науково-технічні — рівень розвитку фундаментальних і приїфіцних наук, інформаційних технологій та комп'ютеризації, промислових і виробничих технологій; стан енергетичних і транспортних систем; зв'язок; комунікації;
культурологічні — рівень освіченості; історія; культурні традиції; релігія; культурні потреби життєзабезпечення; праця; відпочинок; спорт та ін.; рівень вимог до якості результатів та умов праці;
природні та екологічні — природно-кліматичні умови: температура, опади, вологість, вітри, висота над рівнем моря, сейсмічність, ландшафт і топографія та ін.; природні ресурси; розташування та зв'язок з транспортними мережами; стандарти з якості повітряного простору, водних джерел та ґрунтового покриття; санітарні вимоги до навколишнього середовища; законодавство із захисту довкілля; характеристика тенденцій та стану екологічних систем: повітря, води, ґрунту;
інфраструктурні — засоби транспорту, зв'язку та комунікацій, перевезення вантажів; мережі ЕОМ та інформаційні системи; енергозабезпечення; комунальні служби; сировина та послуги; збутова мережа, логістика, матеріально-технічне постачання; промислова інфраструктура; обслуговуючі системи та ін.
Внутрішнє середовище проекту має для успішної реалізації проекту першорядне значення, оскільки саме ці фактори сприяють чи навпаки заважають досягненню поставлених цілей проекту. Розглянемо найбільш значущі з них:
економічні умови — пов'язані з кошторисом і бюджетом проекту, цінами, податками та тарифами, ризиком і страхуванням, стимулами, пільгами та іншими економічними факторами, що діють всередині проекту та визначають його основні вартісні характеристики;
соціальні умови — характеризуються забезпеченням стандартних умов життя для учасників проекту, рівнем заробітної плати, наявністю комунальних послуг, наданням соціальних умов (школи, дитячі садки, медобслуговування, умови для відпочинку та ін.); умови праці і техніки безпеки, страхування та соціальне забезпечення і т. ін.;
стиль керівництва проектом — визначає психологічний клімат та атмосферу в команді проекту, впливає на її творчу активність і працездатність;
організація проекту — визначає співвідношення між основними учасниками проекту, розподіл прав, відповідальності та
обов'язків та впливає на успіх здійснення задуму. Команда проекту є «мозковим центром», мотором та виконавчим органом проекту, від якого залежать його прогрес та успіх;
методи та засоби комунікації — визначають повноту, вірогідність та оперативність обміну інформацією між зацікавленими учасниками проекту. По суті це — нервова система проекту, від ступеня досконалості якої залежить його успіх.
10. Учасники проекту реалізують різні інтереси у процесі здійснення проекту, формують власні вимоги відповідно до цілей та мотивації і впливають на проект, виходячи зі своїх інтересів, компетенції та ступеня залучення до проекту.
Склад учасників проекту, їх ролі, розподіл функцій і відповідальності залежать від типу, виду, масштабу й складності проекту, а також від фаз його життєвого циклу. Для визначення складу учасників проекту, побудови його функціональної та організаційної структур для кожного проекту на стадії розробки концепції необхідно визначити:
♦ предметну галузь — цілі, завдання, роботи та основні результати, тобто що потрібно зробити, щоб реалізувати проект,
а також його масштаби, складність, припустимі строки;
♦ відношення власності, залученої до процесу здійснення
проекту (що скільки коштує та кому належить?);
♦ основні ідеї реалізації проекту (як зробити?);
♦ основні активні учасники проекту (хто робитиме?);
♦ основні пасивні учасники проекту (кого стосується проект?);
♦ які мотивації учасників проекту? (можливий прибуток, збитки, ризик і т. ін.).
Відповіді на ці запитання дозволяють виявити учасників проекту, їхні цілі, мотивації, визначити взаємовідносини та на цій основі прийняти обґрунтовані рішення щодо організації та управління проектом.
Розглянемо функції деяких учасників проекту детальніше.
Ініціатор — сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій по здійсненню. Ініціатором може виступати практично кожний з учасників проекту, але в остаточному підсумку ділова ініціатива по здійсненню проекту повинна виходити від замовника проекту.
