33. ЕКОНОМІКА КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4% населення Азії.
Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн Південно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія - це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства визнане в усьому світі.
Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально--економічного та політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та зміцнення національного суверенітету країн Південно-Східної Азії сталося їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша - представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіппіни
Країни Південно-Східної Азії мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені природними ресурсами, що складає одну з важливих умов їхнього економічного розвитку. Саме тому вони стали найкрупнішими (а інколи - монопольними) експортерами окремих товарів..
Економічний потенціал країн Асоціації зростає не тільки за рахунок розвитку видобувної промисловості чи аграрного сектора, а насамперед за рахунок створення розвинутої обробної промисловості, яка представлена традиційними для азіатського регіону видами виробництва - текстильним, швейним, а також сучасними високотехнічними галузями - електронною, електротехнічною, хімічною промисловістю, машинобудуванням та виробництвом устаткування й обладнання. Наприклад, Малайзія і Таїланд виробляють і експортують автомобілі, а Індонезія освоює випуск літаків.
Такі структурні зрушення з економіці країн АСЕАН, безумовно, роблять більш прогресивною їх структуру експорту.
33. ЕКОНОМІКА КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) – це 9 країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4% населення Азії.
Протягом останніх десятиріч значення ПСА у системі міжнар ек відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе геогр та військово-стратег розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн ПСА у сучасному світі зумовлене їхнім політ та ек розвитком. Треба також врахувати, що ПСА - це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового госп-ва визнане в усьому світі.
Регіон ПСА неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соц-ек та політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та зміцнення нац суверенітету країн ПСА сталося їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша - представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. - Бруней - пішла по шляху ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з одного й того самого початкового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни-члени АСЕАН. Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість при значному використанні традиційних методів у хліборобстві, характеризувались майже повною відсутністю обробної промисловості, широким використанням натуральних форм господарства, традиційною структурою виробництва.
З другої половини 80-х років у колишніх соціалістичних країнах Південно-Східної Азії почався перехід до ринку, але й наприкінці 80-х років, згідно з класифікацією ООН, вони, як і раніше, належали до групи країн з низьким рівнем доходу на душу населення .У цей таки час Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Таїланд - це нові індустріальні країни (НІК), як то кажуть, "другої хвилі", які належать до країн із середнім рівнем доходу на душу населення - від 500 до 3000 дол.
І нарешті, Сингапур та Бруней - держави з високим рівнем доходу на душу населення, вище ніж 3000 дол. Правда, успіхи в економічному розвиткові цих країн були досягнуті за рахунок різних факторів: Сингапур - це держава з розвинутим промисловим потенціалом, а Бруней - нафтоекспортуюча країна, яка значну частину ВВП одержує за рахунок видобування та експорту нафти (1989 р. прибуток від її експорту складав 84,0% загального обсягу експортних доходів).
У цілому ж ПСА, як особлива ек зона, характеризувалася динамічним розв-ом. Темпи ек росту країн цього регіону у післявоєнний період були одними із найвищих у світі. Хоча за зовнішньою сприятливою картиною приховувалася глибока диференціація за темпами ек розвитку окремих країн ПСА.
Але найбільш вражають успіхи країн ПСА у сфері зовн торгівлі. Реалізація зовнішньоек політики, спрямованої на інтенсифікацію зовнішньоек зв'язків, привела до того, що експорт та імпорт регіону в 60- 80-х роках зростав досить високими темпами, а їхня частка у світовому товарообороті зростала навіть у 80-х роках, взагалі не дуже сприятливих для міжнародної торгівлі.
Країни ПСА мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені прир ресурсами, що складає одну з важливих умов їхнього економічного розвитку. Наприклад, зона АСЕАН у 1990 р. давала майже 80% світового виробництва натурального каучуку, 60% олова та копри 90% прядива, більш ніж 50% кокосових горіхів, третину пальмової олії та рису. Тут наявні значні запаси нафти, міді, вольфраму, хрому, бокситів, дуже великі запаси цінної деревини, які переважно експортуються.
