Шпаргалки! - Економіка зарубіжних країн

18+19. Визначення «країни, що розвиваються», критерії їх виділення
Кра́їни, що розвивáються (Developing countries) — країни, в яких дохід на душу населення низький порівняно з доходом у розвинутих країнах, таких, як США, Японія, Німеччина, але які знаходяться у процесі розвитку. Ці держави займають понад 60% території Землі, де живе 77% світ. населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих запасів нафти й 50,5% - газу. Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні, історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні риси. Критерії виділення країн, що розвиваються: 1. кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав. Більшість даних країн має малорозвинену економіку, їм притаманна відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів. 2. низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури. 3. істотніший і жорсткіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в індустріальних країнах.
Загальна характеристика: 1. відставання країн, що розвиваються, від розвинутих країн за рівнем науково-технічного потенціалу, розвитку "людського капіталу". Рівень підготовки робочої сили тут у середньому визначається так: 3,7 року шкільної освіти, у розвинених країнах - 10 років. 2. Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці набувають соціальні проблеми. 3. У країнах з високим рівнем безробіття мільйони людей позбавлені можливості брати участь у виробництві й різко обмежені у споживанні.
Незважаючи на притаманну їм відсталість, між країнами існує істотна різниця у рівні розвитку продуктивних сил, динаміці соціального росту й у ступені адаптації до техногенної цивілізації. Це вимагає виділення окремих груп країн, які характеризуються спільними умовами й закономірностями розвитку. Особливу групу утворює більшість країн-експортерів нафти, які мають високий рівень прибутку на душу населення, значні експортні надходження. Інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг, Сингапур, о. Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні країни (НІК), у 80-ті роки перетворилась на полюс світового зростання. 90-ті - НІК другого ешелону - Малайзія, Таїланд, Індонезія. Найвідсталіші і бідні країни, що розвиваються, складають так звані "найменш розвинуті держави". Середній рівень доходу на душу населення тут становить всього 250 дол.
Країни, що розвиваються, характеризуються двоїстістю соц-економічної структури - існуванням традиційного й сучасного секторів господарства. Сучасному (індустрійному) сектору притаманний відносно високий рівень розвитку продуктивних сил і найбільш розвинені форми організації виробництва. Традиційний сектор все ще охоплює основну частину населення і виробників країн, що розвиваються, й існує на базі відсталих суспільних відносин та характеризується дуже низькою ефективністю виробництва.
Дедалі більший вплив на місцеве підприємництво справляють іноземний капітал, транснаціональні корпорації. (додаткові фінансові, матеріальні ресурси, сучасна технологія та досвід організації виробництва). Історично першою моделлю індустріалізації країн, що розвиваються, стало імпортозаміщення. Країни знизили частку імпортних товарів на своєму ринкові. Така політика сприяла зростанню промислового потенціалу, структурним зрушенням в економіці. Проте штучний захист місцевих підприємств від конкуренції зумовили консервування їхньої відсталості, низьку ефективність, невисоку якість продукції. Тому до середини 80-х років більшість країн проголосила стратегію так званої експортної орієнтації, яка означає стимулювання місцевого виробництва, орієнтованого на експорт.

31.Загальна характеристика національних економік країн Пд.-Зх Азії
Найрозвинутішими країнами Південно-Західної Азії є Ізраїль і Кіпр, найвідсталішими - Афганістан і Ємен. Різнобічна економіка характерна для Туреччини, Ірану, Іраку, Сирії. З 70-х років особливе місце в Південно-Західній Азії і в світі посіли арабські країни, що знаходяться на західному березі Перської затоки - Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати і Оман. Загальна кількість населення цих країн - 24 млн чоловік. Джерелом несподіваного для них багатства стали величезні, особливо у перерахунку на душу населення, доходи від продажу нафти. За якихось два десятки років глухий і бідний закуток світу перенісся з середньовіччя у кінець XX ст. Створені сучасні міста, найсучасніша інфраструктура, добробут. Правляча верхівка живе в умовах нечуваних розкошів. Нафту добувають іммігранти. Місцеві жителі займають управлінські посади. Проте накопичення багатства в цих країнах співіснує з пережитками минулого. Так, у Саудівській Аравії, що є абсолютною монархією, половина дорослого населення є неписьменною, а громадське і сімейне життя регулюється законами шаріату, тобто нормами феодального права, що були встановлені ще в VII ст.

