Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Державне регулювання валютних відносин
Метою міжнародної фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, які є необхідними для задово-лення насущних потреб розвитку суспільства. Головне завдання міжнародної фінансової політики — забез-печення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої міждержавної програми економічного та соціального розвитку. Таким чином, міжнародна фінансова політика — це сукуп-ність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподілення та використання яких вживають учасники між-народних фінансових відносин, для виконання ними їхніх функ-цій. Фінансова політика держави — це самостійна сфера діяльно-сті її уряду у сфері фінансових відносин. Розроблення та успішне проведення фінансової політики можливе тільки за умов наявно-сті в уряду програми суспільного розвитку з виділенням інтересів усього суспільства та окремих його груп, характеристикою пото-чних та перспективних завдань, визначенням термінів та методів їх вирішення. Результативність фінансової політики тим вища, чим повніше вона враховує потреби суспільного розвитку, інте-реси усіх верств суспільства, конкретні історичні, етичні та соці-альні умови. Фінансова політика складається з таких найважливіших ком-понентів: • бюджетної політики; • податкової політики; • інвестиційної політики; • грошово-кредитної політики; • цінової політики; • соціальної політики; • митної політики; • політики у сфері міжнародних фінансів. Система соціально-економічних пріоритетів, на яких ґрунту-ється фінансова політика, наприклад України в даний час, охоп-лює: оздоровлення державних фінансів; збалансованість натура-льно-речовинних і грошових потоків; відновлення нормального функціонування кредитної системи; досягнення фінансово-економічної самостійності і посилення відповідальності суб’єктів господарської діяльності в межах єдиної держави; створення рів-них умов у бюджетно-податковій сфері для суб’єктів господарсь-кої діяльності; досягнення соціальної стабільності в суспільстві; створення умов для припинення фінансових зловживань, коруп-ції та організованої злочинності чи запобігання їм. Спочатку розглянемо, що містить бюджетна політика. Для виконання державою покладених на неї функцій їй необхідні фі-нансові та інші види ресурсів. З цією метою держава створює централізовані фонди фінансових та інших ресурсів. Певна час-тина коштів мобілізується в державний бюджет. У процесі мобі-лізації фінансових ресурсів до бюджету на загальнодержавні цілі їхнього розподілу і використання виникають фінансово-бюджетні відносини між державою, платниками податків (еко-номічними суб’єктами, фізичними особами) й одержувачами бю-джетних засобів (асигнувань, дотацій, субвенцій, субсидій і кре-дитів). Відносини, які виникають між ними, будуються відповідно до бюджетної політики, що розроблюється на певний період законодавчим органом країни. Держава визначає цілі і завдання стосовно бюджету при під-готовці, розгляді, затвердженні і виконанні цього головного пла-ну концентрації фінансових ресурсів. Бюджетна політика перед-бачає визначення державою: джерел і методів формування доходів бюджету; ступеня централізації фінансових ресурсів у розпоряджен-ня держави; частки валового внутрішнього продукту (ВВП), що мобілі-зується до бюджету; пріоритетних напрямів витрат бюджету з урахуванням першочергових потреб суспільства; надходження до доходної частини бюджету валюти інозе-мних держав та її цільового використання; керування державним зовнішнім і внутрішнім боргом; припустимих меж розбалансованості бюджету; джерел фінансування дефіциту бюджету або цільового ви-користання профіциту бюджету (суми перевищення доходів бю-джету над його витратами). У складних умовах проведення в країні економічних реформ до першорядних завдань бюджетної політики відносять: забезпе-чення таких принципів бюджетної системи, як цільовий характер бюджетних засобів, ощадливість та ефективність їх використан-ня; реструктуризація державного боргу; інвентаризація зовнішніх і внутрішніх запозичень і результатів їх використання; перехід до централізованої системи здійснення всіх операцій з доходів і ви-трат державного бюджету. Іншою найважливішою складовою фінансової політики дер-жави є податкова політика. Вона будується на поєднані інтере-сів держави і платників податків — юридичних і фізичних осіб. Податкова політика втілюється відповідній податковій сис-темі. Наприклад, в Україні