На ціни впливають насиченість потреб у деяких товарах, купівельна спроможність. Збільшення чисельності безробітних призводить до зменшення купівельної спроможності населення і таким чином до зниження деяких цін.
До чинників, що збільшують попит на товари і водночас зумовлюють зниження цін належать: зростання обсягів виробництва, безоплатне надання матеріальних благ за рахунок сус-них фондів споживання, поліпшення якості товарів без збільшення витрат, вміла організація реклами...
3. Психологічні чинники – врахування психології покупця . Встановлено, що переважно споживачі розглядають ціну як показник якості товару або послуги. Для деяких товарів, що мають відому марку, користуються особливим попитом покупців, встановлюють так звані престижні надбавки на ціни, що подекуди перевищує собівартість в декілька разів. Із практики торгівлі відомо, що на покупця впливає перша цифра ціни: людина радше купить товар ціною 299, ніж 300. Через це в рекламних оголошеннях для залучення покупців, як правило, виражені непарними числами.
4. Чинник державного регулювання, що визначається впливом ринку, тобто умовами конкуренції та мірою втручання держави у ринок.
- в умовах чистої конкуренції, коли реалізується однорідний товар, ціна повністю залежить від співвідношення попиту і пропозиції; коливання в розмірі цін дуже незначне, продавець фактично не може маневрувати цінами.
- в умовах чистого монопольного ринку продавець, що має лідерську позицію, має вирішальний вплив на встановлення ціни на певний товар; на ціну має впливати державне регулювання,
- в умовах олігопольного ринку, коли існує невелика кількість продавців, ціна товару в основному залежить від дій конкурентів; можливості зниження або підвищення цін обмежені.
26. Взаємодія попиту та пропозиції.
Економічні засади органічної поєднаності попиту і пропозиції випливають з нерозривності процесу відтворення економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну та споживання продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою формою такого відтворення. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг).
Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношення ринкового попиту та ринкової пропозиції.
Співвідношення сукупних попиту і пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Воно характеризується певними галузевими пропорціями виробництва валового суспільного продукту (сукупного чи кінцевого) порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або з потребою в них). Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісно-грошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість.
Ринкові попит і пропозиція формуються під впливом об’єктивних і суб'єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, послуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відповідність платоспроможної потреби в окремих видах товарів" їхній наявності в обігу на ринку.
Ринкове співвідношення попиту і пропозиції є об'єктивною точкою для регулюючої роботи ринку, дії закону вартості, свідомої управлінської діяльності господарюючих суб'єктів. Прояви регулюючого впливу ринкового співвідношення попиту та пропозиції близькі за деякими ознаками до функцій закону вартості, хоча й мають суттєві відмінності. Як індикатор задоволення суспільних потреб незадоволений попит чи надлишкова пропозиція свідчать про певне ставлення споживача продукції чи послуг до їх споживчої вартості, тому є факторами постійного вдосконалення виробництва товарів чи послуг.
Стимулюючий вплив співвідношення ринкового попиту та пропозиції виявляється в бездефіцитній економіці і в напрямі контролю над розміром витрат виробництва і цінами на ринку. Виробники під тиском обмежень платоспроможності споживачів і з метою підтримання конкурентоспроможності вимушені дбати про зниження витрат виробництва і, зрештою, цін.
Відносна незбалансованість попиту та пропозиції на ринку веде до перерозподілу самих факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили, природних ресурсів) між галузями виробни-цтва. Провідною тенденцією такого перерозподілу є рух потенційних умов виробництва у ринковій сфері, де не забезпечено платоспроможний попит споживача. Виробник реалізує свій економічний інтерес - створює вартість, що після реалізації продукції на ринку дасть змогу отримати прибуток, забезпечити розширене відтворення виробничого процесу і повніше задовольнити потреби самих виробників.
27. Конкуренція та її роль у функціонуванні ринкової системи.
Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначити конкуренцію між споживачами як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку.[2,43].
Слово “сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. ” Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків” [5,182]. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.
Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.
Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:
- функція регулювання;
- функція мотивації;
- функція розподілу;
- функція контролю.
Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно:
підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;
підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).
Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагород за результатами.
Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.
Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоби конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:
- технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);
- підприємства гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).
Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.
