Подоланню просторової ізольованості ареалів окремих людських спільнот сприяла зростаюча соціальна динаміка людства, пов'язана переважно з купецькою та військовою справами. Розвиток виробництва і торгівлі змушували людей вирушати в інші краї, шукати зручні комунікативні засоби (шляхи, транспорт тощо). Вже купці давнього Єгипту вирушали за товарами до Лівії, Лівану, Фінікії, Сирії, Палестини. У Вавилоні збували свої товари араби, сирійці, перси. Грецькі поліси включали у свою торговельну орбіту навіть терени Китаю та Індії. Так, Великий шлях, розквіт якого припадає на династію Хань (206 до н. е. — 220 pp. н. е.), з'єднував Піднебесну імперію з могутнім Кушанським царством, Візантією, Римською імперією. Йдучи з Китаю з вантажем шовку та інших товарів, каравани поповнювали свої товари виробами майстрів Кашгари, Самарканду, Бухари, Мерву, Антиохії, Константинополя, обмінювали свої речі на вироби місцевих майстрів і поверталися додому з дорогоцінностями, прикрасами, зброєю, іншими припасами. Окрім Великого, існували й інші більш-менш усталені шляхи торгівлі. Північною Африкою пролягав Римський шлях від Александра до Геркулесових стовпів (Гібралтару)! що забезпечував товарообіг між римськими колоніями та народами Середземномор'я. У Західній Європі широкої популярності набув так званий Олов'яний шлях, що зв'язував Рим, Галлію, Германію, Паннонію, франкські, скандинавські й балтійські народи. Починаючи з V ст. до н.е., вироби з бронзи переправлялися з південної до усієї Європи. Відповідно, в балтійському регіоні формувалися вихідні пункти Янтарного шляху, яким бурштин поширювався в інші країни. Досить відомий у світі був і шлях "із варяг у греки", тобто зі Скандинавії до Візантії через Київську Русь. Ще в давні часи зародилася традиція видозмінювати ландшафти з метою поліпшення комунікативних структур, причому обсяги подібних робіт вражають навіть у наші дні. Так, ще за часів фараона Рамзеса II, котрий правив у 1317-1251 pp. до н.е., розпочалося будівництво каналу між східним рукавом Нілу та Червоним морем, згодом це будівництво було продовжене за часів фараона Нехо (616-600 р. до н.е.), Дарія І, Птолемея II та інших правителів чи завойовників Єгипту. Причина таких зусиль полягала в тому, щоб значно скоротити шлях з Єгипту до Передньої Азії, куди (або ж навпаки) постійно спрямовували свої войовничі погляди тодішні армади. Відомі також спроби з'єднати Ніл з самою Аравійською затокою. Про це свідчення залишив ще Геродот, пишучи у своїй "Історії": "Щодо Лівії (Африки. — В. К.) нам відомо: вона з усіх боків омивається морем, крім тієї її частини, яка межує з Азією. Відкриття належить Нехо, фараону Єгипту, який, відмовившись від спроби з'єднати каналом Ніл з Аравійською затокою, спорядив у плавання кораблі з командою фінікійців, наказавши їм дійти до Геркулесових стовпів (Гібралтару. — В. К.) і, обминувши їх, повернутися до Єгипту Середземним морем". І фінікійці, ці "діти моря", блискуче справилися з поставленим завданням: вони здійснили панафриканську мандрівку десь близько 600 р. до н. є. До діяльності людей, що змінювала ландшафти, слід віднести будівничу та фортифікаційну справу. Мова йде про створення таких грандіозних споруд, як, наприклад, Велика Китайська Стіна, споруджена в основному у IV-III ст. до н.е. для захисту Піднебесної імперії з півночі й заходу від нападів кочовиків і захисту торгових шляхів, вона має протяжність понад 4 тис. км„ висоту — 6,6 м, ширину — 6,5 (основа) і 5,0 (гора). Вздовж неї було розташовано близько 60 тис. дванадцятиметрових веж, а подекуди — й справжні фортеці. Попри свою головну функцію — роз'єднувальну, стіна насправді зіграла велику інтегративну роль, згуртувала величезний масив людності у єдиний Китай "за стіною", усередині держави, водночас дала чіткі просторові орієнтири людської присутності в довкіллі. Якщо врахувати, що ця фортифікаційна споруда була і транспортною артерією (на ній могли їхати в два ряди колісниці), то ітегративну її функцію взагалі важко переоцінити.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Торговельні шляхи» з дисципліни «Екологічна культура»
