Шпаргалки! - Економічна теорія

1. Предмет економічної теорії.
Предмет еволюціонує разом з економікою. Вперше термін вводиться ще до н.е. Ксенофонтом та Аристотелем як „економія” – правило ведення світового господарства. Пізніше меркантилісти, А. Де Моркент’єн (1615) вводить термін „політична економія”.
Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука". Серед них головними є ті, що визначають її як науку, що вивчає: 1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва; 2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства; 3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.
Кожний з цих підходів відображає лише певний бік економіки і тому не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення економічних наук, що вивчають різні аспекти багатогранного економічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв'язок економіки з виробництвом і ринком.
Різні напрями ек теорії по різному трактують предмет цієї науки. Ек наука тривалий час розвивалась під назвою „політична економія”. Цю назву сприйняли і класики, і марксисти, однак предмет науки трактували неоднаково. Класики вважали, що це наука про багатство, його вир-во та розподіл. Класики вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу сусп життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами.
Марксисти предмет політекономії вбачали не у вир-ві та розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують в тій сфері людського сус-ва, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері сусп вир-ва.
Інший підхід до визначення предмета ек теорії у сучасних економістів-немарксистів. Ек теорія у них отримала назву „економікс”. При визначенні її предмета представники виходять з того положення, що економічна, госп діяльність здійснюється за умов обмеженості ресурсів для цієї діяльності, тому здійснюючи госп діяльність кожний суб’єкт має постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Тому представники економікс визначають предметом науки не ек відносини, а дослідження поведінки людей в процесі ек діяльності за умов обмеженості ресурсів. Економікс досліджує проблеми ефективного використання дефіцитних ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.
Всі ек течії та школи сходяться в одному, що предмет науки пов’язаний з сферою людського сус-ва, де здійснюється госп та ек діяльність. На сучасному етапі, коли все більшого значення набувають загальнолюдські цінності, багато економістів схиляється до думки, що ек теорія є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів та ек поведінку людей.
Ек теорія має два рівня вивчення ек сфери людського сус-ва, кожен з яких має свій специфічний предмет вивчення:
- мікроекономіка вивчає діяльність окремих ек суб’єктів (домогосподарство, підприємство, галузі, окремі ринки, товари і послуги, ціни на них); визначаються закономірності розподілу витрат вир-ва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств; тобто визначаються принципи поведінки суб’єктів на нижчому рівні ек, рівні окремого господарюючого суб’єкта.
- Макроекономіка досліджує закономірності ек діяльності в межах усього сус-ва; встановлює закономірності оцінки створеного в рамках нац ек продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи сус-ва, аналізується ек роль держави.

2. Економіка як сфера буття сус-ва і об’єкт наукового пізнання.
3. Взаємозв’язок економ теорії та господарської практики.
Об'єктом вивчення всіх економічних наук є економіка в цілому. Якщо об'єкт вивчення для них є спільним, то предмет вивчення різний. "Сім'я" економічних наук безперервно зростає. В її структурі, якщо виходити з вивчення не окремих функціональних сторін чи галузей суспільного виробництва, чим займаються конкретні економічні науки, а економічної системи в цілому, економічна теорія, безумовно, займає основне місце.
Економічна історія та історія економічних учень також вивчають економічну систему в цілому, але в різних аспектах. Перша досліджує конкретні форми функціонування і розвиток економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн (або їхніх груп). Друга аналізує відбиття у свідомості різних суспільних верств тих економічних відносин, які існують на певному відрізку часу. Історія економічних учень розкриває також об’єктивні витоки виникнення різноманітних шкіл та напрямів у економічній науці.
Окрему групу утворюють спеціальні (функціональні) підрозділи економічної науки - економічна статистика, економіка праці, фінанси, кредит, грошовий обіг, бухгалтерський облік тощо.
Найбільшу групу становлять галузеві економічні науки, які вивчають специфіку вияву виробничих відносин, їхніх законів та функціональних систем (управління виробництвом, грошово-фінансовий механізм тощо) в різних сферах суспільного виробництва. Найзагальнішою галузевою наукою є економіка промисловості. Однак і вона поділяється на економіку хімічної, металургійної, нафтодобувної чи іншої промисловості, оскільки постійно розвивається суспільний поділ праці, відокремлюються відносно самостійні галузі виробництва і, як наслідок, все більш конкретизуються економічні дисципліни.
У зв'язку з тим що нематеріальна сфера (наука, освіта, охорона здоров'я тощо) тісно пов'язана з галузями матеріального виробництва, бере участь у розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту, економічний бік має як матеріальна, так і нематеріальна виробнича діяльність людей. Виділяються нові галузеві економічні дисципліни - економіка сфери послуг, економіка освіти, економіка туризму тощо.
Оскільки об'єктом вивчення всіх економічних наук поряд із специфічним предметом кожної з них є відносини і зв'язки між людьми в процесі їхньої економічної діяльності, то взаємодіють і науки через обмін інформацією, використання результатів досліджень суміжних наук тощо. Методологічною основою системи економічних наук є економічна теорія.
Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро-макро- і глобальному рівнях). Мікрорівень економіки бере початок з сім'ї; фірма (підприємство) є його головною ланкою. Макрорівень охоплює господарство країни в цілому, а глобальний - міждержавні економічні об'єднання та світове господарство.
Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання тощо. .
Розвиток предмета економічної теорії в її політ економічному аспекті, як і будь-якої науки, безмежний, завершення певних його напрямів, виявів веде водночас до появи та становлення нових.
Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин.
Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.
У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо, і виражають систему відносин "людина - виробництво".
Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях.
Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринкову систему, в центрі якої - товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Загальні організаційно-господарські відносини - це і відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до
загальної економічної теорії.

