Найменування “Чек”; Проста та нічим не зумовлена вимога сплатити вказану суму у чеку; Найменування того, хто має отримати платіж; Дата та місце складання чеку; Місце, де здійснюється платіж; Підпис чекодавця. Обертається чек за допомогою механізму індосаменту.
Утримувач чеку може встановити, що за чеком не може бути отримана готівка, тобто він є тільки розрахунковим. До чека не застосовується можливість повторного використання в обігу, тобто якщо чек пред’являється до оплати, він погашається. У випадку неоплати чека до нього застосовується стандартна процедура протесту та стандартна процедура повідомлення індосантів. Характерною особливістю є те, що по них встановлено специфічні терміни позовної давності, яка складає 6 місяців. Особлив: дуже короткострок плат інс-т.
51. Визначити основні групи депозитів як інструментів грошового ринку. Дати характеристику основних споживчих характеристик різних груп депозитів.
Депозити поділяються на: чекові, ощадні та строкові. Характерною особливістю чекових депозитів є те, що залучені таким чином кошти в більшості випадків не приносять доходів вкладникам у вигляді %. Однак вкладник отримує скритий доход по депозитам, оскільки йому надається можливість безкоштовно користуватися послугами установи, що видала депозит у обслуговування обігу чеків, які може виставити власник чекової книжки. Чекові депозити відносяться до категорії вкладів до запитання. Споживачами на ринку чекових депозитів є як фіз так і юрид особи. Ощадні депозити. Тут характерним є те, що у них не обслуговуються поточні розрахунки клієнта, але нараховуються %. Виділяють так звані депозити на ощадних книжках, депозитні вклади ощадного характеру (власник може поповнювати депозит, отримувати % або знімати кошти) та державні депозити, характерною особливістю яких є те, що це депозити, які формуються в банках по обслуговуванню коштів державного та місцевого бюджетів. Рахунок послуг з ощадних депозитів розрахований на фіз осіб. Строкові депозити, у яких не допускається у більшості випадків дострокове вилучення коштів вкладниками. По них нараховуються більші %, ніж по ощадним депозитам, але у вкладників немає додаткових послуг по управлінню власними заощадженнями. Одна з форм стр. вкладів – сертифікати: депозитні та ощадні.
52. Фінансові інструменти місцевих або державних грошових ринків, їх цільова спрямованість.
Грошовий ринок – складова частина грошового обороту, виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб’єктами економіки. Виділяють два сегменти: 1)ринок державних боргових зобовязань короткострок. 2) ринок короткостроков боргових зобовязань місцевих органів влади (муніципальні боргові зобовязання). На кожному з цих сегментів виділяють 2 підсистеми: а) ринок платіжних інструментів уповноваженого державного органу відповідного рівня; 2) ринок короткостроков боргових ЦП на відповідному рівні, казнач векселі і ОВДП, короткострок обліг на держ рівні та на місцевому рівні. Для ринку платіжних інструментів завданням є випуск в обіг платіжних засобів для розрах по видатках бюджетів відповідного рівня. Причина випуску – найчастіше касові розриви при виконанні відповідного бюджету. На ринку короткострок боргових зобовязань на рівні держави випускають: а) казнач зобовязання, векселі б) облігації держ позики. Випущені боргові зобовязання розміщують серед інвесторів за гроші. Таким чином не відбувається випуск в обіг квазігрошей. Проблема використ цього інструмента в У полягає в наступному: 1) недосконалення законодавства (розміщення казнач зобовязань передбачає серед населення) 2) відсутність економіко обгрунтованої первинної ставки доходу по цих боргових інструментах. На місцевому рівні випуск облігації місцевих органів влади. Основною проблемою цих фін інструментів є залуч коштів безпосередньо у бюджет і відповідна залеж-ть погашення позики від виконання місцевих бюджетів та субєктивного відношення місц влади до власного боргу. Специф особливостями ринку платіжних інструментів державних органів: 1) особливість погашення , 2) специф можливості використ як засобу платежу; 3) специф особливості держ органу як представника боржника.
53. Визначте особливості функціонування фінансових інструментів фондів грошового ринку.
