Білет 25
1. Класична економічна теорія заснована на таких принципах:
1. Пропозиція породжує попит.
2. Економіці властивий стан повної зайнятості, що є для неї нормою (безробіття – тимчасове і короткострокове явище).
3. Держава лише ускладнює саморегульованість економіки, а тому не повинна втручатися в економічне життя.
Однак світова економічна криза 1929 – 1933 років спростувала усі тези й аргументи класиків (на протязі значного часу існували як високий рівень інфляції, так і безробіття, загальна ділова активність знизилась неймовірно). Відчувалося, що економіка в такому стані до саморегулювання не здатна. В таких умовах з критикою класичної економічної теорії виступив Джон Мейнард Кейнс, написавши у 1936 році свою легендарну “Загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей”. Ще у 1935 році під впливом ідей Кейнса розпочав свій “новий курс” президент США Рузвельт, оголосивши про початок державного регулювання економіки.
На основі емпіричних даних, отриманих у період "великої депресії", Дж. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у нерегульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту і пропозиції, як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів.
Однією із причин такої розбіжності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічними агентами з різних мотивів.
У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощаджень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпечує збільшення інвестицій.
У відповідності з кейнсіанською економічною теорією, не ставка процента, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фактором, який визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому за-ощаджується та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих витрат. Вплив процентної ставки є другорядним, оскільки вона відіграє досить незначну роль стосовно визначення обсягів споживання та заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається перш за все динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій.
Циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, є, за Кейнсом, економічною закономірністю. Для того щоб уникнути значних втрат від спаду виробництва, необхідно проводити активну державну політику по стабілізації сукупного попиту, яку кейнсіанці пропонують здійснювати за допомогою змін величин державних витрат, податків та грошової пропозиції.
Модель, що ілюструє напрямки проведення стабілізації сукупного попиту, називається кейнсіанським хрестом (дві криві (сукупний попит і сукупна пропозиція), що перетинаються, одна з них (сукупна пропозиція) – під кутом 45 град. до осі абсцис). Сукупний попит у моделі представлено плановими витратами — сумою, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір витратити на закупівлю товарів та оплату послуг. Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами. Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси в умовах неочікуваних змін у рівні продаж. І планові, і фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим.
Щодо впливу державних заходів на економічне життя, то вони такі.
1. Зростання державних витрат призводить до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом (існує так зване поняття мультиплікатора державних витрат, воно показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одну одиницю). Зростання державних витрат збільшує доход, а це збільшує рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і так далі.
2. Зменшення податків відразу збільшить використовуваний доход на величину податку і, відповідно, споживання — на величину, що рівна добутку граничної схильності до споживання на податок. При будь-якому заданому рівні доходу планові витрати тепер зростуть. Подібно до збільшення державних витрат, зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход (поняття податкового мультиплікатора).
Використовуючи модель кейнсіанського хреста, варто пам'ятати, що:
- Якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. В цьому випадку кажуть про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці.
- Мультиплікативний ефект від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат. Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетно-податкової політики.
2. Міжнародні кредитні відносини – це економічні відносини наддержавного виду (тобто вони охоплюють багато країн чи міжнародних організацій), засновані на наданні позик одним державам (міжнародним організаціям) іншими.
Головним об’єктом діяльності у міжнародних кредитних відносинах виступає сам міжнародний кредит – позика. Міжнародний кредит — це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Міжнародний кредит – це кредит, що надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та сплати процентів. Кредиторами і позичальниками можуть також виступати міжнародні організації, регіональні об'єднання держав, асоціації виробників та експортерів товарів.
Залежно від термінів користування кредитом міжнародні кредити поділяються на короткотермінові (до одного року), середньо-термінові (1-5, а в деяких країнах і більше років) та довготермінові (понад терміни користування середньо-терміновими кредитами).
За призначенням міжнародні кредити поділяються на комерційні (безпосередньо пов'язані із зовнішньою торгівлею та послугами), фінансові (валюту можна використовувати на будь-які потреби, зокрема - на погашення заборгованості, купівлю цінних паперів, інвестиції) та проміжні (призначені для змішаних форм вивезення капіталу, товарів, послуг).
Залежно від техніки надання розрізняють кредити наявними грішми (їх часто називають готівковими, хоч валюту з одного банківського рахунку на інший перераховують безготівковим способом), акцептні (у формі акцепту векселя імпортером чи банком), а також консорціумні кредити у формі депозитних сертифікатів, облігаційних позик тощо.