28. Сутність та методи державного регулювання економіки.
Державне регулювання ринкової економіки має незначну історію. До 30-х років 20 століття побутувала думка про саморегульованість ринкової економіки. Пропагувався так званий принцип laissez faire, згідно з яким держава не повинна втручатися в економічне життя, оскільки це лише перешкоджає вільному саморегулюванню. Вважалося, що економіка завжди прямує до стану повної зайнятості, а виникаюче безробіття може бути лише тимчасовим (доки економіка, виведена з рівноваги, швидко не прийде у цей ідеальний стан), порушений рівноважний рівень цін також швидко повертається у стан рівноваги, оскільки ціна нібито має властивість еластичності в сторону пониження. Одночасна тривала інфляція і безробіття 1929-1933 років (світова економічна криза) довели неефективність і помилковість концепції laissez faire. Під впливом ідей Кейнса у 1935 році президент США Рузвельт розпочав проведення “нового курсу”, покликаного вивести економіку США з депресивного стану. Політика Рузвельта (державна підтримка населення, субсидії, регулювання пропозиції грошей, іншого виду державне втручання в економічне життя) спричинилася до відновлення потужностей економіки США. Епоха традиційного господарювання, яка характеризувалась економічною замкнутістю, слабкістю державної влади, не залишила визначних прикладів державного регулювання господарського життя. Загальнодержавне втручання в економіку яскраво виявилось лише за часів абсолютизму, переходу до підприємницьких відносин. Цей період увійшов в історію як епоха широкого втручання в економіку держави, що активно впливала на становлення підприємницьких відносин, ламала цехову організацію праці, сприяла підвищенню її продуктивності, знищувала традиції особистої залежності. Згодом, широко застосовуючи політику протекціонізму, держава активно формувала нову структуру ранньопідприємницької промисловості та торгівлі. Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характеризувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі "нічного вартівника" економічної системи.
Швидке усуспільнення, концентрація та централізація виробництва наприкінці XIX — на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції якої різко зросли. З того часу держава — активний учасник суспільного процесу відтворення благ.
Елементами державного регулювання в ринковій економіці є:
1. Ведення статистики національної економіки на базі системи національних рахунків (визначення ВВП і порівняння його рівня з рівнем попередніх років).
2. Податкова функція і пов’язаний з нею перерозподіл (трансфертна функція) надходжень до державного бюджету.
3. Забезпечення розвитку транспорту і зв’язку, освіти, системи охорони здоров’я, захисту довкілля, соціального забезпечення, оборони.
4. Встановлення цін на деякі види продукції (так звані державні ціни).
5. Контроль за дотриманням принципів добросовісної конкуренції, недопущення монополізму (прийняття антитрестівського законодавства).
Головна мета державного втручання в економічний розвиток – забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
29. Відмови ринку та економічні функції держави.
Державне регулювання економіки здійснюється через її економічні функції:
- забезпечення правової основи та громадської атмосфери, що створює сприятливі умови для ефективного функціонування ринкової економіки (без існування законів, що захищають право власності, люди не могли б мати стимулів до ек активності, бо можливість накопичення практично була б виключена; держава створює та підтримує правову систему, яка не тільки захищаю право власності, а й надає законного статусу приватним підприємствам, встановлює такі правила здійснення ек діяльності, що регулюють відносини між суб’єктами, визначають заходи компенсації населенню збитків, накладають обмеження на види діяльності, не забезпечені правовими санкціями; в межах правового поля держава створює відповідні служби та організації, покликані забезпечувати перелічені завдання);
- заходи захисту конкуренції. Існування антимонопольного законодавства та впровадження методів його реалізації; б-ба з нечесними методами конкуренції такими як, порушення патентів, копіювання товарних знаків, заниження цін (демпінг), фальшива реклама;
- заходи із коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури нац продукту. Потреба в коригуванні зумовлена зовнішніми ефектами та вир-вом сусп благ, що спричинює переміщення частини витрат вир-ва до третіх осіб, зниження сусп витрат вир-ва; створення держ сектора, впровадження системи податків, що знижують прибутковість і перешкоджають переливу додаткових ресурсів у неконтрольовані та шкідливі вир-ва.