Інвестиційний фонд – це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Інвестиційні фонди, як правило, провадять найрізноманітнішу фінансову діяльність, займаючись емісією, інвестуванням, реінвестуванням і торгівлею цінними паперами. Інвестиц фонди грошового ринк поділ на 2 групи:1. Відкриті інвестиц фонди 2. Інтервальні інвестиц фонди.Їх сутність полягає в тому, що вони залуч кошти від дрібних або непроф інвесторів після чого цей фонд формує власний портфель ЦП різних емітентів, змінюється індивід ризик і збільшується серед рівень доходів.Відповідно основну масу станов ЦП грошового ринку з високим рівнем ліквідності (акції, облігації). ЦП викуповуються самим фондом у кінцевих інвесторів. Відкриті інвестиц фонди зобовязані викуповувати у інвесторів акції та інші сертифікати фонду на першу вимогу. Ціна продажу та зворотнього викупу цп фонду визначаєт
54. Визначити фінансові інструменти кредитного ринку та їх характерні відмінності від інструментів грошового ринку.
Кредитний ринок складається з грошового ринку та ринку капіталів. Грошовий ринок – термін дій до 1 року, нецільовий характер, ринок капіталу- понад 1 рік, цільові фонди, різний ступінь контролю за використанням залучених ресурсів. Фін інструмент на кредитному ринку – це дво- або багатостороння угода з індивід умовами та формою нестандартизованою на загальнодержавному та міжнародному рівні. Відповідно інструменти на цьому ринку є низьколіквідними. Вони не мають активного вторинного обігу. До грошового ринку входять короткострокові кредити, депозити та короткострокові боргові цп. До ринку капіталу входять середньо та довгострокові кредити та фондовий ринок, який склад з пайових цп та боргових цп. До фінансових інструментів кредитного ринку відносяться: кредитна угода. Інструменти грош ринку поділ на три групи: 1.валюта- безпосередня грошова маса, яка використовується для здійснення розрахунків; 2.платіжні документи, за допомогою яких можна здійснювати розрахунки –векселя та чеки. 3.договори, які поділ на індивідуальні (несекюритизовані) та стандартні за законодавством (секюритизовані). Індивідуальні – депозитний, кредитний, договір страхування, цп пенсійних фондів. Стандартні- ощідні депозитні сертифікати, цп відкритих та інтервальних інвестиційних фондів, пенсійних фондів. Найліквідніщий інструмент–валюта, найменш ліквідний- договори.
55.Проаналізувати види забезпечення позик.
За видами забезпечення виділяють забезпечені (ломбардні), незабезпечені (бланкові) кредити та гарантовані. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В Україні згідно з чинним законодавством існують такі форми забезпечення позик: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс). Застава – це спосіб забезпечення зобовязання. Найпоширенішою є застава обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором. Заставою може бути тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави немає сам характеру, його не можна укладати поза межами договору. Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства У може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права. Гарантія (порука) ― це зобов’язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов’язок гаранта чи поручителя за допомогою передатнього напису на вимозі (індосаменту). Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юр особи і банки.Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, забезпечений гарантією, несплачена позика стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта. Перевідступлення на користь банку вимог і рахунків до третьої особи означає передачу банку-кредитору права спрямовувати виторг за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення. Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться та інші умови. Іпотека – це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовільняються за рахунок виторгу від реалізованого майна. При використанні такої форми забез позики як страхування відповідальності клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. Банк повинен переконатися в наявності у страхователя необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.
56. Навести та обґрунтувати необхідність класифікації позик за категорією позичальника.
Використання клас-ції позик за категорією позичальників дає можливість розрахувати ризики в залежності від особливостей д-ті позичальника, особл-тей форм-ня його фін ресурсів. В основі клас-ції лежить поділ С-тів ринку фін послуг за формою: держ-ва, підприємства, домог-ва. Виділяють такі позички в залежності від типу позичальника: 1) торгівельно-промисловим підприємцям, 2) сільськогосподарським підприємцям; 3) міжбанківські позики; 4) небанківським фінансово-кредитним установам; 5) органам влади; 6) фізичним особам. По підприємствах: торгові п-ва, промислово-виробничі, с\г. Інші фін установи. В цьому випадку розгляд специфічний попит всіх фін посередників на позичені фін рес-си. Ефективним є міжбанківське кредитування, пенс фонди, інвестиц фонди, страх компанії. Фізичні особи (споживче кредитування) – іпотечне кред-ня під заставу житла. Держ сектор: рівень держави (д-ва та іноземні д-ви); рівень муніципальних органів влади.