Міжнародні кредитні відносини відіграють важливу роль у сучасному світі, оскільки дуже часто використовуються як механізм реального політико-економічного впливу країни-кредитора на країну-боржника; країні-отримувачу дозволяє швидко і у великих обсягах залучити потрібний для розвитку капітал; країні (міжнародній організації) дає можливість значно заробити на наданні позик (проценти від великих сум є сумами великими).
Щодо міжнародного ринку позичкового капіталу, то ним є система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл позикових капіталів між країнами. Міжнародний ринок позичкового капіталу охоплює такі сектори:
- Світовий грошовий ринок (здійснюються банківські операції терміном від одного дня до одного року).
- Ринок євровалют.
- Ринок євро-кредитів.
- Світовий фінансовий ринок (здійснюється емісія та розміщення цінних паперів терміном на 7 – 15 років.
Найпоширенішими формами міжнародного кредиту є:
1. Лізинг (довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення; є способом фінансування інвестицій і активізації збуту).
2. Факторинг (придбання права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями, скупленими в різних суб’єктів).
3. Кредити за компенсаційними угодами.
Операції на міжнародних ринках позичкових капіталів оформлюють векселями, банківськими акцептами, депозитними сертифікатами, облігаціями, кредитними гарантіями.
Білет 31
1. Фінансовий ринок — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки і включає: ринок капіталів (інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.
Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції, тобто вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечуючи загальний розвиток їх.
Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим джерелом їх є кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний компонент фінансового ринку — кредитний ринок.
Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють: взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві; банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі; при державному кредиті кредитором виступає держава; кредит на цілі споживання може надаватися у формі взаємного (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи. Позикоодержувачі залежно від величини позики, строку, на який вона береться, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент.
Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх. Акція свідчить, що її власник став одним з співвласників підприємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприємства. Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів — і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позичкового процента. Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований процент. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації — через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю. Зобов'язання державної скарбниці засвідчують, що їхній власник вніс кошти в бюджет, що дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати — це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і процентів за ним. Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику. Конвертовані облігації та привілейовані акції — цінні папери, які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента. З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і погашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсової вартості звичайних акцій. Для емітента випуск конвертованих облігацій — засіб розміщення додаткових акцій за цінами, вищими за їхню поточну ринкову вартість.
Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Зворотні зв'язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.
2. Світове, або всесвітнє, господарство - сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн — міжнародних економічних відносин. Міжнародні економічні відносини - система господарських відносин між різними країнами світу. Важливішими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу, міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. МЕВ — це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, рівнем зрілості виробничих відносин, економічного устрою, економічної політики, політичної орієнтації країн та інших чинників.
Об'єктивні потреби еволюції продуктивних сил втілюються у світових господарських відносинах. Натурально-матеріальний зміст МЕВ (частка товарів, капіталів, послуг, робочої сили, що здійснюють обіг поза національними рамками, валютні зв'язки, науково-технічний обмін тощо) відбивається у міжнародних виробничих відносинах усіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і споживання) єдиного процесу відтворення.
МЕВ мають два аспекти: 1) кількісну характеристику, яка віддзеркалюється у показниках об'єктів зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій, курсів валют тощо. 2) це якісна характеристика, яка відбивається в соціально-економічній природі зовнішньоекономічних зв'язків як міжнародних виробничих відносин.
4 різновиди МЕВ: між країнами з розвиненими ринковими відносинами; між країнами, що розвиваються, та між країнами з перехідною економікою, перехідні МЕВ (між першими 3ма рівнями).
МЕВ- 3 рівні: Макрорівень - міждержавні економічні відносини, які визначають і забезпечують в сьогоднішньому світі загальні умови розвитку МЕВ на всіх рівнях. Мeторівень — економічні зв'язки між регіонами, містами тощо окремих країн та на міжгалузевому рівні. Мікрорівень - зовнішньоекономічна діяльність підприємств, фірм. При цьому важливим суб'єктом МЕВ стали транснаціональні корпорації (ТНК), що поєднують у своїй діяльності завдяки їхній організаційно-економічній структурі усі рівні МЕВ. Нині у світі існує понад 40 тис. ТНК, діяльність яких охоплює переважну частину світової економіки.
Функціонування світового господарства відтінює дві основні тенденції: а) цілісності світових економічних відносин; б) їх суперечливості.
Тенденція цілісності світових економічних відносин гостро ставить питання трансформації МЕВ, які не можуть надалі функціонувати на нерівноправній основі. Об'єктивною основою цілісності світового господарства є загальнолюдські інтереси, в яких виділяють основний цивілізаційний економічний інтерес — збереження і стабільність земної цивілізації на ґрунті соціально-економічного прогресу. Є потреба в міжнародному регулюванні світових господарських зв'язків.
