ЗАОЩАДЖЕННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ В МЕХАНІЗМІ ГРОШОВОГО РИНКУ
Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв’язок. Як видно з моделі грошового обороту, наведеної на рис. 2.1, заощадження сімейних господарств у закритій економіці є єди-ним джерелом надходження коштів на грошовий ринок . Тільки за рахунок цього джерела сектор «фірми» може збільшити свої чисті інвестиції, а сектор «уряд» — збільшити свої закупівлі по-над доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефі-цит. Звідси можна зробити кілька загальних висновків щодо вза-ємозв’язку заощаджень та інвестицій. 1. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чи-стих інвестицій у закритій економічній системі. Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зу-пиняється, починаються скорочення інвестицій та «проїдання» раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно вини-кає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втра-ти їх через інфляцію. Потік 5 (див. рис. 2.1) набуває зворотної спрямованості, а витрати на споживання (потік 3) перевищать національний дохід. За таких умов зростання інвестицій у секторі «фірми» припиняється, що підриває основу для розвитку еконо-міки в майбутньому. Ці процеси чітко проявлялися в економіці України в 1992—1994 рр., коли внаслідок гіперінфляції попередні заощадження населення повністю знецінилися, а нові заощадження в національних грошах не створювалися. Інвестування в розвиток виробництва в цей період фактично припинилося, за винятком незначних вкладень за рахунок централізованих коштів державного бюджету. 2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу наро-щування інвестицій у секторі «фірми». Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. У конкурентній боротьбі за ресурси на грошо-вому ринку уряд звичайно має переваги над фірмами у зв’язку з вищим рівнем гарантій за його зобов’язаннями (цінними папера-ми) порівняно із зобов’язаннями фірм та фінансових посередників, через яких заощадження трансформуються в інвестиції. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел. 3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб, мають бути позичені се-ктором «фірми» для інвестування. Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) — відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викли-чуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі «сімейні господарства». У нереалізованих товарних запасах будуть «заморожені» значні капітали. На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв’язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді: , де Ір — інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм; З — загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок; Дп — сума приросту державних позик, розміщених на грошо-вому ринку. Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збере-ження рівноваги на грошовому ринку, а отже — передумовою збалансованості грошового обороту, нормального функціонуван-ня банків та інших фінансових посередників, оскільки формуван-ня кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит. У проблемі «заощадження — інвестиції» важливе значення має не тільки нагромадження достатнього обсягу збережень у сі-мейному секторі, а й повна трансформація цих збережень в інвес-тиції. Грошовий ринок покликаний створити ефективний меха-нізм такої трансформації. Проте чи в змозі грошовий ринок справитися з цим завдан-ням? Однозначної відповіді на це питання не дала ні західна, ні вітчизняна економічна наука. Представники різних економічних шкіл дають різні відповіді: монетаристи відповідають «так», а кейнсіанці — «ні». Якщо визнати правоту монетаристів, треба погодитися з тим, що ринкова система має внутрішній механізм саморегулювання, здатний відвернути економічні кризи. Якщо ж визнати правоту кейнсіанців, то слід погодитися з тим, що ринкова економіка не здатна до саморегулювання і внутрішньо нестала, потребує по-стійного регулятивного втручання ззовні. Монетаристи виходять з того, що грошовий ринок має меха-нізм, який одночасно впливає на підприємців (фірми) та на сі-мейні господарства (фізичних осіб), стимулюючи перших і дру-гих інвестувати та заощаджувати рівновеликі маси грошових коштів. Таким механізмом є динаміка процентної ставки як плати за використання грошових заощаджень. Зміна процентної ставки одночасно впливає як на заощадження (пропозицію), так і на інвестиції (попит), тільки в протилежних напрямках. Якщо ставка процента зростає, посилюється стимулю-вання заощаджень та розміщення їх на ринку, тому що на кожну заощаджену грошову одиницю власник одержить додатковий до-хід. Одночасно послаблюється стимулювання інвестицій, бо зрос-туть витрати на кожну одиницю інвестицій. Як видно з наведеного графіка, зростання ставки процента (з 6 до 