КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ
Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта госпо-дарювання чи реорганізації існуючого перед власниками і мене-джментом постає питання щодо вибору найприйнятнішої з по-гляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організаційно-правової форми ведення бізнесу. Класифікація суб’єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні наведена в табл. 2.1. За правом власності в Україні можуть діяти суб’єкти господа-рювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створен-ням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні мо-жуть діяти підприємства таких видів: • приватні, засновані на власності фізичної особи; • колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи; • комунальні, засновані на власності відповідної територіаль-ної громади; • державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні; • суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.
Таблиця 2.1 КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ Право власності Форма Приватне Колективне Державне Юридичні особи • Приватне під-приємство • Селянське (фермерське) го-сподарство • Колективне підпри-ємство • Спільне підприєм- ство • Кооператив • Господарські това-риства: • АТ, ТОВ, товарист-во з додатковою від-повідальністю • Повне товариство • Командитне товари-ство • Державне підприємство • Державне комунальне під-приємство Без створення юридичної особи Приватний під-приємець Договір про спільну ді-яльність Договір про спільну діяль-ність Об’єднання Асоціація • Асоціація • Корпорація • Консорціум • Концерн • Асоціація • Корпорація • Консорціум • Концерн
Як свідчить статистика (табл. 2.2), найбільшою групою суб’єктів господарювання в Україні є підприємства колективної форми власності. Право такої власності виникає на підставі: а) добровільного об’єднання майна громадян та (або) юридич-них осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, ін-ших господарських товариств і об’єднань; б) передачі державних підприємств в оренду; викупу колекти-вами трудящих державного майна; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу; в) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод. Таблиця 2.2 КІЛЬКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ ЗА РОЗМІРАМИ ТА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ Форми Кількість великих і середніх промислових підприємств Кількість малих підприємств 1998 р. 1999 р. 2000 р. 1998 р. 1999 р. 2000 р. Всього 9 940 10 607 10 502 173 404 197 127 217 930 За формами власно-сті: державна 1 423 1 377 1 272 3 032 3 061 3 331 комунальна 194 226 238 5 650 5 995 6 190 приватна 95 129 173 51 029 61 064 70 448 колективна, у т. ч. господарські това-риства 8 196 8 832 8 771 112 746 125 867 136 855 Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємни-цтва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можли-востями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу. 1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Роз-різняють форми підприємницької діяльності з обмеженою від-повідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з не-обмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що поясню-ється прагненням власників суб’єктів господарювання обмежи-ти свої ризики величиною вкладів у власний капітал . До таких форм належать насамперед капітальні товариства (ТОВ та АТ). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна пев-на кількість власників, важливим чинником, що впливає на ви-бір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити. 2. Можливості участі в управлінні справами суб’єкта гос-подарювання та контролю за ним. Найважливіша функція вла-сників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльніс-тю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма органі-зації підприємницької діяльності. Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазна-чені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, вико-навчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємс-тва. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства. Участь в управлінні для власників означає: • участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх вико-нання; • обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія); • визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства; • затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків; • визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства. У капітальних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконан-ня функції управління здійснюється через участь власників у за-гальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відпо-відальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальні-стю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції ви-конавчого органу. 3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу ви-значає також можливості та умови залучення власного і позичко-вого капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обме-жень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіта-лів, зокрема: • відкриті АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій; • ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій. • Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облі-гацій чи акцій. 4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб’єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо кор-поративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій бі-ржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура пе-редачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Прийма-ючи відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб’єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній ва-ріант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами. 5. Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості перед-бачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяль-ність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для під-приємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання. 6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами органі-зації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різ-ний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійснен-ні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організа-цією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засобах масової ін-формації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід враховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру стату-тного капіталу для різних форм бізнесової діяльності. 7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики — юридичні особи — у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди — у фо-рмі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльно-сті на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товари-ства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, това-риства з додатковою відповідальністю, повні та командитні това-риства, для яких операції з цінними паперами становлять виклю-чний вид їх діяльності. Суб’єкти господарювання можуть утворювати різного роду об’єднання. Об’єднання є юридичною особою, може мати само-стійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання провадиться в порядку, встановленому законодавством. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зо-бов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Асоціації (від лат. assotiatio — сполучення, з’єднання) — до-говірні об’єднання, створені з метою постійної координації гос-подарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виро-бничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників. Корпорації (від. лат. corporatio — спілка) — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і ко-мерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників. Корпорацію як вид об’єднання не слід плутати з корпоративною формою організації бізнесу. Наприклад, у США і Західній Європі під корпораціями здебільшого розуміють підприємства, заснова-ні на частковій участі та з обмеженою відповідальністю (Ltd, limited liability), наприклад акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю. Консорціуми (від. лат. consortium — спільність) — тимча-сові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні кру-пних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестицій-ного проекту. Наприклад, банківські консорціуми створюють-ся з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів або при розміщенні великої емісії цінних паперів. Концерни (від англ. concern — об’єднання) — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транс-порту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залеж-ності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем. У наступних підрозділах наводяться найхарактерніші для окремих форм організації бізнесу особливості їх фінансової дія-льності відповідно до зазначених критеріїв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»