Замовник — головна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів. Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатами проекту, визначає основні вимоги та масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів чи коштів залучених інвесторів, укладає контракти з головними виконавцями проекту, несе відповідальність за цими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.
Інвестор – сторона, що вкладає інвестиції в проект.
Якщо інвестор та замовник не одна й та сама особа, то інвесторами звичайно виступають банки, інвестиційні фонди та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання проекту. Інвестори є повноправними партнерами проекту та співвласниками всього майна, яке залучається за рахунок їх інвестицій, доки їм не буде повернуто всі кошти, отримані по контракту із замовником чи за кредитною угодою.
Керівник проекту — юридична (фізична) особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту — планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту. Склад функцій і повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Однак перед керівником проекту та його командою звичайно висувається завдання всеосяжного керівництва та координації робіт продовж усього життєвого циклу проекту до досягнення визначених у ньому цілей і результатів при додержанні встановлених строків, бюджету та якості.
Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту. Завдання команди — виконання функцій управління проектом для ефективного досягнення цілей проекту. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту. Проте в усіх випадках склад команди повинен забезпечувати високий професійний рівень усіх покладених на нього обов'язків.
Контрактор (генеральний контрактор) — сторона чи учасник проекту, що вступає до відносин із замовником та бере на себе обов'язок за виконання робіт по контракту (це може бути увесь проект чи його частина). До функцій генконтрактора належать укладання контракту із замовником (інвестором), добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.
Субконтрактор — вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором більш високого рівня. Несе відповідальність за виконання робіт чи послуг відповідно до умов контракту.
Проектувальник — юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту. Вступає в договірні відносини з генконтрактором проекту чи безпосередньо із замовником.
Генеральний підрядник — юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником. Несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту. Добирає субпідрядників та укладає угоди з ними на виконання окремих робіт і послуг. У будівельних проектах роль генпідрядника звичайно виконують будівельні або проектно-будівельні фірми чи організації.
Постачальники — субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби та ін.).
Ліцензори — організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг і т. ін.
Органи влади — сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні й державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.
Власник земельної ділянки — юридична (фізична) особа, яка є власником земельної ділянки, залученої до проекту. Вступає у відносини із замовником та передає на договірній основі право користування чи володіння цією ділянкою землі.
Виробник кінцевої продукції проекту — здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Головна мета — отримання прибутку від продажу готової продукції споживачам. Бере участь на всіх фазах проекту та взаємодіє з основними учасниками проекту. Його роль і функції залежать від частки власності у кінцевих результатах проекту. В багатьох випадках є замовником та виробником продукції за проектом.
Споживачі кінцевої продукції — юридичні та фізичні особи, які є покупцями й користувачами кінцевої продукції, що встановлюють вимоги до виробленої продукції та наданих послуг і формують попит на них. За рахунок коштів споживачів відшкодовуються витрати на проект і формується прибуток усіх учасників проекту.
Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають й інші сторони з оточення проекту, які, по суті, також можуть належати до учасників проекту. Це — конкуренти основних учасників проекту; громадські групи та населення, чиї економічні і позаекономічні інтереси зачіпає реалізація проекту; спонсори проекту; різні консалтингові, інжинірингові, юридичні організації, залучені до процесу здійснення проекту, та ін.
11. Життєвий цикл П.
ЖЦ – період часу від задуму П до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за П (поява П) і отриманням останньої вигоди (ліквідація П).
Фази проектного циклу:
Передінвестиційна – визначення інвест можливостей, для чого потрібно проаналізувати: природні ресурси, конкурентні сили та галузеві бар’єри, майбутній попит, вплив на довкілля, можливості диверсифівкації.
Стадії: преідентифікація (визначення інвест можливостей), ідентифікація (вибір цілей П, визначення завдань), підготовка (попередня оцінка і додаткові дослідження), розробка та експертиза, детальне проектування (розробка функціональної схеми, визначення обсягів інвест витрат).
Інвестиційна – вибір цілей П, визначення його завдань.
Стадії: підготовка та проведення тендерів (підписання угод між інвестором та фінан установою), інженерно-технічне проектування (підготовка ділянки, вибір технології та обладнання, складання графіків будівництва), будівництво, виробничий маркетинг (аналіз готовності ринку до появи продукту П, визначення заходів збутової політики, організація просування товару на ринок), навчання персоналу.