Ек потенціал країн Асоціації зростає не тільки за рахунок розвитку видобувної промисловості чи аграрного сектора, а насамперед за рахунок створення розвинутої обробної промисловості, яка представлена традиційними для азіатського регіону видами вир-ва - текстильним, швейним, а також сучасними високотехнічними галузями - електронною, електротехнічною, хімічною промисловістю, машинобудуванням та виробництвом устаткування й обладнання. НАЙВАЖЛИВІШІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ НІК ПСА : 1) експортно-промислової стратегії розвитку; 2) залучення іноземного капіталу; 3) держ регулювання; 4) створення життєздатних господарських суб'єктів - національних корпорацій.
До Південної Азії належать сім країн, що розвиваються: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Статистика міжнародних організацій ООН часто вилучає з цього числа Пакистан та Мальдиви або публікує спільні дані про країни Південної та Південно-Східної Азії, що перешкоджає їх використанню і порівнянню. Продуктивні сили, виразно диференційовані по країнах регіону, утворюють різноманітні сполучення своїх типів: патріархально-доіндустріальні, індустріальні та сучасні, пов'язані з НТР.
Перші два типи повністю домінують у Бангладеш, Бутані, Мальдивах і Непалі - країнах, які належать, згідно з міжнародною класифікацією, до найменш розвинутих країн (НРК). Щодо Пакистану та Шрі-Ланки, то їх зараховують до серединної групи країн, що розвиваються, - сучасні продуктивні сили мають осередковий характер (у галузях ВПК, легкій та харчовій промисловості). Найбільш повно усі типи продуктивних сил представлені в Індії, яка належить до групи нових індустріальних країн (НІК).
Таку різноманітність продуктивних сил у країнах доповнює строката мозаїка соц-ек укладів. У цій багатоукладності перемежовуються натуральне господарство, феодальне землеволодіння, дрібний кустарний промисел, приватнотоварне вир-во з представленими у різних стадіях формування та розвитку державно- і національно-капіталістичним укладами, а також іноземним підприємництвом.
Серед нагальних проблем розвитку регіону головна - бідність.
Населення Південної Азії нараховує понад 1,5 млрд чоловік (це кожний п'ятий житель Землі).
Труднощі продуктивного застосування трудових ресурсів збільшує проблема неписьменності, кваліфікованих кадрів, частка неграмотних повсюдно перевищує половину населення. Дуже вузький доступ до освіти. Водночас ефективність однієї з провідних у світі систем вищої освіти в Індії гостро знижується переважно гуманітарною орієнтацією.
Таким чином, із врахуванням факторів, в тому числі нестачі продуктів харчування деяких життєво важливих ресурсів, наприклад води, територіальних та етнічних конфліктів, відтворення відповідних сучасних вимог до трудових ресурсів вкрай напружене, здатне призвести до соціальних колізій та посилити еміграційні тенденції.
34. НАЙВАЖЛИВІШІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ НІК ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
У ході прискореного промислового розвитку протягом останніх десятиріч НІК Південно-Східної Азії досягли серйозних успіхів, хоча за своїми природним, науково-технічним потенціалом та багатьма показниками економічного розвитку вони відрізняються одна від одної
Аналіз промислового розвитку НІК Південно-Східної Азії свідчить, що їхні економічні успіхи були досягнуті за рахунок комбінування чотирьох факторів: 1) експортно-промислової стратегії розвитку; 2) залучення іноземного капіталу; 3) державного регулювання; 4) створення життєздатних господарських суб'єктів - національних корпорацій.
Стратегія економічного розвитку
Оскільки ж у цих країнах розвивалися ринкові відносини, то найважливіше значення для створення того чи іншого виду підприємництва мала наявність ринку та платіжоспроможного попиту. Тому від самого початку розвиток промисловості в НІК набув ринково-орієнтованого характеру.
Стратегія імпортозаміщення досить легко реалізується тому, що здійснюється в основному адміністративними методами управління.
Індустріальний розвиток НІК Південно-Східної Азії також почався з імпортозаміщуючої моделі розвитку. Для більшості з них її прийняття було об'єктивно необхідним. Як правило, у них був порівняно великий за абсолютними розмірами платіжоспроможний попит на споживчі товари, який не міг задовольнити імпорт, бо до 70-х років погіршувалися умови торгівлі для країн, що розвиваються, в цілому (ціни на сировину, яка ними експортувалась, відносно знижувалися, а на промислові вироби, які здебільшого імпортувалися, відносно зростали). Тому єдиним способом задоволення попиту на споживчі товари було заміщення імпорту внутрішнім виробництвом.
