Проблемні запитання і завдання для самостійної роботи студентів
• З’ясувати зміст понять “модерн”, “модернізм”, “авангард”, “постмодернізм”.
• Проаналізувати текст, висловити власну точку зору щодо зазначеної проблеми.
“ Ера масової культури настає тоді, коли масове суспільство захоплює об’єкти культури, і її небезпека полягає в тому, що життєвий процес суспільства ( що, як і всі біологічні процеси, зажерливо втягує все доступне у свій метаболічний цикл) буквально споживає об’єкти культури, з’їдає їх та руйнує. Зрозуміло, я не маю на увазі масові видання. Коли книжки чи картини викидаються на ринок за низькими цінами і розпродуються у великій кількості, це не відбивається на природі об’єктів, про які йдеться. Але їхня природа зазнає впливу, коли ці об’єкти самі змінюються, - переписуються, скорочуються, адаптуються, зводяться на рівень кітчу в репродукціях або в сценаріях для кіно. Це означає не те, що культура стає доступною для мас, а те, що культура руйнується, аби стати придатною для розваг. Результатом цього є не розпад, а загнивання, і ті, хто активно сприяє цьому, - це не композитори з Тін Пен Еллі, а особливий вид інтелектуалів, часто добре начитаних і добре поінформованих, чия єдина функція – добирати, розповсюджувати та змінювати об’єкти культури, щоб переконати маси, що “Гамлет” може розважати так само, як і “Моя прекрасна Леді”, і при тому ще й прислужитися справі освіти…
Культура належить до об’єктів і є феноменом світу; розваги належать людям і є феноменом життя. Об’єкт культури є ним до тієї міри, до якої він довговічний; його довговічність повністю протилежна функціональності, що є властивістю, яка знову й знову спричиняє зникнення об’єкта з феноменального світу, коли він використовується і стає повністю зношеним. Великим користувачем і споживачем об’єкта є життя суспільства в цілому. Життя індиферентне до речового наповнення об’єкта; …Культура опиняється в небезпеці, коли всі життєві об’єкти та речі, вироблені тепер або в минулому, розглядаються як суто функціональні з погляду життєвих інтересів суспільства, немовби вони існують тільки для задоволення потреб, і при такій функціоналізації майже немає сенсу ставити питання, якого порядку є ця потреба - нижчого чи вищого. Що мистецтво має бути функціональним, що собори задовольняють релігійні потреби суспільства, що картина народжується з потреби самовираження індивідуального митця, а дивляться на неї з бажання самовдосконалитися, - усі ці поняття настільки не пов’язані з мистецтвом і в історичному плані є такими новими, що виникає спокуса просто знехтувати їх як новітні забобони. Собори були збудовані ad majorem gloriam Dei( у славу Господа); і хоч вони як будівлі, звичайно, ж, використовуються для потреб громади, їхня вишукана краса ніколи не може бути пояснена цими потребами, що з таким самим успіхом можуть бути задоволені в будь-якому невибагливому приміщенні. Їхня краса виходить за межі всіляких потреб, і вона дозволила їм існувати протягом віків; але тоді як краса, краса храмів, як і краса будь-якого світського будинку, виходить за межі потреб та функцій, вона ніколи не виходить за межі світу, навіть якщо зміст виконаної праці є релігійним. Навпаки, саме краса релігійного мистецтва перетворює релігійний та потойбічний зміст і сутність на відчутну матеріальну дійсність; у цьому розумінні все мистецтво є секулярним, а особливістю релігійного мистецтва є лише те, що воно “секуляризує”- матеріалізує і трансформує в “об’єктивне”, відчутне, світське за своїм характером, - те, що існувало досі за межами світу, причому байдуже, чи, дотримуючись традиційної релігії, ми відводимо цьому “за межами” місце у потойбічному майбутньому, чи йдемо за сучасними поясненнями й локалізуємо його в найглибших куточках людського серця”. (Арендт Х. Між минулим і майбутнім /Пер. з англ. –К.:Дух і літера, 2002. – С. 216-217).