23. Вплив розширення ЄС на Україну
Інтеграція України в ЄС — ключовий пріоритет розвитку Української держави. Етапи інтеграції в ЄС: повне виконання взятих на себе інтеграційних зобов’язань, вступ до COT і створення зони вільної торгівлі з ЄС, повна участь у митному союзі, досягнення відповідності Копенгагенським критеріям та створення умов для членства в ЄС.
1. Поглиблення співробітництва України з розширеним ЄС у сфері політики та безпеки. Процес розширення ЄС відкриває для України нові стратегічні перспективи та додаткові можливості поглиблення євроінтеграційної політики нашої держави. Україна тепер безпосередньо межує з Євросоюзом (сумарна протяжність кордону України з ЄС сягне близько 1400 км). В інтересах ЄС — забезпечити мир і стабільність на своїх кордонах, мати сусідами політично стабільні, демократичні держави. Тому слід очікувати зростання політичного впливу ЄС на такі процеси в Україні, як зміцнення демократичних інституцій, утвердження основних засад громадянського суспільства, забезпечення прав людини, свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних структурах. Вступ до ЄС держав, з якими Україна має традиційно добрі відносини, може сприяти просуванню українських інтересів у ЄС.
2. Наслідки розширення Євросоюзу та перспективи економічного співробітництва Україна — ЄС. Після розширення ЄС його ринок перетвориться для нашої держави на головний і посів перше місце як ринок збуту українських товарів та друге місце як джерело нашого імпорту. Крім того, більше половини прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС. А отже, економічна динаміка в ЄС та тенденції економічної співпраці визначатимуть перебіг соціально-економічних процесів в Україні.
Важливою особливістю співробітництва України з ЄС та його новими державами-членами є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі. Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і складає близько 0,5% від загального обсягу зовнішньоторговельних операцій Євросоюзу. Традиційно головними зовнішньоторговельними партнерами України серед країн ЄС-15 (більше половини загального обсягу торгівлі) є Німеччина, Італія та Великобританія. Українські товари більш конкурентоспроможні на ринках нових держав-членів ЄС — з 1999 р. маємо тут стабільне позитивне сальдо торгівлі товарами. За рахунок кооперації та посилення економічної взаємодії з новими членами ЄС Україна отримає додаткові можливості розширення присутності на внутрішньому ринку Євросоюзу. Тому такі ринки для України є стратегічно важливою ланкою, і їх слід розглядати з позицій реалізації довгострокових національних економічних інтересів. Характерною ознакою двох останніх років було посилення інтенсивності надходжень прямих інвестицій з нових держав-членів ЄС в Україну. Ряд орієнтованих на експорт виробництв з Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі переміщається на нашу територію.
Однак наслідки розширення ЄС для окремих сфер співробітництва будуть пов’язані з ризиками скорочення доступу українських товарів та послуг на ринки нових держав-членів ЄС. Осн. чинниками, які можуть призвести до небажаних наслідків для У-ни у торг-економічній сфері, є такі: 1.приєднання нових держав-членів ЄС до системи нетарифних обмежень щодо українського експорту; 2.часткова втрата укр.експортерами традиційних ринків збуту в нових державах-членах ЄС внаслідок поширення на експорт до цих країн антидемпінгових заходів, які застосовує ЄС до України; 3.обмеження можливостей українського експорту внаслідок запровадження новими державами-членами ЄС європейських норм та правил технічного, санітарного, ветеринарного, екологічного регулювання, а також правил захисту прав споживачів;

63. Передумови вступу України в ЄЕП
Участь України у формуванні Єдиного економічного простору має розглядатися як процес, органічно підпорядкований стратегічному курсу європейської інтеграції. Це одна з базових позицій, яка чітко й однозначно підтверджена керівництвом України на Ялтинському самміті «Україна — ЄС» у жовтні 2003 р.