Здійснення політики імпортозаміщення у країнах Південно-Східної Азії викликало зміни галузевої структури господарства. Випереджаючими темпами розвивалися галузі легкої промисловості - текстильна, взуттєва, харчова, тютюнова. Посилювалася роль зовнішніх факторів в економічному розвиткові розглянутих країн. Насичення внутрішнього споживчого ринку товарами місцевого виробництва супроводжувалося не зменшенням, а поширенням загального обсягу імпорту, до того ж зростала частка в ньому товарів виробничого призначення. Внаслідок цього підвищувався попит на валютні ресурси, а задоволення його не могло здійснюватися тільки за рахунок поширення експорту сировини через обмеженість потенціалу його росту.
Таким чином, перехід до експортної орієнтації був пов'язаний з вичерпанням можливостей стратегії експорто-заміщення, ростом та якісним вдосконаленням промислового потенціалу країн, що розглядаються
Однак НІК Південно-Східної Азії не продемонстрували зразок чистого варіанту експортної орієнтації обробної промисловості. Вона поєднувалася з розвитком імпортозаміщуючих виробництв не тільки споживчих товарів, а з другої половини 70-х років і продуктів виробничого призначення. Тобто почався перехід до стратегії імпортозаміщення більш високого порядку.
РОЛЬ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ ТА ТНК У ПРОМИСЛОВОМУ РОЗВИТКУ НІК ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
Характерною рисою індустріалізації НІК є активна роль у ній іноземного капіталу та ТНК Масштаби використання іноземного капіталу в ході промислового розвитку в окремих країнах значно відрізняються, що залежить від багатьох причин внутрішнього та зовнішнього характеру. Серед них виділимо здатність окремих країн мобілізувати необхідні фінансові кошти, що залежать від розвитку економіки в цілому, наявність природних ресурсів, розвинутості перерозподільчих систем, умов реалізації експортних товарів на світовому ринкові тощо.
Іноземний капітал надходив у НІК Південно-Східної Азії в позичковій та підприємницькій формі
Головними іноземними інвесторами в регіоні стали США та Японія, менше західноєвропейські країни - Великобританія, Німеччина. Але більшу роль починають відігравати "перехресні" інвестиції НІК Східної та Південно-Східної Азії
Особливості формування великих національних компаній
У ході економічного розвитку НІК Південно-Східної Азії вимушені були знаходити оптимальне співвідношення між капітало- та трудоінтенсивними видами виробництва. А оскільки використання останніх притаманне дрібним підприємствам, а капіталоінтенсивних - великим фірмам, які володіють достатніми коштами для розвитку виробництва, то це так чи інакше й вирішує питання про співвідношення в економіці великих і дрібних підприємств.
Зрозуміло, НІК зацікавлені у створенні великих сучасних фірм, які мають найбільше можливостей для використання сучасних засобів виробництва, це зумовлює й більш високий рівень продуктивності праці, а відтак - підвищення ефективності суспільного виробництва, швидкий розвиток економіки. Але створення великих компаній потребує значних інвестиційних ресурсів, передбачає використання висококваліфікованої робочої сили, а в разі її відсутності - відповідну підготовку резервів, що на початковому етапі економічного розвитку важко реалізувати.
38. Сировинні та енергетичні ресурси світової економіки, їх розміщення.
Ресурси в ек розглядаються як складові елементи виробн потенціалу, якими володіє окрема країна чи світове співтовариство і які використовуються для ек, соц, науково-технічного розвитку.
Ек ресурси поділяють на матер, природні, трудові, технолог, фін, інформаційні. До матер ресурсів належать знаряддя та предмети праці. Розвиток знарядь праці - найперший показник технічного прогресу людства. Предмет праці взагалі - речовина, яку люди відокремлюють своєю працею від природи й перетворюють або на кінцевий продукт, або викор для подальшої переробки. Найважливіше значення мають мінерально-сировинні та паливні ресурси.