вироблені певні принципи і підходи до побудови цієї системи. До основних принципів побудови податкової системи нашої держави відносять: удосконалення податкового законодавства; оптимізація податкової бази. Її основою мають бути прямі податки, оскільки непряма система оподатковування призводить до збільшення податкового тягаря; оподатковування не повинне мати конфіскаційного харак-теру; тільки зростання національного багатства і підвищення ін-дивідуальних доходів населення сприяє стабільному збільшенню оподатковуваної бази; мінімізація будь-якого можливого рушійного ефекту від введення будь-якого нового податку, оскільки високі податки можуть призвести до відпливу капіталу за кордон; зручність стягування податків для держави і платників по-датків; оптимізація податкових пільг; здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриман-ням податкового законодавства, взяттям на облік, переобліком і зняттям з обліку платників податків; створення умов, за яких платникові податків важко і неви-гідно ухилятися від сплати податку; реструктуризація в необхідних випадках заборгованості за платежами до бюджету. Держава зацікавлена в достатності оподатковування. Це обу-мовлено забезпеченням надходження до дохідної частини бю-джету обсягу фінансових ресурсів, достатнього для виконання обов’язків держави, визначених Конституцією. Водночас держава повинна запобігати можливим негативним наслідкам, якщо введення певних податків і їхні розміри можуть негативно вплинути на мотивацію до відкритої та ефективної ді-яльності підприємств сфери матеріального виробництва. Інвестиційну політику також слід розглядати як один із най-важливіших компонентів фінансової політики держави. Вона спрямована на створення умов для залучення вітчизняних і зако-рдонних інвестицій, перерозподілу у реальний сектор економіки. Інвестиційна політика здійснюється з тією метою, щоб інвес-торам було вигідно вкладати свої фінансові кошти в економіку країни. Щоб створювалися умови для організованого нагрома-дження та інвестування заощаджень населення, розвитку іпотеч-ного кредитування. Щоб величезні вітчизняні капітали не виво-зилися за рубіж, а, навпаки, залучалися до країни прямі іноземні інвестиції. Інвестиційна політика — це суттєвий важіль впливу як на економіку країни, так і на підприємницьку діяльність її суб’єктів господарювання. Під інвестиційною політикою держави розумі-ється комплекс цілеспрямованих заходів щодо створення сприят-ливих умов для всіх суб’єктів господарювання з метою пожвав-лення інвестиційної діяльності, піднесення економіки, підвищення ефективності виробництва, а також вирішення соціа-льних проблем. Основною метою інвестиційної політики є створення оптима-льних умов для активізації інвестиційного потенціалу. Основними напрямами інвестиційної політики є організація сприятливого режиму для діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення прибутковості і мінімізації ризиків в інте-ресах стабільного економічного і соціального розвитку, підви-щення життєвого рівня населення. Результат здійснення інвести-ційної політики оцінюється залежно від обсягу залучених до розвитку економіки інвестиційних ресурсів. Держава може впливати на інвестиційну активність за допо-могою амортизаційної політики, науково-технічної політики, по-літики щодо іноземних інвестицій та ін. Амортизаційна політика держави встановлює порядок нарахування і використання амор-тизаційних відрахувань. Здійснюючи відповідну амортизаційну політику, держава регулює темпи і характер відтворення, і на-самперед швидкість відновлення основних фондів. Правильна амортизаційна політика держави дозволяє підприємствам мати достатні інвестиційні засоби для простого і певною мірою для розширеного відтворення основних фондів. Під науково-технічною політикою держави розуміється си-стема цілеспрямованих заходів, які забезпечують комплексний розвиток науки і техніки, упровадження їхніх результатів в еко-номіку країни. Науково-технічна політика є складовою іннова-ційної політики і припускає вибір пріоритетних напрямів у роз-витку науки та техніки і всіляку підтримку держави для їхнього розвитку. За даними наведених нижче таблиць (табл. 1, 2)можна простежити динаміку прямого іноземного та зарубіжного інвес-тування нашої держави . Тим самим є можливість проаналізувати напрями руху інвестиційних потоків. Перелік країн визначено виходячи з найбільших обсягів інвестицій в економіку України та в економіку інших країн світу.
