Для європейців у часи Середньовіччя три материки — власне Європа, Азія та Африка — в основному були відомі, хоча, звичайно, "білих плям" ще було з надлишком. Зокрема, Старому Світові практично були неприступні інші материки та острови, розділені з Європою значними водними обширами. Склалося так, що ініціативу розширення ойкумени, інтеграції різних частин світу, спочатку взяли на себе північні європейці, насамперед — вікінги. Наприкінці VIII — на початку IX ст, вони снували вздовж усього північного узбережжя Європи, причому їхня активність залежала від відстані, на яку вони могли поширити свій вплив (Г. С. Лебедев, 1985). У першій зоні, радіусом 1-1,2 тис. км, вікінги мали зправу з Британськими островами, Балтійським регіоном (зокрема Новгородом), північчю Франції; друга зойа, радіусом 1,5-1,6 тис. км охоплювала також і глибинні терени Франції, Британії, Германії, Русі (включно до Полоцька та Києва); третя зона, радіусом до 3,0 тис. км. простилалася до Сицілії, Італії, Північної Африки. Просуваючись у найменш відомому, західному напрямку, наприкінці X ст. Ейрік Рауді (Рудий) закладає у Гренландії поселення, а його син Лейф Еріксон (Щасливий), за переказами скальдів, які нині практично не викликають сумнівів, досяг Америки, зокрема, сучасних півострова Лабрадор і острова Ньюфаундленд. Але реальне охоплення нових земель і розширення ареалу людства було зроблене згодом — португальськими та іспанськими, а також англійськими, голландськими, французькими та російськими мореплавцями. Як відомо, доба "великих морських відкриттів" розпочалася за часів правління в Португалії принца Генріха-Мореплавця (1394-1460 pp.), коли традиційні шляхи сполучення суходолом, зокрема, торговельні потоки, були перерізані між Європою та Індією войовничими арабами, а потім і турками-османами. У пошуках східного товару — шовку, прянощів, дорогоцінних каменів тощо, європейці почали торувати морські шляхи. Спочатку португальці освоювали ближню Атлантику. Вони заснували поселення на острові Мадейра й Азорських островах, островах Зеленого Мису і Фернан-до-По, Сан-Тому, Прінсіпі та ін. 1484 р. капітан Дієго Кано перетнув екватор і, опинившись у південній півкулі, дослідив гирло ріки Конго. У 1488 р. Бартоломеу Діаш обігнув південний ріг Африки і потрапив в інший океан — з Атлантичного в Індійський. Індії ж вперше досяг 8 липня 1497 р. Васко да Гама. Морський шлях до полудневих країн було, таким чином, прокладено, і Старий Світ знову певною мірою відновив свою просторову та комунікативну єдність. Кількома роками раніше, 12 жовтня 1492 р. в пошуках "Індії" вирушили на захід три вітрильники: капітан Крістобаль Колон, генуезький мореплавець, більше відомий як Христофор Колумб, очолив 88 сміливців у цій експедиції. І не слід думати, що вони пливли навмання. Ще у Флоренції фізик і астроном Паоло даль Поццо Тосканеллі переконав молодого Колумба, що морський шлях до Індії через країни "антиподів" не такий вже й далекий і цілком можливий. Колумб був наділений також надзвичайними повноваженнями владиками католицької Іспанії, королем Фердинандом II і королевою Ізабелою І: він мав прийняти під їхню зверхність всі відкриті землі й народи, а тому мав гучний титул адмірала і віце-короля Індії.
Крім суто географічних здобутків, відкриття Колумба чи не вперше стали свідченням ганебності пануючої в Європі практики природокористування. І зовсім не Жан Жак Руссо, як це вважається, проголосив ідеалом повернення назад, "до природи": за кілька століть перед цим це зробив Христофор Колумб. Ось його власноручне свідчення: "Я вже висловлював свою думку про цю півкулю та її форму. І я вважаю, що якби я пройшов нижче екваторіальної лінії, то діставшись тут до найвищого пункту, я виявив би ще м'якший клімат і зміни в розташуванні зірок, а також інші види. Але я не відправляюся туди не тому, що неможливо було б дістатися до найвищого місця на Землі, не тому, що тут непроходимі моря, а оскільки я вірю — саме там знаходиться рай земний, і нікому не дано потрапити туди без божої ласки. Я переконаний, що ця земля, яку нині звеліли відкрити ваші величності, найбільших розмірів і що на півдні є ще багато інших земель, про які немає ніяких свідчень. Я не вважаю, що земний рай має форму прямовистої гори, як це багатьма описується; я гадаю, що він лежить на вершині, у тій частині землі, котра має вигляд виступу, подібно до опуклості у черенка груші; і, прямуючи туди, вже здалеку починаєш поступове сходження на цю вершину. Я вважаю, що ніхто не може досягти цієї вершини, а звідти, ймовірно, витікають води, які плинучи здаля, течуть у місце, де я перебуваю, й утворюють дане озеро. Це вельми важливі ознаки земного раю, бо таке розташування відповідає поглядам святих та мудрих богословів, чому є вельми переконливі прикмети: адже мені ще ніколи не доводилося ні читати, ні чути, щоб такі величезні потоки прісної води знаходилися в солоній воді і текли разом з нею. Так само і найм'як-ший клімат підкріплює мої міркування. Якщо ж не з раю витікає ця прісна вода, то це уявляється мені ще більшим чудом, бо я не думаю, щоб на Землі знали про існування такої великої і глибокої ріки".
