29. Нерівномірність розвитку економіки окремих країн і регіонів: причини і наслідки.
Як відомо, існує декілька класифікацій країн світу відповідно до рівня їх економічного розвитку, найбільш поширеною є наступна (за класифікацією ООН):
1) Промислово-розвинені країни • країни Північної Америки (США-35%, Канада), країни Західної Європи, Японія, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль,Норвегія, Швеція, Фінляндія;
Промислово-розвинені країни мають різний рівень: 7 країн - 45% ВСП, 50-51% світового експорту.
2) Країни, що розвиваються. (150 країн): Країни Азії (30%), Африки(50%), Латинської Америки(34%), Центральної Америки,Близький Схід, Тихоокеанський басейн. 40% - СВП, 25-26% - світового експорту.
3) Найменш розвинені. Переважна більшість країн Африки, Афганістан, Бангладеш, Непал.
Подібний поділ країн ( та окремих територій) відбувається внаслідок нерівномірності їх розвитку, серед причин якого виділяють наступні:
-Історичні
-Політичні – політична с-ма країни, стабільність політичної ситуації, рівень політичної свідомості та ін.
-Економічні – рівень розвитку продуктивних сил, науково-технічний потенціал, рівень підготовки робочої сили, умови виробництва, рівень НТР (Р-розвитку)...
-географічні – географічне розташування країни (вихід до морів та океанів, кордони), наближеність до всіх регіонів світу, клімат, рельєф, забезпеченість природними ресурсами ( мінеральні: паливні, рудні, нерудні; водні, земельні, лісові...).
-соціальні, обумовлені національними, історико-культурними та релігійними особливостями кожної окремої країни, демографічна ситуація.
Подібна диференціація країн та територій має і свої наслідки, такі як:
-формування с-ми нерівноправних відносин.
-втрати від невигідних умов торгівлі (у країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги).
-Переливання мізків – переманювання провідних фахівців країни з низьким рівнем розвитку, а відповідно і зарплатнею.
-перетворення країн в буферну зону високорозвинених країн світу.
-політична залежність у прийнятті рішень від розвинених країн, що є „донорами”-кредиторами.
-Затяжний процес вступу до світових організацій.
-поглиблення, з часом, як економічної, так і політичної та соціальної нерівномірності між країнами внаслідок глобалізаційних процесів, що є об’єктивними, тобто неминучими.
Отже, нерівномірність розподілу природних ресурсів у різних регіонах світу, відмінність природно-кліматичних умов, у яких відбувається розвиток економіки держави, нерівномірність розвитку продуктивних сил, зумовлена певними історичними, політичними та соціальними причинами призводить до нерівномірного розвитку окремих територій та економік країн, що має дуже серйозні наслідки, зазначені вище.
30. Місце країн ЄС
У післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи.
1)такі високорозвинуті країни, як ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку" припадає більш третини території і дві третини населення Зх Європи. Найбільш ек розвинутою і стабільною залишається ФРН, частка у ВНП складає приблизно 20%. 2)малі високорозвинуті країни Півночі та Центру континенту, куди входять Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія та Австрія. Ця група стабільно зберігає свої позиції в регіоні, про що свідчить її частка у ВНП, яка була й залишається рівною 21-22%.
3)група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта й Ірландія) характеризується помітно нижчим рівнем продуктивних сил та економіки в цілому.
Окрім названих трьох груп у здєвропейському регіоні існують так звані "карликові держави" (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі ЕК. відносин, а саме в кредитно-фінансовій сфері.
Визначаючи місце країн ЄС щодо інших країн регіону, підкреслимо, що його економічна могутність перевищує потенціал решти Західної Європи загалом. Так, на ЄС припадає 3/4 імпорту і більшість експорту регіону.
ЄС: Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Кіпр, Чеська республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія.
Найважливішими досягненнями ЄС вважають:
- досягнення довгострокового миру між країнами, що протягом століть були в стані війни одна з одною;
- демократичні принципи участі, завдяки чому країни-учасниці не втрачають національних особливостей.
Головними факторами успіху ЄС вважають:
1) ек базу, що сприяє взаємозалежності та солідарності; 2) правову базу - чіткість та обов'язковий характер угод із завдань та компетенції інститутів ЄС, наявність Євросуду; 3) демократизм прийняття рішень на базі консенсусу та компромісів.
У цей період в економіці західноєвропейського регіону функціонує досить значний державний сектор (зокрема у Великобританії, Франції, Італії, Австрії та інших країнах). Державні підприємства виробляють 20- 30% усієї промислової продукції. На базі державного сектора розробляються довгострокові програми економічного і соціального розвитку, істотною мірою забезпечується соціальне регулювання ринкової економіки.
Тут зосереджено понад 60 із 200 найбільших банків світу за активами (Лондон, Цюрих, Люксембург, Париж). Відбулося зростання експорту капіталу регіону в США й розвинуті країни, намітився "прорив" країн нафтодоларової зони у Західну Європу.
Проте Західна Європа поки що відстає від США
Західноєвропейська економіка має виразний постіндустріальний характер.