• Якою мірою впливають на сучасне мистецтво філософські концепції З.Фройда, К.Г.Юнга, С.Грофа, Ж.Дерріда, Ж.Лакана та ін.?
• Здійснити порівняльний аналіз текстів, висловити власну інтепретацію зазначених проблем.
а)“Перехід від класики до авангарду, від академізму до модернізму можна алегорично подати як зміну “фаустівської душі” культури “леверкюнівською”. Фауст і Леверкюн і персоніфікують два етапи розвитку мистецтва й естетичної науки – класичний та авангардистський, Як відомо, “Фауст” Гьоте і “Доктор Фаустус” Т.Манна написані під час розквіту кожного з цих станів і символізують єдність філософії, науки і мистецтва в духовній культурі, в менталітеті свого часу. Якщо Фауст – це вчений, котрий шукає “божественну істину”, то Адріан Леверкюн, головний герой роману Т.Манна – це композитор, котрий створює “демонічну красу”. Леверкюн , за авторською характеристикою Манна - “герой нашого часу”, людина, котра несе в собі біль епохи… “Мотив Леверкюна” – найхарактерніший для західної європейської культури ХХ ст. з її декадентською, авангардистською, постмодерністською спрямованістю”. ( Личковах В.А. Леверкюнівська душа авангарду // Філософська і соціологічна думка. –1992.- №2.- С. 40-41.)
б)“...На шляхах нової, ренесансної, гуманістичної історії все вже вичерпане. Фауст на шляхах зовнішньої нескінченності вичерпав свої сили, виснажив свою духовну енергію. Йому залишається рух до внутрішньої нескінченності. В одному своєму аспекті Фауст цілком повинен віддатися зовнішній матеріальній цивілізації, цивілізованому варварству. В іншому своєму аспекті він повинен бути вірним вічній духовній культурі...Така доля Фастівської душі, доля європейської культури”. (Бердяев Н. Предсмертные мысли Фауста// Литературная газета. – 1989. – 22 марта. – С. 15).
в)“На цю кризу Ідеалу Прекрасного накладається криза смислу, яка захоплює у свою орбіту частину сучасної естетики… Тут слід відзначити, що нині нігілізм експериментує в лоні естетичного мислення, яке ставить діагноз крахові сучасних основ… Справді-бо, у театрі Бекет виводить на сцену безглуздя, нонсенс. Коли з’являються оті персонажі, занурені у сміттєві ящики ( “Кінець гулянки”) або живцем закопані ( “О,чудові дні!”), то перед нами сміттєві ящики смислу, які виставив модернізм. П’єси ірландського драматурга – це ідеальний текст для ілюстрації тієї кризи смислу, яка є предметом думки. Сліпі, паралізовані, вже майже розчинені в матерії, захоплені процесом розпаду, який годі зупинити, зведені до стану личинок, хіба Бекетові персонажі не є самим запереченням смислу, об’єктом естетичного тлумачення, що намагається розшифрувати новітню сучасність? Ось, що говорить нам Нел із свого сміттєвого ящика: “Немає нічого кумеднішого, ніж лихо (…) Так, так це найкомічніша штука у світі. І спочатку ми сміємося з цього від щирого серця. Але це завжди одне й те саме. Атож, це як цікава історія, яку нам надто часто розповідають, вона щоразу подобається нам, але ми вже не сміємося, слухаючи її”… Бекет показує нам розпад своїх персонажів, захоплених безперервним процесом руйнації. І справді, хіба сучасне мистецтво не свідчить про тріумф безглуздя, нонсенсу або, принаймні, хіба воно не примушує нас сумніватися в реальності смислу? “. (Рюс Ж.Поступ сучасних ідей. – К.:Основи,1988. – С. 580-581).
