справа. Майже кожна людина має годинника і визначити полудень зовсім не важко, щоправда, потрібно враховувати “зимовий” і “літній” час. Іншим методом орієнтування є годинник. Якщо його покласти горизонтально і повертати доти, поки годинникова стрілка не буде спрямована в бік сонця, а потім подумки провести лінію через центр годинника і цифру 1 (13 год), то, розділивши кут між годинниковою стрілкою і цією лінією навпіл, отримаємо напрям точно на південь. Слід пам’ятати, що до полудня південь буде справа від сонця, а після полудня — зліва (у Північній півкулі). У ясну зоряну ніч можна, хоча б приблизно, зорієнтуватися за Полярною зорею, яка розміщується на кінці руків’я Малого ковша (Малої Ведмедиці). Найпростіше вночі знайти Великий ківш (Велику Ведмедицю). Провівши уявну лінію вздовж двох крайніх зірок його ковша на відстань, що приблизно дорівнює п’яти відстаням між цими зірками, можна побачити Полярну зорю. За допомогою цих найпростіших способів можна приблизно визначити напрям руху. Аварійний запас У будь-якій експедиції, подорожі, навіть просто у діловій поїздці може виникнути аварійна ситуація. Добре, якщо ця ситуація сталась у густонаселеній місцевості. А що, коли це трапилося під час круїзу або подорожі літаком? Саме на такий випадок усі засоби сполучення, а також усі експедиції, що спрямовуються в безлюдну місцевість, споряджаються аварійним запасом, або так званим носимим аварійним запасом (НАЗ).
Ці аварійні запаси різноманітні за складом, але всі вони відповідають певним вимогам і повинні містити: • засоби зв’язку (радіостанції, радіомаяки); • засоби візуальної сигналізації (денні та нічні піропатрони, сигнальні дзеркала, фарбуючий порошок); • аварійний запас їжі (консервовані або висушені продукти); • аварійний запас води, а також засоби її добування — сонячні конденсатори і дистилятори, засоби знезараження води; • спеціальне спорядження — ніж-мачете, мисливський ніж, засоби добування вогню, зокрема вітро- та вологостійкі сірники, сухе паливо, дротяна пилка, комплект рибальського знаряддя, фольга тощо; • медична аптечка, яка повинна містити крім засобів першої допомоги протишокові препарати, репеленти. Такий аварійний запас комплектується централізовано і повинен бути в недоторканному стані на випадок аварії чи надзвичайної ситуації. Проте навіть збираючись на пікнік, доцільно взяти із собою мініукладку, яку можна приготувати заздалегідь. До будь-якого футляра (можна використати корпус від авторучки, фломастера тощо) необхідно покласти 2–3 швацькі голки та нитку завдовжки 1,5–2 м; 2–3 англійські булавки; 6–8 невеликих (№ 1–3) риболовних гачків; 8–10 м тонкої жилки; лезо для гоління, розламане на половинки; 8–10 зламаних навпіл сірників з головками, покритими тонким шаром стеарину; скручені та обпалені шматочки вати (трути); кілька шматочків свинцю. Така мініукладка обов’язково стане у пригоді. Сучасні засоби комунікації дають змогу за допомогою супутникової радіолокації розрахувати координати, зокрема радіомаяка, радіостанції, врешті-решт стільникового телефону, і передати їх до рятувальної служби в будь-якій точці планети. Пошуки людей, які зазнали аварії або просто заблукали, починаються, звичайно, з повітря. Це дуже складна справа, особливо, якщо пошук ведеться у лісових масивах або в горах. Тут потерпілим у пригоді стануть засоби сигналізації з аварійного запасу або підручні засоби сигналізації. Потерпілі, почувши звук літака або гелікоптера, повинні негайно подати сигнал, який вказує їхнє місцезнаходження. Саме в цьому разі стають у пригоді засоби сигналізації. Якщо є денний або нічний піропатрон, потрібно подати ним сигнал. Денний піропатрон дає димовий сигнал яскраво-оранжевого кольору протягом 30 хв, а нічний — горить яскраво-малиновим полум’ям. Якщо є сигнальні ракети, то використовують їх. Що ж робити, якщо таких засобів немає? Найпростіше — вдень розвести багаття, яке дає багато диму, вночі — велике багаття. Якщо є можливість розвести кілька багать, що утворюватимуть певну (будьяку) геометричну фігуру, сигнал буде сприйнятий пошуковцями значно швидше. Кожна людина в дитинстві бавилася хоч раз “сонячним зайчиком”, але не кожному відомо, що механік дирижабля “Італія” Чеччоні, виготовивши з дерев’яної