У контексті євроінтеграційної стратегії Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з країнами СНД і, зокрема, з Росією. Це передусім передбачає подолання ускладнень, що виникли протягом останніх років у зовнішньоторговельних відносинах. Тут позитивну роль може відіграти реалізація Угоди щодо формування ЄЕП за участю Білорусі, Казахстану, Росії та нашої держави. Головним для України сьогодні є не дилема між інтеграційними альтернативами, а пошук джерел ресурсного забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, підвищення конкурентоспроможності економіки, наближення до європейських стандартів соціальної сфери. Основою цих принципів є розуміння того, що лише через співробітництво і партнерство зі своїми сусідами кожна окрема країна може максимально використати свій потенціал, гарантувати реалізацію національних інтересів.
З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується позиція нашої держави у питаннях, які стосуються оптимізації відносин з Росією, зміцнення укр-рос. стратегічного партнерства. Європейська спільнота об’єктивно зацікавлена у такому перебігу подій. Йдеться про важливий чинник розширення зони стабільності на європейському просторі, утвердження якої є одним з визначальних пріоритетів Євросоюзу.
Україна зацікавлена у повній реалізації положень Угоди щодо поетапного формування в межах ЄЕП зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень. Йдеться про розвиток торгівлі та інвестицій між країнами-учасницями ЄЕП на принципах COT, що гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць, їх міжнародний правовий захист.
Нинішнє місце України у торгівлі з країнами «четвірки» свідчить про високий рівень конкурентоспроможності нашої економіки насамперед на ринках складної продукції, зокрема машинобудування. Цей напрям забезпечує понад половину українського експорту механічного обладнання, машин та механізмів. Отже, є підстави очікувати, що за ліквідації штучних бар’єрів у торговельних відносинах з партнерами по ЄЕП Україна матиме істотні конкурентні переваги і може посісти місце активного постачальника на зазначені ринки виробів машинобудування та продукції з високим рівнем переробки, що сприятиме поліпшенню структури української економіки, збільшенню частки її високотехнологічної складової.
Утвердження зони вільної торгівлі відкриває нові можливості співробітництва і в енергетичній сфері. Особливо важливим для України є скасування Російською Федерацією, відповідно до принципів COT, експортного мита на нафту й газ.
Конче важливим для України є інтенсифікація співробітництва в галузі аграрного виробництва, а також у розвитку транспортної сфери, передусім міжнародних транспортних коридорів, що пролягають територіями наших країн.
Водночас участь України у формуванні ЄЕП не повинна знімати з порядку денного питання облаштування кордону між Україною та Росією, Україною та Білоруссю. Це питання набуває першочергового значення у зв’язку з розширенням ЄС та вимогами щодо майбутнього членства України в Євросоюзі.
У новій ситуації особливої ваги набуває ініціативна позиція України і щодо інтенсифікації взаємодії з країнами Центральної Азії та Кавказу, зокрема, у розвитку міжнародних транспортно-комунікаційних мереж та освоєнні покладів вуглеводів Каспійського басейну. Поглиблення відповідного співробітництва повною мірою кореспондується з інтересами Євросоюзу. У цих та інших питаннях Україна може стати важливою ланкою між Сходом і Заходом.

35. Особливості економічного розвитку Південної та Північної Кореї
Південна Корея (Республіка Корея), країна на сході Азії, що межує на пн з Північної Кореєю. Площа - 98799 кв. км; столиця - Сеул; насел - 43,919 млн чол. (1990), 46,43 млн чол. (2001); мова корейська; грошова одиниця – вона. Недавня історія: оголошена республікою в 1948, в 1950 напала Північна Корея, війна йшла до 1953. У 1961 і 1980 сталися військ. перевороти. У 1960-1985 роках ек. зростання у Південній Кореї було одним з найінтенсивніших у світі. У результаті змін, що почалися в 1962 році, Південна Корея перетворилася з однієї з найбідніших у світі аграрних країн на індустріальну країну, яка швидко розвивається. Цей стрибок отримав назву "ек. дива на річці Хан". Осн. факторами, які пояснюють ек. зростання країни, були: визначальна роль уряду під час реформ; стратегія експортного орієнтування через нестачу власної сировини; дешева робоча сила; сприятливий для ділової активності міжнародний клімат. Підписано акт про ненапад із північної Кореєю в 1991. У 1992 ввійшла в ООН.