Експлуатаційна – при короткотерміновому підході: усунення технічних та виробничих проблем, при довготерміновому – випробування обраної стратегії, маркетингу тощо. Стадії: здача в експлуатацію, виробнича експлуатація (визначає, наскільки результати П відповідають поставленим цілям), заміна та оновлення, розширення та інновації, заключна оцінка П (ретроспективний аналіз усіх виконаних за робіт).
12. Зміст передінвестиційної фази проект циклу.
Передінвестиційна – визначення інвест можливостей, для чого потрібно проаналізувати: природні ресурси, конкурентні сили та галузеві бар’єри, майбутній попит, вплив на довкілля, можливості диверсифівкаціі.
Стадії: преідентифікація (визначення інвест можливостей), ідентифікація (вибір цілей П, визначення завдань), підготовка (попередня оцінка і додаткові дослідження), розробка та експертиза, детальне проектування (розробка функціональної схеми, визначення обсягів інвест витрат).
13. Характеристика інвест та експлуатац фази проект циклу.
Інвестиційна – вибір цілей П, визначення його завдань.
Стадії: підготовка та проведення тендерів (підписання угод між інвестором та фінан установою), інженерно-технічне проектування (підготовка ділянки, вибір технології та обладнання, складання графіків будівництва), будівництво, виробничий маркетинг (аналіз готовності ринку до появи продукту П, визначення заходів збутової політики, організація просування товару на ринок), навчання персоналу.
Експлуатаційна – при короткотерміновому підході: усунення технічних та виробничих проблем, при довготерміновому – випробування обраної стратегії, маркетингу тощо.
Стадії: здача в експлуатацію, виробнича експлуатація (визначає, наскільки результати П відповідають поставленим цілям), заміна та оновлення, розширення та інновації, заключна оцінка П (ретроспективний аналіз усіх виконаних за робіт).
14. Тривалість проектного циклу, безумовно, не є нормативною величиною і залежить від великої кількості обставин, насамперед від виду проекту та його учасників (табл. 3).
Чітко встановлених норм і нормативів для визначення вартості перед інвестиційних досліджень не існує. Ця величина залежить від таких чинників:
• масштаб і природа проекту;
• вид, межі та глибина передінвестиційних досліджень;
• категорія замовника та підрядника досліджень;
• час і зусилля, потрібні для збирання й аналізу інформації.
Зазвичай вартість таких досліджень оцінюється в потрібних
людино-днях або людино-місяцях. Преідентифікаційна стадія великих проектів вимагає 2—3 людино-місяців, попередні дослідження — від 6 до 12, а детальна розробка — 12—15. На підставі витрат у людино-днях (людино-місяцях) розраховуються витрати на оплату праці, відрядження, проживання, складання креслень, карт, документів, поштово-телеграфних і кошторисних накладних витрат.
Наявна практика визначення витрат на передінвестиційні дослідження свідчить, що вони можуть плануватися у процентах від вартості проекту. Так, вартість формування інвестиційного задуму з підготовкою інвестиційної пропозиції й документа про наміри може коштувати від 0,2 до 1% вартості проекту, дослідження інвестиційних можливостей, складання короткого техніко-економічного попереднього обґрунтування — 0,25—1,5%, докладне техніко-економічне обґрунтування доцільності інвестиційних рішень (залежно від масштабу проекту) — від 1,0—3,0% для невеликих проектів до 0,2—1 % для великих.
Витрати на супроводження проекту та його реалізацію значно відрізняються за фазами й стадіями життєвого циклу проекту (рис. 9).
Кожна фірма, замовник, інвестор самостійно визначають для себе величину тих витрат, які спрямовують на передінвестиційні дослідження. Виокремимо деякі суб'єктивні чинники, що впливають на цю величину:
1) досвід консультантів або експертів, які проводять дослідження;
2) масштаб передбачуваної роботи;
3) складність досліджуваної галузі;
4) конкуренція між консультантами й експертами, умови роботи консалтингових фірм;
5) зацікавленість консультантів у проведенні подальших до
сліджень і співробітництві із замовником;
6) компетенція у проведенні переговорів з консультантами,
що здійснюють передінвестиційні дослідження.
