Протидимна суміш, фіцилін, леткі анестетики, ефір, спирт етиловий, не стероїдні протизапальні засоби, діуретини, антибіотики, кортикостероїди Антидоти проти галогенованих аліфатичних арсинів, унітол, БАЛ
Шкірнонаривні ОР
Сотні — тисячі Глибокий Від хвилин дерматоз, до годин псевдомембранозне запалення верхніх дихальних шляхів, бронхопневмонія, панофтальміт, гострий гастроентерит Сотні — тисячі Токсична гостра тканинна гіпоксія Десятки секунд — хвилини
ОР загальної токсичної дії
Амілнітрит, пропіл нітрит, натрію нітрит, фенотіазінові похідні, натрію тіосульфат, антигіпоксанти, антиоксиданти
Закінчення табл. 27
1 Фосфорорганічні ОР 2 Сотні — десятки тисяч 3 Судорожний холінергічний синдром 4 Десятки секунд — хвилини 5 Холінолітики, протисудорожні засоби, реактиватори холінестерази Нейролептики, транквілізатори, антидепресанти, психостимулятори Симптоматичне лікування
Психохімічні ОР
Сотні — тисяч
Інтоксикаційний психоз
Години
Фітотоксичні ОР
Сотні — десятки тисяч
Синдром пов’язаний із роз’єднанням процесів окислення та фосфорилювання Залежить від механізмів дії відповідної групи токсикантів
Доби — тижні
Диверсійні отрути
Сотні — десятки тисяч
У межах годин Залежить від механізму дії відповідної групи токсикантів
5.14. Вплив на довкілля
Екотоксикологічна небезпека хімічних катастроф, викликаних токсикантами воєнної хімії (ТВХ), визначається швидкістю розкладу в довкіллі, фізико-хімічними та токсикологічними властивостями кінцевих продуктів трансформації (КПТ), у тому числі можливістю токсичної трансформації (ТТ), термінами існування кінцевих токсичних продуктів (КТП) у довкіллі. Так, швидкість розпаду подразнювально-больових ОР у довкіллі знаходиться в межах тижня. Втім потрібно зазначити, що кінцеві продукти розпаду ароматичних миш’якоорганічних сполук мають залишкову токсичність, а тривалість зараження ними довкілля може вимірюватися місяцями та роками. Це зумовлює певний ризик транскордонного перенесення вказаних сполук водою рік, озер, морів та харчовими продуктами і фуражем, які їх акумулювали.
Стійкість ОР задушливої дії коливається у межах від кількох до десятків годин. Глибина розповсюдження газів чи парів отруйних речовин залежить від низки чинників, до яких належать токсичність і кількість отрути, її агрегатний стан, температура кипіння, метеофактори (температура повітря, швидкість вітру, вертикальна стійкість приземного шару повітря) та ін. Для уявлення про можливі величини глибин поширення зараженого повітря в уражаючих концентраціях розглянемо такі цифри. Так, при швидкості вітру 1 м/с та наявності 10 т хлору чи еквівалентної кількості іншої токсичної речовини глибина зараження може перевищувати 19 км; 50 т — 52 км; 100 т — 81 км; 500 т — 231 км. Вказані цифри ілюструють міру ризику транскордонного перенесення токсикантів повітряними потоками при хімічних катастрофах. Миш’яковміщуючі шкірно-наривні ОР як катастрофальні отрути несуть у собі значну екотоксикологічну небезпеку за рахунок токсичних кінцевих сполук миш'яку, які можуть заражати довкілля на тривалий термін. Змивання у водойми та забруднення харчових продуктів і фуражу сприяє транскордонному їх перенесенню. ОР загальнотоксичної дії, які вміщують миш'як і важкі метали, при розкладанні залишають КТП, які на тривалий час (десятки років) денатурують довкілля. При змиванні у водойми або накопиченні у харчових продуктах можливе їх транскордонне перенесення.
Інформація
Аварія на золотокопальні поблизу міста Байа-Маре (Румунія) призвела до скиду у ріки Самош, потім Тису і Дунай від 100 до 200 тис. л рідких відходів з високим вмістом ціаністих солей. У Самоші концентрація ціанідів перевищувала ГДК у 600 разів, у Тисі на території України — у 40 разів. У Самоші, Тисі та Дунаї спостерігалася масова загибель риби та інших тварин.