58. Проаналізувати переваги та недоліки різних форм випуску цінних паперів.
Існує дві форми випуску цінних паперів: документарна та бездокументарна. Документарна форма випуску цінних паперів передбачає випуск цінних паперів у певній речовій формі (акцій, облігації, сертифікати та ін.) Вони мають речовий характер, їх можна бачити, передавати з рук в руки. +Низькоквал. інвестор схильний тримити ЦП ц руках +Дозвалає зменшити поточні витрати для пасивних інвесторів. +Зменшення витрат інвестора, бо при цій формі інвестор оплачує послугу реєстраторській установі лише при здійснення трансакцій. +Гарантованість анонімності власника документарного ЦП на пред’явника. –Не дуже враховують інтереси трейдерів. –Виникає протиріччя: можливе знерухомлення частини докум. ЦП. При недокументарній формі випуску цінних паперів папір не випускається – він існує у електронному вигляді на рахунках банку. При цій формі випуску: +немає розходів на випуск. +зниження ризику по трансакціях підчас обігу ЦП, оскільки обіг опосередкований зберігачем або депозитарієм. –але існують постійні витрати на обслуговування таких рахунків у банку – плата за підтримання. –Вони мають певну іменну форму, бо відомий власник рахунку, всі його реквізити.
59. Проаналізувати класифікацію, механізм обігу та споживчі характеристики опціонів та похідних ЦП з ознаками опціону.
Опціон – стандартизований біржовий контракт, що засвідчує право власника купити або продати базовий актив продавцю опціону на визначених умовах у майбутньому. В залежності від того, ким укладено контракт, опціони бувають: біржові (випускає і продає біржа) небіржові (індивідуальні) За умовами виконання зобов’язань опціони поділяють на: американські (виконання контракту протягом терміну або до закінч) європейські (після закінчення терміну обігу, після настання певного моменту часу) Залежно від того яке право придбав покупець опціону розріз: опц на покупку(колл), опц на продажу (пут). Для опціону характерні витрати у вигляді премії, що є платою за придбання опціону (вона стягується і не повертається). Суттєві умови опціоних угод: 1) контракт може бути розірваний в одностронньому порядку; 2)за право розірвати контракт сторона контракту уплачує іншій стороні грошову премію. Ціна виконання встановлюється для індив контрактів за домовленістю сторін, для бір-х – за ринковою ціною.Переваги: для небіржових -мах задоволеність потреб споживача по сумі та терміну поставки, мож-ть одностор відмови від вик контракту. Для біржових-контракти стандартизовані, ліквідні на цій біржі або в цій торгів системі. Недоліки: стандартність умов може не співпадат з індив потребою споживача, необхід-ть імобілізувати певні грош кошти на гарантійному депозиті, можл-ть зміни суми обовязк підтрим депзиту, витрати на сплату премії. Варант – це різновид опціону, це ЦП, який надає власнику право на придбання конкретного виду ЦП в конкретній кількості конкретного емітенту за визначеною ціною у майбутньому. Термін його обігу – 2-3 роки. Емітент варанту-це компанія емітент простих акцій. Вар може бути придбаний як окремо так і разом з іншими видами ЦП даного емітенту (обліг, прив акціями). Розміщення варантів здійснюється одночасно з розміщенням чергового випуску первинних ЦП емітента. Таким чином пакет первинних ЦП включає додатковий пакет з визначеною кількістю варантів.Емісія В вигідна для компанії –емітента, тому що вона за рах випуску варанту отримує додаткові кошти. Розмір коштів залежить від ціни та кількості варантів. Райт – це ЦП, який випускається аналогічно варанту, на тих же умовах, але має короткостроковий характер. Випускається він на ті первинні ЦП, з якими він безпосередньо розповсюджується. Термін дії райта обмежується терміном підписки на ті первинні ЦП, які продаються зараз. Переваги: підвищення попиту на ЦП під час їх розміщення та акумулювання додаткових коштів. Стріп – ЦП на якісь права, повяз. з певним базовим ЦП. Один опц колл, два пута.
