ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ
Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості, необ-хідно керуватися такими принципами: • забезпечення рівних можливостей усім громадянам, неза- лежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності; • сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвит-ку підприємництва; • добровільність праці, відповідно до якої зайнятість основана на вільному волевиявленні громадян, а саме: по-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати чи не брати участь в суспільній праці; по-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найсприятливішого для нього режиму зайнятості; по-третє, важливий елемент добровільного трудового образу життя пов’язаний із наданням права вільного вибору географічного місця прикладання праці; по-четверте, добровільний трудовий спосіб життя передбачає необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому із секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності; • сприяння трудовій мобільності пов’язано з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майс-терності, пошук найбільш відповної сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі необхідності; • єдність відповідальності, що означає наявність чотирьох умов: координації діяльності в області зайнятості з іншими на-прямами економічної і соціальної політики; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з центра-лізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співро-бітництво у розв’язанні проблем зайнятості, включаючи профе-сійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іно-земних громадян у країні. Державне регулювання ринку праці спирається на певні важе-лі, які поділяються на правові, організаційні та наукові. Вони за-безпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятос-ті населення. Правові заходи. Для виконання функцій щодо регулювання ринку праці, ДСЗ повинна мати адекватне цим функціям правове забезпечення або правові важелі, за допомогою і на підставі яких забезпечується діяльність служби. Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України «Про зайнятість насе-лення», зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти і розпорядчі документи уряду (Закони «Про пенсійне забезпечен-ня», «Про молодь» та ін.). Організаційні заходи. Це заходи регулювання зайнятості та впливу на формування ринку праці в цілому в Україні і по окре-мих територіях, які розподіляються на активні та пасивні. Активні методи та заходи — це сукупність методів та заходів по: • створенню додаткових сфер зайнятості; • професійній орієнтації населення; підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів; • посиленню територіальної та професійної мобільності робо-чої сили; • субсидуванню частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості; • наданню допомоги у працевлаштуванні; • допомога у разі трудової міграції; Слід звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, в яких, по-перше, політика зайня-тості є вмонтованою до загальноекономічного механізму функціо-нування суспільного господарства; по-друге, заходи державної по-літики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, а також враховують і галузевий рівень, тобто здійсню-ються не тільки виключно діями ДСЗ, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, до загального економічного механізму закладений основний важіль політики зайнятості — стимулювання попиту, в тому числі і попиту на робочу силу; по-четверте, у сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів зі сприяння працевлаштуванню. До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості відно-ситься асигнування коштів на часткове відшкодування безробіт-ним їхніх втрат у доходах, передчасний вихід на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання по-питу і пропозиції робочої сили. Коли постає питання щодо фінансування тих чи інших заходів регулювання ринку праці, то в цій справі є певна закономірність: чим більше коштів піде на активні заходи, які запобігають безро-біттю, тим менше стане безробітних і менше грошей буде витра-чено на пасивні заходи. І на даному етапі формування ринку пра-ці співвідношення повинно бути таким: на рівні України не менше 70 % на активні заходи і до 30 % на пасивні, хоча надалі це співвідношення може змінюватись. Наукові заходи. Ринкові відносини в цілому — категорія складна, але чи не найскладнішою її складовою є ринок праці через його мобільність і постійні зміни в якісному та кількісному складі. В Україні, в практичній діяльності Міністерства праці та соціальної політики, безумовно враховується досвід інших країн СНД і да-лекого зарубіжжя. Однак слід пам’ятати про особливості нашої економіки і що далеко не все із зарубіжного досвіду можливо повністю перенести до економіки нашої країни. В основі всіх цих дій мають бути наукові дослідження, щодо проблеми трудових ресурсів, зайнятості, прогнозування в цій галузі. Для розв’язання цих проблем створено Науково-дослідний центр із проблем зайнятості населення та ринку праці, на який покладено наукове обґрунтування державної політики зайнятості населення, оцінка стану і перспектив розвитку та формування ринку праці України, визначення пріоритетів досліджень у цій сфері, координація з іншими науково-дослідними установами тощо. Таким чином, були закладені основи цілеспрямованого на-укового забезпечення аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці. Отже, держава володіє досить широким діапазоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення, і тому основним проблемним питанням є таке: яку ж позицію займе держава? Пасивного спостереження, покладаю-чись на те, що ринок сам по собі є регулятором розподілу трудо-вих ресурсів (американський підхід), чи активного втручання у процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейсь-ких країн). Вітчизняні економісти та дослідники переконані, що на даному етапі становлення нової економічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулю-вання, бо інакше обвального зростання безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці в цілому не вдасться уникнути.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ» з дисципліни «Соціальна інфраструктура і політика»
