Економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва
До середини ХІХ ст. в Росії чітко виявились ознаки кризи кріпо-сництва. Феодальна монополія дворянства, що охоронялась самоде-ржавством, гальмувала розвиток продуктивних сил на селі. Кріпацт-во затримувало розвиток капіталістичного виробництва в промисловості, що посилювало відставання Росії від капіталістич-них країн Заходу. Криза кріпосництва стала причиною значного пожвавлення су- спільної думки в усіх її проявах, появи нових її напрямків. Це по- жвавлення було зумовлено цілою низкою передумов. Передовсім, суспільно-економічний стан Росії потребував вирішення гострих соціально-економічних проблем, зв’язаних із дальшим розвитком країни. Це значно активізувало розвиток суспільної думки. Напрямки суспільно-економічної думки, які проявились і скла-лися за цих умов, були безпосередньо зв’язані з вирішенням про-блеми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному ставилися дворяни-кріпосники і дворяни-ліберали. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва. Економічні погляди консервативного дворянства. Дворяни-кріпосники навіть за умов кризи кріпосництва намагались зберегти старий економічний лад. Уже в 40-х роках починається активне об-говорення заходів, спрямованих на зміцнення барщинного госпо-дарства. На сторінках журналів і газет настійно доводилася можли-вість збільшення прибутковості дворянських маєтків створенням у них мануфактур, посиленням експлуатації кріпаків, «раціональні-шою» розкладкою барщинних повинностей. Найбільш помітними економістами в таборі кріпосників були Д. Шелехов і А. Бутовський. Шелехов у своїх лекціях, прочитаних на засіданнях «Вільного економічного товариства» і виданих згодом під назвою «Курс дослідного російського сільського господарства», обстоює барщинну систему господарства. Її кризу він пояснює не-здатністю керуючих маєтками організувати раціональне ведення го-сподарства, що потребує знань з політичної економії. У недостатно-сті таких знань Шелехов звинувачував і дворян. Отже, з допомогою політичної економії він сподівався знайти вихід із кризи, пристосу-вавши барщинне господарство до умов товарного виробництва. А. Бутовський у праці «Досвід про народне багатство, або Про основи політичної економії» виходить з позицій непорушності мо-нополії поміщиків на землю і працю кріпаків. Захист засад кріпос-ництва має в нього надто цинічний, лицемірний характер. Працю кріпаків на поміщиків він називає винагородою поміщикам за їхню допомогу селянам. Бутовський, як і Шелехов, надає великого значення знанням з політичної економії для зміцнення позицій поміщиків, упорядку-вання їхнього господарства. Політичну економію він називає нау-кою, котра має сприяти зміцненню моралі й державного порядку, тобто зміцненню феодально-кріпосницького ладу й царської влади. З поглибленням кризи кріпосництва можливість його відкритого захисту ставала все більш проблематичною. Проте залишались іще ідеологи кріпацтва, які прямо виступали за його збереження. У дру-гій половині 50-х рр. на захист кріпацтва виступили члени «Вільно-го економічного товариства» Є. Ладижинський і Г. Бланк. Вони ли-цемірно зображували відносини між поміщиками і селянами як такі, що є благом для селян, і ратували за їхнє збереження. Бланк узагалі характеризував кріпацтво як соціальну форму, що забезпечує гар-монію інтересів поміщиків, селян і держави. Засновник і видавець «Журналу землевласників» А. Желтухін не виступав відкрито проти ліквідації кріпацтва. Він пропонував сис-тему обов’язкового викупу «барщинної повинності», причому оці-неної за цінами вільного найму. Це, на його думку, забезпечило б поміщиків коштами, достатніми для найму вільних робітників. Щоб у поміщиків не виникало проблем з наймом робітників, згідно з йо-го проектом не всі селяни наділяються землею. Безземельні селяни становили б дешеве джерело вільнонайманої праці. Отже, якщо крі-посники й погоджувались на ліквідацію особистої залежності селян, то намагалися максимально зберегти економічну владу поміщиків на селі. Економічні погляди ліберального дворянства. На відміну від консерваторів, ліберали розглядали кріпацтво як гальмо суспільно- го розвитку, вони зазначали, що воно невигідне самим дворянам. У 40-х рр. економічну програму ліберального дворянства було розроблено групою економістів, що працювали в міністерстві державного майна, очолюваного А. Заблоцьким-Десятовським та К. Веселовським. Ця група розробляла