8%) одночасно викликає зміщення точки А в позицію А2 по кривій заощаджень (ЗЗ), що відповідає зростанню суми заоща- джень з 30,0 до 40,0 млрд грн, і в позицію А3 по кривій інвести-цій, що відповідає скороченню обсягу інвестицій з 30,0 до 20,0 млрд грн. Внаслідок цього виникне надлишок пропозиції грошей у розмірі 20,0 млрд грн, який призведе до зростання втрат сімейних господарств та банків від бездохідного утримання зай-вих заощаджень та депозитів. Тому всі суб’єкти ринку (фірми, сімейні господарства та банки) будуть заінтересовані в зниженні ставки процента до попереднього рівноважного рівня — позиція А, якій відповідає ставка 6%, а також обсяги заощаджень та інве-стицій на суму 30,0 млрд грн. Отже, ринок самостійно відновлює попередню рівновагу попиту і пропозиції. Якщо з якихось причин обсяг заощаджень зросте незалежно від зміни процентної ставки з 30,0 до 35,0 млрд грн, крива заощаджень зміститься в позицію З1З1, а місце її перетину з кривою інвестицій зміститься вправо і вниз (А1). Виникне надлишок пропозиції грошей у розмірі 5,0 млрд грн, який при збереженні попередньої ставки (6%) призведе до порушення рівноваги економічної системи: на грошовому ринку посилиться тиск у напрямку зниження процент-ної ставки, на товарних ринках зменшиться попит і з’явиться над-лишок товарів, посилиться тиск у бік зниження цін. Проте процес розбалансування системи буде продовжуватися недовго. Дефіцит попиту на грошові кошти примусить продавців (сімейні господарства та банки) знизити процентні ставки до но-вого рівня — 5%, що відповідає новому місцю перетину кривих попиту і пропозиції — А1. За такого рівня процентної ставки інвес-тиційний попит зросте до рівня пропозиції, тобто до 35,0 млрд грн. Додаткові інвестиційні ресурси (5,0 млрд грн) будуть спрямовані на ринок продуктів, де теж зросте попит і відновиться рівновага на попередньому рівні товарних цін. Отже, у випадку непроцент-ного порушення рівноваги між збереженнями та інвестиціями механізм грошового ринку теж здатний самостійно її відновити. Представники кейнсіанської школи заперечують можливість автоматичного вирівнювання заощаджень та інвестицій на тій підставі, що не тільки процентна ставка впливає на їх рух, а й са-ма ставка процента змінюється під впливом не лише попиту на інвестиції та пропозиції заощаджень. Ключовий аргумент кейнсіанців полягає в тому, що рішення про заощадження і про інвестиції приймають різні економічні суб’єкти, які керуються різними цілями і міркуваннями. Рішення про зміну заощаджень приймають мільйони сімейних господарств, кожне з яких керується своїми власними інтересами, які можуть бути зовсім не пов’язаними з рухом процентної ставки. З іншого боку, рішення про інвестування приймають мільйони підприємців (фірм), кожний з яких керується насамперед можливі-стю одержати прибуток. Ставка процента інтересує інвестора ли-ше у зв’язку з визначенням затрат на реалізацію інвестиційного проекту. Зміна заощаджень населення їх може зовсім не цікавити. Більше того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення — не єдине джерело інвестиційних ресурсів. Ними можуть бути гроші «поточної каси» населення, позички кредитних установ, нагромадження самих фірм і навіть ресурси уряду. Використання цих джерел розширює обсяги інвестицій за межі заощаджень сі-мейних господарств. Незважаючи на логічність цих доказів кейнсіанців, в цілому їх позиція має істотні вади. По-перше, не правомірна вимога кейнсіанців, щоб на грошо-вому ринку на боці попиту і на боці пропозиції виступали одні й ті самі суб’єкти і щоб вони керувалися однаковими міркуваннями у своїх економічних рішеннях. Подібного збігу немає на жодно-му іншому ринку, у тому числі й на товарних. Проте економічна наука визнає, що «невидима рука» ринкового механізму вирів-нює попит і пропозицію на цих ринках. По-друге, не можна погодитися з твердженням кейнсіанців, що між суб’єктами заощаджень та суб’єктами інвестицій немає зв’язку, що це принципово різні економічні групи. У ринковій системі переважає приватна власність, отже власниками фірм як суб’єктів інвестицій є, зрештою, фізичні особи — суб’єкти сі-мейних господарств, що формують заощадження. По-третє, ретельнішого аналізу потребує посилання кейнсіан-ців на те, що інвестиції фінансуються не тільки із заощаджень, а й з інших джерел. Передусім слід уточнити, який зміст вкладається в поняття інвестицій та заощаджень у контексті даного аналізу. Під інвестиціями мають на увазі чисті інвестиції, тобто без ча-стини, профінансованої за рахунок амортизаційних коштів. Під заощадженнями розуміють ту частину поточних доходів, яка не використана на сплату податків та на поточні потреби сі-мейних господарств. Заощадження в такому розумінні могли бу-ти і в секторі «фірми», проте ми їх умовно переключили в сектор «сімейні господарства», які