Існують такі види конкуренції:
вільна конкуренція;
міжгалузева конкуренція;
внутрішньогалузева конкуренція;
недосконала конкуренція.
Вільна конкуренція – для неї характерна велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – продавців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.
За таких умов ціноутворення відбувається внаслідок вільної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники (завжди) орієнтуються на задоволення потреб споживачів.
При вільній конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну.
Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню затрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу.
Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють в різних галузях господарства. Через різні умови виробництва в галузях підприємці при однакових затратах капіталу отримують неоднаковий прибуток. Товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку намагалися вкласти капітали у галузі, де був вищий прибуток. В результаті міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.
Недосконала конкуренція – ведеться між дрібними і середніми фірмами за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями).
Ця конкуренція ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на покращення якості продукції. Тому розрізняють ціновий і неціновий види конкуренції.
Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення затрат виробництва, зниження ціни на товари і послуги без суттєвої зміни їх якості і асортименту. Підприємці встановлюють занижені ціни на товар, поки не завоюють ринок збуту, після чого підвищують ціни.
Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що веде до покращення якості продукції, її асортименту. Для завоювання ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців.
Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами. Це передусім підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику цін і навіть застосування диверсій проти конкурента.
50. Основні макроекономічні показники.
Нині основним показником економічного зростання виступає обсяг виробництва. Він свідчить про те, який обсяг продукції країна спроможна виготовляти і як швидко вона може нарощувати випуск прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників, що відображають обсяг виготовленої продукції, але найповнішим і всеохоплюючим є валовий національний продукт (ВНП).
Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт — товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).
Сукупний суспільний продукт (ССП) визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), внаслідок чого з'являється повторний рахунок. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці — готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо сукупний суспільний продукт звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.
За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд заміщення — частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.
За своїм складом в умовах простого відтворення фонд споживання є лише предметами споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу спрямовується на особисте споживання, інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд споживання втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.
Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — v, додатковий — m, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою:
W=c+v+m.
Якщо з сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход. Його можна записати такою формулою:
НД=v+m.
Національний доход — реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.
Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт — частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.
Додатковий продукт — частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).
Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підприємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП).
Валовий національний продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених упродовж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку).
Недоліком показника ВНП є те, що він враховує доходи окремих категорій працездатного населення, які не створюють національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу створених у суспільстві благ (військовослужбовці, домашня прислуга та ін.), що штучно завищує економічну могутність країни.
Модифікація ВНП — валовий внутрішній продукт (ВВП).
Валовий внутрішній продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг (або доданих вартостей), створених всіма виробниками і резидентами (громадяни країни, які проживають на її території, крім іноземців, які проживають тут менше 1 року).
Іншими словами, при обчисленні ВВП враховують лише продукт, виготовлений всередині країни, і не враховують продукт, створений закордонними філіалами та відділеннями національних фірм. У такому контексті можна стверджувати, що ВНП відрізняється від ВВП на сальдо платіжного балансу. ВВП може бути більшим, якщо сальдо позитивне, і меншим, якщо сальдо платіжного балансу негативне. Різниця між ВНП і ВВП незначна (не більше ± 1%) і зумовлена розходженнями між величиною факторних доходів, що надійшли від закордонного виробництва країни, з одного боку, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в цій країні (тобто за допомогою використання іноземного капіталу) — з іншого. Якщо ВВП в Україні в 1990 p. становив 130 млрд. крб., то в 1998 р. — лише 50,1 млрд. грн.
Основні методи обчислення ВНП: 1) за витратами; 2) за доходами; 3) через виробництво (підсумовуванням доданих вартостей). При правильному обчисленні кінцева сума за всіма трьома методами повинна збігатися. Збігання першим двох показників використовується для складання балансу (вони відповідно отримали назву активів і пасивів). П. Самуельсон вважає, що така подвійна бухгалтерія є одним з великих відкриттів людського розуму.
Національне багатство — сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства.
Для такого відтворення не можуть бути використані наднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони входять до статистики національного багатства.
Найважливішими складовими частинами національного багатства в усій сукупності матеріальних благ, споживчих вартостей є:
1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які у свою чергу, поділяють на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), що використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних — предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), що витрачаються повністю впродовж одного виробничого циклу;
2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері, — школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо;
3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари тривалого користування, одяг тощо;
4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резервні страхові запаси).
Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, земля, ліси, води, розвідані корисні копалини, повітря.
52. Сукупний попит та його чинники.
Сукупний попит: сутність, цінові та нецінові чинники, графічна інтерпретація їх впливу на сукупний попит.
Сукупний попит (AD), як платоспроможний попит на реальний ВВП, залежить від рівня цін на кінцеві товари та послуги. Між сукупним попитом і ціною існує обернена залежність, і тому в графічній моделі крива сукупного попиту набирає вигляду від'ємно похилої лінії. Але сукупний попит істотно відрізняється від однотоварного попиту (попиту на окремі види товарів). Однотоварний попит перебуває в оберненій залежності від ціни безпосередньо, а сукупний попит — опосередковано. Опосередкована залежність сукупного попиту від ціни виявляється завдяки трьом чинникам: 1)ефекту відсоткової ставки, 2)ефекту багатства, 3)ефекту чистого експорту.- це цінові чинники. Графічна інтерпр-я:
Крім них, на сукупний попит впливають нецінові чинники: 1)очікування, 2)зміни в економічній політиці, 3)зміни в світовій економіці. Графічно вплив їх відображається зміщенням кривої сукупного попиту у відповідний бік.
