Феномен неоконсерватизму та невдачі, яких зазнали соціал-демократичні партії на виборах до парламентів, поставили їх перед необхідністю адаптації соціал-реформістських моделей до нових умов. Два останні десятиліття стали для соціал-демократії періодом переосмислення змін в економіці та суспільстві. Першими на тиск монетаристських тенденцій відреагували шведські соціал-демократи. У 80-ті рр., коли великої популярності набули монетаристські методи управління економікою, шведські соціал-демократи лише уточнили власну позицію щодо монетарист-ських доктрин. Вони зазначали, що політика і практика управління національною економікою може бути тільки соціально спрямова-ною, з поширенням функцій управління й контролю як на грошову масу, так і на доходи, тому монетарні методи, орієнтовані на безде-фіцитний бюджет, для Швеції є неприйнятними. Але згодом, коли через свою відкритість шведська економіка почала зазнавати силь-ного тиску, уряд змушений був реагувати на це явище прийняттям певних монетарних заходів. Було висунуто гасло «захисту» еконо-міки економічними методами. Через вимушене посилення монетаристських тенденцій в еконо-мічній політиці соціал-демократичного уряду було розроблено мо-дель Едгрена–Факсена–Однера. Автори, які свого часу очолювали дослідницькі групи Центрального об’єднання службовців, Об’єднання підприємців і Центрального об’єднання профспілок Швеції, намагались відобразити особливості розвитку шведської економіки, зокрема в галузі формування доходів, яка завжди перебувала в цен-трі уваги держави. Їхня модель відображає зв’язок динаміки інфля-ції і заробітної плати з кон’юнктурою зовнішнього ринку. Економіка поділялась на два сектори — «захищений від інозем-ної конкуренції» і «відкритий для іноземної конкуренції». Перед державою ставилось завдання контролювати зростання заробітної плати у «відкритому» секторі, оскільки в ньому на розміри заробіт-ної плати впливає зовнішня інфляція і продуктивність праці зростає швидше, ніж у секторі «захищеному». Важливим завданням за нових умов шведські соціал-демократи вважали технологічну модернізацію виробництва з метою підви-щення його конкурентоспроможності на світовому ринку. У зв’язку з цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип «солі-дарної заробітної плати», що стимулює підприємців до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення по-даткового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впро-ваджують нові технології. У Франції в цей час за програмою соціалістів відбувається вели-комасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх мо-дернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподі-лу доходів. Країнам, де найбільш вдало поєднувалось державне регулювання економіки і контроль за соціальною сферою з ринковою свободою, що забезпечувала достатній рівень ефективності економічного роз-витку, пощастило уникнути соціальних потрясінь. Політика неоконсерваторів, спрямована на послаблення регулю-ючої ролі держави, скорочення дефіциту державного бюджету за рахунок зменшення витрат на соціальну сферу, обмеження діяльно-сті профспілок призводить до незадоволення широких мас населен-ня. За цих умов постає проблема оновлення соціал-демократичних економічних доктрин. 1989 р. в Стокгольмі відбувся черговий, ХVIII конгрес Соціалі-стичного Інтернаціоналу, який затвердив низку програмних доку-ментів, розроблених шведською соціал-демократією. Серед них особливе місце займала «Декларація принципів», яка відобразила еволюцію поглядів соціал-демократії стосовно широкого спектра питань, передовсім щодо міжнародних відносин. Відмітною її ри-сою були заклики до консолідації соціал-демократичних рухів і зосередження уваги на глобальних проблемах сучасності, що їх можна розв’язати лише спільними зусиллями. Зміщуються акцен-ти і щодо трактування поняття «демократичний соціалізм»: він ви-знається міжнародним рухом за свободу, соціальну справедливість і солідарність. Вирішення глобальних проблем зв’язується зі встановленням «нового міжнародного економічного порядку», який покликаний примирити інтереси промислово розвинених країн та країн, що роз-виваються. Для цього запропоновано реформувати міжнародні фі-нансові відносини так, щоб створити всі умови для міжнародного економічного співробітництва. Справедливіший міжнародний економічний порядок необхідний не лише для реалізації принципу солідарності, а й для створення більш продуктивної і збалансованої світової економіки, для надання шансу слаборозвиненим країнам інтегрувати в світовий економіч-ний простір на паритетних основах. Концепція «демократичного соціалізму» у нових програмних до-кументах залишалась незмінною, але уточнювалось, що будь-які (приватні чи суспільні) форми власності за сучасних умов інтерна-ціоналізації господарської діяльності більше не гарантують еконо-мічної ефективності й соціальної справедливості. Це забезпечується тільки раціоналізацією процесу державного втручання в економіку, тобто посиленням суспільного контролю над економікою, який здійснюватиметься через систему різноманітних заходів: формуван-ня демократичної загальнодоступної і децентралізованої виробничої політики; суспільний контроль над інвестиціями; захист суспільних та соціальних інтересів; участь трудящих і спільне прийняття рі-шень на рівні компаній і виробничому рівні; участь профспілок у розробці національної економічної політики; поглиблення рівня са-моуправління кооперативних форм; демократизація світових фінан-сових інститутів і економічної системи, що уможливлювала б участь у їхній діяльності всіх країн; створення системи міжнародного кон-тролю і спостереження за діяльністю транснаціональних корпора-цій; надання міжнародного права профспілкам контролювати діяль-ність транснаціональних корпорацій. Загальної економічної моделі, яка б реалізувала принципи соці-ал-демократії, не пропонувалось, але головна ідея полягала в тім, що економічна демократія не може обмежуватись лише юридичним контролем з боку держави, а має забезпечувати реальну участь тру-дящих та їхніх об’єднань в управлінні економікою. У суспільстві, побудованому на ідеях економічної й соціальної рівності, механізм ринку має використовуватись як динамічний за-сіб залучення нововведень та виявлення потреб економіки і суспіль-ства. Ці принципи треба поширювати не тільки на національний, а й на міжнаціональний рівень. За свою понад столітню діяльність соціал-демократія досягла суттєвих успіхів: скорочення робочого дня, зростання заробітної плати та рівня життя, дифузія власності і створення інституту спів-власності на підприємствах, досвід державного регулювання еконо-міки, соціалізація функцій держави, представницька політична де-мократія, економічна демократія у виробництві та контроль над економічною владою. Її вплив поширився на міжнародну економіч-ну діяльність, сприяв виникненню та розвитку міжнародних еконо-мічних інститутів, які контролюють процеси інтернаціоналізації сві-тової економіки, вирішують глобальні проблеми сучасності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сучасний соціал-реформізм» з дисципліни «Історія економічних вчень»