60. Визначити та охарактеризувати специфічні види страхових послуг спеціалізованих страхових організацій на РФП.
Загальне поняття ринку послуг з хеджування ризиків визначає сис-му взаємовідносин між С-тами з приводу купівлі продажу специфічного виду фін послуги – перейняття ризику конкретного С-та. Вміщує дві складові: 1) ринок страхових послуг, що надаються спеціалізованими фін установами 2) ринок послуг з хеджування , які надаються неспеціалізованими страховими організаціями. В межах ринку страхових послуг, які надаються спеціалізованими страх організаціями, окрім загальної класифікації видів страх-ня виділяють групу із тих видів, які безпосередньо пов`язані з фін ринком та операціями на РФП. До цієї групи відносяться ті види стр-ня, які а) надають можливість С-ту здійснювати заощадження за доп-гою СтрКº - ті види та форми, які передбачають збереження права власності на ті кошти, які вкладені. Конкурують з ринком банківських послуг та грошовим ринком; б) страх-ня ризиків, які виникають безпосередньо при здійсненні операцій на фін ринку (стр-ня кредитних, валютних ризиків, ризику неплатежу) Таке виділення цих двох груп професійних страхових послуг зумовлено тим, що за іншими видами страхування страховий ринок є відокремленим і на ньому конкурують лише СтрКº . За а) і б) цей ринок є конкурентним в межах РФП, оскільки є замінники інших С-тів цього ринку.
61. Визначити і охарактеризувати специфічні види види послуг з хеджування ризику які надаються неспеціалізованими фін посередниками на ринку фін послуг. До неспеціалізованих посередників відносяться всі види посередників, тобто С-ти грош ринку, банк установи, С-ти інфрастр-ри. Для цього хар-ним є також поділ на 2 групи: 1)послуги фін посередників, з хе6джування інвестиційного ризику дрібного інвестора. За рах-к залучення індивідуальних заощаджень дрібних інвесторів фін посередник формує єдиний інвестиційний портфель з рівнем диверсифікації вкладень, недостатнім для пересічного інвестора. Для дріб інвестора знімаються технічні або вартісні обмеження щодо зменшення ризику за рахунок диверсифікації своїх вкладень оскільки цю операцію переймає фінансовий посередник (інвестиц фонди) 2) додаткові послуги або самостійні дії С-тів фін ринку по фін операціях: *наприклад, укладання контрактів СВОП (вал. ринок), *хеджування неплатежів на кред. ринку за доп.: форфейтинг, факторинг, гарантії, авалювання *андеррайтингу (ризик нерозміщення ЦП) – фонд. ринок.
62. Проаналізувати систему односторонніх методів хеджування ризику.
Ринок послуг з хеджування ризику – це система взаємовідносин між суб’єктами з приводу купівлі-продажу спеціального виду фінансової послуги – прийняття ризику конкретного суб’єкта. Існують 2 групи методів хеджування: двосторонні методи хеджування та односторонні. Односторонні угоди з хеджування ризику – це специфічні послуги на грошовому ринку та фондовому ринку. Вони полягають у наступному: коли одна із сторін без погодження з іншою та можливо без повідомлення іншої самостійно здійснює угоди з третіми особами, спрямовані на хеджування власних ризиків. Односторонні методи хеджування використовуються стороною угоди послуг, які надаються фінансовими посередниками на відповідних сегментах ринку фінансових послуг: використання послуг спеціалізованих страховиків, укладання строкових угод – придбання похідних ЦП за допомогою яких хеджуються відкрита позиція по основній угоді. До специфічних послуг на фондовому ринку відносяться: Надання фінансових гарантій; Акціонерне та авальне кредитування; Факторинг; Форфейтинг. Послуги конкурують між собою. На вибір послуги впливають її вартість для споживача, яка розраховується виходячи з платежів на користь посередника та порядку розрахунків з ними, та сукупності прав та обов’язків.
63. Захист прав споживачів фінансових послуг за рахунок цільових фондів.
