Механізм визначення номінального обмінного курсу на валютному ринку є регламентованою часткою участі держави і має на-зву режиму обмінного курсу. Існують адміністративний та рин-ковий режими курсоутворення. Адміністративний режим виступає у формі множини валют-них курсів, тобто це наявність диференційованих курсових спів-відношень валют за різними видами операцій, товарними група-ми та регіонами. Адміністративний режим використовується як стабілізаційний захід в умовах кризи економіки для зниження рі-вня інфляції та для накопичення золотовалютних резервів. Уве-дення адміністративного режиму є тимчасовим кроком на шляху до нормалізації економічної ситуації в країні та переходу до рин-кових умов курсоутворення. Уперше такий режим стали застосо-вувати під час економічної кризи 1929—1933 рр. після відміни золотого монометалізму та при введенні валютних обмежень. Виділяють три основні ринкові режими курсоутворення: 1. Фіксований режим — це такий режим, за якого країни ма-ють прив’язаний або фіксований курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульовою можливістю відхи-лення або з дуже вузькими межами (не більше 1 таких відхи-лень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Ліде-рами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СПЗ (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Євро-пейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національ-них валют у межах Союзу відносно інших валют та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро. Фіксований валютний режим включає й такі механізми курсо-утворення, як доларизацію та валютний паритет. Доларизація — це використання валют інших країн як закон-ного платіжного засобу. Такий механізм застосовують переважно малі країни, які економічно інтегруються зі своїми близькими, економічно розвинутішими сусідами. Наприклад, Ліберія вико-ристовує долар США, Ліхтенштейн — швейцарський франк, Ма-ршаллові Острови — долар США. Валютний паритет — це такий валютний режим, за якого країни здійснюють фіксацію курсу національної валюти відносно іноземної, причому випуск національної валюти повністю забез-печується запасами іноземної (резервної) валюти. Зазвичай дер-жава вводить такий режим як стабілізуючий засіб при гиперінф-ляційних процесах та при валютній кризі або за певних політичних обставин. До таких країн належать: Аргентина, Бру-ней-Даруссалам, Боснія, Болгарія. 2. Режим, за якого країни мають обмежену гнучкість курсів (limited flexibility). Тобто це такий режим, коли офіційно встано-влюються певні співвідношення між національними валютами, які допускають невеликі коливання валютного курсу відповідно до існуючих правил. До такого порядку регулювання валютних курсів належить режим валютного коридору — встановлення меж коливання курсу національної валюти з метою стабілізації валютно-фінансової системи. Наприклад, Росія та Україна засто-совували такий режим у 1995—1997 рр. 3. Режим з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Ку-рси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом фа-кторів попиту та пропозиції тощо. Такий режим має підкатегорії: вільно плаваючий курс (freely fluctuating); керовано плаваючий (managed fluctuating); курс валют, що періодично коригується. До групи країн з вільно плаваючим курсом відносять промис-лово розвинуті країни: США (долар США), Великобританія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Країни другої групи (з керовано плаваючим курсом) установлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної ва-люти відносно інших валют, які періодично переглядаються (на-приклад, Мексика). Третя група — це країни, що визначають діа-пазон коливань свого курсу відносно певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти. Таким чином, національна валютна система є складовою гро-шової системи країни, але відносно самостійною й такою, що ви-ходить за національні кордони. Її особливості визначаються сту-пенем розвитку економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Як уже зазначалося, національна валютна система тісно пов’язана зі світовою валютною системою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні механізми курсоутворення» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
таких відхи-лень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Ліде-рами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СПЗ (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Євро-пейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національ-них валют у межах Союзу відносно інших валют та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро. 