Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія
7. економічна система Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб’єктів господарювання. Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства. Отже, економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності. Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку елементів системи може бути "вертикальним" або "горизонтальним". Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади - підкори, керованості - підлеглості. Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними. У соціальне орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини. Особливе місце в становленні, функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різноманітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, держава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фізичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо. Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів. Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною системою трьох рівнів, що взаємодіють. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи. Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроекономічної рівноваги. Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання. Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об’єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об’єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи. Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів. Центральне місце в економічній системі належить людині. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва. У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо. Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва. 8. сутність та типи ек систем ек система – сфера сус-ва, що включає в себе взаємопов’язану сукупність різноманітних видів ек діяльності, що здійснюється в межах певного природного середовища. Виступає як цілісна єдність всіх суб’єктів ек діяльності, що знаходяться між собою у взаємозв’язку і взаємодії. Ек система сус-ва завжди перебуває у розвитку і має такі риси як цілісність, впорядкованість, стабільність, мінливість, рухливість та суперечливість. Суперечливі тенденції зумовлюють і нерівномірний характер її розвитку. Визначальними елементами будь-якої ек с-ми є такі сфери ек діяльності, як: - вир-во (створення різноманітних благ, що задовольняють людські потреби; процес взаємодії людей з природою, в ході якої люди використовуючи певні засоби, створюють блага, необхідні для існування сус-ва), - розподіл (складова система, де визначаються частки як окремих індивідуумів, так і різних соц груп у тій масі благ, що створюються у вир-ві; відіграє істотну роль у визначенні матеріального становища різних прошарків сус-ва, формуванні соц партнерства і зростанні ефективності економіки), - обмін (процес, в ході якого одні блага обмінюються на інші; його організація суттєво впливає як на вир-во так і на розподіл створених благ), - споживання (завершальна сфера ек системи означає використання людьми створених благ для задоволення своїх потреб). Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності. Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо. Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо. Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття. Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо. Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами. 9. економічні ресурси та їх використання ек ресурси – сукупність ресурсів, що використовуються для вир-ва товарів та послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, технологія, інф, тощо. Ресурси: - природні, людські, та вироблені людиною ресурси, які використовуються для ви-ва товарів і послуг; ек ресурси – чинники вир-ва, тобто виробничі ресурси. - всі ек ресурси мають загальну властивість - вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості, але рівень рідкості різних видів неоднаковий; деякі досить обмежені та не відновлюються, інші можна певною мірою відновити. - ек ресурси в процесі вир-ва входять до вартості створюваного продукту. - використання їх, особливо первинних, в будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері - ек ресурси – засоби вир-ва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. До ек ресурсів не можна відносити гроші, це особливий фінансовий ресурс. Причини обмеженості ресурсів: - природна обмеженість; - виробничі можливості. Суперечність виникає у зв’язку з неспівпадінням безмежних потреб і обмежених ресурсів. Це породжує проблему вибору і визначає мету ек діяльності. Виявлення шляхів найкращого застосування обмежених ресурсів з метою максимально можливого задоволення безмежних потреб пов’язане з постійною оцінкою та відбором альтернативних варіантів підвищення ефективності економіки. Розуміння потреб споживачів та вміння задовольняти ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасний бізнес неможливий без оволодіння чіткою інформацією стосовно яких параметрів, обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також активного впливу на формування обсягів та структури споживання. 10. система виробничих відносин система виробничих відносин виражає ті суспільно-ек стосунки, які виникають між людьми з приводу вир-ва, розподілу, обміну та споживання матеріальних та духовних благ. Ця система найповніше відбиває соц сторону економіки, показує: - хто володіє ек владою, тобто привласнює засоби вир-ва; - як, за яких сусп умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів сус-ва; - кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати вир-ва. Відносини, що виникають в процесі обміну засобами вир-ва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо, називають організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь госп механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством. Поділяються на: - конкретно економічні відносини (госп механізм окремих галузей, особливості яких вивчаються специфічними науками); - загальні організаційні ек відносини (сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного госп, тобто економіці в цілому, що вивчаються ек теорією). 