РОЛЬ МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ В СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Забезп мінеральною сировиною сучасного світового госп-ва дуже тісно пов'язане з енергетичною проблемою, оскільки в сучасн енергозабезпеченні провідну роль відіграють корисні копалини, такі як нафта, газ, вугілля, уран, торф.Індустр розвинуті країни, які не мають великих родовищ нафти, вугілля та природ газу, забезпечують себе енергоносіями за рахунок міжнар поділу праці, реалізуючи на світовому ринку продукцію високого ступеня обробки та купуючи сировину, а от менш розвинуті країни таких можливостей майже не мають і змушені витрачати на купівлю енергетичних ресурсів значні фін ресурси, збільшуючи свою зовнішню заборгованість.Одна з проблем забезп енергоресурсами сучасної цивілізації полягає в тому, що економіка більшості країн світу протягом тривалого часу розвивалась, орієнтуючись на нафту й продукти її переробки. Перехід на інші джерела енергопостачання вимагає значних капіталовкладень, пов'язаних зі структурною
перебудовою ек, які не під силу окремим країнам.
Виникн й загострення сировинної проблеми змусило переоцінити наявні мінеральні ресурси, в результаті чого стало ясно, що резерви багатьох видів корисних копалин пов'язані з екологічно шкідливими джерелами, розробка яких загрожує навколишньому середовищу й погіршує екологічну ситуацію в світі
Іншою проблемою є нерівномірне і незалежне від рівня споживання розміщення різних видів корисних копалин по окремих регіонах планети. Проблема забезпеченості та викор мінеральних ресурсів, індустріальної цивілізації тісно пов'язана з проблемами послаблення міжнар напруження, скорочення озброєнь та роззброєння, оскільки на військові цілі навіть у мирний час витрачається близько 11,5% загального світового споживання міді, 8,1 свинцю, 6,3 алюмінію й нікелю, 6 цинку, 5 олова й 5% нафти. У загальному вигляді забезпеченість країни мінеральною сировиною може бути зображена так: D=Q+R+I = m + E,де D - потреба економіки в паливі й сировині, яка, в свою чергу, складається з:
т - внутрішня потреба народного господарства;
Е - потреба в паливно-сировинних товарах для експорту;
Q - сировина й паливо, які отримує країна за рахунок власного мінерально-сировинного сектора;
R - сировина і паливо, що виробляються та використовуються з відходів;
I - мінеральна сировина, яку отримує країна із зовнішніх джерел.
ТЕХНОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ
Важливу роль у розвитку сучасної індустріальної цивілізації відіграє технологія, або технологічні ресурси. Поняття "технологія" найчастіше розуміється як сукупність знань про впровадження або вдосконалення машин, обладнання вир-тв, що забезпечує обробку, виготовл, зміну стану, властивостей і форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.
ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ
НТР сприяла різкому зростанню ролі й такого ресурсу сучасного світового господарства, як інформаційний. Інформація як один з видів ресурсів зафіксована на матеріальних носіях наукових знань. На сучасному етапі суспільного розвитку інформатизація економіки та інших сфер життя стала центральним соц-ек процесом в усіх розвинутих країнах. Бази даних, суперкомп'ютери, волоконно-оптичні лінії зв'язку, персональні ЕОМ - усе це складові частини або елементи експлуатації інформаційних систем. Саме ця система стала основою формування нової моделі економічного зростання окремих країн, сприяла появі нової парадигми розвитку сучасної цивілізації.
Про зростаюче значення інформаційних ресурсів досить красномовно свідчить досвід Японії, де обсяг виробництва різних видів інформації у структурі ВНП складає близько 10%.
З економічної точки зору інформація - це: 1) вид економічної діяльності, її певна галузь; 2) фактор виробництва, ресурс; 3) певний товар; 4) суспільний здобуток; 5) елемент ринкового механізму; 6) фактор конкурентної боротьби.