• Здійснити інтерпретацію текстів: а)“Поняття ідеалу прекрасного належить минулому, і історія цієї колишньої цінності, дискредитована всіма академізмами й відкинута всіма новітніми напрямами мистецтва, викликає лише ретроспективний інтерес. Хто зміг би сьогодні, не ризикуючи виставити себе на посміх, запропонувати об’єктивне, канонічне, авторитетне визначення мистецтва? Що це з нашого боку – лінощі чи ясність думки?… До того ж , позбавлені певного критерію і чітких правил, ми балансуємо між історизованим підходом, коли “цікавим” і вартим збереження оголошується кожен витвір і навіть кожна річ із минулого, і підходом естетизованим, що вбачає в усьому новому - тільки тому, що воно нове, - цілковите спростування усього вчорашнього мистецтва і єдиний шлях у майбутнє… Сучасна людина, котра не має мужності визнати себе тупим міщанином, залюбки захоплюється творіннями минулого, бо вони пов’язані з історією, і з революційними творіннями, бо вони претендують на відкриття майбутнього. Історія мистецтва модернізму характеризується цілою низкою скандалів, які загалом дуже швидко переводять до розряду славетних подій, від Мане до поп-арту. Ми відмовилися від Ідеї позачасового прекрасного і стали засновувати свої оцінки на майже цілком підвладному часу критерії: прекрасне передусім те, що було темою недавнього скандалу. Лише теперішнє – іншими словами, зовсім недавнє минуле, вчорашній авангард, учорашня мода, яка поширювалася на весь світ, - може бути об'єктом рішучого осуду. Це минуле-теперішнє є бридким, конвенційним або – найвища образа – “академічним”. Таким чином, у розпачі перед навалою історичних фактів та оглушені рапсодією нових мод, ми, у своїй шизофренії, неспроможні приєднатися до традиції, достатньо сильної, щоб дала нам змогу водночас оцінювати і факти минулого, і безперервні новації. Відкидаючи байретського Вагнера і, рекламуючи “Велике сучасне мистецтво”, Ніцше передусім дав пророчий діагноз недуги, на яку слабує наша епоха, де снобістське захоплення всім новим, “нестямна гонитва за модерном” (Жан Клер) уклали таємну спілку з неодмінним культом стародавнього”. ( Жан Лакост. “Ідея Прекрасного” /Jean LACOSTE . « L’ idee de Beau « , Bordas, pp. 3 sq). //Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. – К. : Основи,1988. – С. 579 – 580.).
б) “Отже, хоч би яким глибоким був наш захват перед творчістю імпресіоністів, я думаю, ми анітрохи їх не образимо, якщо скажемо: це живопис суспільства, яке доходить того розуміння, що йому доведеться відмовитися від багатьох речей, на які попередні епохи ще мали право, і це ушляхетнення, це піднесення до вищого малярського рангу приміських краєвидів пояснюється, можливо, й тим, що вони також дуже гарні, про що раніше люди не здогадувалися, але насамперед тим, що грандіозні пейзажі, які надихали Пусена, стають усе менше й менше доступні для людини Х1Х сторіччя. Невдовзі їх узагалі не стане. Цивілізація потроху нищить їх повсюди, і людина повинна навчитися задовольнятись скромнішими радощами. … Це знак того, що світ змінюється, і мені здається, що переворот, який ми спостерігали з появою імпресіонізму, коли ми заходилися порівнювати його з попередніми формами, знову повторився, коли виник кубізм, що став навчати людей жити в добрій злагоді вже не з маленькими приміськими краєвидами ( бо в той час Монмартр уже наїжився багатоквартирними і багатоповерховими будинками, на які бридко було дивитися), а з виробами людської індустрії. Світ, у якому доводиться жити людині ХХ сторіччя, вже не має тих маленьких природних перлин, відносно захищених, що були такі дорогі Сислею або Пісаро. Це світ, заполонений культурою та виробами культури, що породжує мистецтво, яке шукає у вироблених об’єктах головні теми свого натхнення”. (Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. – К.: Основи,1998. – С.589-590).