проекти буржуазних ре-форм, які уряд почав здійснювати в 60-х рр. Вони розуміли необхід-ність ліквідації існуючих феодальних відносин і оголошували їх «антиекономічними», такими, що загрожували як дворянству, так і державному ладу. Цим відносинам протиставлялись нормальні, природні (тобто буржуазні) відносини. Відбиваючи буржуазні тенденції економічного розвитку, ця гру-па виступала за розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, за розвиток фермерського господарства на селі. У період підготовки селянської реформи виразником ідей дво-рянського лібералізму були Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов. Б. Чичерін розглядав селянську реформу як прогресивний акт, котрий забезпечить свободу економічної діяльності, але обстоював думку про збереження станового ладу і верховенства дворян. Чичерін виступав за наділення селян землею за викуп, тобто за збереження селянського господарства. Проте він негативно його оцінював, зазначав, що воно нездатне до прогресу. Збереження се-лянського господарства мислилося ним лише як запорука зміц-нення поміщицького господарства, забезпечення його робочою силою. Чичерін був противником общини. Він сподівався, що її знищен-ня сприятиме розвитку капіталістичних відносин на селі за умов збереження поміщицької власності на землю. К. Кавелін як ліберал виступає проти кріпацтва. Він бачить не-раціональність господарства, що грунтується на праці кріпаків. Во-дночас він — апологет дворянства, яке називає найосвіченішим і відносно найбагатшим з усіх станів. Він провіщає оновленому дво-рянству панівну роль у майбутньому буржуазному суспільстві. І са-ме з цих позицій, з позицій захисту інтересів дворянства, збережен-ня його як панівного класу й після реформи, він підходить до вирішення питання скасування кріпацтва. Кавелін — прихильник звільнення селян із землею за викуп. Ви-куп мав був винагородити поміщика не лише за землю, що лиша-лась у селян, а й за саме звільнення. На відміну від Чичеріна, він намагався зберегти общинне землеволодіння як засіб пом’якшення соціальних конфліктів і запобігання диференціації селянства. І. Горлов — професор Казанського, а згодом Петербурзького університетів. Еволюція його світогляду характеризувалась перехо-дом з позицій захисника кріпацтва на позиції дворянського лібералі-зму. Як викладач політичної економії Горлов схиляється до буржуа-зних ідей. Проте у вирішенні аграрного питання він, майже до кінця 50-х рр., виступає як кріпосник і лише напередодні реформи визнає необхідність економічних перетворень. Він прихильник викупу се-лянами землі і кріпосних повинностей. Горлов намагається використати західноєвропейську економіч-ну науку для вирішення аграрних проблем у Росії, пристосувати її до потреб класу поміщиків, що став на шлях капіталістичного гос-подарювання. У підручнику «Засади політичної економії» (1859), наслідуючи теорію факторів виробництва Сея, він заміняє катего-рію «праця» надуманою категорією «економічні сили людини», усіляко пропагує концепцію фізіократів щодо ролі природи у створенні багатства. Як захисник інтересів дворянства він перебі-льшує його роль, називає діяльність «благородного» стану продук-тивною. Горлов виступає як захисник мальтузіанства. Визнаючи необхідність звільнення селян, він, проте, головну увагу зосере-джує на тих негативних наслідках, до яких могла б призвести очі-кувана реформа. Застерігаючи поміщиків, він посилається не на досвід звільнення селян у Західній Європі, а на наслідки ліквідації рабовласництва в англійських і французьких колоніях: «З еконо-мічного погляду… емансипація була справою руйнівною» . Отже, економічний занепад колоній він пояснює не існуванням рабства, а його ліквідацією. Буржуазна критика кріпосництва. У боротьбі ідей навколо аг-рарної реформи активну участь брали представники російської бур-жуазії та її ідеологи. Вони були безумовними прихильниками лікві-дації кріпацтва. Однак підхід до вирішення цієї проблеми не був у них однозначним. Так, наприклад, підприємець В. Кокорєв обсто-ював капіталістичну перебудову поміщицького господарства, нада-ючи великого значення новим способам обробітку землі й застосу-ванню техніки, що, у свою чергу, стало б поштовхом для розвитку промисловості. Він, проте, визнає необхідність залишити всю землю, навіть общинну, в руках поміщиків. Селяни, на його думку, могли б вику-повувати або відробляти за землю, яку одержали від поміщиків. Розуміючи, що селянство неспроможне виплатити