дощечки і станіолевої обгортки від шоколаду дзеркало, врятував цим екіпаж дирижабля, що потрапив в аварію в Арктиці у 1928 р. Саме “сонячний зайчик” виявився єдиним сигналом, який льотчик своєчасно помітив із повітря. Справді, при куті сонцестояння 130о яскравість світлового “зайчика” становить 4 млн свічок, а при куті 90о — зростає до 7 млн свічок. Із літака, що летить на висоті 1000–1500 м, такий спалах видно з відстані 24 км, тобто значно раніше, ніж всі інші сигнали. Якщо дозволяє місцевість, можна звернути увагу рятівників спеціальними сигналами, які, наприклад, можна витоптати на снігу або зробити на піску чи на оголеному схилі гори. Існує навіть спеціальна міжнародна кодова таблиця сигналів. Можна використовувати будь-які підручні засоби — палатку яскравого кольору, шматки парашута тощо. Харчування в умовах автономного існування Ще у 80-ті роки ХІХ ст. було доведено, що протягом 30–75 днів людина здатна без шкоди власному здоров’ю виконувати фізичну роботу без поповнення енергії. Пристосування організму до відсутності їжі виражається насамперед у скороченні загальних енерговитрат, зниженні рівня основного обміну. Після відповідної перебудови організм починає витрачати власні тканинні запаси. Так, людина масою 70 кг містить близько 15 кг жиру (141 тис. ккал), 6 кг м’язового білка (24 тис. ккал), 0,15 кг глікогену м’язів (660 ккал), 0,075 кг глікогену печінки (300 ккал). Отже, організм має про запас 165900 ккал. Без шкоди для здоров’я організм може витратити 40–45 % своїх запасів, після чого настає його загибель. Проте не слід забувати, що без надходження поживних речовин людина приречена на загибель. Добові енерговитрати організму у стані спокою становлять близько 1800 ккал, тобто тканинних запасів людині може вистачити на 30– 40 діб повного голодування.
Звичайній людині за добу потрібно споживати 80–100 г білків, 400– 500 г вуглеводів, 80–100 г жирів, 20 г хлориду натрію, 0,1 г вітамінів. Калорійність раціону має компенсувати енерговитрати організму, які при помірній фізичній роботі за добу становлять 3–3,5 тис. ккал. Проте в умовах автономного існування, навіть за наявності аварійного запасу їжі, таку кількість енергії отримати неможливо, а в окремих випадках і недоцільно. Дослідженнями було доведено, що харчування за раціоном, який компенсує лише 10–15 % добових енерговитрат (400–500 ккал) не призводить протягом тривалого часу до незворотних змін у фізіологічному стані організму. Що можна рекомендувати людям, які потрапили в безлюдну місцевість з невеликим запасом їжі? Насамперед потрібно розподілити наявні продукти на невеликі порції калорійністю близько 500 ккал. Розрахувати це просто: 1 г жиру має 9,1 ккал, 1 г білка і 1 г вуглеводів — по 4 ккал. Водночас потрібно максимально використовувати все, що дає навколишнє середовище — м’ясо риби, ссавців, птахів, рептилій, амфібій, великих комах (сарана), дикорослі рослини. Необхідно також (задля того щоб вижити) подолати упередженість до окремих видів їжі, незвичних або неприємних на вигляд. Так, відомо, що в їжу можна використовувати коників, сарану, цикад та їх личинок, неволохату гусінь, личинок комах, які живуть у землі, жаб, змій та інших тварин. Коники і сарана, наприклад, дуже багаті на білок і вітаміни групи В, а калорійність 100 г харчової маси, виготовленої з них, становить 225 ккал; 100 г харчової маси, виготовленої із тутового шовкопряда, має калорійність 205 ккал і містить 23,1 % вуглеводів, 14,2 % білків, 1,25 % жирів. Проте найнадійнішим і традиційним способом харчування людини є полювання і рибальство, хоча для цього потрібно мати певні навички і вміння. Полюючи, слід пам’ятати, що найлегше здобути дрібного звіра — ховраха, білку, дикого кроля, зайця, байбака, а також водоплавних і суходільних птахів. Найпростішими засобами полювання за відсутності зброї є різноманітні сильця й пастки. Їх улаштовують на звіриних стежках, вузьких протоках, найкраще — у місцях природних перепон або біля входу в нору. Найпростіше сильце — петля-удавка, яку роблять із капронової нитки, жилки, тонкого дроту чи кінського волосся. Вільний кінець петлі закріплюють за кущ, дерево, а петлю розправляють упоперек звіриної стежечки так, щоб її нижній край не торкався поверхні землі.