4. Економічні категорії та закони.
Результатом дослідження предмету „економ.теорія” різними методами є створення категорій та законів.
Економічна категорія – логічне поняття, що відображає в узагальненому вигляді певні сторони або процеси економічного життя суспільства, тобто родові ознаки економічних явищ. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.
Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідне також визначення тих взаємозв’язків та взаємозалежностей, що існують між ними. Вони виявляються у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутр зв’язок та залежність.
Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, ті, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності ек процесів та явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Ек закони носять об’єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об’єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди довільно змінити чи відмінити ці закони не можуть.
Економічні закони у своїй сукупності поділяють на:
1. Всезагальні. – функціонують у всіх ек системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення).
2. Загальні. – функціонують у кількох ек. Системах, де існують для них відповідні ек умови (закон ринкової економіки).
3. Специфічні. – функціонують у межах лише однієї ек. системи.
Об’єктивний характер ек законів не виключає їх пізнання та використання у практиці господарювання.
Пізнання економічних законів – з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, що існують у тих чи інших ек процесах.
Форми пізнання та використання ек законів:
- Емпірична, коли люди, не знаючи сутності ек законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності.
- Наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність ек законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй ек діяльності.
Ек закони використовуються на певних рівнях, а саме:
1. науково-теоретичний. На основі результатів наукового аналізу ек процесів та явищ відкриваються та формулюються ек закони, дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки.
2. державно-управлінський. Державна влада, спираючись на закони ек теорії і провідні концепції, розробляє відповідні правові закони та положення, визначає програми ек розвитку та форми і засоби виконання їх.
3. господарсько-практичний. Використання ек законів у практиці господарювання ек суб’єктів.
У сфері ек життя суспільства крім ек законів, діють ще і суб’єктивно - психологічні. Вони безперечно впливають на економіку. Суб’єкти ек діяльності – люди, наділені свідомістю. Здійснюючи ек діяльність, вони виявляють певну волю, визначають свої потреби та інші аспекти поведінки у сфері економіки, тобто формують певну ек психологію, певний ек спосіб мислення. Особливо важлива роль цього фактора за умов ринкової економіки, коли кожен її суб’єкт самостійно приймає рішення щодо своїх дій у цій сфері. На їх поведінку істотно впливають психологічні закони.

5. Функції економічної теорії
- теоретико-пізнавальна полягає в тому, щоб розкрити зміст ек законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки ек процесів, форми їх виявлення, об’єктивні внутр суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек рух сус-ва. Процес пізнання починається з розгляду фактів, масових ек спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів, на основі чого відбирають сталі, типові явища.
- практична полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їх вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення госп завдань, здійснення ек політики; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання ек суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня населення.
- прогностична має забезпечувати сус-ву можливість в ек діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку ек процесів; завдяки вивченню ек теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню ек криз, зменшенню інфляції, скорочення безробіття, зростання реальних доходів населення тощо; по суті – складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.
- методологічна дає можливість використовувати ек знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології, спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати спостереження в ек процесах, дає змогу об’єктивно оцінювати ек політику держави.