53.Сукупна пропозиція.
СПр — це реальний обсяг нац. продукту, який екон. пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенц. величина СПр залежить від запасу капіталу та технологіч. рівня вир-ва в межах потенц. величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) - витрат на вир-во 1-ці товару: СПр=/(Ц;СеВ). що на СПр впливають два види факторів: ціна(Ц) і нецінові ф-ри, вплив яких опосередковується через середні витрати.
У макроек. науці немає єдиної думки щодо форми зв'язку між Ц і СПр. Залежно від того, як Ц впливають на СПр, існують 2 моделі: класична і кейнсіанська. Головним положенням клас. теорії є те, що ек-ка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу вир-чих можливостей ек-ки. У верхній точці ек-го циклу ек-ка може дещо перевищувати межу вир-чих можливостей; в періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її вир-чих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє мех-мом швидко повертати екон. до потенц. рівня вир-ва. Згідно з клас. моделлю, падіння СПо відносно потенц. ВВП миттєво породжує 2 наслідки: 1 - зниж. Ц. 2 - падіння СПо одночасно викликає адекватне зменш. По на ринку праці і зменш. номінальної З. За цих умов адекватно зменш. сер. витрати, а прибутковість вир-ва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення СПр, яка залишиться на рівні потенц. ВВП. Звідси – висновок клас. моделі: СПр не залежить від Ц. В клас. моделі абсолютно гнучкі Ц і З миттєво нейтралізують б-я відхилення екон. від умов повної зайнятості
Кейнс. модель СПр виникла на грунті конструктивної критики клас. моделі. Вона пояснює зв’язок між ціною (Ц) і СПр в короткостроковому періоді. В її основі – положення про негнучкість зарплати (З) протягом кор.строк. періоду. Ц вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно СПо. Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і підприємицями, а також небаженням підприємців зменш. з/п, щоб уникнути зменш. мотивації до праці та виникнення соц. конфліктів. Цьому сприяє закон про min З. В кор.строк. періоді гнучкими є лише Ц. Це пояснюється ефектом конкуренції.
Ц СПо1 СПр
Ц1 СПо2 Т1
Ц2 Т2
Оф Оп
Якщо СПо падає відносно потенц. ВВП, то зниж. лише Ц, а З тимчасово залиш. стабільною. За цих умов прибутковість вир-ва зменш., що стимулює підприємців до скорочення СПр. Звідси – висновок кейнс. моделі – в кор.строк. періоді, протягом якого З не змінюється, СПр перебуває у прямій залежності від товарних Ц. Тому крива СПр має вигляд позитивно похилої лінії.
Особливість кейнс. моделі кривої СПр полягає в тому, що вона відбиває неоднаковий зв’язок між Ц і СПр в умовах різного рівня занятості. криву СПр можна поділити не 3 ділянки:
1 – горизонтальна, яка хар-є екон. в умовах глибокого падіння вир-ва. При цьому, збільш. СПо не викликає зростання Ц, СПр збільш. адекватно зростанню СПо .
2 – висхідна, яка хар-є екон. в умовах помірного падіння вир-ва. Збільш. СПо викликає як зрост. Ц , так і збільш. СПр.
3 – вертикальна, яка хар-є екон. в умовах повної зайнятості. При збільш. Спо СПр тимчасово збільш. не може. Тому єдиним наслідком є зрост. Ц. Ця ділянка, зазвичай, збігається з довгострок. кривою СПр.
Крім Ц на СПр впливають нецінові чинники: Ц на ресурси, продуктивність ресурсів, субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий прибуток), податок на прибуток (вплив. на чистий прибуток). На графіку це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік.
54. взаємодія сукупного попиту та сукупної пропозиції.
Високим рівнем відповідності сукупної пропозиції сукупному попиту характеризується змішана економіка країн Західної Європи, Японії тощо. Сукупна пропозиція не обов'язково формується лише за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції. У збалансованій змішаній економіці частина сукупного попиту може покриватися за рахунок імпорту товарів на кошти від експортних операцій з іншими товарами. Найвагомішими факторами, що визначають співвідношення, є такі загальноекономічні пропорції: між сукупним суспільним і чистим продуктом, між необхідним та додатковим продуктом, між продуктивністю праці та її оплатою в сфері матеріального виробництва, між суспільним нагромадженням і споживанням тощо. ........
57. Суспільне відтворення.
Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об'єднання тощо) е виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов'язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постій-но відновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування.
Відновлення робочої сили пов'язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки працівників відповідної кваліфікації тощо. На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Відтворення не може відбуватися і без відновлення предметів праці (запасів сировини). Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому (поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і повітряних просторів). Особливого значення набули раціональне використання невідтворюваних ресурсів (нафта, газ, металеві руди), та пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною. Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробут його членів.
За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносини виробництва, що відповідають цій економічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової економіки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. При переході до соціально орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробництва та його результатів - виготовлених товарів і послуг. Поступово зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціонують відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.
Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва.