• Указати на кризові ознаки естетики постмодерну. Прокоментувати текст під кутом зору співвідношення кризових та духовно-релігійних вимірів постмодерну.
“Людина і є відповідь на питання про істину, але не вся відповідь. Людина ще не є істина, оскільки людина, на котру вказував Пілат, - це не тільки людина, як вона є, а втілений Бог. Проект культури є не тільки істина, оскільки істина має бути людяною і для людини. Проект культури – це не тільки людина, оскільки, як вона є, сама по собі в образі людини ще недостатня. Над людиною і її культурою є правда, котра божественна. В перетинанні пошуку істини і досконалої людини і полягає проект культури” (Козловски П. Культура постмодерна. – М. 1997. – С. 166).
Література
Джерела
• Адорно Т. Теорія естетики. – К.: Видав. Соломії Павличко «Основи», 2002. – 518 с.
• Бодрийяр Ж. Соблазн. - М., 2000.- 318 с.
• Вельш В. Наш постмодерний модерн. Пер. з нім. А.Л.Богачова, М.Д.Култаєвої, Л.А.Ситніченко.- К.: Альтерпрес, 2004.- 328с.
• Вейдле В. Умирание искусства // Самосознание европейской культуры XX века. - М., 1991. - С. 268-292.
• Лиотар Ж.Заметки о смыслах “пост”//Иностранная литература. - 1994.-№1.
• Лиотар Ж. Состояние постмодерна. - Спб.,1998.
Додаткова література
*Борев Ю. Б.Эстетика: Учебник. – М.: Высш. шк., 2002.- 518 с.
*Едошина И.А. Андрогин в культуре модернизма// Общественные науки и современность.- 2003. - №3. – С. 152 - 162.
*Естетика: Підручник/Л.Т.Левчук, В.І.Панченко,О.І.Оніщенко, Д.Ю.Кучерюк; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Вища шк., 2005.- 431с.
*Энциклопедия импрессионизма: Пер. с фр. / Ред. М. Серюлль, Науч. ред. К.Богемская. – М.: Республика, 2005. – 295 с.
*Ігнатенко М. Філософія життя та смерті як конструкт художньої культури ХХ сторіччя//Філософська думка, 2000. - №1. - С. 42-64.
*Ільницький О. Український футуризм(1914-1930) – Львів: Літопис,2003.- 456 с.
*Импрессионизм: Иллюстрированная энциклопедия / Сост. И.Г. Мосин. – СПб.: Кристалл; М.: ОНИКС, 2004. - 320 с.
*Колотаев В.А. Восстание квот культур ( к проблеме глобализации “ локальных культур”)// Общественные науки и современность.- 2003. - №2. – С. 157 - 164.
*Кривцун О.А. Эстетика: Учебник. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 430 с.
*Левчук Л. Т. Західноєвропейська естетика XX століття. - К.,1997. - С. 161-186.
*Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. -К.: Либідь,2002. – 255 с.
*Личковах В. А. Леверкюнівська душа авангарду // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - №9. - С. 37-52.
*Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. - СПб.: Алетейя, 2000. –347 с.
*Модернизм. Анализ и критика основных направлений. - М.: Искусство,1987.
*Разлогов К.Э. Глобальная или массовая?//Общественные науки и современность.- 2003. - №2. – С. 143 –157.
* Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. - К.: Основи,1998. - С. 577-596.
*Сєдакова О. Постмодернізм: засвоєння відчуження.// Дух і Літера. -1997.- № 1-2. - С. 371-377.
П.2. Етика
13-14. Семінарські заняття: Морально-етичні вчення ( дві нищезазначені теми визначаються до розгляду з урахуванням інтересів студентів, а дві інші- виносяться на самостійне опрацювання)
Варіант 1: Етика Арістотеля
Мета: Знайомство з основоположними ідеями аретологічного вчення Арістотеля.
Завдання для обговорення в аудиторії:
Арістотель як систематизатор етичного знання.
Філософські засади арістотелівської етики. Учення про чесноти.
Концепція справедливості: її сучасне тлумачення практичною філософією.