- перерозподіл доходів і багатства (ринковий механізм не забезпечує соц справедливого розподілу, а призводить до поглиблення розшарування членів сус-ва за рівнем доходів та багатства, для зменшення чого держава використовує систему оподаткування доходів та майна, різного роду трансфертні платежі та допомоги окремим групам громадян з низькими доходами, регулювання цін, заходи соц забезпечення.
30. Економічні завдання перехідного періоду.
Перехідна економіка – особливий стан еволюційного процесу сусп розвитку в період зміни його соц-ек форм.
Принципи трансформації:
- урівноваженість як необхідна передумова успішного розвитку та самооновлення.
- багато вимірність системних перетворень та складний механізм їх взаємодії.
- суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного розвитку і нац особливостей трансформаційних перетворень.
Закономірності:
- зародження елементів нової системи у старій.
- існування і водночас руйнація старого ладу та заміщення його новим.
- асиміляція нових елементів системою.
- тривалість, поступовість і поетапність перетворень.
- вплив зовнішнього середовища на організацію трансформаційних процесів.
Риси перехідної економіки:
- Нестійкість, невизначеність, висока ризикованість.
- Альтернативність розвитку.
- Виникнення і функціонування перехідних ек форм.
Завдання:
- поглиблення сусп характеру вир-ва (антимонопольна політика, впровадження узгодженості і державним та іншими секторами).
- Зміни у розвитку технологічного способу вир-ва, що вимагають нових адаптованих госп форм.
- Виникнення нових факторів ек зростання (створення сприятливих умов для вільної конкуренції).
- Стабілізація ек середовища, зниження ризикованості ек діяльності.
31. Основні напрями роздержавлення економіки.
Головним шляхом перетворення відносин власності стало роздержавлення. Воно є загальносвітовою тенденцією. Досвід, накопичений розвинутими країнами, свідчить, що роздержавлення не тотожнє виходу держави з економіки. Проблема роздержавлення особливо актуальна для країн, які здійснюють перехід від тотального одержавлення до ринку.
Роздержавлення-це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки i масштабів державного втручання в економіку. Роздержавлення-це загальноекономічний процес.
Методи роздержавлення.
1 роздержавлення в межах державної власності,
2 поза межами державної власності,
3 демонополізація ,
4 децентралізація ,
5 нові види державної власності(муніципальна, комунальна)
Форми приватизації:
- продаж (аукціон, конкурс тощо),
- безплатне передавання,
- пільгова приватизація.
- оренда з правом наступного викупу
- створення спільних i змішаних підприємств
6 дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави)
7 розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності
8 комерціалізація державних підприємств
9 акціонування за участю державних підприємств
10 оренда, договірні, контрактні
11 відносини, франчайзинг
12 трастові компанії, довірча власність
13 концесія
14 корпоратизація державних, підприємств
15 підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності та самостійності державних підприємств
16 розвиток конкурентного середовища, поява недержавних форм власності та суб'єктів господарювання, підвищення ефективності всієї економічної системи
Зі світового досвіду бачимо, що досить гарно i суттєво продемонстрували себе такі чотири способи роздержавлення.
1) Приватизація власності. Зауважимо, що приватизація не обов'язково повинна здійснюватись стовідсотково, влучно, коли за державою залишається частина акціонерного капіталу від належавши їй підприємств.
2) Лібералізація ринків. В цьому випадку державне підприємство втрачає владу над ринком, який перетворюється з монопольного на конкурентний.
3) Оздоровлення державного сектора. Тобто, поступова ліквідація неринкової сфери.
4) Утворення змішаних підприємств. Для стимуляції їх виникнення та розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування.
На практиці можливі комбінації різних способів роздержавлення та головними вважаються приватизація та лібералізація.
Роздержавлення i приватизація дають можливість створити нову структуру власності таку, яка складає економічну базу ринкової економіки.
Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне i колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності. Способами приватизації є продаж державного майна на аукціоні та за конкурсом, купівля-продаж часток держави i капіталу підприємств за конкурсом та на аукціоні, викуп майна трудових колективів, перетворення державних підприємств в акціонерні товариства з приватним володінням акцій i т.д. Існує таке поняття, як комерціалізація-це шлях, яким здійснюється роздержавлення.
