Нижню межу геосистем при їх генетико-еволюційному аналізі проводять по гірських породах, які є субстратом формування сучасного рельєфу. В Україні, наприклад, це породи, які залягають під лесовою товщею (вапняки, середньо-верхньопліоценові глини тощо), або ж сама ця товща при її значній потужності (більше 50 м, як у Причорномор’ї), породи, прикриті четвертинними відкладами водно-льодовикового походження, тощо. Причому при генетико-еволюційному аналізі геосистем зовсім необов’язково точно встановлювати місцепо-ложення нижньої межі, досить лише вказати, в якому саме шарі гірських порід вона знаходиться. У цьому шарі ниж-ня межа має вигляд перехідної смуги, в межах якої гео-системні властивості природи поступово щезають. Взагалі, вплив верхніх геогоризонтів (аеро-, фіто- та педо-) на літосферу обмежується глибиною до кількох десятків мет-рів (зона гіпергенезу). Саме нижче цієї зони і визначаєть-ся положення нижньої межі геосистем. При аналізі міграційних потоків у геосистемі положення її нижньої межі визначається глибиною можливого проникнення мігруючої речовини. Ця гли-бина залежить від хімічних властивостей речовини-мігранта, характеру зони аерації (її фільтраційних особ-ливостей, наявності ландшафтно-геохімічних бар’єрів тощо), глибини проникнення коренів рослин у ґрунт та інших факторів. Виходячи з того, що у вертикальній міграції більшості речовин надзвичайно велику роль віді-грають низхідні та висхідні потоки вологи, доцільно за нижню межу геосистеми взяти рівень залягання ґрунто-вих вод. Лише впевнившись у тому, що мігруюча речо-вина не досягає цього рівня і акумулюється на певному ландшафтно-геохімічному бар’єрі, останній можна визна-ти за нижню межу геосистеми. При балансових дослідженнях геосистеми за її нижню межу слід вважати рівень, нижче якого шари вже не охоплюються кругообігом певної речовини. Для вод-ного балансу це здебільшого рівень ґрунтових вод. Для теплового балансу він збігається з рівнем, починаючи з якого щезає річна амплітуда температури ґрунту. Глиби-на його залежить від температуропровідності ґрунту та амплітуди температур на його поверхні. В Україні вона становить від 10 до 17-20 м. Для круговороту органічної ре-човини за нижню межу геосистеми береться межа між гео-горизонтами, які охоплюються процесами гуміфікації, та де такі процеси вже не відбуваються. Здебільшого вона знаходиться у верхньому шарі ґрунтоутворюючої породи або між нею та материнською породою, хоч в окремих геосистемах коріння рослин може сягати і глибших шарів, а деякі гризуни та дощові черви (не кажучи вже про мі-кроорганізми) здатні проживати на глибинах 6-8 м і більше.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Нижні межі» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