Контрольні запитання
• Яке етимологічне походження термінів ethos, ethika?
• Як трактує етику Арістотель?
• Яку назву мають праці Арістотеля з етики?
• Що означає термін „арете”?
• Що таке „чеснота”, принцип „золотої середини” за вченням Арістотеля?
• У виокремленні етики і діаноетики про які різновиди чеснот йдеться у Арістотеля? В чому полягають їх характерні особливості?
• Які чесноти цінувалися греками, а які – цінуються сьогодні?
• Які чесноти є найбільш важливими у професійній діяльності економіста?
• Яким чином раціоналізм в етиці Арістотеля поєднується з принципом індивідуальної особистої відповідальності?
• Яке значення відводиться поняттю “міри” в арістотелівському вченні про чесноти?
• Про які види справедливості говорить Арістотель?
• Які сучасні концепти справедливості Вам відомі?
• Які різновиди дискурсу в сучасній етичній теорії вирізняє Ю.Габермас?
Проблемні запитання і завдання для самостійної роботи студентів
• Розкрити етимологічний зміст термінів ethos, ethika.
• Висвітлити в тезах філософські засади арістотелівської етики.
• З’ясувати зміст поняття «чеснота» та концепту «золотої середини».
• Написати есе «Етико- психологічний портрет Арістотеля».
• Розкрити концептуальний зміст принципу «справедливості»: інтерпретація Арістотеля та сучасних авторів.
• З’ясувати основи поєднання в етиці Арістотеля раціоналізму з принципом індивідуальної особистої відповідальності.
• Проаналізувати питання: “В ім‘я чого ми обираємо: життя в ім‘я насолоди або ж насолоду в ім‘я життя?” (Арістотель). В чому полягає етичний смисл запропонованого Арістотелем критерію?
• Проаналізувати висловлювання Арістотеля про те, що для етичних чеснот є згубним як надлишок, так і нестача. На прикладі інших чеснот здійснити відповідний аналіз.
“Чеснота загублюється і збільшується через одне й те саме: і надмірні страхи, і страх усього є згубним, і надмірна хоробрість також. Мужність – це мужність перед страхом, і якщо страх поміркований, то мужність збільшується; одні й ті ж речі збільшують і загублюють мужність: під дією тих самих страхів люди є мужніми і боягузливими. Те саме можна сказати і про інші чесноти” (Аристотель. Большая этика./ /Аристотель. Соч. В 4-х т., М., 1983.-Т. 4.-С. 305).
• Розкрити зміст понять “етична відповідальність” та “аристократизм” через інтерпретацію наступного висловлювання: ”Платон і Арістотель вченням про споглядальне блаженство дали для аристократичного стану свідомість своєї місії, людського покликання: за логікою цього вчення виявилось, що пануюче становище у суспільстві поєднано і гарантоване таким відношенням до знань, розумових чеснот, коли їм надається самоцільне значення і індивіди через них отримують свою людську ідентичність. Виявилось: пануюче становище (аристократизм, належність до обраних станів) - не факт, не просто дарунок долі, а ще і обов‘язок, деяке людське покликання, що реалізується через розумовий розвиток, прилученість до знання... володіння знаннями – не зовнішній процес, воно не тотожне володінню будь-якою річчю, а є істотно певним рівнем особистісного розвитку, образ життя, котрий не є доступним тим, хто позбавлений дозвілля, утягнений у сферу необхідної праці” (А.А. Гусейнов. Выражение крызиса и симптомы обновления//Вопросы философии. - 1999. - №3. - С. 9).
• Здійснити порівняльний аналіз текстів, висловити власний погляд щодо вказаної проблеми.