великі викупні платежі, Кокорєв висунув цікавий проект, котрий передбачав мож-ливість купівлі дворянських маєтків купецтвом і фабрикантами за умови передавання землі в оренду селянам. Трохи згодом Кокорєв припускає навіть можливість безкоштовної передачі частини такої землі селянам, якщо купці матимуть достатній зиск від придбання маєтків. Як бачимо, Кокорєва турбувало не стільки питання наді-лення селян землею, скільки проблема вільної купівлі землі торго-вельно-промисловою буржуазією. Річ у тім, що в Росії купці й фаб-риканти не мали права купувати маєтки з селянами, і Кокорєва це обурювало. «Населені землі, — писав він, — тепер може купувати лише один дворянський стан…Чому ж не всі, хто має кошти без рі-зниці станів?.. Усі повинні мати право володіти землею в міру своїх коштів» . Д. Струков, на відміну від Кокорєва, питання перебудови сіль-ськогосподарського виробництва не зв’язував з технікою і агротех-нікою, а висував на перший план суспільні умови. Як буржуазний ідеолог Струков виступає проти монополії помі-щицького землеволодіння. Він висловлює сподівання, що повна свобода земельної власності забезпечить перемогу прогресивних форм землеробства, але їх носіями вже не будуть дворяни. Він ви-словлював сумнів щодо економічних можливостей дворян та їхніх господарських здібностей. Для перебудови на нових засадах помі-щицьким господарствам потрібні капітали, яких дворяни не мають. На відміну від дворянських лібералів, котрі заперечували можли-вість нагромадження капіталів у селянському господарстві, Струков вірить у таку можливість. Він упевнений, що вільний селянин, який матиме ділянку землі, зуміє нагромадити капітал. Струков виходить з того, що масштаби господарства не будуть визначатись розмірами землеволодіння. Він писав, що можуть бути вигідними і невигідними як малі, так і середні й великі господарст-ва. Струков є прихильником співіснування різних за розмірами гос-подарств, що ефективно функціонують за умов вільної конкуренції і керуються «особистою вигодою». Струков був проти общинного землеволодіння, котре розглядав як одну з перешкод на шляху вільного розвитку селянського госпо-дарства. Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговорен-ні проблем скасування кріпацтва взяли участь не лише кріпосники й ліберали. Як ідеологи селянства виступили революційні демократи, котрі розробили справді антикріпосницьку програму. Уже в 40-х рр. на захист інтересів селянства виступив В. Бєлінський, який у питаннях звільнення селянства й повалення само-державства орієнтувався на народну революцію. Той самий період позначений діяльністю петрашевців, очолюваних М. Буташевичем-Петрашевським. Петрашевці різко критикували кріпацтво, і деякі з них виступали за негайну революцію для повалення самодержавства й скасування кріпацтва. Майбутнє країни вони зв’язували з реаліза-цією соціалістичних ідей. Олександр Іванович Герцен (1812—1870), Микола Платоно-вич Огарьов (1813—1877). Герцен був позашлюбним сином бага-того поміщика, навчався в Московському університеті. 1834 р. був заарештований за революційну діяльність і перебував у засланні. З 1847 р. і до кінця життя Герцен жив за кордоном. 1853 р. він ство-рив у Лондоні «Вільну російську друкарню», з 1855 р. почав видава-ти журнал «Полярная звезда». 1856 р. до нього в Лондон приїхав Огарьов. З цього часу їхня суспільно-політична діяльність відбува-лася спільно: з 1857 р. вони почали видання «Колокола» — російсь-кого загальнодемократичного позацензурного журналу. Основу економічних поглядів Герцена й Огарьова становила бо-ротьба з кріпосництвом, розробка революційної програми звільнен-ня селян. Ці проблеми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849), «Про розвиток революційних ідей в Росії» (1851), «Російсь-кий народ» (1853) та ін. Огарьовим було написано такі праці, як «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858), «Що потрібно народові» (1861) та ін. У цих творах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос-ництва, як і в цілому світогляд двох видатних мислителів, не лиша-лись незмінними. Вони пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму. Спільність соціально-економічного й політичного світогляду Ге-рцена й Огарьова не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Слід зазначити, що в літературі, як дореволюційній, так і радянсь-кій, роль Огарьова у спільній праці недооцінювалась. Безумовно, Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної твор-чості, стосовно ж економічних проблем, то Огарьов у багатьох пи-таннях виявився далекогляднішим за Герцена. Безправне становище селян, криза поміщицького господарства турбували Огарьова і як поміщика, і як прогресивну, освічену лю-дину. Він звертається до економічної літератури, де шукає відповіді на злободенні питання. За невеликий викуп Огарьов звільняє своїх кріпаків, будує цукрові заводи, гуральні, з використанням вільно-найманої праці. Цей досвід став у пригоді за опрацювання ним агра-рної програми. Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек-туючи майбутнє поміщиків, Огарьов радив їм включитися у розви-ток промисловості. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту-пає за викуп селянами землі. Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи-льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що перебувала в їхньому користуванні. Проте Герцен, як і Огарьов, не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать пев-ну компенсацію за втрату права користуватися «вигодами минулої кричущої несправедливості»1. У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв’язували із ро-зумінням ними необхідності компромісу з дворянством. Це так. Але слід враховувати й інші фактори. І Герцен, і Огарьов самі були дво-рянами. А напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час-тина суспільства, навіть такий революціонер-демократ, як Черни-шевський, схилялись до викупу землі. Різниця між ними полягала лише у визначенні величини викупу. У питанні звільнення селян Герцен і Огарьов виявляли схиль-ність до лібералізму. Вони апелювали і до дворянства, як до розви-нутого й освіченого класу, і до уряду. «Ми думали, — писав Герцен у 1860 р., — що самодержавство може ще в Росії здійснити подвиг звільнення селян із землею» . Ці сподівання виявились марними, і після реформи Герцен та Огарьов стали на позиції революційного вирішення селянського питання. Вони гостро критикували реформу 1861 р., називаючи її обма-ном, «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти помі-щицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Ога-рьов проголосили й обгрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підказав сам народ. Нова платфор-ма видавців «Колокола» щодо аграрного питання передбачала лікві-дацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Вирішення цієї проблеми зв’язувалось із селянською революцією. Герцен і Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіта-лізм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівню-ючи економічні процеси, які відбувались у пореформеній Росії, з економічним розвитком Заходу, Герцен виступив з обгрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основою цього розвитку в нього була община, общинний селянин. «Людина майбутнього в Росії — мужик, так само як у Франції робітник» , — писав Герцен. Він не ідеалізує общинний лад. Мало того, ще до реформи Герцен, як і Огарьов, убачав в общині лише «уламок кріпосного побуту». У пореформений період їхні погляди на общи-ну змінилися. Саме в общині вони бачили запоруку соціалізму. Га-рантована общиною рівність селянського землеволодіння, на думку Герцена й Огарьова, мала відвернути небезпеку пролетаризації селянства. Герцен став основоположником «селянського соціалізму», який, на його думку, складався з трьох засад: 1) право кожного на землю; 2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватись майбутня Росія». Герцен виступав з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою буржуазної політичної економії, яку він тлумачив як нау-ку, котра, орієнтуючись на приватну власність, стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. Щодо Росії, то буржуазна політична економія з її орієнтацією на приватну власність виступала в ролі захисника поміщицького землеволодіння, обстоювала капіта-лістичний розвиток країни, що суперечило ідеям селянського соціа-лізму Герцена. Аналогічну позицію займав і Огарьов. Критикуючи буржуазну політичну економію, Герцен і Огарьов проголошують необхідність створення нової економічної науки, яка б виступила проти основ капіталізму, за обгрунтування соціалізму. Микола Гаврилович Чернишевський (1828—1889) — наро- дився в м. Саратові в сім’ї священика, учився в духовній семінарії, закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького універ-ситету. 