Деструкція фосфорорганічних ОР у природних умовах може продовжуватися протягом місяців. Ці процеси залежать від хімічної будови токсикантів, метеоумов, пори року, кількості опадів та інших чинників. Існує істотний ризик змивання токсикантів у водойми та накопичення їх у харчових продуктах і фуражі, що зумовлює трансграничне перенесення. Звичайно, КТП психохімічних ОР не токсичні. При забрудненні цими токсикантами водойм, харчових продуктів та фуражу може відбутися трансграничне перенесення отрут.
Процеси обеззараження фітотоксичних ОР у природних умовах можуть тривати місяці і роки, що пояснюється їх хімічною будовою (ароматичні, поліциклічні, полігеновані сполуки). Отже, висока стійкість ОР та відповідна токсичність зумовлює ризик денатурації довкілля на тривалий час, а змивання їх у водойми та накопичення у продуктах харчування і фуражі уможливлює транскордонне перенесення токсикантів із зараженою водою та харчовими продуктами. Як видно з наведеного, негативні наслідки хімічних катастроф визначаються властивостями токсиканту (токсичність, агрегатний стан, розчинність у воді, гідролітична стійкість, шляхи проникнення в організм), природними чинниками (швидкість і вертикальна стійкість приземного шару повітря, його температура та вологість, атмосферні опади, наявність відкритих водойм тощо) та соціальними чинниками (дієвість системи захисту населення, готовність рятувальних формувань для роботи в екстремальних умовах, стан фармакологічного захисту населення від токсичних речовин та ін.). Звичайно, хімічна катастрофа може виникнути при надходженні у довкілля значної (“критичної”) кількості токсиканта. Цей показник вимагає окремого розгляду. Слід зауважити, що існуючі у світі запаси ТВХ та зареєстровані інциденти з ними не дають підстав для оптимізму. Небезпека трансграничного перенесення ТВХ є переконливим аргументом того, що проблема захисту населення від ТВХ виходить далеко за межі інтересів окремої держави і стає інтернаціональною. Нині у світі накопичені значні запаси токсикантів воєнної хімії (ТВХ). Так, за повідомленням Голови комітету з проблем хімічної та біологічної зброї при Президенті Росії, у семи арсеналах Міністерства оборони Росії зберігається приблизно 40 тис. т бойових отруйних речовин (БОР). Для реалізації проекту закону про знищення хімічної зброї щорічно потрібно приблизно 80–115 млрд крб, а програма знищення розрахована на 14 років. Більшість вказаних отрут, крім високої токсичності, у хімічному відношенні дуже агресивні сполуки, що зумовлює високий ризик виникнення хімічних катастроф.
5.15. Наслідки військової діяльності в Україні
Екологічні наслідки військової діяльності Україна отримала у спадщину від потужної військової машини колишнього Радянського Союзу. Щодо наслідків Другої світової війни, то деякі аспекти цієї
масштабної як для людей, так і для довкілля трагедії, було розглянуто вище. Однак і повоєнне функціонування військового комплексу на теренах України залишило відчутний слід, згладжувати який треба буде ще досить довгий час. Певним позитивом щодо поліпшення екологічного стану довкілля та підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки стосовно військової діяльності можна вважати проголошення Україною свого без’ядерного статусу. Вивезення ядерних боєголовок та ракетного палива до Росії, знищення стартових бойових позицій поставили крапку на ядерному військовому потенціалі нашої держави. З одного боку, — полегшення, з іншого, можливо, певний жаль — оскільки у цей комплекс вкладено багато праці і коштів. То чи варто повертатися до нарощування військового потенціалу ще раз, і не тільки нашій країні? У чому полягає небезпека військової діяльності на території України? Якщо розглядати це питання в історичному аспекті, то передусім треба відзначити потужні нафтові забруднення ґрунтів і підземних (вірніше ґрунтових) вод, здебільшого в місцях базування військових аеродромів, баз пального, а також морського середовища в акваторіях базування військово-морського флоту РФ і України. Відчутний вплив на довкілля мають військові полігони, гарнізони, дислокації військових частин. Історично так склалося, що для цього використовуються унікальні природно-ландшафтні комплекси, що мають національну цінність.