Промисловість західноєвропейського регіону - головна галузь його господарства, її розвиток на початку XIX ст. базувався на видобутку й переробці великих покладів залізної руди (Швеція, Франція) та кам'яного вугілля (Німеччина, Великобританія). Для розвитку сучасного промислового комплексу використовується переважно імпортна сировина.
ПЕК є базою для функціонування практично всіх галузей важкої промисловості. Цей комплекс виробляє 23% електроенергії світу. Галузі паливної та енергетичної промисловості розміщуються нерівномірно - так, електроенергетика слабо розвинена в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії. Структура ПЕК постійно змінюється - зростає роль атомної енергетики, знижується - нафтопереробної промисловості
Металургійний комплекс переживає кризу через нестачу власних металевих руд і палива. Чорна металургія - майже повністю (2/3) використовує руди з Африки, Австралії та Америки.
Машбудування - провідна галузь регіону. Понад 30% зайнятих працює в машинобудуванні. Ця галузь виробляє 1/3 вартості промислової продукції.
Транспортне машинобудування - одна з провідних галузей, у якій висока питома вага автомобілебудування. Характерною ознакою його є висока концентрація на заводах провідних фірм Великобританії ("Бритиш Лейленд"), Італії ("ФІАТ"), Франції ("Рено") та Німеччини ("Фольксваген"). Майже 25% виробництва автомобілів припадає на філії американських фірм у Європі.
Суднобудування було провідною галуззю у 50-х роках XX ст., зараз регіон випереджає США, але поступається Японії. Провідні країни - Нідерланди, Франція, Іспанія, Швеція, Великобританія, Німеччина.
Хімічна промисловість також виробляє 1/3 світового випуску хімікатів. При цьому Німеччина та Франція входять до числа трьох найбільших у світі експортерів (і імпортерів) хімічних продуктів Більшість країн має вузьку спеціалізацію
Питома вага легкої промисловості постійно зменшується - за останні 30 років удвічі-тричі.
Сільське господарство належить до високорозвинутих галузей. Забезпеченість власними сільгосппродуктами сягає 95% (5% імпорту складають продукти тропічного сільського господарства). Регіон має високу питому вагу в світі: 30% молока, 20% м'яса, 15% зерна припадає на Західну Європу.
Найважливіші види транспорту для міжнародних перевезень - авіаційний (з найбільшими центрами у Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Парижі); морський розвивається завдяки численним портам, 12 з яких здатні приймати судна вантажопідйомністю понад 20 тис. т.
Туризм. Західноєвропейський регіон - найбільший у світі центр міжнародного туризму. Прибутки від туризму найвищі (на одного жителя) в Австрії та Швейцарії, а за кількістю туристів попереду Італія та Іспанія (по 40-42 млн щорічно). Для обслуговування туристів у Західній Європі працює біля 6 млн чоловік. Найулюбленіші місця відвідувань - Альпи та Середземномор'я.
31. Г. світ екон та її сутність.
Г. (всезагальний, такий, що охоплює всю земну кулю) — складний багатогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій тощо.
Світова економіка — закономірний результат інтернаціоналізації господарських зв'язків і формування сукупності взаємопов'язаних і взаємозалежних національних економік.
Глобальна економіка — закономірний результат пост- інтернаціоналізації економічних зв'язків і формування всесвітнього господарського організму.
В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:
1.формується глобальне світове ; 2.кардинально міняється зміст світових господарських зв'язків; 3.якісних перетворень зазнає фінансова сфера,
4.посилюється орієнтація розвинутих економік на розгортання всіх сфер людської активності:; 5.інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогос-х процесів.
Рівні глобалізації
Світовий — посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем. Окремої країни — зростання відкритості економіки, її інтегрованості у світову господарську систему. Галузевий — зростання взаємопов'язаності конкурентоспроможності компанії всередині галузі в даній країні з її конкурентоспроможністю в інших країнах Окремих компаній — розвиток і поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на всесвітні джерела постачання та ринки збуту.
Фактори Г.
1. Технічні, технологічні:
— науково-технічний прогрес, революція в інформаційних та телекомунікаційних технологіях;
— розвиток міжнародної інфраструктури, нових поколінь транспорту і зв'язку;
— технологічний прогрес в обробній промисловості тощо
2. Соціально-економічні:
— розвиток інтернаціоналізації виробництва на основі поглиблення міжнародного поділу праці;
— лібералізація сфери руху товарів і капіталів;
— зростаюча залежність національних економік від зовнішніх чинників;
— геоекономічні трансформації, пов'язані з розпадом соціалістичної системи господарювання та посиленням ринкової уніфікації сучасного світу
3. Політичні:
— взаємопроникнення макроекономічної політики урядів та центробанків;
— зростаюча орієнтація національних держав на зовнішні зв'язки;
— геополітичні зрушення, пов'язані з розпадом світової соціалістичної системи
4. Морально-етичні:
— послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв;
— зростання мобільності духовно-емоційного спілкування;
— інтернаціоналізація освіти, культурного простору тощо
Переваги:
1.Прискорення процесу уніфікації та поширення передових технологій; стійкого функціонування інформаційної мережі; розвитку творчості та нововведень 2.Економічного зростання на основі інтенсифікації економічного, наукового, культурного розвитку народів планети 3.Удосконалення механізму розподілу ресурсів, підвищення ефективності їхнього використання на основі розвитку глобальної конкуренції 4.Підвищення якості життя, поліпшення добробуту сімей, розширення можливостей вибору та доступу до нових ідей, знань 5.Посилення міжнародної координації, зменшення загрози міжнародних конфліктів, локальних воєн 6.Загального поширення ідей І гуманізму, демократії, захисту громадянських прав та основних свобод людини. 7.Об’єднання зусиль людства у виріш глоб проблем.
