19. Західна Європа
Європейський регіон найбільшого континенту світу - Євразії - останнім десятиріччям зазнав великих політичних та економічних змін. Донедавна на карті Європи існували дві великі групи країн, які значно відрізнялись за суспільно-політичним ладом та рівнем економічного розвитку.
Умовно сучасна Європа складається з двох великих субрегіонів - західного, до якого входять країни з ринковим господарством, та східного, що включає постсоціалістичні країни. На відміну від Західної Європи, яка розвивається під активним впливом інтеграції, Східна Європа переживає важкі часи політичної та суспільно-економічної дезінтеграції.
Таким чином, два субрегіони Європи розвиваються у двох протилежних напрямах - інтеграції на Заході та дезінтеграції на Сході. З огляду на рівень економічного розвитку у післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи.
Першу утворюють чотири такі високорозвинуті країни, як ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку" припадає більш третини території і дві третини населення Західної Європи. Хоча частка цього регіону у ВНП і промисловій продукції серед розвинутих капіталістичних країн світу знизилась порівняно з шістдесятими роками, ці держави концентрують у своїх руках величезну економічну могутність.
Другу групу країн складають малі високорозвинуті країни Півночі та Центру континенту, куди входять Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія та Австрія. Ця група стабільно зберігає свої позиції в регіоні, про що свідчить її частка у ВНП, яка була й залишається рівною 21-22%. Це означає, що друга група країн як ціле розвивалась за останні 40 років темпами, які відповідали темпам зростання західноєвропейської економіки. І все-таки Бельгія, Голландія, Фінляндія та Австрія свою питому вагу підвищили, а решта - трохи знизили.
Третя група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта й Ірландія) характеризується помітно нижчим рівнем продуктивних сил та економіки в цілому. Проте за останні 40 років вони розвивалися досить високими темпами (особливо Іспанія та Греція) й тому дещо збільшили свою питому вагу в економіці регіону.
Окрім названих трьох груп у західноєвропейському регіоні існують так звані "карликові держави" (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі економічних відносин регіону, а саме в кредитно-фінансовій сфері.
ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЄС
Країни ЄС є тим індустріальним ядром й економічною силою, яка визначає характер і тенденції господарського та соціально-політичного розвитку всього Головною формою взаємоспівробітництва західноєвропейських країн стали динамічна інтеграція, утворення "Спільного ринку", розширення його на початку 70-х років і формування ядра західноєвропейського регіону - країн, що входять до ЄС. Інтеграція сприяла певному нівелюванню економічного й соціального розвитку західноєвропейських держав. Це виражається не стільки у зближенні їхніх рівнів промислового виробництва, скільки у найбільш загальних показниках, що визначають розвиток економіки та її характер загалом. Найважливішими серед них є: зростання продуктивності праці, якісний склад продуктивних сил, доцільне співвідношення різноманітних сфер економіки, загальні напрями змін у структурі господарств і особливостях процесу відтворення під впливом НТР (розширення, модернізація, оновлення), у механізмі розподілу доходів, життєвому рівні й, зрештою, в розвиткові демократії і прав людини.
Для інтеграційних процесів у західноєвропейському регіоні характерні певні особливості. Перша з них полягає в тому, що інтеграція розвивається в різних формах і не однаково у різних частинах Західної Європи.
Характерною особливістю інтеграційних процесів, які рішуче впливають на формування західноєвропейського регіону, є відмінності та взаємопереплетення двох шляхів інтеграції. Перший з них виражає її поглиблення, тобто підвищення рівня координації, взаємопроникнення, "сплавлення" економічних процесів у різних сферах суспільного виробництва, які беруть участь в інтеграційному процесі. Другий шлях означає поступове збільшення сфер економіки і кількості держав, охоплених інтеграцією.
Діяльність ЄС - наочний приклад узгодження дій урядів і держав, об'єднаних спільною метою - безпека та процвітання країн-учасниць. Найважливішими досягненнями ЄС вважають:
- досягнення довгострокового миру між країнами, що протягом століть були в стані війни одна з одною;
- демократичні принципи участі, завдяки чому країни-учасниці не втрачають національних особливостей.
ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
Сучасна капіталістична економіка у Західній Європі набуває нових якостей. Так, у розвитку продуктивних сил - це спільний устрій виробництва, який дедалі більше базується на інформаційно-технологічній системі виробництва. На його основі формується і відтворюється інтенсивний тип економічного зростання, що характеризується не звичайними приростами "фізичного обсягу" вироблюваної продукції, а передусім продукції, яка раніше не вироблялася, чи вищої якості.
У виробничих відносинах економіка Західної Європи характеризується всебічним розвитком ринкових сил, підприємництва й конкуренції. Економічний розвиток регіону відзначається посиленням концентрації виробництва і капіталу, інтеграційних процесів, що помітно виходять за межі Європейської спільноти.
20. Північна Європа
Найбільш розвинутою країною Північної Америки, як відомо, є США. Від моменту прийняття Декларації незалежності США (4 липня 1776 p.), започаткувавши швидке перетворення аграрної країни в першу індустріальну державу, найбагатшу в світі, ця країна вийшла в лідери і за рівнем продуктивності праці.
Серед різних показників, якими послуговуються для характеристики національних економік, найчастіше використовують валовий національний продукт. У США він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за один рік:
С + I + G + X = ВНП,
де С - обсяг особистих споживчих витрат домашніх господарств на товари й послуги; I - обсяг валових приватних внутрішніх інвестицій; G - обсяг державних (федеральні, штатів і місцевих органів влади) закупок товарів і послуг, включаючи витрати на купівлю робочої сили; X - величина так званого чистого експорту, тобто різниця між експортом із США в зарубіжні країни та імпортом з-за кордону.
Наведена формула є одним із підходів .до виміру ВНП. За цим показником (близько 6 трлн доларів) США випереджають такі країни, як Японія, ФРН і Франція, разом узяті.
Міжнародні порівняння показують, що економіка США, як і економіка Швейцарії, забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьогодні США - це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою, порівняно з іншими країнами світу, галузевою і відтворюючою структурами. З більшості найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, технічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господарства інформаційними технологіями, сучасними системами зв'язку тощо США також випереджають своїх конкурентів.
СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
Структура відносин власності
на засоби виробництва і спосіб координації та управління економічною діяльністю - це дві основні ознаки, які формують структуру економічної системи суспільства.
Приватний сектор економіки США формують домогосподарства (їх нараховують приблизно 65 млн), які є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і розподіляють свій загальний доход на індивідуальні податки, заощадження й на споживчі товари
Другою основною складовою приватного сектора економіки США є ділові підприємства, які можна поділити на три основні правові форми: 1) одноособові володіння; 2) партнерства; 3) корпорації. Кількісно переважають одноособові володіння (близько 13 млн фірм, або 73% від загальної їх кількості
ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ
Не весь національний дохід і не вся зайнятість забезпечуються приватними фірмами США. Приблизне уявлення про розміри державного сектора економіки США дають державні закупки ресурсів, товарів і послуг (20% від НД), а також так звані трансфертні платежі (виплати за різними соціальними програмами, за системою страхування, безкоштовної медичної допомоги, враховуючи виплати безробітним) - майже 12% від НД.
Неоднорідність державного сектора економіки у США є наслідком різноманітності шляхів і форм становлення змішаного суспільства. Виділяють такі основні типи державних підприємств:
1) державні корпорації;
2) державні підприємства неакціонерного типу.
3) державні підприємства й служби у сфері соціальної інфраструктури
4) змішані державно-приватні підприємства.
Таким чином, структура державного сектора економіки США є гетерогенною.
Розвиток канадської економіки
Сучасна Канада - одна з найрозвинутіших країн з ринковою економікою, яка замикає "велику сімку" за обсягом ВНП, хоча й поступається перед аналогічними показниками таких країн, як Індія чи Бразилія. Проте за рівнем ефективності виробництва та стандартів життя вона йде слідом за США.
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ КАНАДИ
Серед "китів" канадського процвітання найчастіше називають багатство природних ресурсів, ефективну економічну систему й законодавство, успадковане від Великобританії. З цим важко не погодитися, зважаючи на високий рівень добробуту народів цієї "країни двох націй" (англо-і франко-канадської), а також декількох десятків етнічних меншин.