Інформація
Третина заповідника Медобори — полігон для бомбометання. При цьому, за твердженням преси, військові не раз розносили в тріски тваринницькі ферми біля сіл Малі Борки і Лежанівка, траплялися ситуації, за яких під обстріл могли потрапити і діти, гинули дорослі. На території заповідника брухтом лежать десять літаків, три танки, вантажівки, залишки ракетних установок. Вірогідної інформації про стан інших військових полігонів немає, однак цілком імовірно припустити, що вони знаходяться не в кращому стані.
Як уже зазначалося, значної шкоди завдавали і продовжують завдавати довкіллю військові аеродроми, насамперед скидами (технологічними, вимушеними і аварійними) нафтопродуктів. Загальний перелік потужних забруднень територій, поверхневих та підземних вод покриває всю Україну: Луцьк, Мукачеве, Біла Церква, Стрий, Прилуки, Дубно. Загалом по Україні таких осередків понад 100, а загальний запас нафтопродуктів у підземних водоносних горизонтах, за деякими оцінками, сягає 2 млн т. Переважна більшість резервуарного парку баз і складів пального будувалася та вводилася в експлуатацію у 40–50-х роках і відслужила більше ніж подвійний термін нормативної експлуатації. Ремонту та дефектоскопії підлягають 119,7 тис. м3 стаціонарних резервуарів, які тимчасово виведені з експлуатації. Орієнтовна вартість цих робіт становить 1,5 млн грн.
Інформація
Загальновідома ситуація, що склалася у місті Луцьку в районі, який примикає до військового аеродрому (складів-резервуарів ПММ). Перші ознаки притоку авіаційного гасу до колодязів місцевих жителів виявили ще у 1983 р. З часом ці ознаки трансформувалися у чистий гас. Так, 1999 р. в колодязях прилеглих до аеродрому садиб щотижневий дебет гасу складав 500–700 л, але при цьому пропала вода. Спочатку претензії місцевих жителів зводилися лише до прохання забезпечити водопостачання, що з часом і було зроблено. Ліквідувати осередок гасового забруднення ґрунтів і підземних вод бралися як вітчизняні спеціалісти, так і залучалася міжнародна допомога (Данія). Роботи фактично обмежилися вилученням вільної фази гасу та його реалізацією (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України). Джерело забруднення залишилося.
За часів існування збройних сил Радянського Союзу на території України було створено 5 могильників радіоактивних відходів (РАВ), які залишились на балансі Збройних Сил України і розміщені в смт Делятин, Івано-Франківської області; м. Макарові, Київської області; с. Цибулеве, Кіровоградської області; с. Багерово, АРК та в 40 км від м. Феодосії. За інформацією військових екологів, екологічний стан могильників на сьогоднішній день задовільний і не становить загрози здоров’ю людей та навколишньому середовищу. Радіаційний фон перед огорожею території могильників становить 13–15 мкр/год, що відповідає рівню природного фону. Однак відсутність необхідної документації щодо проектів могильників та складу похованих РАВ, належного моніторингу за їх станом, не виключає виникнення негативного впливу на довкілля. Нині порушено питання про передачу могильників РАВ Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Вирішення його питання затримується за відсутності уже згаданої документації на могильники РАВ. Недавні події, а саме — спалах захворюваності в деяких населених пунктах Первомайського району Миколаївської області за усієї невизначеності причини, що його спонукала, більшістю фахівців стверджується, що пов’язано це з діяльністю військових. У всякому разі населення почало хворіти після розкриття траншеї, в якій свого часу були поховані рештки облаштування шахтної пускової установки. Ще одним прикладом реальної загрози життю, здоров’ю та довкіллю є випадок несанкціонованого поховання боєприпасів в Артемівському районі Донецької області. Скільки ще подібних подій чекає на населення України, сказати важко, але невизначеність із розміщенням інших могильників дає підстави припустити, що таке може трапитися ще не