Під інформаційними ресурсами на мікрорівні розуміють інформацію, яка є цінністю для підприємства і може дістати таку саму оцінку, як і інший матеріальний ресурс.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Розгляд ресурсного потенціалу сучасної індустріальної цивілізації буде неповним без аналізу трудових ресурсів. Під трудовими ресурсами розуміють частину населення, яка досягла необхідного фізичн розвитку, розумових здібностей і знань для праці у народному господарстві. Останнім часом у літературі часто трапляється поняття "людський капітал", яке зі складу трудових ресурсів виділяє найбільш підготовлену частину для участі в сучасному вир-ві.
Розказати про відтік кваліфікованих кадрів!!!В умовах загального підвищення наукомісткості виробництва наукові знання, "ноу-хау", кваліфікація, організаційні принципи набувають вирішального значення для економічного прогресу.
ФІН-КРЕДИТНІ РЕСУРСИ СУЧАСНОГО СВІТУ
Посилення інтернаціоналізації господарського життя, зростання міжнар торгівлі породили потребу у постійно зростаючій масі фін-кредитних ресурсів. У широкому розумінні слова вони є специфічною формою виробн відносин, підсистемою ек базису з певною регулюючою основою, видом ек відносин.
Фін ресурси держави - це грошові засоби, які утворюються в процесі розподілу й перерозподілу частини вартості ВНП та НД в грошовій формі й призначені для задоволення сус-х потреб. Склад і структура фін ресурсів, напрямки їх використання визначаються фін політ держави, зміна якої призводить до змін у формуванні й викор фін ресурсів. Фін ресурси бувають централізованими і децентралізованими. Особливостями фін ресурсів за сучасних умов є те, що вони активно викор-ться для нагромадження капіталу, який багато в чому задає темпи ек зростання в світовому господарстві, впливають на реалізацію сус-го продукту та відтворення роб сили.
Кредитні ресурси - це сукупн позичкових капіталів у грошовій чи товарній формі. Значну роль у концентрації фін-кредитних ресурсів сучасного світового госп-ва відіграють міжнародні фін організації МВФ та Світовий банк (МБРР).
39. Соціально-економічна дифереціація країн, що розвиваються.
Кр.,що розв-ся - кр. “3-Го світу “. Переважно утвор-ся після розпаду колоніал. с-ми. Ці держ займають 60% території Землі. 77% - нас-ня.
Але не дивлячись на їх спільну назву їх в свою чергу ще поділяють на НІК - нові індустріальні кр. Та “найменш розвинуті кр “
НІК Корея, Гонконг, Сингапур,о.Тайвань,Мексика. Нік 1-ї хвилі, НІК 2-ї хвилі - Малайзія, Таїланд, Індонезія. Динамічно модерн. свою ек., диверсифік. галузеву с-ру г-ва, НІК займають дедалі помітніше місце у глобальній економіці
Критерії: ВВП на душу нас-ня не менше 1100 дол. Частка перероб.пром. у ВНП 20%, високі темпи зростання, зрос-ня профес-го рівня роб.сили.,широке викор-ня іноз-го кап-у. Найвідсталіщі та найбідніші кр, що розв-ся отримали назву “ НРК”. За класифік-ю ООН це 47 держ з нас-м 500 млн.чол. Серед-й рівень доходу на душу нас-ня 250-100 дол. Не мають значних запасів ресурсів вони знах-ся у скрутному становищі.частка оброб-ї пром. Не більше 10%, рівень грамонтності насел-ня віком від 15 і старше - менше 20% Характерно доіндустріальний рівень прод-х сил, домінування натуральних форм госп-ня,хронічний дефіцит держ.бюджету.
Соц.-ек. с-ра країн, що роз-ся, - це складна сукупність укладів, які обумовлюють розвиток прод. сил і типів сус. відносин. кожний уклад є самостій. і має свої закони роз-ку. Між укладами існує велика різниця в ощадних, мобілізаційних та інвестиційних можливостях, темпах еко. зростання.
Країни, що розвиваються, характер. двоїстістю соц.-еко. с-ри - існуванням традиц. й сучас. сект-в г-ва (або доіндустрійного та індустрійного). Сучасному (індустрійному) сект-ві притаманний високий рівень розвитку продук. сил і найбільш розвинені форми організації в-ва. Традиц. сектор все ще охоплює основну частину населення і виробників країн, що роз-ся, й існує на базі відсталих суспільних відносин та характер-ся дуже низькою ефектив. в-ва.
