Критерії і показники ефективності венчурних проектів
Результатами венчурного бізнесу є виникнення но-вих ідей, нових і вдосконалених продуктів або технологічних процесів, (інновацій), які можуть мати уречевлену чи неурече-влену форму. Венчурне фінансування передбачає експертизу інноваційних проектів венчурними інвесторами щодо доціль-ності інвестицій. Венчурні інвестори хочуть бути впевненими, що можливі доходи від проекту будуть достатніми для покрит-тя витрат. Згідно з міжнародним досвідом застосовуються різноманітні показники. Але при цьому виходять з таких критеріїв прийняття рішень венчурними підприємцями: — відсутність вигідних альтернатив; — мінімізація ризику втрат доходу; — забезпечення стабільності надходжень у майбутньому; — висока рентабельність з урахуванням дисконтування; — новизна проектів. Отже, експертиза інноваційних проектів дає змогу оцінити їх з погляду інвестиційної привабливості з допомогою таких показ-ників, як чиста приведена вартість, внутрішня норма доходу та рентабельності проекту, а також термін окупності. Проте у венчурному бізнесі важливо визначити не тільки ефек-тивність інноваційних проектів, а й ефективність господарської діяльності венчурних фірм. Адже після того, як інноваційний проект відібраний венчурними капіталістами, починається наступ-ний етап — використання інвестицій. Залежно від результатів і витрат можна виділити такі види ефективності: • економічний (показники враховують у вартісному виразі, всі результати і витрати зумовлені реалізацією інновацій); • науково-технічний (новизна, корисність, естетичність, компа-ктність); • фінансовий (розрахунок показників ґрунтується на фінансо-вих показниках); • ресурсний (показники відображають вплив інновацій на об-сяг виробництва і споживання певного виду ресурсу); • соціальний (показники враховують соціальні результати ре-алізації інновацій); • екологічний (показники враховують вплив інновацій на до-вкілля). У цілому проблема визначення економічного ефекту і вибору найдоцільніших варіантів реалізації інновацій потребує, з одного боку, перевищення кінцевих результатів від їх використання над витратами на розроблення, виготовлення і реалізацію, а з іншо-го — зіставлення отриманих результатів з результатами від за-стосування інших аналогічних варіантів інновацій. Отже, відносна ефективність інвестицій у підприємства розра-ховується як відношення економічного ефекту до витрат, пов’язаних з ним. Так, використовують співвідношення серед-нього прибутку, одержаного за період дії проекту, і величини по-чаткових інвестицій. Але цей метод застосовують здебільшого для інвестиційних проектів, що характеризуються стабільною ве-личиною щорічних позитивних результатів та коротким періодом інвестування. Оскільки венчурні проекти довгострокові, то необ-хідно застосовувати показники, які ґрунтуються на методі дискон-тування. В основі концепції вибору венчурних проектів має бути поло-ження про те, що вартість стійкої валюти сьогодні є більшою, ніж завтра. Західні спеціалісти пропонують користуватись таким прави-лом: гроші, вдало вкладені у бізнес сьогодні, у перспективі мають давати дохід, але ті самі гроші, не вкладені в справу, з часом можуть утратити свою вартість через інфляцію, ризик, схильність до ліквід-ності. Та існує ще один важливий висновок: якщо кошти вкладають у довгострокові й дуже ризиковані проекти, то тим більша ймовір-ність дохідності з ними пов’язана. Отже, це дає, по-перше, можли-вість сформулювати тезу про те, що виважені інвестиції або вкладе-ні гроші мають забезпечувати в перспективі зростання вартості венчурних підприємницьких структур; по-друге, темпи зростання вартості грошей можуть задаватись фіксованою нормою прибутку, визначатись з допомогою певних розрахунків. У загальному вигляді майбутню вартість інвестицій венчурних компаній можна розрахувати, виходячи з відомої залежності: МВ = ПВ , (5.1) де МВ — майбутня вартість тієї суми, яку вкладають венчурні інвестори в будь-якій формі сьогодні і якою будуть