Білет 40
1 Платіжний баланс. Валютний курс і паритет купівельної спроможності.
Платіжний баланс являє собою співвідношення фактичних платежів, отриманих даною країною від іноземних держав і міжнародних економічних організацій та здійснених нею для них. Платіжний баланс — це баланс платежів певній країні від інших країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останнім. Він може бути активним чи пасивним, тобто мати позитивне чи від'ємне сальдо (від лат. — розрахунок, залишок) як різницю між сумою вимог та зобов'язань країни. Позитивне сальдо означає перевищення усіх надходжень в дану країну над її платежами іншим країнам і міжнародним економічним організаціям, від'ємне — перевищення платежів даної країни над її надходженнями з інших країн і міжнародних економічних організацій. Основними міжнародними економічними операціями, що систематизуються в платіжному балансі країни, є: рух товарів, послуг, відсотків і дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золота. Кожна операція збільшує або зобов'язання з-за кордону заплатити, що записуються як кредит (наприклад, експорт товарів та послуг, приток капіталу тощо), або зовнішні вимоги по оплаті, що записуються як дебет (наприклад, імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу тощо). Кожна кредитна проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по дебіту платіжного балансу іншої країни.
Основне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб в стислому вигляді показати стан МЕВ даної країни; Він є індикатором для грошової, валютної, податкової та іншої політики уряду.
Платіжні баланси включають три основні частини:
1. Торговельний баланс — співвідношення експорту і імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негайно погашені.
2. Баланс послуг і некомерційних платежів — надходження і платежі по транспорту, страхуванню, поштово-телеграфному і телефонному зв'язку, комісійних операціях, туризму, культурному обміну, некомерційних переказах (заробітна плата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), по утриманню торговельних і дипломатичних представництв, відсотки і дивіденди з капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, військові витрати за кордоном тощо. Міжнародна статистика об'єднує ці статті платіжного балансу в поняття "невидимі операції". Обсяг цих операцій в розвинених країнах доходить до половини надходжень поточного платіжного балансу, який охоплює торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів.
3. Баланс руху капіталів і кредитів — приплив іноземних інвестицій і позичок в країну та надання їх іншим країнам. Цей баланс має особливе значення, оскільки вивіз капіталу, міжнародна інвестиційна діяльність є однією з основних і найважливіших форм МЕВ в умовах, коли вона стала перехідною до стратегічних їх форм. В цій частині платіжного балансу існує стаття "Помилки та пропуски", яка інколи досягає значних величин.
Баланси міжнародних розрахунків займають важливе місце в системі агрегативних економічних показників. При визначенні ВНП, національного доходу враховують чисте сальдо міжнародних вимог і зобов'язань країни. В платіжному балансі країни виражаються глибинні процеси, що відбуваються в економіці як цієї країни, так і світовій. На його стан впливає ряд чинників: нерівномірність розвитку окремих країн, регіонів, підсистем світового господарства;
циклічні коливання економіки; інфляція; структурні кризи; зміни в умовах міжнародної торгівлі; валютна криза та коливання валютних курсів; розширення масштабів руху капіталів; зростання закордонних державних витрат, в тому числі на військові цілі.
Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від'ємне сальдо) з поточних операцій в багатьох країнах світу з різних підсистем світового господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки. Для ліквідації незбалансованості платіжного балансу здійснюють певні заходи.
Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу використовують іноземні кредити та ввіз капіталу. Проте це метод тимчасового балансування, оскільки згодом необхідно виплачувати як відсотки і дивіденди, так і суму боргу. Наприклад, зовнішні борги країн, що розвиваються, розвиненим країнам сягнули 2 трлн дол. США. Методом урівноваження платіжного балансу слугує використання офіційних золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в необхідному обсязі. Надзвичайним джерелом погашення пасивного сальдо платіжного балансу може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій, пільгових кредитів.
Однак стратегічно для ліквідації дефіцитного платіжного балансу країна повинна вжити усіх необхідних заходів, спрямованих на стійкий, збалансований, урівноважений розвиток національної економіки. Це досягається через розвиток імпортозамінюючих виробництв, стимулювання експорту, а головне через загальне зростання національної економіки на конкурентоспроможній, пропорційній основі.