Оновлення основного капіталу в традиційних галузях економіки супроводжується інтенсивним створенням нових галузей промисловості, зокрема авіаційної. Цікаво, що продуктивність праці в цілому складає 95% від рівня США, а в деревообробній та целюлозно-паперовій - перевищує рівень могутнього сусіда.
Рівень витрат на НДДКР у ВНП Канади майже в два рази менший, ніж у США, Японії, ФРН. Маючи відносно невисокий рівень розвитку фундаментальних наукових досліджень, Канада використовує відлагоджений механізм прикладних досліджень і їх впровадження.
Дві величезні держави, межуючи одна з одною, зберігають і подібність, і відмінність. Це демократичні країни, обидві підтримують систему вільного підприємництва. Національні цикли дедалі тісніше переплітаються між собою, а взаємодія національних циклів має вирішальне значення для ділової кон'юнктури.
Величезні маси товарів і капіталів, що перетинають кордон між двома країнами, неминуче переносять циклічні імпульси з однієї держави в іншу. Обсяг торгівлі між США і Канадою (150 млрд дол/рік) більший, ніж між двома будь-якими іншими країнами. Через канадсько-американський кордон практично без перешкод переміщуються величезні маси позичкового капіталу..
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
На прикладі розвитку економік США і Канади можна відстежити дійові рушії ефективності ринкового господарства, які забезпечують відносно високі і стабільні темпи економічного зростання, задоволення безперервно зростаючих індивідуальних та суспільних потреб. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків сприяє забезпеченню ритмічності і збалансованості національного відтворення в обох країнах, хоча ці процеси, особливо в контексті ролі й значення зовнішньоекономічних зв'язків, не відбуваються безперешкодно, не реалізуються без суперечностей.
21. ЕКОНОМІКА НАЙМЕНШ РОЗВИНУТИХ КРАЇН
Найменш розвинуті країни (НРК) є найбіднішим і відсталим регіоном сучасного світу. До НРК належать 47 держав, у яких проживає понад 510 млн чоловік. Ці країни розташовані: в Африці - 32 держави, Азії - дев'ять, Латинській Америці - одна та в Океанії - п'ять. Зазначені країни займають особливе становище на дальній периферії світового господарства, у них надто обмежені матеріальні, фінансові й технологічні ресурси для розвитку національної економіки та забезпечення адекватного рівня життя місцевого населення.
КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ НАЙМЕНШ РОЗВИНУТИХ КРАЇН
Критерії визначення рівня соціально-економічного розвитку найменш розвинутих країн розробляються Комітетом по плануванню розвитку (КПР) ООН. На основі рекомендації КПР Генеральна Асамблея ООН приймає рішення про включення тієї чи іншої країни до складу НРК. У листопаді 1971 р. Асамблея затвердила первинний список із 25-ти найменш розвинутих країн.
При складанні списку КПР використав три основні класифікаційні критерії: розмір ВНП на душу населення - не більше 100 дол. у цінах 1968 p.; частка обробної промисловості у ВНП - не більше 10%; рівень грамотності населення віком від 15 років і старші-менше 20%.
1991 р. КПР опрацював новий комплекс критеріїв визначення НРК. Він включає показник ВНП на душу населення та два зведених індекси: 1) індекс підвищення реального рівня життя, який складається з чотирьох показників - передбачувана тривалість життя, споживання калорій на душу населення, сукупний показник частки учнів початкової та середньої школи в загальній чисельності населення і коефіцієнт грамотності дорослого населення; 2) індекс економічної диверсифікації, що включає такі показники: частка обробної промисловості у ВНП, частка зайнятих у промисловості, споживання електроенергії на душу населення й коефіцієнт концентрації експорту.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ НРК.
Найменш розвинуті країни - це регіон, де спостерігається найвищий рівень масової бідності, відсталості та зубожіння.
. до НРК входили: Афганістан, Бангладеш, Бенін, Ботсвана, Буркіна-Фасо, Бурунді, Бутан, Вануату, Гаїті, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Заїр, Замбія, Ємен, Кабо-Верде, Камбоджа, Кірібаті, Коморські Острови, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мальдівські Острови, Мозамбік, М'янма, Непал, Нігер, Об'єднана Республіка Танзанія, Руанда, Самоа, Сан-Томе і Принсіпі, Соломонові Острови, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Тувалу, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад.