У гірській безлісій місцевості використовують пастки у вигляді піднятого з одного боку каменя і підпертого тонким сторожком, на який прилаштовують наживку. Слід пам’ятати, що найкраще полювати вранці відразу після сходу сонця, а також у вечірніх сутінках. У місцях, де є водойми або водотоки, людина в умовах автономного існування не повинна відчувати голоду. Якщо вона має аварійний запас або власну міні-укладку, зробити вудилище дуже просто. У будь-якому разі деяку подобу жилки можна зробити навіть з власного носовичка, шнурків тощо. Гачки можна виготовити з бляшанки від консервів, булавки, защіпки від значка. У рибній ловлі слід пам’ятати дуже прості, але надто корисні правила: • ловити рибу найкраще після сходу сонця або перед його заходом; вдень це можна робити лише за хмарної погоди; • перед різкою зміною погоди риба не клює; • найкраще ловити рибу в місцях з прозорою водою і на ділянках водойми, де спостерігається скупчення комах (комарів, мошок, личинок комарів); • під час ловлі з берега найкраще замаскуватись у кущі або під деревом. При цьому бажано, щоб сонце знаходилось за спиною, а тінь падала на воду; • у вузьких річках найсприятливішими для риболовлі є місця, де вони розширяються, а в широких — місця звуження; у глибоких водоймах — мілини, у мілких — ями; у стоячих водах — потоки, у будь-якій водоймі — затоки і затони; • на гірських річках найкращими для риболовлі є пороги і перекати. Слід пам’ятати, що хижу рибу можна спіймати навіть без наживки, використовуючи шматочки фольги, блискучі або перламутрові гудзики. Дикоростучі їстівні рослини трапляються всюди, за винятком пустель і напівпустель, скелястих гір і зсувів. Завдання полягає лише в тому, щоб знайти і розпізнати їх. У їжу використовують плоди, коріння і кореневища, цибулини, стебла, листя, бруньки. Слід пам’ятати дві важливі умови — не використовувати в їжу цибулин диких рослин, якщо вони не мають характерного цибулинного або часникового запаху, а також рослини, що на зламі виділяють молочний сік. Їстівність плодів диких рослин можна визначити за допомогою побічних ознак — пташиним послідом навколо дерева або куща, розкиданими шматочками шкоринки і плодів, надкльованими плодами. При використанні в їжу незнайомих рослин слід з’їдати за один раз не більше 3–5 г. Рослинна отрута, якщо вона є, у такій кількості не зможе завдати значної шкоди. Якщо через одну-дві години людина не спостерігає ознак легкого отруєння (нудота і блювання, болі в животі, запаморочення, розлад шлунка), то рослина є їстівною. За можливості невідомі плоди та кореневища слід відварювати, оскільки рослинні алкалоїди — основа рослинних отрут — розкладаються під дією високих температур. Приготування їжі в умовах автономного існування Листки, стебла, пагони найкраще збирати з рослин до їх цвітіння — вони найніжніші, соковитіші, легше засвоюються. Найпоживніші молоді листки, пагони та верхів’я молодих гілок. Особливо ніжними є зелені пагони рослин, що ростуть у затінку дерев і кущів. Викопані корені, кореневища, цибулини слід одразу очистити від бруду, вимити, зрізати ділянки, уражені гниллю. Приготувати їжу в екстремальних умовах дуже важко, особливо якщо відсутній посуд і плита. Проте хоча б раз на день людина має вживати гарячу їжу. Як це зробити? Насамперед корені та бульби рослин, дрібних тварин можна приготувати прямо на гарячому вугіллі вогнища, попередньо обмазавши їх глиною. Дрібних тварин так само можна підсмажити на вертелі, не знімаючи шкурки чи пір’я. Після приготування шкурку просто обламують, а тушку вичищають від нутрощів. Дуже зручним способом є приготування їжі під вогнищем. Для цього викопують ямку глибиною 30–40 см, вистеляють її зеленим листям або травою, кладуть м’ясо, коріння, накривають листям і засипають їх шаром піску завтовшки 1–2 см. Через 30–40 хв після того, як над ямкою розвели вогнище, їжа готова до вживання. Можна смажити м’ясо на розпеченому камінні, попередньо накривши його травою, листям, а потім засипавши камінь шаром землі або піску. До речі, при приготуванні в такий спосіб молюсків їх не слід вкривати листям або травою. Легко зварити їжу, якщо, звичайно, є шматок фольги. Треба викопати неглибоку ямку, застелити її фольгою, залити водою і додати наявні продукти. Розпечене на вогнищі каміння слід занурювати в цей імпровізований казанок доти, поки вода не закипить. За 30–40 хв такої процедури їжа буде готова.