Таблиця 1 ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНУ Країни Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2003 р., млн дол. США У % до підсумку Усього 6037,5 100,0 У тому числі: Сполученi Штати Америки 997,6 16,5 Кiпр 631,1 10,5 Сполучене Королiвство Великобританії 564,7 9,4 Вiргiнськi острови, Британські 481,4 8,0 Нiдерланди 410,7 6,8 Нiмеччина 359,7 6,0 Росiйська Федерацiя 342,9 5,7 Швейцарiя 300,1 5,0 Австрiя 243,3 4,0 Корея, Республiка 172,1 2,9 Інші країни 1533,9 25,2 Таблиця 2 ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ З УКРАЇНИ В ЕКОНОМІКУ КРАЇН СВІТУ Країни Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2003 р., млн дол. США У % до підсумку Усього 159,7 100,0 У тому числі: Росiйська Федерацiя 84,1 52,6 Панама 18,9 11,9 В’єтнам 16,8 10,5 Iспанiя 13,8 8,7 Гонконг 5,4 3,4 Сполученi Штати Америки 5,2 3,3 Швейцарiя 3,9 2,4 Кiпр 1,9 1,2 Грецiя 1,6 1,0 Естонiя 1,1 0,7 Грузiя 1,1 0,7 Інші країни 5,9 3,6
У даний час українська економіка має потребує припливу іно-земних інвестицій. Це викликано практично повною відсутністю фінансування з коштів державного бюджету, відсутністю достат-ніх засобів у підприємств, розвитком загальної економічної кризи і спадом виробництва, великим зносом установленого на підпри-ємствах устаткування та інших причин. Справді, іноземний капі-тал, залучений у національну економіку і використаний ефектив-но, з одного боку, впливає на економічне зростання, допомагає інтегруватися у світову економіку. Але, з іншого боку, залучення іноземних інвестицій передбачає певні зобов’язання, створює рі-зні форми залежності країни, викликає різке зростання зовніш-нього боргу та ін. Отже, іноземні інвестиції можуть мати неодно-значні наслідки для національної економіки. У зв’язку з цим природно ставиться питання про розширення технічної допомо-ги, спрямованої на поглиблення використання власних ресурсів, підвищення кваліфікації національних кадрів, а вже потім про за-лучення інвестицій у вигляді кредитів. Ідеться про те, що спочат-ку необхідно навчитися ефективно використовувати свої фінан-си, а потім залучати іноземний капітал у свою економіку. Державні заходи щодо залучення іноземних інвестицій можна звести в дві групи. До першої відносять дії, спрямовані на зни-ження темпів інфляції, ризиків для іноземних інвесторів у країні, а також гарантовані виплати за зовнішніми боргами. До другої — заходи уряду, які знижують податки для іноземних інвесторів і полегшують митні умови. Продуктивна інвестиційна політика держави тісно пов’язана з амортизаційною та, науково-технічною політикою, політикою стосовно іноземних інвестицій тощо. Усі вони є складовими еко-номічної і соціальної політики держави, повинні випливати з неї і сприяти її реалізації. Інвестиційна політика не може здійснюва-тися без механізму її реалізації. Він передбачає: вибір джерел і методів фінансування інвестицій; визначення термінів реалізації; вибір органів, відповідальних за реалізацію інвестиційної політики; створення необхідної нормативно-правової бази функціо-нування ринку інвестицій; створення сприятливих умов для залучення інвестицій. Окрім державної інвестиційної політики розрізняють галузе-ву, регіональну інвестиційну політику та інвестиційну політику підприємства. Усі вони пребувають в тісному взаємозв’язку, але визначальною і первинною є державна інвестиційна політика, тому що вона створює умови, а також сприяє активізації інвести-ційної діяльності на всіх рівнях господарювання. Під галузевою інвестиційною політикою розуміється інвести-ційна підтримка пріоритетних галузей господарства, розвиток яких забезпечує економічну безпеку країни, експорт промислової продукції, прискорення науково-технічного прогресу і встанов-лення оптимальних щодо сьогоднішніх потреб господарських пропорцій на ближчу і далеку перспективу. Під регіональною інвестиційною політикою розуміють систе-му заходів, проведених на рівні регіону і сприятливих щодо мо-білізації інвестиційних ресурсів і визначення напрямів їх най-більш ефективного і раціонального використання в інтересах населення регіону, а також окремих інвесторів. Інвестиційна політика в кожному регіоні має свої особливості, які можуть бути обумовленими такими факторами: економічною і соціальною політикою, яка проводиться в регіоні; величиною наявного виробничого потенціалу; природними та кліматичними умовами; оснащеністю енергетичною сировиною; географічним місцезнаходженням і геополітичним поло-женням; станом навколишнього середовища; демографічною ситуацією; привабливістю регіону для іноземних інвестицій та ін. Дедалі більшу роль в інвестиційній діяльності останнім часом відіграють окремі (не завжди малі) підприємства й організації. Виходячи з цього істотно підвищується роль інвестиційної полі-тики кожного підприємства, яке претендує на власне місце