. Слід зауважити, що подібна ситуація спостерігається і в інших галузях: передача об’єктів господарювання (особливо екологічно небезпечних і таких, де наявними є відходи) здійснюється без відповідного екологічного нагляду, внаслідок чого вся відповідальність за екологічну безпеку в подальшому лягає на державу. Побутові відходи представлені відходами житлово-комунального сектору та споживання, що утворюються в побуті, громадських закладах (навчальних, медичних, в організаціях і установах, об’єктах торгівлі, в місцях масового відпочинку тощо), тобто пов’язані з життєдіяльністю людини вдома й на службі (виробництві). Загалом — це відходи споживання. Темпи їх накопичення як в Україні, так і у всьому світі стрімко зростають. У містах і населених пунктах міського типу щорічно утворюється близько 35 млн м3 твердих побутових відходів (ТПВ). Попереднього сортування відходів у місцях їх утворення практично немає, відтак вони накопичуються на міських сміттєзвалищах, яких в Україні налічується 770. Частина ТПВ знешкоджується на сміттєспалювальних заводах Києва, Харкова та Дніпропетровська. При цьому слід зауважити, що технологія спалювання побутових відходів до сьогоднішнього дня підтримується деякими керівниками та фахівцями, хоча з 2003 р. європейські країни припиняють спалювання сміття. Відповідно до термінології, прийнятої у вітчизняному законодавстві, знешкодженням відходів вважається зменшення чи усунення їх небезпечності шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення. Виходячи з цього, локалізація відходів на сміттєзвалищах навряд чи може вважатись їх знешкодженням. Проблема відходів розглядається на різних рівнях державної влади, приймаються відповідні рішення, реалізація яких практично не здійснюється. Так, обласні державні адміністрації до цього часу не виконали рішення уряду щодо визначення безпечних місць централізованого зберігання, знешкодження та захоронення заборонених і непридатних для використання засобів хімічного захисту рослин та інших токсичних відходів. При цьому передбачалося обов’язкове планування та здійснення на кошти з місцевих бюджетів і місцевих природоохоронних фондів відповідних заходів. Окремими дорученнями Президента України обласні державні адміністрації були зобов’язані ліквідувати несанкціоновані сміттєзвалища і впорядкувати схему поводження з відходами. Більшість областей доповіли про виконання згаданого доручення, однак ситуація в цілому на краще не змінилась. Ліквідація несанкціонованих звалищ в одному місці супроводжувалась їх створенням в інших, або подальшим скиданням відходів на попередні ділянки. Таку ситуацію певною мірою зрозуміти можна, оскільки навіть на рівні районних центрів питання збору і видалення відходів організаційно не вирішено, відтак населення вдається до простої схеми — викинути куди-небудь.
У цілому вдосконалення системи державного управління у сфері поводження з відходами вбачається у створенні відповідної галузі, яка мала б опікуватися усім комплексом проблем відходів в Україні.