1862 року його було заарештовано за організацію револю-ційного підпілля і 1864 р. заслано на каторгу в Забайкалля, а згодом у Вілюйський острог. У засланні він провів 20 років. В історію російської економічної думки Чернишевський увійшов, як представник революційно-демократичного руху. Журнал «Современник», який він очолював, справив великий вплив на вихо-вання цілого покоління революціонерів у Росії. Чернишевський за-лишив не тільки літературну, а й велику наукову спадщину, яку й досі належно не оцінено. Більшість його праць присвячено критиці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про позе-мельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), «Панським се-лянам від їхніх прихильників уклін» (1861). Критика кріпацтва, обгрунтування необхідності його знищення грунтувались у Чернишевського на глибокому аналізі суті кріпос-ницької системи як примусової праці. Обов’язкова праця, писав Че-рнишевський, є невигідною не лише для селян, а й для поміщиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому. Характеризуючи кріпацтво як гальмо економічного розвитку, Чернишевський розробляє програму його знищення. Ця програма не обмежується вимогою ліквідації примусової праці, особистого зві-льнення селян. Основу програми становить питання про землю. Че-рнишевський виступає за ліквідацію поміщицької власності на зем-лю без викупу, передачу землі в державну власність з общинним володінням. Ідеалом Чернишевського є така форма поземельної власності, яка поєднує власника, господаря й робітника в «…одній особі. Дер-жавна власність із общинним володінням з усіх форм власності най-більш підходить до цього ідеалу»1. Здавалося б, що цій вимозі найбільш відповідає селянське прива-тне господарство, а не община. Справді, селянське господарство Чернишевський оголошує вищою з усіх існуючих форм виробницт-ва, але тільки за перехідних умов. Тенденція дальшого розвитку має полягати в поступовому розширенні сфери панування державної власності з общинним володінням і скорочення сфери приватновла-сницького виробництва. Це уможливить початок поступового пере-ходу до соціалістичних форм господарства. Чернишевський наголошував на можливості не допустити в Ро-сію капіталізм, котрий, на його думку, є не обов’язковим, та й не бажаним шляхом економічного розвитку. Після ліквідації феодаліз-му країна, за Чернишевським, розвиватиметься через «перехідний стан» до панування колективних форм виробництва. «Перехідний стан» Чернишевський розуміє як період співіснування секторів — общинного, колективного і приватного. Причому общинний сектор має витісняти приватний. На зміну приватній власності має прийти суспільна власність як більш справедлива, як така, що відповідає потребам трудящих і зв’язана із суспільним виробництвом. Перемога соціалізму в Чер-нишевського є невідворотною. Соціалізм стає закономірним резуль-татом розвитку свідомості і матеріального виробництва. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед у Росії, тому що тільки тут збереглась вихідна форма колективної власності — община. На Заході її давно зруйновано розвитком капі-талізму. Проте община в Чернишевського не є готовою соціалістичною формою виробництва. Такою вона стане в майбутньому, після пере-ходу до колективної праці і високорозвиненої техніки. Чернишевсь-кий захищав общину як засіб запобігання класовому розшаруванню села, що вже стало помітним. «І між общинниками, — писав він, — дехто служить наймитом у інших домовласників, не маючи свого господарства...»1 Перешкодити цьому процесу, отже, зберегти об-щину, на думку Чернишевського, може лише держава. Він виділяв три етапи у розвитку общини: общинне володіння, общинне вироб-ництво й общинне споживання. Останній етап він відносив до дале-кого комуністичного майбутнього. Чернишевський виступив як глибокий критик капіталізму і бур-жуазної політичної економії у наукових працях: «Молінарі. Курс політичної економії» (1857), «Принципи народного господарства В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), «Примітки до «Основ політичної економії (за Міллем)» (1860—1861) та ін. Капіталізм Чернишевський розглядає як експлуататорський, але прогресивний порівняно з феодалізмом лад. Щодо політичної еко-номії, то Чернишевський зробив, по суті, критичний аналіз історії буржуазної політичної економії й утопічного соціалізму. Він про-аналізував усі основні напрямки економічної думки, починаючи з меркантилістів. Чернишевський високо оцінює класичну політичну економію і називає основним її теоретичним досягненням «…висновок, що будь-яка цінність створюється