Забезпечення водою в умовах автономного існування Відшукати джерело води в умовах помірного клімату дуже просто. Інша річ — забезпечення водою в зонах з посушливим кліматом (степи, пустелі). Проте іноді навіть у лісі знайти природні джерела води досить важко. У цьому разі слід натягти на гілку дерева з густим листям пластиковий пакет (якщо він є) і туго зав’язати. Волога, що випаровується листям, конденсуватиметься в пакеті, і за добу в такий спосіб можна отримати до літра питної води. Воду з джерел, струмків, гірських і лісових річок можна пити сирою. Однак перед тим, як напитися із водойм зі стоячою водою або навіть калюж, воду слід хоча б механічно очистити. Для цього можна зробити найпростіший фільтр із кількох шарів бинта і бляшанки, у денці якої пробити отвори. Якщо водойма більш-менш великих розмірів — на відстані 40–50 см від урізу води потрібно викопати неглибоку ямку, яка поступово наповниться чистою водою. Для знезараження води крім кип’ятіння використовують спеціальні хімічні препарати, які мають бути в аварійному запасі — це пантоцид, йодин, холазол та ін. Відомий ще метод, який запропонував наприкінці ХІХ ст. німецький ботанік Негелі. Для знезараження води достатньо на 2–3 год покласти в неї срібний предмет. Бактерицидна дія срібла у 1750 разів перевищує дію карболової кислоти і у 3,5 раза перевищує дію сулеми. Вважається, що антимікробна дія срібла набагато перевищує дію багатьох антибіотиків; воно знищує навіть антибіотикостійкі штами мікроорганізмів. Оброблену сріблом воду можна зберігати тривалий час. Запаси води, в умовах пустелі, можна поповнювати за допомогою найпростішого сонячного дистилятора, основними складовими якого є пластикова плівка і бляшанка. У піску викопують яму діаметром близько 60–80 см і глибиною 40 см. На дно її ставлять бляшанку і накладають гілки верблюжої колючки та інші свіжі рослини, які можна знайти. Зверху яму накривають пластиковою плівкою так, щоб вона провисала. На середину плівки кладуть камінь або насипають пісок, щоб утворилася воронка з вершиною до бляшанки. За добу за допомогою такого дистилятора можна отримати до літра питної води. За умови обмежених запасів води у спекотному кліматі важливо знизити потовиділення, під час якого людина втрачає значну кількість води і солей. Найпростішим способом запобігання цьому є облаштування сонцезахисних тентів, зниження рівня фізичної активності вдень тощо.