ГЛОСАРІЙ
Абіотичні складові — включають мінерали, клімат, воду, освітлення (сонячне світло), землю (ґрунт) та інші неживі елементи. Аквальні комплекси — природна одиниця поділу океану, аналогічна ландшафту на суші; тривимірна ділянка океанічного середовища з притаманними специфічними особливостями характеристик води, газового складу, рельєфу дна та біоти. А. к., звичайно, виділяють у прибережних районах. Аліфатичні речовини (речовини жирного ряду, жирні та ациклічні сполуки) — вуглеводні та їх похідні, вуглецеві атоми, в яких пов’язані між собою у відкриті лінійні нерозгалужені або розгалужені ланцюги. А. р. дуже поширені в природі. Альбедо Землі — відношення сонячної радіації, що відбивається Землею (з її атмосферою) у світовий простір, до сонячної радіації, яка поступила на межу атмосфери. Розрізняють інтегральне альбедо — для всього потоку радіації та спектральне альбедо — для окремих ділянок спектра радіації. Середня величина альбедо Землі –35–45 % або (0,35–0,45). Амілнітрат (C5H11ONO2) — рідина, tкип. 157 0C, добре розчиняється в етиловому спирті, ефірі, погано у воді. Отримують взаємодією C5H11OH з концентрованою НNO3. Використовують як добавку до дизельного палива, а також як нітруючий агент в лабораторних дослідженнях і виробничих процесах. Амнезія — часткова або повна втрата пам’яті внаслідок фізичної травми, захворювання, вживання деяких лікарських препаратів або психологічної травми. Розрізняють антероградну амнезію — на події, які слідували після травми і ретроградну амнезію — на події, що передували травмі. У деяких хворих одночасно можуть спостерігатися обидва типи амнезії. Антибіотики — речовини, що синтезуються мікроорганізмами, та відповідники цих речовин — продукти хімічної модифікації (напівсинтетичні антибіотики), що пригнічують збільшення кількості бактерій, вірусів, клітин та інших мікроорганізмів,. До антибіотиків належать також антибактеріальні речовини, що виділені з рослинних і тваринних тканин.
Антидепресанти — психотропні препарати, які покращують настрій, зменшують відчуття страху, апатію. За механізмом дії розрізняють А., що блокують “зворотний захват” катехоламінів пресинаптичними нервовими закінченнями та інгібуючі ферменти моноаміноксидазу. Антидоти (протиотрути) — лікарські препарати, які використовують для специфічної терапії інтоксикації (отруєнь або уражень) отрутою, токсинами, ОР. До А. належать також речовини специфічної профілактики. А. класифікують за типом дії. Антропогенне навантаження — ступінь прямого та опосередкованого впливу людей та їх господарської діяльності на природу в цілому або на її окремі компоненти та елементи (ландшафти, природні ресурси, види тварин та ін.). Астеносфера — шар зниженої міцності та в’язкості у верхній мантії Землі. Верхня межа розташована під континентами на глибині близько 100 км, під океанічним дном — приблизно 50 км; нижня межа на глибині близько 250–300 км. А. — основне джерело магми, в ній переміщуються підкоркові маси. Атмосфера — 1) газоподібна оболонка планети Земля, що складається із суміші різних газів, водяної пари і пилу. А. поділяють на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу, екзосферу. Сучасна А. значною мірою є продуктом живої речовини біосфери. Повне оновлення кисню планети живою речовиною відбувається за 5200–5800 років, уся маса якого засвоюється живими організмами приблизно за 2 тис. років, а вуглекислота за 300–395 років; 2) як компонент біогеоценозу — шар повітря в підґрунті, ґрунті та над його поверхнею, у межах якого спостерігається взаємовплив компонентів біогеоценозу. Приблизний склад атмосфери:
Елементи і гази 1 Азот Кисень Аргон Вміст газів у нижніх шарах атмосфери, % за об’ємом 2 78,084 20,946 0,934 за масою 3 75,5 23,14 1,28
Продовження таблиці
1 Неон Гелій Криптон Водень Вуглекислий газ Водяна пара у полярних широтах поблизу екватора Озон в тропосфері в стратосфері Метан Закис азоту Закис вуглецю 2 0,0018 0,000524 0,000114 0,00005 0,34 0,2 2,6 0,000001 0,001–0,0001 0,00016 0,000001 Тисячні долі; у повітрі міст — до 0,000008 3 0,0012 0,00007 0,0003 0,000005 0,0466 – – – – 0,00009 0,0000003