З 60-х років економіка Південної Кореї розвивається рекордними темпами. Уряд сприяв імпорту сировини та нових технологій до країни коштом кінцевого продукту, заохотив заощадження та капіталовкладення. В 2005 - спроба ек. реформ. Країна має помірну інфляцію (2005 - 2.8 %), невеликий відсоток безробіття (3.7 % у 2005). ВВП: с/г - 3.2 %,промисловість - 39,6%,послуги 57.2 %(2006). Сільськогосподарські товари - рис, корнеплоди, ячмінь, фрукти і овочі, велика рогата худоба, свині, птахи, молочні продукти, яйце, риба. Головні промисловості країни:електронна,телекоммунікації,автомобільна,хімічна,судобудівна,сталепрокатна. Експортує напівпровідники, прилади для бездротового телезв‘язку(телефони), автомашини, комп‘ютери, сталь, суднобудівну продукцію, нафтопереробну продукцію. Партнери в експорті - Китай ,США, Японія, Гонконг. Імпортні товари - машини та механізми, електроніка, транспортне обладнання, технічна олія, сталь, органічні хімікати, пластик. Партнери в імпорті: Японія, Китай,США ,Саудівська Аравія. Великі корейські концерни – чеболь – стали основою перетворення Південної Кореї у світову індустріальну державу. Найбільші чеболь Південної Кореї: Samsung, Hyundai, LG.
Північна Корея=Корейська Народна Демократична Республіка (КНДР). площа 120538 кв.км; столиця Пхеньян; політична система комунізм; Грошова одиниця – вона КНДР. Недавня історія: сформована на основі рад/ зони, окупованої після відступу Японії в 1945. У 1950 напала на Південну Корею, намагаючись возз'єднатися, що викликало виникнення трирічної війни/. Була створено буферна демілітаризована зона під наглядом військ ООН. Північна Корея не визнає цю зону і ще неодноразово робила спроби об'єднання. Ця країна має найбільш ізольовану та проблематичну економіку, планується верхівкою, тобто комуністичною партією країни. Погодні умови, брак палива та техніки для цивільного вжитку, брак капіталовкладень в галузі промисловості окрім воєнної мають негативні наслідки для економіки Північної Кореї. З середини 90-х років країна офіційно визнала існування голоду. Світовім благодійним організаціям був відкритий доступ до раніше закритої країни задля допомоги голодаючим. Головні промисловості країни: воєнна, машинобудівна, електровиробна, хімічна, гірнича промисловість, металургія, текстильна, харчова. Експортувала у 2004 році: мінерали, металургійну продукцію, вироби різного вжитку, зброю та боєприпаси, текстиль, риболовні прилади. Партнерами в експорті: Китай, Південна Корея, Японія. В 2004 році країна імпортувала паливо, вугілля, машини та механізми, текстиль, зернові. Основні партнери в імпорті на 2004 рік: КНР , Таїланд, Японія. ВВП – $ 21 млрд (1992). Темп зростання ВВП – 1,1%. ВВП на душу населення – $ 943 (1992). Пн Корея не подає ніяких офіційних звітів щодо осн.макроек.показників. Сільське господарство колективізоване. У Північній Кореї розвивається переважно важка індустрія, в яку надходять основні інвестиції.