є власниками фірм. Подібні збере-ження могли бути і в секторі «уряд», якби доходи бюджету пере-вищували його витрати. Але це означало б, що через податки у сімейних господарств допущені надмірні вилучення доходів, що зменшило потік заощаджень. Тому логічно суму заощаджень сі-мейних господарств при зіставленні її з інвестиціями збільшити на суму бюджетних заощаджень, якщо вони мають місце. Проте наявність таких заощаджень — скоріше виняток з правила, і від них можна абстрагуватися при аналізі зв’язку заощаджень та ін-вестицій у реальній дійсності. Викликає сумнів і посилання кейнсіанців на поточну касу як можливе джерело розбалансування інвестицій та заощаджень. Адже поточна каса теж формується як перевищення поточних доходів над витратами і повинна враховуватися у сумі заоща-джень у прийнятому їх трактуванні. Отже, інвестиції в чистому вигляді і сукупні заощадження (за винятком залучених через державні позики) — явища порівнянні. Кейнсіанці посилаються також на втручання банків у потік «за-ощадження — інвестиції», яке ніби-то порушує їх рівновагу, бо заощадження можуть спрямовувати на погашення раніше одержа-них банківських позичок чи банки можуть фінансувати інвестиції за рахунок емісії. Проте й у цьому твердженні є слабкі місця. Саме по собі втручання банків у потік «заощадження — інвес-тиції» на грошовому ринку не вносить у нього суттєвих змін, бо банки тут — лише посередники: скільки заощаджень мобілізува-ли в депозити, стільки й видали інвестиційних ресурсів. Не змінює цього положення використання частини заощаджень для погашення позичок, адже процеси видачі і погашення позичок здійснюються одночасно і безперервно. Тому погашення позички лише вивільняє у банків кошти для нових інвестицій. Часові роз-біжності тут можуть бути короткостроковими та незначними, і від них можна абстрагуватися. Більш складним є втручання банків у потік «заощадження — інвестиції» через емісійну діяльність. Якщо видача позичок та інвестиційні вкладення банків за раху-нок емісії здійснюються в незначних розмірах, то порушення рів-новаги в цьому потоці буде незначним і вона може відновитися самостійно. Додатковий приріст інвестицій активізує попит та ви-робництво, що спричинить приріст національного продукту та за-ощаджень. Приріст останніх послугує джерелом погашення емі-сійних позичок і відновлення рівноваги інвестицій та заощаджень. Надмірне використання банками емісійного джерела кредиту-вання та інвестування неминуче призведе до тривалого і відчутного порушення рівноваги грошового ринку. Відбудеться шокове підви-щення попиту на товарних ринках, за яким не зможе встигнути зро-стання пропозиції. Приріст ВНП, доходів і заощаджень не буде до-статнім, щоб забезпечити погашення емісійних кредитів. В обороті залишаться надлишкові гроші, які будуть провокувати інфляцію. Отже, можливості емісійного втручання банків у потік «за-ощадження — інвестиції» надто обмежені їх інфляційними нас-лідками і тому не можуть слугувати вагомим аргументом для за-перечення здатності грошового ринку до саморегулювання. Визначення взаємозв’язку потоків інвестицій та заощаджень має не тільки теоретичне, а й практичне значення і повинно вра-ховуватися при розробленні та реалізації всіх напрямів економіч-ної політики держави. По-перше, банківська система у своїй грошово-кредитній по-літиці має виходити з того, що економічні межі її кредитно-інвестиційної діяльності визначаються національними заоща-дженнями, до яких, крім сімейних заощаджень, включаються за-ощадження фірм та бюджетної системи. Порушення цієї межі за-грожує порушенням економічної рівноваги та інфляцією. По-друге, у своїй економічній і соціальній політиці держава повинна виходити з того, що таке важливе завдання, як нарощу-вання інвестицій, має вирішуватися в нерозривній єдності з на-рощуванням заощаджень. Щоб інвестиційний процес в економіці країни розвивався успішно, так само активно й успішно повинні формуватися заощадження. Політика сприяння заощадженням стає одним із пріоритетних напрямів економічної політики в ці-лому і політики доходів зокрема. По-третє, взаємозв’язок «інвестиції — заощадження» повинен враховуватися в бюджетно-фіскальній політиці держави. При роз-поділі національного доходу вилучення податків передує форму-ванню заощаджень, тому зміни в оподаткуванні викликають зру-шення в заощадженнях, а отже — впливають на інвестиції. Бюджетний дефіцит впливає на процес «заощадження—інвестиції» через механізм монетизації дефіциту. Урядові позики для покриття дефіциту зменшують масу заощаджень, які спрямо-вуються на інвестиції. Цей процес дістав назву «ефект витіснення інвестицій».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАОЩАДЖЕННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ В МЕХАНІЗМІ ГРОШОВОГО РИНКУ» з дисципліни «Гроші та кредит»