Щодо України, то її поточний платіжний баланс дефіцитний. Від'ємне сальдо поточного рахунку обумовлене значним дефіцитом торговельного балансу, який утворюється в основному за рахунок імпорту енергоносіїв. Становище дещо пом'якшується за рахунок позитивного сальдо балансу послуг та торговельного балансу з багатьма країнами, звідки не ввозяться енергоносії.
Оскільки валютні резерви країни складають незначну суму, фінансування від'ємного сальдо поточного платіжного балансу здійснюється за рахунок зовнішніх джерел, що призводить до зростання зовнішньої заборгованості. Звідси стратегічне вирішення проблеми дефіциту платіжного балансу України знаходиться на шляху структурної трансформації усієї економіки. Для цього потрібен час і відповідна, на основі чіткого державного регулювання, економічна політика з обов'язковим урахуванням соціальних проблем.
Паритет купівельної спром. — співвідношення між двома (кількома) валютами за їх купівельною здатністю щодо групи товарів чи послуг або щодо всього суспільного продукту. П.к.с. виражає величину купівельної спроможності грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Так, якщо певний набір товарів коштує в США 100 дол., а в Англії 140 ф.ст., то П.к.с. становить: 1 дол. = 1,4 ф.ст., або 1 ф.ст. = 0,7 дол. Проте, на відміну від валютних курсів, П.к.с. офіційно не фіксується, хоч і відіграє значну роль для з'ясування закономірностей руху валютних курсів. Необхідно, щоб при встановленні взаємно узгоджених курсів валют між країнами враховувались реальні співвідношення купівельної здатності їх валют і П.к.с. Якщо взяти середнє співвідношення цін за набором з 140 продуктів у США та в Україні, то курс карбованця у січні 1993 р. мав бути 254 за долар. Але курси валют ніколи не співпадають з П.к.с., оскільки співвідношення валютних курсів залежить ще від попиту і пропозиції іноземних валют, від стану платіжного балансу, рівня процентних ставок на грошовому ринку, валютних обмежень та інших факторів. Так, при пасивному платіжному балансі (що характерно і для України) і відпливу капіталів за кордон, курс валюти відносно до П.к.с. знижується. В цьому випадку країна багато втрачає у зовнішньо-торговому обміні, але її товари набувають більшої конкурентноздатності. В цілому протягом тривалого періоду, при дотриманні вищезгаданих умов, валютний курс повинен змінюватись відповідно до П.к.с.
Важливим поняттям, що стосується валюти та валютних відносин є валютний курс. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Наприклад, долар = 1,5 марки Німеччини. Іншими словами, 1,5 німецької марки.
У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: 1) фіксовані; 2) плаваючі.
Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержавних угод. Наприклад, фіксовані курси встановлені між грошовими одиницями країн Європейського Союзу. Фіксовані співвідношення має обмін німецької марки на французький франк, голландського гульдена на італійську ліру тощо. Об'єктивною основою для встановлення валютного курсу грошової одиниці є насамперед її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют встановлюється на основі вартості набору товарів. Співвідношення вартості однакового набору товарів у різних країнах і є валютним курсом.
Плаваючі валютні курси стихійно складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. Наприклад, курс долара у межах одного дня міг становити 110 ієн, а через кілька місяців впасти нижче 100 ієн, а через кілька днів міг зрости до 108 ієн.
Щоб зрозуміти, як формуються плаваючі валютні курси, необхідно з'ясувати, що стоїть за попитом на валюту даної країни, а що — за пропозицією цієї валюти. Для аналізу встановлення плаваючого валютного курсу застосуємо апарат кривих попиту та пропозиції. На горизонтальній осі відкладемо кількість валюти, а на вертикальній — її курс (граф).
За попитом на валюту певної країни стоять іноземці, які хочуть придбати валюту цієї країни, щоб подорожувати по ній, купувати в ній товари або її цінні папери (акції та облігації держави або корпорацій) тощо.
За пропозицією даної валюти лежить бажання громадян певної країни купувати товари іншої країни, її фінансові активи чи подорожувати по ній. А для цього необхідно свою валюту обміняти на валюту іншої країни.
Чим нижчий курс валюти певної країни стосовно валюти іншої країни, тим вигідніше для громадян і фірм цієї другої країни купувати товари і послуги першої країни. Тому більшим буде попит з боку іноземців на товари і послуги, а отже, і на валюту певної країни. Крива попиту на валюту при цьому опускається згори донизу, тобто спадає. Спадна траєкторія кривої Д віддзеркалює ту обставину, що падіння курсу валюти країни розширює попит на цю валюту.