Ароматичні сполуки — характеризуються наявністю ароматичної системи. Часто до ароматичних сполук відносять тільки сполуки з бензоїдною системою зв’язку, арени та їх заміщені. Ацетилхолінестераза — фермент класу гідролаз, що належить до групи карбоксилестераз. Міститься переважно у нервовій тканині, в еритроцитах, а також у зміїній отруті. Безпека екологічна — 1) сукупність дій, станів і процесів, що не призводять прямо чи опосередковано до життєво важливої шкоди (або до загроз такої шкоди), завданої природному середовищу, окремим людям або людству; 2) комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі та в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно або політично підготовлене людство. Б. е. може розглядатися в глобальних, регіональних, локальних та умовно крапкових межах, у тому числі в межах держави та їх підрозділах. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу — від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Б. е. обмежена часом та розмахом створених акцій: короткочасний вплив може бути відносно безпечним; тривалий — шкідливим, зміни в локальних межах майже нешкідливими; широкомасштабний вплив — фатальним. Сила впливу іноді може не мати вирішального значення для багатьох чинників (наприклад, вплив деяких пестицидів, біологічних агентів), практично немає нижньої безпечної межі концентрації, особливо при значній тривалості впливу (можуть не реагувати кілька поколінь, що живуть, але страждатимуть їх нащадки). Біогенні елементи — хімічні елементи, що є обов’язковими складовими організмів та необхідні їм для життєдіяльності. У живих клітинах виявляються зазвичай сліди майже всіх хімічних елементів, які присутні в навколишньому середовищі, проте для життя необхідно близько 20. Найважливіші з них — кисень, вуглець, водень, азот, кальцій, калій, фосфор, магній, сірка, хлор, натрій. Це, так звані, універсальні елементи. Б. е. присутні в клітинах усіх організмів. Біогеохімічний цикл — циркуляція поживних речовин (хімічні елементи та компоненти потрібні для життєдіяльності організмів) через екосистему між біотичним та абіотичним компонентами. Більшість Б. ц. включає кругообіги води, вуглецю, кисню, азоту, фосфору, кальцію тощо. Біогеоценоз — 1) еволюційно складена, відносно просторово обмежена, внутрішньо однорідна природна система функціонально взаємопов’язаних живих організмів та навколишнього їх абіотичного середовища, яка характеризується певним енергетичним станом, типом і швидкістю обміну речовин та інформацією. В екосистемно-таксономічному розумінні біогеоценоз — елементарна екосистема та геосистема; 2) сукупність однорідних природних елементів на певній ділянці поверхні Землі (за В. М. Сукачовим); 3) ділянка біосфери, через яку не проходить жодна біоценотична, мікрокліматична, гідрологічна, ґрунтова, геоморфологічна та геохімічна межа, тобто елементарна біохорологічна одиниця біосфери. Біологічний кругообіг хімічних елементів — утворення живої речовини та її розклад. У процесі кругообігу жива речовина акумулює енергію Сонця та Землі, а при розпаді повертає її в навколишнє середовище. На основі цієї енергії відбуваються різні хімічні та біогеохімічні реакції. Чинниками цих перетворень є самі організми, які залежно від своєї діяльності у певний проміжок часу поділяються на продуценти, консументи та редуценти. Усі ці організми в процесі життєдіяльності впливають на літосферу, гідросферу, атмосферу, утворюючи разом глобальну систему, яка називається біосферою. У цілому біосфера дуже схожа на єдиний гігантський суперорганізм.
Біомаса — це виражена в одиницях маси або енергії кількість живої речовини тих чи тих організмів (популяцій, видів, груп видів, окремих живих екологічних компонентів, угруповань загалом), що припадає на одиницю площі чи об’єму. У вагових одиницях належить до сирого або сухого стану живої речовини. Визначають біомасу консументів, продуцентів та редуцентів. Біомаса живої речовини становить близько 0,0001 % від маси біосфери.