6. Етапи розвитку економ теорії.
У перекладі з грецької слово "економіка" означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" - дім, домашнє господарство; "номос" - вчення, закон). Вперше цей термін ввів Аристотель. (III ст. до н. е.). Він поділив науку про багатство на економіку та хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою - накопичення грошей, до якого ставився негативно.
Мислителі стародавнього світу робили спроби з'ясувати внутрішні підвалини економічного розвитку та формували окремі елементи економічних знань. З тих пір, як давньогрецький філософ Ксенофонт (IV-III ст. до н. е.) започаткував нову на той час економічну науку в творах "Економіка" та "Про доходи", зміст її невпізнанне змінився. По-перше, ведення господарства та управління ним здійснюються тепер не тільки в рамках сім'ї, а й у межах регіону, країни, групи держав, всього світу. По-друге, воно організується не тільки за територіальною, а й за виробничою ознакою. Отже, нині поняття "економіка" охоплює: сім'ю, підприємство (фірму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупність взаємопов’язаних господарств груп країн, об'єднаних у різноманітні інтегральні організації; світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їхніх об’єднань.
Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про сутність економічних явищ та процесів, почала оформлятися лише в XVII-XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.
В економічній науці ще за часів У. Петті (XVII ст.) розпочався процес диференціації знань. Тепер це система дисциплін..
Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були зроблені ще в працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Сенеки, Юлія Цезаря, мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії та ін. Формування економічної науки належить до тих часів нової історії людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогодні воно охоплює сферу як матеріального (промисловість, І сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так і нематеріального виробництва (охорону здоров'я, освіту, наукове консультування тощо).
Оскільки товарні відносини охопили передусім сферу торгівлі, то й першою в нові часи (XV--XVII ст.) склалася школа меркантилістів (від італ. mercante - торговець, купець}. Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той період відбувалося через торгівлю. Меркантилісти виходили з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля.
У XVIII ст. виникла школа фізіократів. Її представники Ф. Кене та П. Буагільбер перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони вважали, що багатство створюється лише в сільському господарстві. А вже в працях таких видатних представників класичної політекономії, як У. Петгі, А. Сміт, Д. Рікардо, С. Сісмонді, головним об'єктом дослідження стало саме виробництво, незважаючи на його галузеві особливості. Велике значення мали праці А. Сміта "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776) і Д. Рікардо "Начала політичної економії та оподаткування" (1817). А. Сміт і Д. Рікардо виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікар-до відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою (заробітна плата робітників) та неоплаченою працею (прибуток підприємця), і довів, що прибуток високий або низький у тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата. Отже, класичною політекономією було започатковано трудову теорію вартості. Подальший розвиток економічної теорії відбувався за двома основними напрямами. Марксистський аналіз завершив створення розпочатої класиками теорії трудової вартості.
На основі відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обґрунтування поняття додаткової вартості, яке набуло пріоритетного значення в дослідженнях його численних послідовників в усьому світі, було розкрито економічну сутність експлуатації людини людиною. Головна праця К. Маркса "Капітал" (т. 1, 1867) стала віхою в історії.
Іншим шляхом розробки економічної теорії, що знайшов своє концентроване вираження у роботах А. Маршалла та його послідовників, стало пріоритетне дослідження проблеми економічної ефективності з використанням теорії граничної корисності. Основну працю А. Маршалла "Принципи економіки (економікс)" було видано в 1890 р.
Важливе значення у розробці економічної теорії відіграла праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936), у якій значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки.
Суттєві доробки в економічну теорію внесли радянські економісти з дослідження проблем економічного планування та соціального захисту населення. Ці доробки після тривалого соціального громадянського напруження були відповідно використані західними суспільствами завдяки їх відкритому характеру. Водночас занепадаючи командно-адміністративна система не тільки губила такі доробки, а й не в змозі була в силу наростання свого закритого характеру використати найкращі здобутки ринкової економіки.
У другій половині XX ст. в країнах розвиненої ринкової економіки поряд з марксистською економічною думкою дістали подальший розвиток такі концепції економічної теорії, як інституціоналізм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолібералізм, новий лівий радикалізм тощо. Водночас у колишніх колоніальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичні концепції, спрямовані на вироблення практичних рекомендацій щодо досягнення економічної незалежності. Серед них концепції колективного самозабезпечення, спирання на власні сили, експортної, імпортозамінюючої економіки тощо.
З кінця 70-х років у Китаї, а з початку 90-х років - у країнах Східної Європи та державах, що утворилися на території колишнього СРСР, розпочався активний перехід від адміністративно-командної економіки до ринкових відносин. У цих країнах також розвиваються ринкові концепції. Серед них є такі, що проголошують необхідність використання загальнолюдських цінностей з урахуванням місцевих особливостей, і такі, що механічно запозичують досвід західних країн.
Більшість послідовників економічного вчення К. Маркса, які назвали себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкритті сутності експлуатації та на створенні умов переходу до безринкового господарства в післяреволюційний, час. Головний шлях розвитку суспільства вони вбачали у швидкому переході до нового устрою, що має всіляко підштовхуватися державним насильством. Історичний же досвід свідчить, що перехід до нового суспільного ладу відбувається не через політичне насильство, а через виникнення нових економічних відносин на основі розвитку продуктивних сил та еволюцію організаційно-економічних і соціально-економічних відносин.