Чим вищий курс валюти даної країни, тим дешевше для громадян цієї країни купувати товари і послуги іншої країни. Тим більше своєї валюти громадяни даної країни захочуть обміняти на валюту іншої країни. Тому крива пропозиції валюти має висхідну траєкторію. Така форма кривої валюти означає, що чим вищий курс валюти певної країни, тим більша її пропозиція.
На валютних ринках відбувається то зростання, то падіння курсу валюти країни. Зростання курсу валюти країни називається поцінуванням, а падіння курсу валюти — її знеціненням.
В основі плаваючого курсу лежить купівельна спроможність валюти. Проте на динаміку валютного курсу впливає чимало факторів, які змінюють співвідношення попиту і пропозиції на одну валюту, а отже, і курс цієї валюти. Основні фактори, що впливають на динаміку курсу валюти, такі.
По-перше, темп інфляції у конкретній країні і за кордоном. Вищий темп інфляції у даній країні порівняно з темпом інфляції у іншій країні призводить до знецінення, тобто падіння курсу валюти даної країни стосовно валюти іншої країни. Справа в тому, що іноземці тепер менш зацікавлені купувати товари країни, які стали дорожчими (вищий темп інфляції). Громадяни першої країни, навпаки, хочуть купувати більше товарів іноземної країни, які стали дешевшими порівняно з вітчизняними товарами. Отже, попит на валюту першої країни з боку іноземців падає, а пропозиція її валюти відповідно збільшується. Отже, і валютний курс грошової одиниці першої країни падає.
По-друге, курс валюти залежить від процентних ставок у певній
країні та за кордоном. Вищі процентні ставки у першій країні порівняно з іншою країною ведуть до зростання валютного курсу першої країни. Вищі процентні ставки у першій країні порівняно з іншою означають, що громадяни іншої країни прагнуть купити акції, облігації та фінансові активи першої країни. Попит на валюту першої країни збільшиться, бо тільки за неї іноземці можуть купити цінні папери цієї країни. Тому курс валюти першої країни зростатиме порівняно з валютою іншої країни. Процентні ставки відіграють головну роль у коливанні валютного курсу у коротко- і середньостроковому періодах.
По-третє, валютний курс залежить від валютно-курсових очікувань та спекуляцій. Що трапилося б, якби усі думали, що курс валюти даної країни впаде. Або всі учасники ринкового процесу думали б, що курси цінних паперів компаній даної країни знизяться у найближчі місяці? І курс акцій, і курс валюти даної країни негайно знизилися б. У жодному з випадків ринкові учасники не захотіли б далі тримати активи, з яких вони можуть понести великі втрати. У сучасних умовах результати виборів, урядова політика, міжнародна обстановка тощо можуть породжувати великі коливання валютних курсів.
По-четверте, валютний курс країни залежить від банківських інтервенцій (втручання центрального банку у процес формування валютного курсу). Інколи центральний банк впливає на валютні курси через валютний ринок. Якщо банк даної країни намагається підтримати курс своєї валюти, він посилено скуповує власну валюту, використовуючи свої резерви валюти іншої країни. У цьому випадку центральний банк країни розширює попит на власну валюту, сподіваючись на підвищення її курсу.
У протилежному випадку, коли центральний банк хоче спричинити зниження курсу власної валюти щодо валюти іншої країни, банки купуватимуть валюту іншої країни за власну валюту. Щоправда, резерви центрального банку не завжди достатні для успішних інтервенцій і позитивного впливу на динаміку валютного курсу.
2. Міжнародне співробітництво у вирішенні загальнолюдських проблем збереження цивілізації
Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру — найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні конфлікти без вживання ефективних запобіжних заходів можуть перетворитися на глобальні й становити безпосередню загрозу життя на землі.
Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Протягом століття світові воєнні витрати зросли більш як у ЗО разів. Якщо в період-між двома світовими війнами людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд дол. щорічно, то сьогодні ця сума перевищує 1 трлн дол.
У сферу світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів ООН, включено близько 50 млн чол., а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку.
Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб завдають величезної шкоди світовій економіці, посилюють диспропорції в її структурі, загострюють інші глобальні проблеми. Відвертання коштів на гонку озброєнь стало таким суттєвим, що під його впливом деформується механізм суспільного відтворення.