Біомаса рослин, кг/м3 Коливання 3 6–80 6–80 6–200 У середньому 4 45 35 35 Світова величина Біомаса рослин (109 т) 5 765 260 175 Біомаса тварин (106т) 6 330 90 50
Тип екосистеми
Площа (106) км2
1 Вологі тропічні ліси Тропічні сезонно-зелені ліси Вічнозелені ліси помірного поясу
2 17,0 7,5 5,0
Продовження таблиці
1 Листопадні ліси помірного поясу Тайга Лісо-чагарникові спільноти Савана Лукостеп Тундра та високогір’я Пустелі та напівпустелі Супустелі, скелі, льодовики та ін. Культивовані землі Болота і марши Озера та водостоки Материкові екосистеми загалом Відкритий океан Зони апвелінгу Континентальний шельф Зарості водоростей та рифи Естуарії Морські екосистеми загалом Загальна маса Землі 2 7,0 12,0 8,5 15,0 9,0 8,0 18,0 24,0 14,0 2,0 2,0 149 332,0 0,4 26,6 0,6 1,4 361 510 3 6–60 6–40 2–20 0,2–15 0,2–5 0,1–3 0,1–4 0–0,2 0,4–12 3–50 0,01 – 0–0,005 0,005–0,1 0,001–0,04 0,04–4 0,01–6 – – 4 30 20 6 4 1,6 0,6 0,7 0,02 1 15 0,02 12,3 0,003 0,02 0,01 2 1 0,01 3,6 5 210 240 50 60 14 5 13 0,5 14 30 0,05 1837 1,0 0,008 0,27 1,2 1,4 3,9 1841 6 110 57 40 220 60 35 8 0,02 6 20 10 1005 800 4 160 12 21 997 2002
Біорізноманіття — усі види рослин, тварин, мікроорганізмів, а також екосистеми та екологічні процеси, частиною яких вони є. Б. розглядається на генетичному, видовому та екосистемному рівнях. Генетичне різноманіття — об’єм генетичної інформації, яка міститься у генах організмів, що населяють Землю. Видове різноманіття — різноманіття видів живих організмів, які існують на Землі. Різноманіття екосистем стосується різних середовищ існування, біотичних угруповань, екологічних процесів у біосфері, а також великого різноманіття середовищ існування та процесів у межах екосистеми. Біосфера — нижня частина атмосфери, вся гідросфера та верхня частина літосфери Землі, яку населяють живі організми, “область існування живої речовини” (В. І. Вернадський); оболонка Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів виявляється як геохімічний чинник планетарного масштабу. Б. — найбільша екосистема Землі — область системної взаємодії живої та косної речовини на планеті. Біотичні складові — утворюються з усіх живих елементів. Ботулізм — важке харчове отруєння продуктами, що містять токсин, який виділяється бактеріями виду Clostridium botulinum. Цей токсин вибірково уражає центральну нервову систему; хворі часто вмирають у результаті серцево-легеневої недостатності, що розвивається внаслідок порушення функції серцевого та дихального центрів головного мозку. Бактерії, що викликають ботулізм, розмножуються у консервованих продуктах, особливо м’ясних, виготовлених з порушенням технологій, тобто таких, що не пройшли попереднє теплове оброблення. Токсин, порівняно нестійкий до впливу тепла, руйнується в процесі теплового оброблення харчових продуктів. Видоутворення — це перехід від одного виду до найбільш спорідненого із заміною лише близько 1 % генетичної інформації. Повна заміна відповідно вимагає не менш як 300 млн років. Відходи — непридатні для виробництва певної продукції види сировини, її невикористані залишки й речовини (тверді, рідкі, газоподібні), що виникли під час технологічних процесів, та енергія, які не піддаються утилізації в розглянутому виробництві (у тому числі сільському господарстві та будівництві). Відходи одного виробництва можуть слугувати сировиною для іншого. До категорії відходів не включають природну речовину, неявно використовувану в технологічних циклах, — повітря, кисень, воду, що проходить транзитом та ін. Нерідко не враховуються й енергетичні відходи. При врахуванні усіх видів відходів кількість корисного суспільного продукту становить не більш як 2 % від залучених природних речовин та енергії (інші 98 % — відходи). Вразливі види — це ті, що знаходяться під загрозою зникнення і чисельність їх різко скоротилася. Вони ще не знаходяться на межі вимирання, але наближаються