Недоліки:
1.Консервації технологічної і соціальної відсталості ряду країн через їхню не конкурентоспроможність і слабкість власної ресурсної бази 2.Глобальної нерівності економічного і соціального розвитку, посилення диспропорцій світової економіки 3.Поглиблення розриву між товарними та фінансовими ринками, посилення турбулентності міжнародних фінансових потоків, глобальних криз 4.Деградації неконкурентоспроможних виробництв, зростання безробіття, викликаного структурною перебудовою та новими вимогами до якості робочої сили 5.Загострення конфліктів різного характеру й масштабу, створення глобальної мережі злочинного бізнесу, міжнародного тероризму 6.Втрати національної ідентичності, руйнування звичного способу життя, ціннісних орієнтирів, стандартизації національних культур 7.Транснаціоналізації екологічних, економічних, технологічних проблем, глобальної ядерної катастрофи, "парникового ефекту" тощо. 8. Об’єднання зусиль людства у виріш глоб проблем.
32. Місце України в світовому господарстві.
Рівень економічного розвитку України, як і будь-якої іншої країни, тісно пов'язаний з процесами, що відбуваються у всесвітньому господарстві, Від ступеню участі в міжнародному поділі праці залежить вирішення багатьох проблем української економіки.
Входження її в перспективі до структур Європейського Союзу (ЄС).
Необхідність інтеграції Україні до ЕС випливає з ряду об'єктивних обставин:
• Україна - одна з найбільших, як за чисельністю населення, так і за територією, європейських країн;
• Інтеграція відкриває перед Україною значні можливості щодо використання свого вигідного географічного положення.
• Орієнтація на співробітництво з Європейським Союзом змусить українських товаровиробників підтягуватися до високих європейських стандартів. Саме через європейський ринок ми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких виготовлятимемо продукцію, конкурентноспроможну на ринках Європи, Азії, Росії, країн СНД.
• Забезпечення недискримінаційного доступу основних товарів експорту України на ринки ЄС.
• Україна вже зараз може сподіватись на певну підтримку з боку ЄС та його країн-членів в питанні приєднання України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТ/СОТ, одержання доступу до Загальної системи преференції ЄС.
Втім, процесу інтегрування України до ЄС заважають суттєві обставини:
- Країни ЄС повинні застосовувати правила та регулюючі принципи, встановлені в рамках ЄС, а нормативно-правова база, що сьогодні існує в Україні суттєво відрізняється від єдиних правил ЄС;
Рівень міжнародної конкурентоспроможності основної маси українських підприємств на сьогодні відстає від рівня ЄС. Навіть поверхневий огляд відповідних рейтингів свідчить про слабкі місця, провали у різних напрямах української державної політики, за яку повинна бути відповідальна не лише виконавча, але й законодавча і судова влада всіх рівнів.
По мірі спроможності Україна повільно, але врешті-решт робить поступові крокі інтеграції до ЄС. Першим з них стало законодавче врегулювання з боку України своїх відносин з Європейським Співтовариством та державами-членами шляхом укладення Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) від 14 червня 1994 року. В економічному аспекті УПС є важливим кроком щодо залучення України до правового поля єдиного європейського ринку та ГАТТ/СОТ.
Одним з наступних кроків на шляху інтеграції до ЄС має стати вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). Членство України в СОТ є передумовою початку переговорів з ЄС про асоційоване членство.
Співробітництво з країнами СНД. Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з країнами СНД є налагодження прямих зв'язків з окремими її регіонами. Такі зв'язки вже розвиваються з Башкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом.
У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а також поглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні).
Північноамериканській регіон.Необхідно розвивати позитивну тенденцію для збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі, особливо з США та Канадою.
Латинська Америка. У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами як Бразилія, Аргентина, Чилі, на нову фазу взаємин виходять відносини з Панамою та Перу, відновлюються зв’язки з Кубою.
Африка.Зростає роль торговельно-економічних зв’язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону. Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою.
Східній регіон. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм і Індією, країнами Південно-Західної Азії (Близького та Середнього сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати.
Виходячи з викладеного, бачимо:
а) нагальну необхідність інтеграції Україні у систему світового економічного господарства;
б) Україну - як досить цілісну соціально-економічну систему, яка має вагомий потенціал для перспективного входження в світову економічну систему;
в) несприятливу економічну ситуацію, що склалася в державі, яка суттєво заважає інтеграції України у світогосподарські структури.