Гонка озброєнь — це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового ураження — ядерної, хімічної, бактеріологічної. Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Крім того, що вони самі загрожують людству, процес їхнього створення також несе в собі небезпеку. Радіоактивні відходи, що потрапляють у навколишнє середовище, впливають на імунну систему людини, спричинюють різні захворювання. Наслідки аварії на ЧАЕС пряме підтвердження тому.
За цих умов вихід може бути лише один: спільне, відповідно організоване ядерне роззброєння, яке сприятиме зміцненню міжнародної безпеки, звільненню необхідних для розв'язання інших глобальних проблем матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.
Не випадково при започаткуванні Конференції 00Н з навколишнього середовища і розвитку (1992 р.) було висунуто пропозицію про спрямування частини коштів, вивільнених завдяки припиненню гонки озброєнь, на вирішення найболючіших економічних і екологічних проблем країн, що переходять до ринкової економіки, в тому числі й України.
За даними Всесвітньої комісії 00Н з навколишнього середовища і розвитку, нині щорічно перетворюється на пустелю 6 млн. га родючих земель, на 11 млн. га скорочується площа тропічних лісів, 31 млн. га лісів загублено забрудненням та кислотними дощами. Інтенсивна хімізація сільського господарства і промислові викиди шкідливих речовин спричинюють непоправні наслідки. Тільки у США 50 видів пестицидів отруюють ґрунтові води у 32 штатах, 2500 звалищ токсичних відходів потребують термінового очищення. У світі від отруєння пестицидами щорічно вмирає 14 тис. чол. і захворює понад 700 тис. У ряді районів Африки, Китаю, Індії та Північної Америки резервуари підземних вод скорочуються внаслідок перевищення попиту на воду над її природним поповненням. Усе це не може не впливати на рослинний і тваринний світ. Очікується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів тварин і рослин.
Генофонд тваринного і рослинного світу України також перебуває під загрозою. На відміну від США, Німеччини, Великобританії, Франції, Канади та інших країн, де розорано близько чверті земель, в Україні цей показник сягнув за 80 відсотків. Площа природного фонду, де заборонено чи обмежено господарську діяльність, в Україні становить лише 2 відсотки території, у США — 7,8; Канаді — 4,5; Японії — 5,6; Норвегії — 12 відсотків. Нині в Україні під загрозою знищення перебуває 531 вид диких рослин і грибів, 380 видів диких тварин.
Значної шкоди природі й суспільству завдає підвищення в атмосфері концентрації вуглекислого газу, який утворюється при спалюванні вугілля, нафти, газу тощо. Вчені передбачають, що його накопичення може підвищити до 2050 р. середню температуру на поверхні Землі на 1,5—4,5°С, що спричинить танення криг у морях, океанах, горах і призведе до підвищення рівня Світового океану до 2100 р. на 1,4—2,2 м, внаслідок чого будуть затоплені берегові зони, що негативно позначиться на економіці багатьох країн. Тяжкими наслідками загрожують людству ерозія та руйнування озонового шару, який є захистом від сонячного радіаційного впливу.
Питання, пов'язані зі станом природи, виникають на різних рівнях: регіональному, коли йдеться про забруднення чи порушення природи на обмежених ділянках поверхні; національному, коли техногенний вплив зачіпає інтереси цілої держави; планетарному, оскільки діяльність людини втручається в глобальні природні процеси. Особливість проблеми сьогодні полягає в тому, що ці рівні тісно взаємопов'язані. Регіональне і національне нині в багатьох випадках набуває глобальних масштабів. Наприклад, випадання кислотних дощів на території сусідніх країн, експорт екологічної кризи шляхом розповсюдження у глобальних масштабах за міжнародними каналами токсичної технології, відходів підприємств або свідомим перетворенням країн, що розвиваються, у звалища токсичних речовин. Конференцією 00Н з навколишнього середовища і розвитку було визначено 5 суб'єктів, які перешкоджають розв'язанню глобальних екологічних проблем.
1. Це США, які відмовляються підписати міжнародну конвенцію з біологічної розмаїтості;
2. Саудівська Аравія, яка збільшує видобуток і продаж нафти;
3. Японія, що підтримує США;
4. Малайзія, на території якої нищать тропічні ліси;
5. МАГАТЕ, яка підтримує подальший розвиток атомної енергетики.
Зрозуміло, що за таких умов розв'язання екологічних проблем можливе лише через розгортання міжнародного співробітництва.