Характерні риси економіки НРК такі: доіндустріальний рівень продуктивних сил; домінування традиційних (натуральних і напівнатуральних) форм господарювання в економічній структурі; вкрай вузька сфера функціонування товарно-грошових відносин і дії ринкових стимулів; початкова стадія формування єдиного інтегрованого національного ринку; відносно висока роль держави в мобілізації та використанні ресурсів; хронічна дефіцитність державних бюджетів і платіжних балансів; однобока (часто монокультурна) спеціалізація експортного сектора, його анклавний характер; гіпертрофована залежність процесу відтворення та капіталотворення від припливу зовнішніх ресурсів -по лінії офіційної допомоги розвитку (ОДР).
секторі, значно перевищує внесок галузі у створення ВНП
ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ РИНКОВОГО РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ НРК
Досвід економічного розвитку багатьох НРК показав неефективність державного господарювання та низьку результативність урядової макроекономічної політики. У багатьох з них масштаби державного втручання в економіку істотно перевищували можливості держави здійснювати ефективне господарське регулювання й управління.
ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Зовнішня орієнтованість мінерально-сировинного й продовольчого секторів економіки НРК зумовлює важливу роль зовнішньоекономічних зв'язків у господарському розвитку цих країн. У таких країнах, як Ботсвана, Мавританія, Мальдівські Острови, більше 2/5 ВНП вивозиться за кордон. Для сировини ця частка значно вища: вивозиться в середньому близько 70% валового продукту гірничодобувної промисловості, понад 80% продукції експортних галузей сільського господарства (кава, какао-боби, бавовна, спеції, арахіс тощо).
Поступово відкриваючи внутрішні ринки для зовнішньої конкуренції, НРК вживають заходів щодо стимулювання припливу іноземних прямих інвестицій (ІПІ). Прагнучи залучити зарубіжний приватний капітал, багато які НРК уклали двосторонні інвестиційні угоди та прийняли законодавчі акти, які заохочують і захищають ІПІ. Офіційна допомога розвитку надходить до НРК головним чином з країн-членів Комітету сприяння розвитку (КСР) ОЕСР. 1990 р. країни КСР надали 57% всіх пільгових позик і субсидій НРК. Приблизно 40% сукупної ОДР надається НРК через багатосторонні фінансові установи й програми розвитку.
СПЕЦИФІКА ВРЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ БОРГОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
Особливості фінансування економіки НРК зумовили специфіку їхньої зовнішньої заборгованості. Домінуюча її частина має довгостроковий характер. У структурі боргу переважають зобов'язання по пільгових державних кредитах, їхня частка складала 65% усієї заборгованості НРК.
Зовнішня заборгованість НРК є складовою глобальної боргової проблеми країн, що розвиваються. Пріоритетними напрямами реорганізації заборгованості НРК світове співтовариство розглядає списання значної частини боргових зобов'язань по лінії ОДР, надання нових фінансових коштів переважно у формі субсидій, субсидіювання виплат відсотків по багатосторонній заборгованості та рефінансування на пільгових умовах виплат капітальної суми боргу ВБ. Це допоможе НРК стати кредитоспроможними, оздоровити платіжний баланс і збільшити приплив фінансових ресурсів.
22. ЕКОНОМІКА КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ
У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку Серед східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції мають: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинутих країн регіону належать: Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія
Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні позиції має промисловість поряд із істотною роллю сільського господарства у формуванні національного доходу.
Протягом тривалого часу (особливо в 50- 60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні позиції за темпами економічного зростання у світовому господарстві.
Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, висока енерго-та матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів росту, погіршення зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі розвитку.
Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень інфляції
Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ КРАЇН РЕГІОНУ
Першою й головною особливістю сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:
демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;
наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;
стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;
відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності;
переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі.
Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і споживачів матеріальних благ та послуг.
Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн у цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх до умов конкуренції, які діють на світовому ринку. Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в народне господарство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності нерозривно пов'язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.
Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвинутими країнами Заходу.