Медична допомога в умовах автономного існування Як зазначалося, у будь-якому аварійному запасі має бути медична аптечка з мінімальним запасом медикаментів та інших засобів, необхідних для надання невідкладної допомоги. До складу аварійної аптечки зазвичай входять: • джгут для зупинки кровотечі; • індивідуальні перев’язні пакети; • стерильні бинти і серветки; • бактерицидний і липкий пластирі; • настойка йоду і медичний спирт; • протишокові препарати у шприцах-тюбиках (розчин морфіну, пантопону); • антибіотики широкого спектра дії; • серцеві препарати (нітрогліцерин, корвалол, обзидан, розчини кофеїну, адреналіну і лобеліну); • засоби, що застосовують при опіках і обмороженнях (синтоміцинова емульсія, протиопікова рідина); • препарати, які піднімають тонус організму (сиднокарб, фенамін, кола); • седативні засоби (фенібут, триоксазин, седуксен, феназепам); • найпростіші інструменти (ножиці, пінцети, ланцети, шприци). Іноді від вчасного надання людині невідкладної долікарської допомоги залежить її життя. Саме тому слід знати найпростіші способи надання першої медичної допомоги. Найголовніше — не втратити самовладання і точно й вчасно допомогти потерпілому. Кровотечі. Залежно від травмованої судини кровотечі бувають венозні та артеріальні. Кровотеча з великої судини (стегнової або сонної артерії) дуже небезпечна для людини і може призвести до смерті, але її зупинка, навіть тимчасова, дає змогу попередити значну втрату крові. Найшвидший засіб — натиснути пальцем вище місця травмування. На людському тілі існує 11 точок, притискання в яких дає найбільший ефект. Кровотечу з кінцівок можна зупинити затисканням їх. Для цього в ліктьовий згин або в підколінну ямку вкладають марлевий валик, а потім кінцівка максимально згинається в суглобі, її прибинтовують до плеча чи стегна. Зручнішим і надійнішим способом зупинки кровотечі з кінцівок є накладання джгута.
Незважаючи на те що накласти джгут просто, слід запам’ятати основні правила. Джгут накладається на 5–10 см вище місця кровотечі кількома тугими обертами до повного її припинення. Якщо немає спеціального гумового джгута, можна використати джгут-закрутку з будь-якого підручного матеріалу. Категорично забороняється накладати джгут прямо на тіло і тримати його понад 1,5 години. Після цього джгут необхідно послабити, щоб відновити циркуляцію крові в кінцівці. Свідченням про відновлення циркуляції крові є потепління пальців і зміна їх кольору від блідого до рожевого. Слід пам’ятати, що під час послаблення джгута, якщо кровотеча не припинилася, судину треба притиснути пальцем, а потім знову накласти джгут, але вище або нижче місця попереднього накладання. У холодну пору року кінцівку, на яку накладено джгут, слід ретельно захищати від морозу. Кровотечі з носа припиняються за допомогою ватних або марлевих тампонів, які глибоко вставляють у носові ходи. Постраждалу людину слід посадити так, щоб її голова була якомога більше відкинута назад. На перенісся і лоб накладають серветку, змочену холодною водою, згорток із льодом або снігом. Переломи. Переломи — це порушення цілісності кісток із роз’єднанням уламків. При цьому найчастіше страждають і прилеглі м’які тканини, судини, нерви, внутрішні органи. Найнебезпечнішим для життя людини є перелом хребта. Якщо уламки кістки зміщені і їх видно з рани або під шкірою, розпізнати переломи досить легко. Важче розпізнати перелом без зміщення або неповний. У цьому разі насамперед потрібно порівняти довжину здорової кінцівки з ураженою. При переломі уражена кінцівка на вигляд коротша від здорової. На місці перелому часто утворюється болюча пухлина. При переломах найперше і найголовніше — зменшити біль, забезпечити пораненому повний спокій, не допустити травмування тканин і сухожиль у місці перелому. Для цього постраждалого потрібно покласти нерухомо, дати йому протишоковий апарат або сильний анальгетик і зафіксувати травмовану кінцівку. При закритому переломі не слід знімати з потерпілого одяг чи взуття. Достатньо лише оголити кінцівку в потрібному місці. При відкритих переломах після зупинення кровотечі на рану накладають стерильну пов’язку.