раз. Найбільшу потенційну загрозу населенню та навколишньому середовищу являють арсенали, бази і склади ракет і боєприпасів. В умовах сьогодення питання безпечного та надійного зберігання стратегічного й оперативного боєзапасу, стан живучості та вибухо- і пожежобезпеки на військових об'єктах ЗС України залишається незадовільним і може в екстремальних умовах (або навіть без них) призвести до значних матеріальних збитків, техногенно-екологічних катастроф із непередбачуваними наслідками і загибеллю людей, оскільки в зоні можливого ураження арсеналів і складів перебувають об’єкти підвищеної небезпеки господарського комплексу країни: атомні електростанції, нафто-, газо-, аміакопроводи та магістралі. Прикладом може бути катастрофа на складах біля села Новобогданівка Мелітопольського району. Стан живучості та вибухопожежобезпеки військових об'єктів зберігання боєзапасу можна на сьогоднішній день схарактеризувати такими показниками: • забезпеченість блискавкозахистом — 88 %; • забезпеченість сучасними засобами охорони — 3 %; • обнесення земляними валами місць зберігання ракет і боєприпасів — 57 %; • забезпеченість пожежним обладнанням і засобами пожежогасіння — 68 %; • забезпеченість пожежними запасами води — 86 %; • вогнезахисне оброблення та антисептування дерев'яних конструкцій — 4 %; • потреба у побудові сховищ — 469. Наведені показники свідчать про критичність стану техногенноекологічної безпеки. Пов’язано це, по-перше, з відсутністю замкну тих циклів виробництва сучасних видів озброєння, по-друге, відсутністю рівномірного й достатнього фінансування Програми забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів озброєння, ракет і боєприпасів Збройних Сил України на 1995–2015 роки. Так, у 1996 та 1998 рр. фінансування взагалі не було. У листопаді 1999 р. та серпні 2000 р. стан виконання Програми живучості розглядався на засіданні Державної комісії з питань техногенної безпеки та надзвичайних ситуацій (протоколи від 29.11.99 р. № 4 та від 16.08.2000 р. № 2) і визнаний незадовільним. До об’єктивних причин існуючого стану зберігання боєприпасів належать також відсутність вітчизняних технологій щодо комплексної та безпечної утилізації усіх видів і типів ракет і боєприпасів. Утилізація зводилася до розбирання боєприпасів на складові елементи силами військових частин та вилучення з баз і арсеналів виконавцями робіт найвигідніших в економічному плані компонентів: кольорових і чорних металів і тротилу. За 5 років утилізації непридатних боєприпасів основної мети не досягнуто. Вибухопожежобезпека на базах і арсеналах Міністерства оборони України не зменшилась, а зросла за рахунок накопичення не утилізованих порохів, снарядів із вибуховими речовинами та інших елементів боєприпасів. Загальна потреба у коштах для виконання заходів, передбачених Програмою живучості та для утилізації з урахуванням недостатнього фінансування за попередні роки, становить близько 438,8 млн грн. Основними показниками екологічної шкоди, що завдається ЗС, а також підприємствами військово-промислового комплексу, є забруднення поверхневих і підземних вод нафтопродуктами та іншими небезпечними речовинами, скиди та викиди забруднювальних речовин без відповідного контрою та дозволу, деградація земель унаслідок проведення військових навчань, експлуатація водоносних горизонтів без відповідних дозволів та з порушенням умов санітарної охорони, самоправне розміщення відходів, відсутність їх обліку й контролю за утворенням, самовільні рубки дерев тощо. Загроза для навколишнього середовища також полягає у наявності великої кількості хімічної зброї, що була затоплена наприкінці Другої світової війни та через кілька років після неї. Зазвичай інформація про координати затоплення такої зброї відсутня, а в разі її існування вона приховується від представників громадськості. Тому є загроза для рибалок витягти у своїх сітях проіржавілі хімічні боєприпаси. Щодо небезпеки для морських мешканців досить і говорити.