11. Місце власності в системі виробничих відносин власність – сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів вир-ва та його результатів. Власність визначає: - суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва; - специфічність дій економічних законів певної ек сис-ми; - цілі та мотиви вир-ва; - характер розподілу і споживання створеного продукту; - класову і соціальну структуру сус-ва; - панівну систему політичної та економічної влади. Поняття "власність" - одне з центральних в курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший - матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий - юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій - політ економічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності. До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини. власність – ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного сусп способу вир-ва, їх називають ще основним, визначальним виробничим відношенням. Власність визначає характер функціонування не лише соц-ек , я й організаційно-ек відносин (наприклад за умов суцільного одержавлення власності немає умов для розвитку підприємництва, маркетингової організації господарства). Власність визначає цілі і мотиви розвитку виробництва. Будь-які докорінні зміни в ек відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. 12. економічні потреби та інтереси сус-ва економічна потреба – потреба в економічних благах. Задоволення ек потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом вир-ва, розподілу та обміну і споживання у рамках певної системи соц-ек відносин. Носії ек благ: - споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для вир-ва споживчих благ); - матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального вир-ва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального вир-ва); - теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні ек суб’єктів) і майбутні. Класифікація ек потреб: 1. за характером виникнення: - первинні (базові), пов’язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло; - вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації 2. за засобами задоволення: - матеріальні (потреби в матеріальних благах) - нематеріальні (духовні потреби) 3. за нагальністю задоволення: - першочергові - другорядні (предмети розкоші) 4. за можливостями задоволення: - насичені, вгамовні (мають чітку можливість і можливість повного задоволення) - ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю) 5. за участю у відтворювальному процесі: - виробничі (потреби у засобах вир-ва) - невиробничі (потреби у споживчих благах) 6. за суб’єктами вияву: - особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда) - колективні, групові (потреби групи людей) - суспільні (потреби функціонування та розвитку сус-ва в цілому) 7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації: - абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром ек розвитку) - дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп нормою для певного періоду) - платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом) - фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами) економічний інтерес – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їх госп діяльності. Суб’єкт ек інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держави, сус-во в цілому. Об’єкт – економічні блага (товари, послуги, інф.) Економічні інтереси є формою вияву ек потреб, вони відображають певний рівень та динаміку задоволення ек потреб, також спонукають ек суб’єктів до діяльності для задоволення потреб. Класифікація: 1. за суб’єктами: особисті, колективні, суспільні 2. за нагальністю, важливістю: головні, першочергові, другорядні 3. за часовою ознакою: поточні, перспективні 4. за об’єктами: майнові, інтелектуальні, фінансові 5. за ступенем усвідомлення: дійсні, уявні суб’єкти ек інтересів є виразниками специфічних ек інтересів. У ринковій економіці: - ек інтереси домогосподарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів - економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності товарів - ек інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб сус-ва в цілому водночас інтереси держави не тотожні суспільним інтересам, оскільки включають в себе інтереси бюрократії. 13. форми організації суспільного вир-ва 1. історично першою формою вир-ва було натуральне (форма сусп господарства, при якій продукт праці призначається для задоволення особистих потреб виробника і надходить у споживання прямим розподілом). Характеризується: - замкнутістю (всі види робіт, необхідних для створення благ, здійснюються в межах самого господарства; - універсалізація праці (розподіл праці на низькому рівні – кожен працівник виконує усі основні роботи, засоби вир-ва – примітивні та малопродуктивні, ефективність виробничої діяльності дуже низька. - консервативністю (його основою є традиція, несприйнятливе до технічного прогресу і здійснюється як правило у незмінних розмірах. 2. товарне вир-во (організація сусп господарства, при якій продукти виробляються окремими відособленими виробниками, де кожен спеціалізується на виробітку певного продукту, а тому для задоволення сусп потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що перетворюються на товари на ринку. Характеризується: - сусп поділом праці, що спричинює спеціалізацію сусп вир-ва на рівні підприємства і всієї економіки, сприяє підвищенню продуктивності праці і створює умови для технічної оснащеності вир-ва. - відособленістю виробників, що базується на приватній власності і виявляється у тому, що виробники самі привласнюють результати своєї праці. - товари створюються для обміну, при тому він має бути рівноцінним, еквівалентним; може здійснюватися у формі бартеру та грошового обміну. Товарне вир-во: - просте (продукти створюються виробниками своєю працею і власними засобами вир-ва за низької ефективності цього вир-ва). - розвинуте або капіталістичне (продукти створюються працею найманих працівників, а присвоюються власником засобів вир-ва, який і виступає його організатором.
|