Категорично заборонено самотужки намагатися вправляти переломи, не знаючи відповідної техніки. Невміле вправляння може призвести до додаткового травмування потерпілого і до больового шоку, з якого людину буде дуже важко вивести. Необхідно просто забезпечити непорушність кінцівки і зафіксувати місце перелому шинами (спеціальними або з підручного матеріалу). Основна вимога при накладанні шини полягає в тому, що вона має фіксувати щонайменше два найближчі до місця перелому суглоби. При переломі стегна шина повинна фіксувати всі три суглоби ноги. Накладати шину слід з найрівнішого боку кінцівки і в жодному разі не на поверхню рани або місце шкіри, де проглядаються уламки кістки. Категорично забороняється притягувати уламки кістки до шини пов’язкою. При переломах кісток черепа, які діагностуються (якщо не видно відкритих уражень) за такими ознаками, як втрата свідомості, кровотеча з рота, носа, вух, потерпілому потрібно забезпечити повну нерухомість, покласти на голову холод. При головному болю йому слід дати анальгетики — анальгін, баралгін, темпалгін тощо. Після цього потерпілому вкрай необхідна кваліфікована медична допомога. Переломи нижньої щелепи визначають за її неправильним положенням, зміщенням зубів, кровотечею з ротової порожнини. Перша допомога полягає в накладанні пращоподібної пов’язки на щелепу і знеболенні. При переломі ребер найвираженішою ознакою є сильний біль у місці пошкодження під час вдиху або натискання, наслідком чого є обмеження дихальних рухів. Найпростіша допомога при таких травмах — накладання тугої пов’язки на грудну клітину після видиху. Найтяжчими наслідками характеризуються переломи хребта і тазових кісток. Перелом хребта, особливо з ураженням спинного мозку нижче п’ятого шийного хребця, дуже часто супроводжується паралічем кінцівок і розладом чутливості. Постраждалому потрібна термінова кваліфікована медична допомога, до прибуття якої його необхідно покласти на тверду рівну поверхню, забезпечити повну непорушність і дати знеболювальний засіб. При переломах шийних хребців постраждалого кладуть на спину, а під шию (в окремих випадках і під плечі) підкладають валик із згорнутого одягу або будь-якого м’якого підручного матеріалу.
При пошкодженні грудного або поперекового відділів хребта потерпілі кладуть на живіт, а під грудну клітку підкладають валик. При переломах тазових кісток, які супроводжуються різким обмеженням рухливості (неможливість присісти, повернутися убік, підняти ноги) і сильним болем, постраждалому необхідний повний спокій. Його потрібно покласти на рівну поверхню і злегка підігнути ноги в колінах для запобігання больового шоку. Такому постраждалому слід надати термінову кваліфіковану медичну допомогу. Вивихи — зміщення однієї чи кількох кісток суглоба — легко визначаються за різким болем у суглобі й неможливістю здійснювати будь-який рух у ньому. Найчастіше при цьому змінюється вигляд суглоба — голівка кістки, що змістилася, утворює виступ, а на її звичному місці утворюється западина. Якщо ніхто з навколишніх не знає техніки вправляння вивихів, достатньо обмежитися тугою пов’язкою навколо травмованого суглоба або накладанням шини для забезпечення непорушності суглоба. Розтягування зв’язок визначають за виникненням різкого болю в момент пошкодження, рівномірною пухлиною, яка утворюється на місці пошкодження, а також за обмеженістю руху в суглобі. Найперша допомога при такій травмі — накладання тугої пов’язки і прикладання до ураженого місця холоду. Поранення. Будь-яке відкрите пошкодження, що супроводжується порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок, в умовах автономного існування небезпечне не лише через кровотечу, про що вже йшлося, а й можливість попадання в рану хворобливих мікроорганізмів. Тому найголовніше правило для людини, яка надає першу допомогу, — не торкатися рани! Забороняється обмивати або очищати забруднену рану, бо при цьому дуже легко пошкодити тканини і занести інфекцію. Краї рани змащують йодом або спиртом, а потім на неї накладають пов’язку, бажано стерильну. Якщо немає можливості накласти стерильну пов’язку, слід застосувати чисту тканину. При цьому забороняється торкатися тієї частини бинта або тканини, яка звернута до рани. За наявності сульфаніламідних препаратів, зокрема стрептоциду, або антибіотиків можна засипати рану порошком цих препаратів. Слід пам’ятати, що навіть невелика рана відкриває для хворобливих мікроорганізмів доступ всередину організму людини і наслідки такого надходження важко спрогнозувати. Опіки виникають унаслідок впливу на тканини людини відкритого полум’я, гарячої пари і води, розпечених предметів, легкозаймистих рідин, хімічних речовин. Саме тому розрізняють хімічні й