володіти спі-льно з венчурними фірмами через деякий відрізок часу n залежно від укладених коштів; ПВ — поточна (нинішня) величина тієї суми, яку вкладають венчурні інвестори для отримання доходів у майбутньому; q — індивідуальна ставка дисконту за венчурним проектом. Змінною величиною в залежності є індивідуальна ставка дис-конту, що її встановлюють з урахуванням ризику, інфляції тощо. Отже, для вкладення власних інвестицій інвестор може вибрати ті венчурні проекти, які здатні забезпечити найвищі прибутки на вкладений капітал. Хоч високі проценти на вкладений капітал, як правило, у тих проектах, що мають низький рівень захисту. Для визначення ефективності інвестицій необхідно розрахувати такі показники, як показник чистої поточної вартості проекту, коефі-цієнт внутрішньої рентабельності та період повернення інвестицій. Розрахунки чистого поточного ефекту. Чиста поточна вар-тість (Net Present Value — NPV) — найпопулярніший метод се-ред усіх, які ґрунтуються на понятті приведеної вартості. Чиста поточна вартість (ЧПВ) — це поточна вартість майбутніх грошо-вих потоків за мінусом витрат на інвестування. Цей показник ві-дображає перевищення надходжень над початковими виплатами і виражений у вартісній формі. У вітчизняній літературі пропонується використання терміна «чистий поточний ефект (результат)» (ЧПЕ) [70]. Отже, ЧПЕ вен-чурного проекту показує сумарне за розрахунковий період пере-вищення чистого прибутку та амортизаційних відрахувань над інвестиціями, пов’язаними з його реалізацією з урахуванням приве-дення витрат на нього та результатів до початкового моменту: ЧПЕ = , (5.2) де Пt — прибуток від реалізації проекту в році t; Аt — амортизація на реновацію в році t; Пqt — податок на прибуток Пt ; t — рік, результати і витрати якого приводяться до розрахункового; Іt — інвестиційні витрати в період t. У випадку, коли інвестиції здійснюються короткостроково (І0), а не протягом тривалого періоду, формула (5.2) набере іншо-го вигляду: ЧПЕ = , (5.3) де ГПt — грошові потоки, тобто сума грошових надходжень, що породжується реалізацією інвестиційного проекту. Якщо величина ЧПЕ позитивна, то це означає, що в результаті реалізації такого проекту цінність фірми зростатиме, а інвесту-вання буде дуже прибутковим, тобто проект може вважатись ух-валеним. Широке застосування методу оцінки інвестицій на ос-нові ЧПЕ зумовлене тим, що він має достатню стійкість за різних комбінацій вихідних умов, даючи змогу в усіх випадках знаходи-ти раціональне економічне вирішення. У вітчизняній практиці за-стосовувався показник дещо схожий з ЧПЕ — інтегральний (за розрахунковий період n) ефект En [70]: (5.4) де Pt — вартісна оцінка результатів у році t, яка передбачає вра-хування як основних, так і супутніх результатів від реалізації ін-вестиційного проекту; tn — початковий рік розрахункового періоду; tk — кінцевий рік розрахункового періоду; Вt — поточні витрати на виробництво продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію; tр — розрахунковий рік. У зарубіжних методиках не враховується вартісна оцінка су-путніх економічних, соціальних та екологічних результатів, які можуть виявитись більшими від основних економічних. А оскі-льки в інноваційних проектах доцільно врахувати супутні ре-зультати, то формулу (5.2) доповнюють таким способом [59]: ЧПЕ = , (5.5) де — вартісна оцінка соціальних і економічних результатів використання технічних нововведень у році t; (5.6) де Rit — величина окремого результату (у натуральних показни-ках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t; ait — вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t; m — кількість показників, що враховуються в процесі визна-чення впливу технічного нововведення на соціальну сферу і на-вколишнє середовище. Щоб оцінити ефективність інвестування у венчурну фірму, не-обхідно розглянути грошові потоки інвестора (венчурного капіта-ліста). Так, для загального випадку, коли враховуються проміжні грошовi потоки iнвестора ГПві, розраховують показник (ЧПЕві) чи-стого поточного ефекту венчурного iнвестора (венчурного капіта-ліста) [20]: ЧПЕві = – І0 + . (5.7) Якщо цей показник — позитивний, то для iнвестора буде вигiдним проект придбання акцій підприємства. Ставка дисконту (q) береться та сама, що й індивідуальна ставка дисконту, яка за-стосовується для дисконтування грошових потоків венчурного пiдприємства. Адже на проміжку часу t, котрий достатньо трива-лий, ризики неотримання запланованих доходів від продажу па-кету акцій венчурної фірми визначаються як ризики недоотри-мання цією самою фірмою очікуваних доходів від продажу нової продукції. Венчурний бізнес можна змоделювати як виявлення і порів-няння поточних вартостей ефектів двох інвестиційних проек-тів — проекту венчурної фірми, що отримує прибуток від осво-єння і продажу продукту (послуг), і проекту інвестиційної компанії венчурного капіталу, що планує отримати прибуток від перепродажу акцій підприємства, у яке було вкладено капітал (ви-хід з бізнесу). Згідно з теорією макроефективності розміщення ресурсів прагнення цих ефектів до рівноваги може розглядатись як озна-ка досягнення в економіці країни найефективнішого розміщення ресурсів, тобто вдосконалення встановлених товарних і фінан-сових ринків. Венчурні інвестори досягають угоди з менедже-рами нових підприємств, що пропонують інноваційні проекти, коли існує така рівність [20]: ЧПЕВП = ЧПЕВІ; (5.8) (5.9) Ця рівність характерна для первинного ринку цінних паперів. А для вторинного ринку: ПВзал.ВП = ПВзал.ВІ; (5.10) (5.11) де ЧПЕВП — чистий поточний ефект (цінність інноваційного про-екту за інноваційним проектом підприємства, що передбачає ви-пуск продукції (до її освоєння); ГПtВП — грошові потоки підприємства в періоди t за інвести-ційним проектом у зв’язку з освоєнням випуску і реалізацією продукції підприємства; ГПВІ — грошові потоки венчурних інвесторів; n — термін корисного існування нововведення; nфін — тривалість інвестиційних проектів щодо придбання ак-цій венчурних фірм; tp — час перепродажу підприємства; Dt — майбутні грошові потоки покупців пакета акцій підпри-ємства, які реалізовані після терміну tp. Однак ці умови рівноваги між ефективністю венчурних під-приємств і венчурних інвесторів можуть не виконуватись. Ефективність проектів венчурних підприємств часто виявля-ється вищою, ніж ефективність інвестицій у ці самі проекти. Це може бути тоді, коли менеджери венчурних підприємств прихо-вують від інвесторів перевитрати коштів, знижують прибутки тощо. Тому венчурні інвестори вимагають контролю зі свого бо-ку за управлінням підприємств. В іншому випадку, навпаки, ефективність фінансових інвес-тиційних проектів буде вищою, ніж ефективність цих проектів для підприємств. Це може бути тоді, коли курсова вартість акцій підприємства стає вищою, ніж її обґрунтована величина, а якщо інвестори продадуть свої акції за завищеною ціною, то і дохід-ність їхніх інвестицій в акції буде більшою, ніж залишкова вар-тість венчурних підприємств. На курсову вартість акцій підприємств впливають чинники, які не стосуються прибутків підприємств. До них належать полі-тичні ризики, змінність суб’єктивних інфляційних очікувань то-що. Але якщо фондові ринки в країні розвинуті, то вплив таких чинників незначний. У перехідний період до ринкової економіки рівновага між інвестиційними проектами і проектами венчурних фірм може бути встановлена лише за умови належного розвитку ринкової інфраструктури. Ідеться про те, що такої рівноваги мо-жна досягти тоді, коли набуде відповідного розвитку первинний ринок цінних паперів. А також коли на фондовій біржі перебува-тимуть в обігу високоліквідні цінні папери, вартість яких справді відповідатиме ринковій вартості, і набудуть поширення такі бор-гові інструменти, як опціони, ф’ючерси і варанти. Адже їхня від-сутність стримує розвиток цінних паперів і не дає змоги повніше використовувати різні методи фінансування підприємств венчур-ним капіталом. Іншими словами, це найімовірніше тоді, коли ризики на товар-них ринках чи