Таким чином, Колумб розташовує земний рай на поверхні планети. Це такі простори її, на яких ідеальні умови для життя людини: цілорічна тепла пора, достаток води, їжі, невимовна краса довкілля; тут люди не здобувають у поті хліб насущний, а цілком вдоволені "дарами природи"; і немає між ними ворожнечі, заздрощів та інших недуг цивілізації. Безперечно, наведений фрагмент, дещо наївний, однак ті ідеали, які викладені як "райські", цілком протилежні європейським реаліям, де не лише природні умови, а й стосунки між людьми призводили до зовсім інших висновків. І коли Колумб та його супутники зустрілися з першими тубільцями Америки, вони ще більше укріпилися в думці, що саме така природа, і такі люди — суть ознаки раю. Це засвідчує, що наприкінці XV — початку XVI ст. у європейській культурі вже означились обриси нової світоглядно-екологічної парадигми: пошанування природи, ставлення до нечіпаної як до ідеальної, досконалої. Наразі засади прагматизму й раціоналізму ще надовго виявилися переважаючими у пошуках європейців. їхніми зусиллями розсувалися обшири світу, зокрема за рахунок світу Нового, тобто Америки. У 1513 р. іспанець Васко Нуньєс де Бальбоа перетнув американський континент суходолом і першим з європейців побачив Великий, або Тихий, океан. А експедиція, котру започаткував і очолив Фернан Магеллан (Магальяйнш), здійснила у 1519-1522 pp. перше навколоземне плавання. Цим було довершено руйнування одвічного стереотипу про безмежжя належного людині світу. Причому кардинальний злам подорож Магеллана зробила зовсім не в уявленнях щодо форми Землі: більшість богословів і раніше була переконана в її кулястості, адже це — найдосконаліша форма, яка доводить гармонійність сущого, мудрість і велич творця. Головне полягало в спростуванні поглядів про безмежжя Землі, оскільки експериментально було доведено її кінечність. З часом саме такі погляди лягли в основу дилеми про тенденцію виду Homo sapiens (та й інших живих істот) до розмноження у геометричній прогресії, з одного боку, й кінечності ресурсів для їхнього існування — з іншого. Втім, зрозуміло, що не лише жадоба та цікавість штовхали іспанців та португальців у далекі краї. Португалія та Іспанія були наймогутнішими католицькими державами, але з дуже обмеженими природними ресурсами. У самому ж Середземномор'ї вони мали витримати істотну конкуренцію з боку італійських, венеціанських та арабських купців, а на півночі Європи — учасників Ганзейського союзу. Отже, їхній погляд полинув у бік, де конкурентів, здавалося, не було. Однак тут вже перетнулися інтереси Іспанії та Португалії. Враховуючи це, папа Александр VI спеціальною буллою від 4 травня 1493 р. "розділив" увесь світ між своїми улюбленими католицькими монархами: отже, на захід від 49° 32'56" з.д. ойкумена мала належати Іспанії, на схід від лінії розподілу — Португалії. І хоча самі безпосередні учасники "концесії" не дуже зважали на таке рішення, а ще менше — інші морські держави, все ж тривалий час інтереси Португалії спрямовувалися у східному напрямку, а Іспанії — в західному. Тому зовсім не випадково саме португальські моряки дісталися багатих прянощами Молукських островів, Китаю, навіть Японії, а на американському континенті — Бразилії (1500 p., Педро Альварес Кабрал), а іспанці — всієї іншої Америки. До речі, цілком обгрунтованими є висновки, що Магеллан переконав іспанського монарха Карла V відрядити експедицію зовсім не перспективою навколоземної подорожі, а можливістю, йдучи шляхом Колумба і подовжуючи його, досягти багатих Молукських островів. Рухався він при цьому у західному напрямку, не порушуючи, таким чином, домовленостей та угод з папським престолом та Португалією. У будь-якому разі сліди такого "розподілу' сфер впливу виявляються і нині: по один бік цієї уявної лінії лежить величезний масив іспаномовних країн Америки, по другий — португаломовні Бразилія, ряд африканських країн та азійських анклавів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відкриття Нового Світу» з дисципліни «Екологічна культура»