52. Механізм функціонування ЄС
ЄС вирізняється серед більш традиційних МО своєю унікальною інституціональною структурою. Уклавши низку Договорів, держави-члени поступаються частиною суверенітету на користь незалежних інституцій, що репрезентують нац. і спільні інтереси. Головними органами ЄС є Європейська рада, Європейський парламент, Рада Європейського Союзу, Європейський суд. Рада Європейського Союзу = Рада Міністрів - тут держави-члени ухвалюють закони Союзу, визначають його політ. цілі, координують свої нац. політики, усувають суперечності між ними самими та іншими інституціями. Це установа з функціями водночас наднаціональної та міжурядової організації. Кожне засідання Ради збирає разом представників держав-членів, зазвичай міністрів, підзвітних своїм нац. парламентам та громадськості. Головують в Раді всі держави-члени по 6 місяців. Європейська Рада є вищим органом ЄС. Вона склад. з керівників 27 держав-членів або урядів та їх політиків , якими є міністри закордонних справ і Голови Європейської Комісії. Європейська рада дає Союзу необхідні імпульси для розвитку та визначає його заг. політ. орієнтири . Європейський Парламент склад. з представників держав ЄС, які обираються прямим загальним голосуванням. Кількість представників від кожної країни залежить від чисельності населення країни та її ек. потужності. Найбільшу кількість представників — 99 – надсилає в парламент Німеччина. Представники обираються на 5-річний термін, об’єднуються не за нац. ознаками, а згідно з політ. орієнтацією. ЄП бере участь у процесі прийняття актів ЄС, висловлюючи свою згоду або рекомендації. Має й контрольні функції: слідкує за порушеннями правил та норм іншими органами. ЄП розглядає скарги будь-якої фіз. або юр. особи на утиснення своїх прав з боку інститутів Союзу. Парламент має право розпуску Європейської Комісії. Європейська Комісія є виконавчим органом Союзу. Вона забезпечує дотримання всіх положень Угоди про утворення ЄС всіма структурними підрозділами. Комісія готує рекомендації щодо прийняття рішень з різних питань діяльності Союзу, бере участь у розробці найважливіших заходів, які здійснюють Рада і Парламент. Найголовнішою метою Комісії є слідкування за сумлінним виконанням державами-членами рішень Ради Міністрів. Кожний член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС і головує відповідними підрозділами (так званий Генеральний Директорат). Суд Європейського Співтовариства забезпечує дотримання законності при тлумаченні положень Угоди про ЄС. Суд розглядає справи найчастіше за ініціативи Комісії. Держава-член, яка вважає, що її інтереси утиснені іншими членами або органами Союзу, надсилає спочатку свою скаргу до Комісії, а потім вже її розглядає Суд. Суд розглядає законність актів, прийнятих ЄП, Радою, Комісією та ЄЦБ. Фіз. та юр. особа може оскаржити в Суді дії будь-якої інстанції. Суд Аудиторів має слідкувати за тим, що надходження та витрати відбуваються з дотриманням законодавства та відповідають бюджетним і фінансовим принципам ЄС, провадить аудиторські перевірки безпосередньо там, де в цьому виникає потреба – у приміщеннях Європейських інституцій, на території держав-членів та за її межами. Рахункова палата – мета - проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС та створених ним інститутів. Економічний та Соціальний Комітет (ЕКОСОК) є консультативним, допоміжним органом. Основна функція ЕКОСОК – надання консультацій Раді та Комісії з різних аспектів економічної діяльності. Комітет регіонів є представником місцевих і регіональних органів влади в ЄС. Європейський Інвестиційний Банк - задача – проводити фінансову допомогу збалансованому й стабільному розвитку спільного ринку в інтересах Союзу. Банк надає кредити і дає гарантії під проекти, які представляють інтерес для Союзу. Європейський Центробанк встановлює валютну політику країн ЄС, ключові процентні ставки та керує офіційними резервами Європейської системи Центробанків (ЄСЦБ), головною метою якої є підтримка стабільності цін.

53. Створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Відмінності від ЄС
Створена 1960 року за ініціативою Британії, як альтернатива Європейській Економічній Спільноті. Початково до складу ЄАВТ крім Британії, увійшли Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція та Швейцарія; пізніше до них приєдналися Ісландія, Ліхтенштейн і Фінляндія. Пізніше всі, крім чотирьох, члени ЄАВТ вступили до ЄС: Британія й Данія – 1973 року, Португалія – 1986-го, Австрія, Фінляндія та Швеція – 1995 року. Нині в складі ЄАВТ чотири країни – Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія, три з яких (крім Швейцарії) з 1992 року є членами Європейського Економічного простору (ЄЕП) з державами ЄС. Договір набув чинності у 1994 р. З часу створення, ЄАВТ встановила тісні торговельні відносини з ЄС та іншими країнами Центральної та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної Америки, Близького Сходу та Африки.