На сьогодні людство ще не має єдиної програми розв'язання екологічних проблем. Зусилля вчених і господарників зосереджені на розробці й запровадженні нових технологій (перехід на ресурсозберігаючі та безвідходні технології); вишукуванні коштів для фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища; розробці національних програм раціонального природокористування.
Національні програми охорони природного навколишнього середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть міжнародним потребам. Організатором і координатором цієї діяльності виступає 00Н та її спеціалізовані організації, насамперед створена в 1972 р. у системі 00Н Програма з навколишнього середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято Декларацію з розвитку навколишнього середовища (1992р.) — своєрідну міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної розмаїтості.
Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Значення енергоносіїв і сировинних джерел пояснюється тим, що вони є важливою передумовою і фактором економічного зростання, прогресу продуктивних сил, фактором природокористування. Суть проблеми полягає у відсутності на сучасному етапі нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного виробництва енергією та сировиною; затримці в освоєнні альтернативних енергоносіїв; наявності диспропорцій у світовому енергобалансі; переважанні традиційних енергоносіїв, залежності енергозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел тощо.
Енергетична проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами. З проблемою забезпечення миру і відвертання війни зв'язок двобічний. По-перше, гонка озброєнь пов'язана із зростанням непродуктивного споживання великих обсягів сировини та енергоносіїв; по-друге, залежність від імпорту енергії та окремих видів стратегічної сировини є причиною міжнародного напруження. Наочно зв'язок цих двох проблем виявився у кризі й війні в Перській затоці. Суть зв'язку з екологічною проблемою полягає в тому, що енергетика, видобуток сировини змінюють антропогенне й природне середовище, руйнують родючі ґрунти, змінюють природний ландшафт.
Можливості запобігання загостренню проблеми містяться у пошуках альтернативних джерел енергії. На них і зосереджені зусилля багатьох вчених з багатьох країн світу.
Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану. Світовий океан надає людству біоресурси та мінеральну сировину.
Розвідані запаси нафти на континентальному шельфі становлять 1/4 світових розвіданих запасів. На морські надра припадає близько ЗО відсотків олова, що видобувається в світі, 100 відсотків брому, 20 відсотків важкої води тощо.
Проблема економічного відставання країн, що розвиваються, виявляється також у кризі заборгованості. Вона належить до групи глобальних проблем, пов'язаних із взаємовідносинами між державами. Рис глобальності їй надає те, що вона може бути подолана виключно глобальним і справедливим врегулюванням в межах світового товариства, яке, в свою чергу, гарантувало б економічну безпеку всіх країн і народів, сприяло б стабільному і гармонійному розвитку світового господарства.
Суттєві риси глобальних проблем, їхні ознаки, сфери і форми мають реальне втілення, їх можна дослідити за допомогою існуючих вже нині методів глобалістики.
Особливого значення набуває питання конверсії воєнного виробництва, демілітаризації економіки країн світу, мирного співробітництва між ними. Для країн, що утворилися після розпаду СРСР, вивільнення коштів у ході роззброєння означає можливість сконцентрувати зусилля на розв'язанні завдань перехідного періоду. У західних країнах відмова від гонки озброєнь сприятиме економічному зростанню, дасть змогу скоротити податки з населення. Усім країнам, що розвиваються, роззброєння принесе додаткові кошти для подолання економічної відсталості. Роззброєння може суттєво вплинути на всю сукупність міжнародних відносин, перевести їх на загальновизнані міжнародні норми спілкування народів.
Позитивний вплив роззброєння на розв'язання глобальних проблем людства важко переоцінити. Відмова від гонки озброєння створила б сприятливі можливості для економічного розвитку всього світового товариства. Стрижневим економічним аспектом роззброєння є питання про конверсію воєнного виробництва. Конверсія є ланкою процесу "роззброєння — розвиток" і способом вивільнення в ході роззброєння матеріальних, фінансових, людських і наукових ресурсів та спрямування їх на розвиток цивільного сектора господарства. В Україні конверсія воєнного виробництва спрямована на переорієнтацію науково-технічного та виробничого потенціалу оборонної і машинобудівної промисловості на випуск цивільної продукції, технічне переозброєння інших галузей господарства.
Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього людської цивілізації вимагають розробки і реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові засоби її здійснення пов'язані з процесом роззброєння, конверсією воєнного виробництва, а суб'єктами втілення її в життя є всі заінтересовані країни і народи світу.