ринках послуг зіставні з ризиками на фондових чи кредитних ринках. Як показує досвід високорозвинутих країн світу, існує залежність між ефективністю інвестованих проектів венчурних інвесторів і проектами венчурних підприємств певної галузі з погляду стадії життєвого циклу, на якій у цей момент пе-ребувають їхні товари чи послуги. Тобто венчурні інвестиційні компанії надають перевагу підприємствам, що організовуються для використання принципово нових технологій у галузях, які характеризуються як «зрілі», тобто перебувають на стадії техно-логічного циклу нововведення «зрілість», але за умови успішного освоєння нових технологій і попиту на їхню продукцію перетво-рюються на підприємства, які в майбутньому стануть високопри-бутковими. Подібні рівноваги досягаються тоді, коли підприємс-тво та інвестори однаково розраховують свої ризики, тобто ризики операцій з новинками і ризики акцій підприємств. Головна вада цього методу розрахунку полягає в тому, що він не враховує обсягів проектів. Більші інвестиції мають і вищу ста-вку ЧПЕ. Показник чистого поточного ефекту дає відповідь на питання, чи сприяє венчурний проект зростанню цінності фірми і збагаченню інвестора, але він аж ніяк не свідчить про відносний ступінь такого зростання. Тому необхідно враховувати інший по-казник — рентабельність інвестицій. Показники рентабельності інноваційних проектів. Від-носний показник рентабельності має велике значення для інве-сторів. Адже він дає змогу визначити, якою мірою зростає цін-ність фірми чи прибуток венчурного інвестора з розрахунку на гривню інвестицій. Він ідентичний співвідношенню «дохо-ди/видатки», лише з тією різницею, що враховує різну часову цінність грошових потоків. Цей показник ще називають індек-сом приведених (поточних) витрат, індексом дохідності (Present Value Index — PVI), який розраховують таким спо- собом: (5.12) де І0 — початкові інвестиції; ГПt — грошові потоки, які будуть отримані завдяки венчур-ним інвесторам. Очевидно, якщо ЧПЕ буде позитивним, то і рентабельність (РІ) буде більше одиниці і, відповідно, навпаки. Отже, якщо роз-рахунок дає нам РІ більше одиниці, то така інвестиція доцільна. Цей показник дає змогу оцінити різні інвестиції з погляду їхньої привабливості й стійкості. Але і цей показник не дуже надійний для вибору варіанта вкладення інвестицій. Тому необхідно роз-рахувати внутрішній коефіцієнт окупності інвестицій, або внут-рішню рентабельність. Показник внутрішньої рентабельності ще називають внутрі-шньою нормою прибутку або внутрішньою ставкою доходу (Internal Rate of Return — IRR). Внутрішня рентабельність (ВР) — це коефіцієнт дисконту-вання р, за якого чистий поточний ефект проекту дорівнює нулю. Іноді його характеризують як «чарівний коефіцієнт» дисконту-вання, визначення якого є дуже трудомістким процесом з можли-вими помилками. Найефективніше воно досягається за допомогою комп’ютерів і калькуляторів: (5.13) Тобто величина р відповідає максимальній річній банківській ставці, під яку можна взяти кредит на реалізацію інвестицій цьо-го проекту, розрахуватися з ним, не отримавши ні прибутку, ні збитку. Або ж обчислити, за якої ставки позичкового процента було б вигідно вкласти ті самі інвестиції в придбання безризико-вих державних цінних паперів, ніж це робити у венчурний проект. Для інвестицій характерне твердження, що чим вищий коефі-цієн Як видно з графіка, р — це та величина коефіцієнта дисконту-вання q, за якої крива змін ЧПЕ перетинає вісь абсцис, тобто ЧПЕ дорівнює нулю. Якщо для оцінки венчурного проекту як індиві-дуальної ставки дисконту використовується така ставка процен-та, яка містить настільки великі премії за ризики та індивідуальні інфляційні очікування, що перевищує р, то чистий поточний ефект проекту буде оцінений як від’ємна величина. Тобто з до-помогою внутрішньої норми рентабельності інвестиції можна поділяти на вигідні й невигідні. Чим більше p перевищує прийня-ту венчурним підприємством індивідуальну дисконтну ставку, тим більший запас міцності проекту і тим менш важливі помилки під час оцінювання обсягу майбутніх грошових надходжень і нижчий рівень ризику венчурного проекту. Венчурні інвестори мають змогу обрати проекти, які будуть менш ризиковані в даній ситуації ніж інші. На рис. 5.2 показано залежність чистого поточ-ного ефекту та індивідуальної ставки дисконту двох проектів. Можна зробити висновок, що в обох проектах є спільна точка перетину Х. Отже, якщо для інвестора ставка дисконту нижча, ніж у точці перетину qx, то чистий поточний ефект проекту 1 бу-де вищим і вигіднішим. І навпаки, якщо індивідуальна ставка дис-конту (q) буде вища від qx, то проект 2 виявиться кращим [20]. В умовах підвищених ризиків в економіці України, де перева-жають не схильні до ризиків інвестори, кращими виявляються проекти 2, адже в них внутрішня норма рентабельності більше ніж у проектів 1. Очевидно, що проекти типу 1 потребують біль-ших стартових інвестицій, великих термінів окупності й зазнають більшого ризику. Але якщо в економіці в цілому спостерігаються фінансова стабільність і зростання, то для переважної кількості інвесторів індивідуальні ставки будуть потрапляти в інтервал, де вони мен-ші від внутрішньої норми рентабельності. Тобто венчурні проек-ти для більшості потенційних інвесторів, несхильних до ризику, стануть вигідними лише за умов стабілізації економіки країни. У міру того, як зміняться перелічені чинники, місце кращих про-ектів займуть проекти типу 1. Схему на рис. 5.2 можна прокоментувати і як два взаємо-пов’язані проекти, один з яких — це новий проект венчурного підприємства, а інший — проект укладення венчурного капіталу в це підприємство. У такому разі точка Х означатиме спільну ста-вку дисконту як для менеджерів підприємства, так і для його ін-весторів. У цій точці встановлюється рівновага інтересів підпри-ємства та його венчурних інвесторів. Вони однаково оцінюють чистий поточний ефект проектів, як продуктового, так і фінансо-вого. Але рівноваги можна досягти тільки тоді, коли підприємст-ва та їхні венчурні інвестори будуть однаково оцінювати ризики. Для менеджерів венчурних підприємств це ризики, що пов’язані з виготовленням нового продукту, а для компаній венчурного капі-талу — ризики акцій даного підприємства. А це найімовірніше тоді, коли існує приблизно однаково розвинуті і збалансовані то-варний та фондовий (кредитний) ринки. В інших випадках один із двох проектів виявиться ефективнішим. У разі комерційного успіху інновацій виграє та сторона, для якої характерна більша схи-льність до ризику, тобто та, що застосовує в розрахунках меншу ставку дисконту. І навпаки, у разі невдачі вона більше програє [59]. На завершення розрахунку ефективності венчурних інвестицій необхідно визначити час, потрібний для повернення початкових інвестицій. Скористаємося показником періоду окупності (Present Value Payback): . (5.14) Період окупності — це мінімальний відтинок часу, за межами якого чистий приведений ефект стає позитивним і таким залиша-ється надалі. Цей період, починаючи з якого початкові вкладення венчурних інвесторів і власні витрати, що пов’язані з інвестицій-ним проектом, покриваються сумарними результатами його здій-снення (сума чистих доходів, дисконтованих на момент завер-шення інвестицій, дорівнює сумі інвестицій), порівнюють з нормативами окупності. Модель оцінки власного зростання капіталу. Ефективність господарської діяльності венчурних підприємств характеризу-ється невеликим колом показників. Але на кожний з таких показ-ників впливає багато чинників. Саме для системного підходу ха-рактерні комплексна оцінка таких впливів і цільовий підхід до їх вивчення. Необхідно виділити дві групи чинників: зовнішні, які не залежать від підприємства, і внутрішні, що безпосередньо пов’язані з підприємством. Зовнішні кількісно визначають рівень використання виробничих і фінансових ресурсів конкретного підприємства, а також характеризують економічне середовище, у якому функціонують венчурні підприємства, а саме: політику держави щодо становлення венчурного бізнесу, включаючи сис-теми оподаткування прибутків підприємств, кредитування, стра-хування і юридичне законодавство, яке захищає права підприєм-ців. До зовнішньоекономічних чинників слід віднести ринкову ін-фраструктуру венчурного капіталу, яка формує попит і пропозиції на продукцію і послуги венчурних фірм, сприяє чи, навпаки, галь-мує їхній розвиток. Внутрішні чинники визначають результати роботи підприємст-ва, а зовнішні (неосновні) — безпосередньо не зв’язані з показни-ком, що розглядається. Дія внутрішньовиробничих чинників зумо-влюється специфікою виробничих відносин, що складаються на підприємствах між власниками, співвласниками і найманими пра-цівниками, а також матеріальним, фінансовим, кадровим забезпеченням. Як показує досвід високорозвинутих країн, державна політика сприяння розвитку венчурного підприємництва має доповнюва-тись регіональною політикою аналогічного спрямування. Від зла-годженості їхніх дій і залежать результати функціонування венчу-рного підприємництва. В Україні такі питання перебувають лише на стадії становлення. А в умовах економічної кризи на роботу ве-нчурних підприємств впливають: платоспроможність населення, темпи зростання цін на сировинно-матеріальні й енергетичні ре-сурси, занепад вітчизняного виробництва, осідання коштів підпри-ємницьких структур у банках зарубіжних країн, занепад вітчизня-ної науки тощо. Але і поява значної кількості кваліфікованих безробітних і наукових працівників, які хочуть себе реалізувати, і створення конкурентного середовища між виробниками, і виник-нення венчурного фінансування сприяють формуванню венчурних підприємницьких структур. Отже, в умовах становлення ринкових відносин значущість зовнішніх чинників та їхній вплив на діяль-ність господарських підприємницьких структур зростає. Для венчурних підприємств найважливішою проблемою є залу-чення початкового капіталу до ризикованого виробництва, віддача від якого буде відчутна лише через певний час. Отже, розвиток та-кого нетрадиційного джерела фінансування, як венчурний капі-тал, — один з найважливіших чинників економічного зростання. Для оцінки ефективності господарської діяльності використо-вуються також показники рентабельності: прибутковість або до-хідність капіталу, ресурсів, продукції. Рентабельність відображає ступінь прибутковості. У вітчизняній економічній літературі роз-різняють рентабельність виробництва, яка обчислюється як від-ношення прибутку підприємства до вартості основних виробни-чих фондів та обігових коштів (у відсотках), і рентабельність продукції — відношення прибутку, отриманого від реалізації продукції, до повної її собівартості. Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємств. Вони вимірюють дохідність підприємств із різних позицій і гру-пуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу. У зарубіжній літературі показники рентабельності об’єднуються в такі групи: • показники, розраховані на основі прибутку (доходу); • показники, розраховані на основі активів; • показники, розраховані на основі потоків грошових коштів. З розвитком ринкових відносин, формуванням венчурного підприємництва, перебудовою звітності підприємств дедалі бі-льше уваги приділятиметься таким показникам, які характеризу-ють фінансовий стан підприємств. До показників першої групи належать такі, що сформовані на основі розрахунку рівнів рентабельності за показниками прибутку: (5.15) З допомогою методів факторного аналізу визначається вплив змін рентабельності продукції за рахунок змін ціни продукції та її собівартості. Друга група показників формується на основі розрахунку рів-нів рентабельності залежно від зміни розміру і характеру авансо-вих коштів: усі виробничі активи підприємства; інвестований ка-пітал (власні кошти і венчурний капітал); акціонерний капітал: . (5.16) Ці рівні рентабельності можуть не збігатися за підприємствами, адже показники рентабельності характеризують ступінь викорис-тання підприємством фінансових механізмів для підвищення до-хідності. Але для учасників виробничих процесів характерна за-цікавленість у розрахунках різних рівнів рентабельності. Так, для інвестиційних компаній венчурного капіталу необхідні розрахун-ки віддачі на інвестований капітал, прибутковість акцій, а для малих венчурних фірм — розрахунок прибутковості всіх вироб-ничих активів. У подальших розрахунках ми обмежимося цим показником рентабельності, але враховуючи той факт, що активи охоплюють тільки середньорічну вартість основних фондів і но-рмованих оборотних коштів та нематеріальних активів. Для розрахунку ефективності венчурного бізнесу і його аналі-зу варто скористатись факторними моделями рентабельності: , (5.17) де Фмістк — фондомісткість продукції; ФмісткНА — фондомісткість нематеріальних активів; Rзакр — коефіцієнт закріплення оборотних засобів; ОФ — основні фонди; ОбЗ — оборотні засоби. Отже, рентабельність продукції буде вищою тоді, коли зрос-татиме прибутковість продукції, збільшуватиметься фондовідда-ча та зменшуватиметься фондомісткість основних фондів і нема-теріальних активів та собівартість, а також зростатиме швидкість обігу оборотних коштів. До третьої групи відносять показники рентабельності, розра-ховані на основі чистого потоку грошових коштів. (5.18) Ці показники дають змогу оцінити можливість підприємства виконувати обов’язки перед кредиторами та інвесторами венчур-ного капіталу й широко застосовуються в розвинутих країнах сві-ту. Адже операції з грошовими потоками є ознакою інтенсивного типу виробництва, фінансового стану підприємств і фірм, «здо-ров’я» економіки в цілому. З розвитком ринкових відносин і пе-ребудовою статистичної звітності підприємств ці показники мо-жуть застосовуватись для аналізу загального стану підприємств чи їхніх проектів в Україні. Факторні моделі рентабельності роз-вивають важливі зв’язки між показниками фінансового стану підприємств і фінансовими результатами. Використовувати факторні моделі рентабельності в роботі вен-чурних підприємств необхідно з метою передбачення їх перспек-тивного розвитку. Адже темпи зростання виробництва залежать не тільки від попиту ринків збуту, потужностей підприємств, а й стану фінансових ресурсів, структури капіталу та інших чинників. Найістотнішим обмеженням темпів економічного зростання підприємств є темпи збільшення їхнього власного капіталу, які залежать від багатьох чинників: рентабельності продажу (а1), обі-говості всього капіталу (а2), співвідношення власного та інвесто-ваного капіталу (а3), норми розподілу прибутку на розвиток і споживання (а4). Потенційні можливості підприємства щодо розширення виро-бництва, підвищення темпів зростання власного капіталу можна подати у вигляді моделі взаємозв’язку чинників , (5.19) де f — коефіцієнт зростання власного капіталу. (5.20) де Vреал — обсяг продажу; Ка — капітал акціонерний (власний); Кінв — капітал власників і венчурний капітал; П — чистий прибуток; Пнагром — прибуток на нагромадження. Отже, коефіцієнт зростання власного капіталу — це відно-шення прибутку на нагромадження до власного капіталу фірми. Модель відображає дію тактичних (a1 та a2) і стратегічних (a3 a4) фінансових рішень. Можна зробити висновок, що рентабельність власного капіталу залежить від зміни рівня рентабельності про-дукції, швидкості обігу інвестованого капіталу і співвідношень власного та венчурного капіталу. Віддача власного капіталу під-вищується в разі збільшення питомої ваги венчурного капіталу в загальному капіталі фірми: (5.21) Правильно обрана політика розширення ринків збуту веде до зростання обсягу продажу, прибутку, рентабельності фірми, під-вищує швидкість обігу всього капіталу. Водночас нераціональна інвестиційна політика і зниження ваги позичкового капіталу мо-жуть зменшити позитивний результат дії перших двох чинників. Цю модель можна розширити і долучити до неї нові чинники [110]. Ще одна з комбінацій, яка дає змогу оцінити, з яких компоне-нтів складається дохід на капітал фірми, називається формулою Дюпона. Уперше її було створено у венчурній фірмі «Дюпон де Немур», яка функціонувала в Кремнієвій долині США. Цю фор-мулу ще називають «моментальним знімком», оскільки в ній ві-дображені всі основні компоненти фінансової діяльності фірм: . (5.22) Схема Дюпона дає змогу проводити факторний аналіз прибут-ку, що його отримує підприємство, і оцінювати показники, які найістотніше впливають на його зростання, визначити «вузькі» ділянки та резерви діяльності фірми. Це вможливлює проведення поглибленого аналізу фінансової звітності підприємства. Ті самі залежності використовуються для узагальнення результатів ана-лізу, підготовки висновків, а також для швидкої й точної експрес-діагностики та обґрунтування необхідних рішень. Кожний із трьох чинників у правій частині цієї формули ха-рактеризує три напрями діяльності підприємства: оперативний, інвестиційний, фінансовий. Перше відношення являє собою рентабельність продажу, друге — оборотність (фондовіддачу) активів, третє — мультиплікатор власного капіталу. Факторні моделі рентабельності розкривають найважливіші причинно-наслідкові зв’язки між показниками фінансового стану підпри-ємства й фінансовими результатами. Тому вони є незамінним засобом пояснення (оцінки) ситуації, яка склалася на підпри-ємстві, та керованими моделями прогнозування фінансової стійкості підприємства. Темпи зростання виробництва зале-жать не тільки від попиту, ринків збуту, потужностей підпри-ємства, а й стану фінансових ресурсів, структури капіталу та інших чинників. Методика формули Дюпона дає змогу визначити, який саме чинник зумовив зростання ROE. Ще одна розширена модель для розрахунку стійкого темпу зростання [161]: J = a b c d e f , (5.23) де J — коефіцієнт зростання власного капіталу; (характеризує структуру капіталу); (питома вага короткострокових зо-бов’язань у капіталі фірми); (коефіцієнт поточної ліквідності); (обіговість поточних активів); (фінансовий результат від реалізації продукції на одиницю реалізації); (норма розподілу прибутку на на-громадження). Ця модель застосовується під час планування економічного зростання підприємств з урахуванням ризику банкрутства. Відо-мо, що одним із критеріїв банкрутства є незадовільна структура балансу, яка визначається за коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом забезпеченості початкових активів власними засо-бами і сумою боргових зобов’язань до власного капіталу. Як-що ці коефіцієнти затвердити на нормативному рівні, а норму розподілу на нагромадження взяти за 1, то оптимальна величи-на темпу стійкого зростання становитиме 0,5 рентабельності поточних активів або 0,5 рентабельності власного оборотного капіталу [161]. Отже, темпи стійкого зростання залежать від дуже нестабіль-них чинників. Величина оборотного капіталу залежить від розмі-ру бізнесу, виду діяльності, темпів зростання реалізації продук-ції, структури оборотних коштів, інфляції тощо. Тому і стабільність розвитку є похідною стабільності поточної діяльності інноваційних підприємств. Крім того, менеджери венчурних фірм хочуть знати, до якого рівня їхня компанія може зростати без залучення зовнішніх дже-рел фінансування (венчурного капіталу). Відповідно до рівняння передбачається, що обсяг позикових коштів і акціонерного капіта-лу, які фінансують активи, мають зростати пропорційно. Активи фірми = обов’язки + акціонерний капітал. Розраховують коефіцієнт забезпеченості темпу стійкого зрос-тання за рахунок внутрішніх джерел (G): (5.24) Ця формула спрощується до показника ROE, помноженого на коефіцієнт резервування доходів (1 – Показник виплати дивіден-дів). Але компоненти цієї формули допомагають побачити і зро-зуміти взаємозв’язки між активами фірми, зобов’язаннями, акці-онерним капіталом і політикою виплати дивідендів. Крім того, формула стійкого зростання може показати, як певні управлінські рішення впливають на економічне зростання фірми.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Критерії і показники ефективності венчурних проектів» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»