у зов-нішньоекономічній діяльності держави. Багато проблем формування інвестиційного процесу в умовах сучасної України обумовлені відсутністю чітко розробленої сис-теми принципів інвестиційної політики. Система принципів інве-стиційної політики є стрижнем розвитку економіки, який забез-печує ефективну взаємодію всіх рівнів, починаючи від окремих підприємств і охоплюючи органи влади всіх рівнів. Згідно з попереднім досвідом, основними принципами інвес-тиційної політики мають бути: цілеспрямованість, ефективність, багатоваріантність, системність, гнучкість, готовність до освоєн-ня ресурсів, регульовані дії, і разом з цим соціальна, екологічна а також економічна безпека. Ці принципи повинні реалізовуватися в інвестиційній політиці органів влади різного рівня. Інвестицій-на політика на державному рівні має активізувати інвестиційну діяльність на рівні регіонів і підприємств. Грошово-кредитна політика широко використовується дер-жавою в процесі державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика націлена на: забезпечення стійкості грошового обігу; оптимізацію обсягу і структури грошової маси; керування емісією (випуском) грошей; формування та ефективне викорис-тання кредитних ресурсів; регулювання інфляції; досягнення ста-більного обмінного курсу національної грошової одиниці (грив-ні); забезпечення своєчасності і безперебійності розрахунково-платіжних операцій у галузях економіки; регулювання банківсь-кої системи (комерційних і державних банків); керування діяль-ністю фінансового ринку; регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів та їх обігу (курсу ку-півлі і продажів). Як складова фінансової політики держави цінова політика здійснюється в напрямі регулювання цін і тарифів на монопольні товари і послуги. При цьому варто мати на увазі, що сьогодні держава монопольно володіє землею та її надрами, водними про-сторами, залізницями, нафтопроводами і газопроводами, мере-жами електрозв’язку. Також треба мати на увазі, що сьогодні в Україні існує механізм установлення державою цін на так звані стратегічні товари для нашої країни. В інших галузях господарс-тва ціни залежать від їхньої динаміки на вироблені ними товари і зроблені послуги. Митна політика є органічною частиною податкової і цінової політики. Адже митні збори і мито безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг. При цьому митна політика певною мірою є самостійною — вона впливає на економіку країни, обмежуючи або розширюючи доступ до внутрішнього ринку країни імпорт-них товарів та послуг, а також стримуючи або заохочуючи екс-порт вітчизняних товарів та послуг. Митна політика значною мірою визначає розподільні процеси не тільки між державою та економічними суб’єктами, й між галу-зями господарства, регіонами країни а також між економічними суб’єктами. Сьогодні митна політика багато в чому пов’язана і залежить від бюджетної політики, спрямованої на збільшення збору мита і платежів. Останнім часом дедалі більшого значення в країнах світу на-буває політика у сфері міжнародних фінансів. В її основі ле-жить керування валютно-фінансовими і кредитними відносина-ми. Вона пов’язана з міжнародним поділом праці, формуванням і погашенням державного зовнішнього боргу, з участю нашої кра-їни в діяльності міжнародних організацій, у тому числі міжнаро-дних фінансових організацій. Міжнародна фінансова політика країн спрямована на розвиток продуктивних сил країни і на те, щоб зайняти своє вагоме місце на міжнародних ринках сировини, товарів, робочої сили і капіталів. При проведенні політики у сфе-рі міжнародних фінансів, наприклад, наша держава, спрямовує свої зусилля, зокрема на: інтеграцію у світову фінансову систему; визнання України країною з ринковою економікою; повномасштабну участь України в групі промислово роз-винених країн світу; вступ у міжнародні організації, у тому числі й до Світової організації торгівлі (СОТ); зміцнення позицій України в Міжнародному валютному фонді і Світовому банку реконструкції і розвитку; урегулювання зовнішньої заборгованості України; підвищення стійкості курсу гривні відносно іноземних ва-лют. Для реалізації фінансової політики, успішного проведення її в життя потрібен відповідний фінансовий механізм, що являє со-бою сукупність способів організації фінансових відносин, засто-совуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку. Цей фінансовий меха-нізм має включати всі види, форми і методи організації фінансо-вих відносин. Сполучення цих елементів утворить конструкцію фінансового механізму, що приводиться до руху шляхом устано-влення кількісних параметрів кожного елемента, тобто певних ставок і норм вилучення, обсягу фондів, рівня витрат та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Державне регулювання валютних відносин» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