Нерідко до прибережних районів, призначених для військового використання та розташованих на близькій відстані від важливих районів, належать зони розмноження окремих видів птахів, що знаходяться під загрозою вимирання. Ці території часто використовуються для військових навчань, стрільб і тренувальних польотів винищувачів та гелікоптерів, що призводить до значного порушення пташиного спокою. Найбільшого техногенного тиску з боку військових об’єктів зазнає місто Севастополь. У цьому регіоні розташовано 73 військових частини. Екологічна ситуація на територіях цих частин не відповідає вимогам природоохоронного законодавства. Відсутність оплати за спеціальне водокористування, розміщення відходів, один ряд обстеження військових об’єктів ставить військові частини в один ряд хронічних порушників природоохоронного законодавства. Для вирішення цього питання необхідні кошти в розмірі понад 3 млн грн. Нині у Збройних Силах знаходиться в експлуатації 1780,4 км каналізаційних мереж, 250 каналізаційних насосних станцій, 146 комплексів очисних споруд, більшість яких експлуатується понад 30– 35 років. Основне та допоміжне обладнання, яке морально й фізично застаріло, здебільшого знаходиться в аварійному стані і не забезпечує нормативного очищення стоків. Не відповідають нормам експлуатації каналізаційні мережі таких міст базування флоту як Одеса, Севастополь, Феодосія. Ступінь техногенного навантаження на акваторії у цих містах значною мірою визначається діяльністю військового флоту та його берегових структур. Наприклад, тільки у місті Балаклава щодобово скидається 10 тис. м3 неочищених стоків, а каналізаційна мережа у Севастополі внаслідок частих аварійних поривів колектора є причиною утворення надзвичайних ситуацій у цьому густонаселеному регіоні. Зниження обсягів скиду неочищених стічних вод у найближчий час не очікується, оскільки введення в дію нових або реконструкція існуючих очисних споруд у планах капітального будівництва ЧФ РФ і закриття усіх джерел забруднення передбачається тільки після 2005 р. Основними забруднювальними компонентами морського середовища залишаються нафтопродукти. Найнебезпечнішою зоною з погляду забруднення морських вод України нафтопродуктами є севастопольські бухти, де їх вміст у поверхневих шарах моря постійно перевищує ГДК у 3–10 разів. Найбільш забрудненими є донні відклади Карантинної бухти Севастополя (до 450 мг/кг) та Придунайського району. Проведення тільки найневідкладніших ремонтних робіт на об’єктах водовідведення та очищення каналізаційних стоків потребує коштів у розмірі 16,175 млн грн. Крім того, для тампонування артезіанських свердловин, які вийшли з ладу, потрібно ще 940 тис. грн. Відсутність на кораблях ВМС України систем очищення та знезараження господарсько-побутових та лляльних вод призводить до постійного забруднення акваторії Чорного моря. За рік на кораблях та суднах накопичується близько 4,1 тис. т лляльних вод. Даних про ситуацію на кораблях та судах ЧФ Росії, які базуються на території України, немає. Враховуючи той факт, що Крим і узбережжя материкової частини території України — рекреаційна зона, стає нагальним завдання щодо дообладнання кораблів системами збору і видалення лляльних та господарсько-побутових вод. Зазначене питання виходить за межі відомчих рамок і набуває державного значення з необхідністю виділення коштів на переобладнання кораблів, для чого потрібно 25 млн грн. Ще 32 млн потрібно для закупівлі 4 нафтосміттєзбірників, щоб проводити очищення акваторій бухт. Істотно впливають на навколишнє середовище комунальні стоки військових гарнізонів. Невідповідність їх нормативам часто спричинює спалахи шлунково-кишкових інфекційних захворювань серед особового складу військових частин. Так, масові захворювання на гепатит і дизентерію мали місце в гарнізонах, розташованих у містах Болград, Котовськ, Широкий Лан, Чорноморське, Феодосія-13, Севастополь. Деяке зменшення техногенного тиску на довкілля з боку Збройних Сил України сталося завдяки фінансовій скруті — зменшилась інтенсивність навчань з бойовими стрільбами, бомбометаннями та запусками ракет. Проте стратегія залишилася: смертоносні технології вдосконалюються у всьому світі. Світове співтовариство, що стоїть на порозі нової промисловотехнологічної епохи, має змінити свій світогляд і насамперед до своєї військової діяльності, яка може носити як глобальний, так і локальний або регіональний характер.