Витрати на передінвестиційні дослідження можуть фінансуватися:
• інвестором;
• замовником;
• сторонніми організаціями, що зацікавлені в реалізації проекту.
15. Одним з основних завдань проектного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається як різниця між позитивними (вигодами В) та негативними результатами (затратами 3):
Цінність проекту = Вигоди - Затрати.
Тобто потрібно оцінити всі результати проекту І встановити, чи перевищують вигоди від нього затрати на його здійснення. Аналіз вигід і затрат є базою прийняття проектних рішень, оскільки дозволяє відповісти на такі запитання:
• яким є бажаний результат проекту?
• хто несе витрати за проектом?
• хто скористається позитивними результатами проекту?
• коли та яким чином виявляться позитивні результати проекту?
• як потрібно порівнювати і підсумовувати вигоди і затрати
різного типу, щоб визначити остаточну цінність проекту?
• яким чином співвідносяться позитивні результати даного
проекту з результатами інших альтернативних проектів?
Якщо метою проектного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигід від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здійснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигід і додаткових затрат. Модель оцінки додаткових вигід базується на розрахунку приросту вигід, отриманих завдяки здійсненню проекту, помноженому на ціну вигід:
Додаткові вигоди проекту = ДВ * Рв,
де АВ — додаткові вигоди, отримані завдяки здійсненню проекту; Рв — ціна вигод.
Модель оцінки додаткових затрат ґрунтується на визначенні кількості потрібних додаткових ресурсів, помножених на їх ціну:
Додаткові затрати проекту = AQP • Рр ,
де AQp — кількість додаткових ресурсів, необхідних для реалізації проекту; Рр — ціна ресурсів.
Визначення затрат і вигід слід провадити у розрізі кожного року проекту. Для відображення вигід і затрат у грошовому вимірі необхідно:
1. Встановлення якісного складу вигід і затрат, які виникають у результаті матеріальних впливів проекту.
2. Вимірювання у грошових одиницях зазначених вигід і затрат.
3. Визначення реальних і майбутніх грошових показників, які
характеризують вигоди і затрати проекту.
4. Порівняння потоків вигід і затрат на основі критеріїв, прийнятих для даного проекту.
16.Явні та неявні вигоди і затрати
Цінність П визначається як різниця між позитивними результатами (вигодами) та негативними результатами (затратами).
Явні вигоди – матеріальні вигоди обумовлені зменшенням витрат або отриманням додаткових доходів, величина яких значною мірою очевидна, що дозволяє легко визначити їх фінан значення. Вони виникають від: збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції; можливості підвищення ціни на продукцію; зміни кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції, зміни у часі реалізації, зміни місця реалізації тощо.
Явні затрати – матеріальні затрати обумовлені збільшенням витрат або отриманням додаткових витрат.
Неявні вигоди (затрати) – побічні вигоди (затрати), які супроводжують П. Вони пов’язані з економ або соціал наслідками П і мають непрямий характер.
Класифікація витрат: можливість відображення у бух обліку (бух-кі та економ); ступінь динамічності в залежності від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні); період здійснення (довгострокові, короткострокові); спосіб віднесення на одиницю продукції (середні, граничні); походження (експлуатаційні, фінан); ступінь покриття реальної вартості; можливість розподілу.
17. Альтернативна вартість в оцінки проект рішень.
АВ – втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування. Тобто, це вигода, від якої довелося відмовитися при обмеженості ресурсів, ціна втраченої вигіднішої альтернативи.
Для деяких товарів визначити АВ дуже складно, оскільки практично не існує активного конкурентного ринку цих товарів. До таких товарів насамперед належить земля, вартість якої зазвичай неадекватно оцінюється ринковою ціною. У багатьох країнах на вартість землі впливають фактори нееконом характеру: безпека, традиції, сімейні зв’язки тощо.
Прийоми визначення АВ землі:
орендна плата, в умовах існування розвинутого ринку оренди землі
пряма оцінка продуктивності землі за допомогою оцінки продуктивності с/г культур, які зараз на ній вирощуються, і визначення внеску землі у вартість загальної продукції
“залишковий” метод визначення внеску віддачі землі на підставі додаткової вартості, яку можна отримати від її використання