Формування і розвиток інтересів і потреб суперечливі і трактуються різними країнами неоднаково. Виробити загальну платформу, яка була б прийнятною для всіх учасників міжнародного економічного співробітництва, непросто. Проте завдання розробки концептуальної програми розвитку світових господарських зв'язків як одного з імперативів взаємозалежності держав дуже важливе. Так, для України особливо цінним є досвід взаємного пов'язування інтересів, накопичений іншими країнами, оскільки цей досвід ґрунтується на терені політико-економічних інструментаріїв, а не на терені директивно-командних методів.
Однією з причин трансформації МЕВ є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумовлена розвитком міжнародного поділу праці (МПП). Все більшу роль відіграватиме міжнародне виробництво з його спеціалізацією. Всі країни зацікавлені,але різні стартові можливості для МПП (відсталість)
Отже, об'єктивна необхідність трансформації МЕВ полягає в цілісності світового господарства, що зростає, виявленні спорідненості економічних інтересів країн, реалізації потреби в новому механізмі функціонування світових економічних відносин, новій структурі МПП, розширенні сфери дії загальних економічних законів.
Специфіка України в цьому відношенні полягає в тому, що розвій демократичних процесів на початковому етапі державотворення потребує належної національної відособленості, тоді як розвиток ринкових відносин потребує економічної інтеграції, об'єктивно відкидає національну замкненість.
Нині модель двосистемного антагонізму на рівні світових зв'язків вже зруйновано, тому реальні можливості трансформації МЕВ пов'язують не із змаганням двох систем, а з новими методами господарювання, перехідними типами і формами, що становлять внутрішню тканину світового господарства. Сутність проблеми трансформації МЕВ у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (економічних, політичних, дипломатичних) розв'язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок прискорення тенденції до глобалізації економіки, переміщення акцентів з ідеологічних конструкцій на економічні важелі формування нових моделей людської діяльності, творення більш високої якості життя. Добре відомі процеси, які посилюють глобальний характер економіки: зростання частки частини національного доходу, що реалізується на зовнішньому ринку; міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва; поширення досягнень науково-технічного прогресу; розвиток фінансових ринків тощо. Характер МЕВ - проблема трансформації традиційних відносин "панування і підкорення" до стратегічних, заснованих на "розподіленій відповідальності".
На VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї 00Н (1974 р.) країни, що розвиваються, висунули програму нового міжнародного економічного порядку (НМЕП). На основі політичного регулювання світових господарських зв'язків на міждержавному рівні передбачалось встановлення економічно обґрунтованого співвідношення цін на сировину, продовольчі товари і промислові вироби, упорядкування валютно-фінансових відносин та інші заходи, спрямовані проти панівного становища транснаціонального капіталу в системі МЕВ.
З середини 80-х років набувають розвитку концепція і програма створення системи міжнародної економічної безпеки (МЕБ) у рамках всеохоплюючої системи міжнародної безпеки. Перевага концепції МЕБ - у відмові від зайвої ідеологізації й політизації МЕВ. Створення системи МЕБ є цільовою функцією трансформації МЕВ, а встановлення НМЕП — одним з елементів системи МЕБ.
Нерівномірність розвитку складових світового господарства зумовлює багатоукладність його економічного організму. Трансформацію МЕВ пов'язують з розширенням та поглибленням економічного співробітництва між країнами в таких основних напрямах: 1) розвиток стратегічних, виробничо-інвестиційних зв'язків через кооперацію виробництва, обмін сучасною технологією та організацію спільних досліджень НДЕКР, створення спільних підприємств і господарських організацій; 2) розвиток традиційних зв'язків через сферу обігу, розширення торговельно-економічного співробітництва на компенсаційній основі, розвиток співробітництва в галузі кредитних відносин.
Національні інтереси окремих країн та інтереси розвитку світового господарства утворюють єдину ієрархічну систему "національні інтереси — інтереси світового господарства", де національні інтереси залишаються визначальним елементом. Кожна країна намагається використати переваги МПП передусім для забезпечення власних національних інтересів. Проте національна економічна політика будь-якої держави не повинна залишатися виключно національною, вона має враховувати своє місце в системі "національні інтереси — інтереси світового господарства.
НМЕП: 1)спрямована на подолання багатьох елементів нерівноправності в міжнародній економічній системі, які склалися ще в колоніальну епоху, 2) містить вимоги певного упорядкування світових господарських зв'язків, ліквідації дискримінаційних обмежень, міжнародного регулювання окремих секторів світового господарського життя.