а)”Арістотель поставив науку (розум вище моральності/совісті), а отже, моральним ідеалом покладається споглядальне життя. Стагірит високо цінує традиційні античні чесноти громадянина – мудрість, мужність, справедливість, а також дружбу. Однак, він не знає про любов людини до людини у тому сенсі, як цьому почали навчати християнські богослови; гуманізм Арістотеля, обмежуючись дружбою і доброзичливістю у взаєминах між людьми, повністю відрізняється від принципу християнського гуманізму, згідно якому „всі люди – братии”, тобто всі рівні перед Богом. Стагірит далекий від ідеї рівності людей”(Ф.Х. Кессиди. Этические сочинения Арістотеля/ /Аристотель. Соч. В 4-х т., М., 1983.- Т. 4.- С. 36).
б) ”Арістотель справедливо відмовляється від змішування визначень душі та міста. Навіть, якщо для нього найвищою чеснотою є чеснота політична – справедливість (Нікомахова етика, книга 5). І навіть, якщо більшість чеснот, які він досліджує, пов‘язані з відносинами між індивідами, для нього немає ані ідентичності, ані аналогії між індивідуальним і колективним. Для аристотелевої епохи є показовим, що питання, яке він першим і підняв, а саме, чи є одним і тим самим – бути добрим громадянином та доброю людиною – не отримує у нього самого категоричної відповіді. Арістотель вагається між класичною ідеєю, відповідно до якої політика є діяльністю найбільш високою та гідною, найбільш архітектонічною, і ідеєю, що провіщує нові часи: суверенним благом для людства є споглядання, bios theoretikos. Це – єдина форма життя, що спроможна здійснити нашу природну властивість, наш telos: наскільки це можливо, поводити себе подібно до того, як поводять себе безсмертні. Отже, поводити себе як бог, адже бог Арістотеля є чистою думкою, яка сама себе думає, і яка ризикує занепасти за умови, коли вона опікується світом – об‘єктом, що не є гідним неї. Споглядальна діяльність є, таким чином, єдиною, що наближається до ідеалу автаркії. Звісно, це споглядальне життя є людським життям, тобто воно передбачає існування міста. Але в такому зв‘язку місто означає лише інструмент реалізації споглядального життя” (Касторіадіс К. Злиденність етики //Левінас Е., Касторіадіс К. Політика та етика. -К., 1999. - С. 40-41).
Література
Джерела
• Арістотель. Нікомахова етика/Переклав з давньогрецької Віктор Ставнюк.- К.: «Аквілон-Плюс», 2002.- 480 с.
• Макінтайр Е. Після чесноти: Дослідження з теорії моралі. - К.: Дух і літера, 2002. –436 с.
• Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. - М., 1992. - С. 3- 30.
• Фрідріх А.Гаєк. Рівність, цінність і чесноти. // Сучасна політична філософія. – К., 1998. - С. 114-137.
Додаткова література
*Ал Сувеїлан Х. Загальна характеристика концепцій справедливості в античній та середньовічній філософії( огляд визначень) // Філософська думка, 2001. - № 3. – С. 60-71.
* Гусейнов А.А, Иррлитц Г. Краткая история этики. – М., 1987. - С. 112-149, 509-531.
* А.А. Гусейнов, Р.Г.Апресян. Этика. – М., 1998. - С. 281-286.
* Гьоффе О. Вибрані статті. - К., 1998. - С. 5-15.
* Дерев’янко Т. Етика. Навчальний посібник. - К., 2000. - С. 69-87.
* Етика і політика: проблеми взаємозв’язку. - К., 2001. – С. 7- 83.
* Кессиди Ф.Х. Этические сочинения Аристотеля. // Аристотель. Сочинения в 4-х т. - М., 1983. - Т.4. - С. 5-37.
*Мос Д. Пропущена ланка між теорією доброчесності та етикою бізнесу // Філософська думка: Український науково-теоретичний часопис. – Київ. – 2005. - № 5. – С. 61-78.
*Сердюк О.О. Перспективи аретологічної етики як однієї з концепцій етики бізнесу// Філософська думка: Український науково-теоретичний часопис. – Київ. - 2005. - № 5. – С. 49-60.
*Ціпеліус Р. Філософія права. - К., 1999. – С. 40-45.