працею» . Буржуазних економістів пізнішого періоду Чернишевський нази-ває «рутинними економістами», нездатними розвивати науку. До цих економістів він відносить Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері, Рошера, Мак-Куллоха та багатьох інших. Теорії вищеназваних економістів Чернишевський називає «політичною економією капіталістів» і про-тиставляє їй особливу «політичну економію трудящих». Її завдання він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства. Розробляючи свою «теорію трудящих», Чернишевський аналізує майже всі основні проблеми політичної економії. Особливе місце в «теорії трудящих» належить теорії трудової вартості. Чернишевсь-кий називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. Ви-ходячи з цього він робить висновок про справедливий розподіл. Якщо попередня теорія стверджувала, що «все створюється пра-цею», то нова додає, що «все має належати праці». Саме з цих пози-цій Чернишевський аналізує такі економічні категорії, як цінність виробництва, мінова цінність, внутрішня цінність. Капіталістичне господарство регулюється цінністю виробництва й міновою цінністю. А в майбутньому соціалістичному господарстві буде діяти внутрішня цінність. Як Чернишевський розуміє ці кате-горії? Цінність виробництва відображає об’єктивні витрати на виро-бництво товарів. Мінова цінність (ціна) регулює обмін товарів. Крім відшкодування витрат виробництва, вона забезпечує одержання ка-піталістами прибутку. Капіталістична система господарства з її формами розподілу не сприяє необхідному й можливому зростанню виробництва, що прояв-ляється у невідповідності мінової цінності внутрішній цінності. Хоч мірою внутрішньої цінності (як і мінової) є праця, проте умови їхньо-го утворення різні. Умовою функціонування мінової цінності є попит окремих платоспроможних осіб. Внутрішня цінність передбачає оцін-ку предмета з урахуванням добробуту всіх трудящих. Це досягається планомірним визначенням суспільних потреб і реальних можливостей їхнього задоволення в майбутньому соціалістичному суспільстві. У соціалістичному суспільстві метою виробництва є забезпечен-ня добробуту трудящих. Відповідно внутрішню цінність матимуть лише продукти, які задовольняють потреби трудящих. Чернишевсь-кий здійснює класифікацію потреб і продуктів, які їх задовольня-ють. Продукти він поділяє на предмети першої необхідності, пред-мети комфорту і предмети розкошів. Поки не задоволено потреб у предметах першої необхідності, предмети комфорту, а тим більше розкошів, не можуть мати внутрішньої цінності. Капітал Чернишевський не обмежує лише речами. Капітал у ньо-го — продукт праці, який служить виробництву. Відтак капіталом стають і продукти харчування робітника, зайнятого у виробництві. Предмети розкошів — не капітал. Отже, капітал здобув у Черни-шевського соціальну характеристику як суспільний фонд виробниц-тва, тобто та частина суспільного продукту, що її суспільство виді-ляє для вигідного виробництва й вигідного споживання. Капітал у Чернишевського — вічна категорія. Проте за умов ка-піталізму він не забезпечує необхідного зростання виробництва, то-му що капіталісти витрачають великі кошти на предмети розкошів. Чернишевський чітко формулює обернену залежність між при-бутком і заробітною платою. Підкреслюючи експлуататорську при-роду прибутку, він зазначає, що в майбутньому, соціалістичному су-спільстві, коли трудящі будуть власниками засобів виробництва, прибуток зіллється із заробітною платою і всі результати праці на-лежатимуть робітникам. Ренту Чернишевський розглядає як надприбуток. Він, у цілому, поділяє теорію диференційної ренти за родючістю землі, теорію розроблену Рікардо, але категорично заперечує її зв’язок із законом спадної родючості грунту. У його працях висловлено думку про утворення ренти і на гірших ділянках, тобто абсолютної ренти. Велику увагу приділяє Чернишевський характеристиці конкуре-нції і закону вартості, поділу праці за умов капіталізму, проблемам продуктивної праці тощо. Нищівно критикуючи кріпосництво й капіталізм, Чернишевський протиставляє їм соціалізм. Його вчення про соціалізм займає пере-важну частину в «Політичній економії трудящих». Чернишевський розглядає питання організації соціалістичного виробництва, його переваги перед капіталізмом, аналізує матеріальні передумови соці-алізму. Його настання зв’язує з революційною боротьбою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва» з дисципліни «Історія економічних вчень»