Права споживачів ФП можуть захищатися через форм-ня цільвих грош фондів, спрямованих на відшкодування можливих збитків споживачів ФП. Фонди форм-ся: а) на рівні самих фін посередників (при цьому закон-ство встановлює мін обсяги цих фондів) б) на централізованому рівні (як окремі централізовані грош цільові фонди) При цьому відповідні фін посередники повинні формувати ці фонди за рах-к джерел, визначених спеціальним закон-ством (наприклад, кред.спілка – громадська орг-ція - формує резерв.фонд). Джерела – вступні внески та відрахування від прибутку. КБ формують рез.фонди з відрахувань від прибутку, % від страх фонду. На Україні – Централізований фонд захисту вкладників – до 500 грн.
64. Розкрити зміст сис-ми пруденційного регул-ня д-ті фін посередників.
Пруденц.регул-ня д-ті конкретних фін посередників включає: встановлення базових нормативів д-ті та відпов-ті фін посередників, які забезпечують з одного боку захист споживачів послуг фін посередників, з іншого – стабільність сис-ми цих фін посередників. Т.ч. по першому напрямку встановл-ся: а) нормативи відповідальності посередника (може встановлюватися конкретна організаційно-правова форма фін пос-ка і конкретні нормативи відповідальності для відповідної орг-правової форми); б)обмеження по конкретним операціям (регул-ня нормативів здійсн. оп-цій – можуть встановл. граничні нормативи по сукупності операцій). Забезпечення стабільності сис-ми – регул-ся операції між однотипними фін посередниками. Т.ч. внутрі сис-ми операції несуть регульований ризик ланцюгової реакції інституціонального сегменту РФП. (один інв-ний фонд не може придбати ЦП іншого івестиц фонду). Існують нормативи, що накопичують угоди на невиконання послуг між торгівцями (п`ятикратний); безпосередньому споживачу - 3-тій особі(10-кратний); інці – (15-кратний). Обмежується ризик сис-ми: кожний з елементів с-ми не може нести більше відповідної кратності ризику.
67. Основні напрямки державного регулювання діяльності реєстраторських установ на ринку цінних паперів України.
Першою функцією регулювання є реєстрація цінних паперів, згідно з якою цінні папери повинні надійти в обіг лише після їх державної реєстрації. Вимоги реєстрації повинні виконуватися всіма суб'єктами, чиї цінні папери обертаються на території України. При цьому передбачається принцип обов'язкового ліцензування діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, а також розробка правил допуску на ринок іноземних інвесторів. Регулювання ринку здійснюється також шляхом виконання функції гласності та забезпечення якості цінних паперів. Реєстратором може бути юридична особа, що отримала дозвіл на ведення реєстра власників іменних цінних паперів. Однак Закон забороняє органам державної влади, а також центрам сертифікатних аукціонів бути засновниками чи учасниками реєстратора. Доля одного емітенту в статутному фонді реєстратора не може перевищувати 10%. Ведення реєстру власників іменних цінних паперів не може суміщатися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Друга функція - забезпечення гласності є важливою функцією і кожен, хто продає чи пропонує до продажу цінні папери нових випусків, зобов'язан опублікувати проспект емісії, який повинен містити повну, достовірну і чітку інформацію про випуск та емітента. Забезпечення якості допущених до обігу цінних паперів передбачає передпродажну перевірку їх на забезпеченість активами. Діяльність професійних учасників ринку регламентується положеннями про правила і порядок проведення торгів, грошових розрахунків та поставки цінних паперів через систему депозитаріїв. Згідно з Законом "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", національна депозитарна система складається з двох рівнів: нижній рівень - зберігачі цінних паперів, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів; верхній рівень - Національний депозитарій України та локальні депозитарії,які ведуть рахунки зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами з цінними паперами.
68. Основні напрямки державного регулювання діяльності депозитарних установ України.
Для того щоб система депозитарного обліку працювала як єдине ціле, в Україні створюється Національний (центральний) депозитарій (ВАТ). Основні (і єдині за текстом Закону) відмінності локальних депозитаріїв від Національного слід шукати в їх повноваженнях. Усі депозитарії можна поділити на два види: "просто" депозитарії та клірингові депозитарії. Перші практично нічим не відрізняються від зберігачів. А клірингові депозитарії - депозитарії, які одержали дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними
