З початку другого тисячоліття і до татаро-монгольської навали на території Русі не вщухали міжусобні війни. Ніщо не зупиняло Рюриковичів у боротьбі за владу – ні християнська мораль, ні кровне споріднення, ні звичайна людяність. Підступ, вбивства, зради, використання ворогів Русі проти своєї Батьківщини лише для задоволення особистих амбіцій; кров, пожежі, жорстокість супроводжували нашу історію майже два століття . Закінчилась європейська доба в історії Русі, закінчилась сама історія Київської Русі. Ішов 1240 рік від Різдва Христового. Не встояли розрізнені між собою руські князівства проти навали тюркських (із домішками монголів) племен. Кожний з князів мав надію, що біда його не зачепить, а от його брата-ворога хай покарає; а коли підуть до степу кочівники – то й до рук можна буде прибрати спустошені землі. Надовго перестав існувати Київ, як столиця Русі і як місто взагалі. І лише більше ніж через століття з'являються згадки про Київ, як адміністративний центр Київського воєводства Великого Князівства Литовського. Відносно самостійними залишились землі Галичини, де княжив Даніїл Романович, останній із славних князів руських. Згідно з Карамзіним М. М. незалежним залишився і Новгород. В своєму першому поході татаро-монголи не дійшли до Новгорода близько 100 верст і, "злякавшись" боліт та лісів, повернули на південь . Існує ще одна історична версія. Зазнавши поразки від Данили Галицького в 1237 році, Тевтонський орден повернув свій погляд на схід. Над Новгородом нависла загроза бути підкореним хрестоносцями. В цей час, в 1238 році, зі сходу наближались орди Батия. І тоді Олександр Невський висилає послів назустріч Батию зі словами: підкоряюсь тобі, хане, будемо платити тобі данину, тільки захисти нас від хрестоносців . Битва татаро-монголів з хрестоносцями відбулась влітку і закінчилась поразкою хрестоносців. Пізніше, у 1242 році, зібравшись з силами, хрестоносці зробили ще одну спробу захопити Новгород, але тепер уже взимку, щоб глибокий сніг завадив маневрам татарської кінноти. Та й цього разу хрестоносці були биті і, рятуючись від некованої кінноти татар, відступали по кризі Чудського озера. В лісі, що ріс на одному з глибокорозташованих в озері мисів, в засаді сидів полк Олександра Невського, який і "закінчив справу". Проте – це татарська версія. А от Карамзін, в своїй міфологічній історії Росії, описує події зовсім інакше. Як пише Карамзін, в ті страшні для Русі дні виникла слава Олександра Невського. Це був надзвичайно розумний, незвичайної краси і сили князь, з приємним голосом, що гримів як труба на вічі, князь, якого любив весь руський народ. Коли король шведський послав свого зятя Біргера з величезним військом, щоб захопити Ладогу і Новгород, то Олександр, не збираючи війська, тільки з дружиною, відправився на Неву і розбив шведів вщент, майже не зазнавши втрат зі свого боку, за що і одержав прізвище Невського . Ще один із прикладів державної міфотворчості. Як пише московський історик Данилевський, прізвище Невський вперше згадується в історії Царства Московського від Іоанна Грозного. Саме тоді постала потреба мати славну історію держави. Що ж то була за Невська битва, про яку ніхто крім Росії не знає і не згадує? Згідно з місцевим літописом, 1240 року до Новгорода прибув гонець з вістю, що купецький караван ввійшов до Неви. Олександр, відчувши запах здобичі, взяв дружину (ймовірно, кілька десятків воїнів, бо головна дружина перебувала у батька, князя володимирського Ярослава) і помчався до Неви, де і відбулась "знаменита битва". Новгородці втратили близько двадцяти чоловік, а шведи аж... Після того, як вони відбили набіг Олександра, то стояли на тому ж місці ще добу, поховали своїх воїнів аж в двох ямах і спокійно відпливли з місця подій. Згідно з історичними екскурсами того ж Данилевського, подібна легенда була створена і про Льодове побоїще. Про цю битву теж ніхто в світі не знає, окрім росіян. Вперше ця битва була описана в місцевому літопису, згідно з яким, Олександр з дружиною ходив в Лівонію (Литву) за поживою, де зустрівся з загоном таких же грабіжників, тевтонських рицарів. Відбулася битва в 1242 року, в якій було вбито 500 тевтонців і 60 захоплено в полон. В той же час німецький літопис повідомляє про втрату 20 рицарів та про полон ще шести. Різницю можна пояснити, якщо мати на увазі, що у кожного рицаря було до 20 слуг та челяді. Хрестоносців же розбив литовський князь Міндовга в Шауляйській битві, в якій литовці захопили в полон окрім хрестоносців ще й близько 200 бояр псковських, які воювали на боці ордена. Остаточно ж Тевтонський орден розбили спільними зусиллями литовський князь Вітовт з польським королем Ягайлом у 1410 році. Після Льодового побоїща, за словами письменника Васильєва, Олександр почав користуватись високою прихильністю Батия, як і його батько Ярослав. За те, що Ярослав присягнув татаро-монголам на вірність, Батий поставив його над князями руськими і велів збирати данину та возити її в Орду, що Ярослав справно й робив. Та одного разу, коли Ярослав перебував в Орді, то три доби пили та веселились, а на четверту князь посинів та й "випустив дух". В Орду визвали двох старших синів Ярослава – Андрія та Олександра. Перевагу було віддано Андрію, якому дістався титул Великого князя і право збирати для Орди данину. Олександр був невеликого зросту , дуже любив владу, а тому позаздрив братові. Тим часом Андрій домовився з Данилом Галицьким та іншими князями про звільнення Русі від Орди. Про це дізнався Олександр і видав ординцям всіх учасників заговору разом зі своїм братом. Ця подія зруйнувала останню надію на відтворення Русі. Після знищення князів визволення Русі стало неможливим. Русь перестала існувати як європейська – держава. Натомість в надрах Золотої Орди почав формуватись новий етнос, який пізніше стане російським. Спочатку європейська частина Орди, а пізніше і азіатська переростуть і трансформуються у Велику Російську Імперію. Надзвичайна заслуга Олександра Невського полягала в ролі, яку він зіграв у виникненні російського етносу. Якби не його зрада – може б і залишилась Русь європейською державою, і не було б трьохсотлітнього іга в північно-східній частині Русі, і не народився б в Золотій Орді новий етнос. Нагородою Олександру за зраду став титул Великого князя і названого брата сина Батия – Сартака. Щоб віддячити "за довіру", Олександр з завзяттям береться за збір данини з князівств руських, та з таким запалом, що проти нього повстають Новгород і Псков, а потім Володимир, Суздаль, Твер, Ростов і інші міста. Олександр бере загони монголів під керівництвом самого жорстокого монгольського воєначальника Неврюя і вогнем та мечем приборкує повсталі міста. Як пише літописець, – Олександр приніс на Русь крові і зла більше, ніж навала Батия.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Історичні міфи» з дисципліни «Русь»
