СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ПРИРОДОКОРИС-ТУВАННЯ І ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ
Вивчаючи це питання, студенти повинні знати, що державне екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів, які використо-вують державні органи різного рівня для примушення, економіч-ного спонукання і матеріального стимулювання забруднювачів навколишнього середовища до запобігання, обмеження або усу-нення викидів у природні і техногенні середовища забруднюю-чих речовин. Роль методів державного регулювання системи захисту навколишнього середовища є дуже неефективною, і тому необхід-ний пошук нових взаємоприйнятних форм державного і ринково-го регулювання. Як свідчить досвід, у жодній із країн світу держава не може повністю взяти на себе тягар витрат на приро-доохоронні потреби. Необхідно ще й об’єднання капіталу недер- жавних структур, яким потрібно працювати на охорону навколишнього середовища. Обмеженість бюджетних можливостей держави вимагає їх умілого використання для нейтралізації найнебезпечніших для людини і навколишнього середовища ризиків. Необхідно вже сьогодні чітко визначати витрати і вигоди нової екологічної полі-тики, прагнути до повної інтеграції екологічної та економічної політики в усіх галузях народного господарства, залучення еко-логічних факторів у ринкову систему. Сьогодні, щоб забезпечити необхідні фінансові ресурси, крім державних субсидій, потрібно задіяти й так звані ринкові фактори (екологічне страхування, регіональні системи управ-ління якістю навколишнього середовища тощо). Тому зараз важливе осмислення досвіду як провідних країн світу, так і ко-лишніх соціалістичних країн у сфері оптимізації державних і ринкових форм регулювання природоохоронної діяльності. За-гальним для всіх країн колишньої соціалістичної орієнтації явищем сьогодні є поглиблення економічної і політичної кри-зи, незалежно від того, в яких би формах вона не проявлялася. Це так чи інакше веде до зміни деяких пріоритетів у екологіч-ній політиці. Для створення нового механізму охорони навколишнього середо-вища необхідне вивчення світового досвіду щодо регулювання су-часного виробництва й охорони природи. Аналіз даних процесів у країнах з розвинутою ринковою системою засвідчує, що природоко-ристування відігравало важливу роль у становленні структури госпо-дарства цих країн. На перших етапах розвитку природокористування ігнорувалося. Необхідно було врегулювати суперечності між вироб-ництвом, яке розширюється, і екологічними проблемами. Це спону-кало створення системи врахування екологічного фактора в процесі господарської практики; ресурсозбереження; включення природоко-ристування в систему державно-монополістичного регулювання еко-номічної діяльності, в тому числі розробку і впровадження природо-охоронних стимулів у господарський механізм. За умов ринкових перетворень сучасна економіка, що харак-теризується великомасштабними структурними змінами, змуше-на інтенсивно шукати нові шляхи регулювання взаємовпливу го-сподарської діяльності і навколишнього середовища. Останніми роками дедалі більша кількість підприємців усвідомлює загальну необхідність посилення охорони навколишнього середовища, не-зважаючи на те, що екологічні заходи є дорогими і потрібні вели-кі інвестиції для їх здійснення. Необхідність державної участі у розв’язанні екологічних проблем зумовлюється також тим, що вони вже не можуть бути «зняті» в межах окремої країни. Забруднення природного середовища набуває міждержавних, планетарних масштабів. Міжнародні ас-пекти екологічних проблем можна визначити як конфлікт між глобальним характером екологічної кризи, з одного боку, і від- сутністю глобального суспільного механізму регулювання національних екологічних дій, з іншого. Найважливішим фактором симбіозу державних і ринкових форм екологічного регулювання є вироблення найбільш дійових форм економічних інструментів, що включають, у свою чергу, або фінансовий трансферт — між забруднювачем і суспільством (податки, платежі, фінансова допомога, кредити на обмеження викидів тощо), або реальну нову ринкову систему (платні дозво-ли на викиди, квоти, допуски чи граничні показники рівня заб- руднюючого викиду для конкретних забруднювачів, які після встановлення владою можуть бути об’єктом купівлі-продажу). Платні дозволи створюють для забруднювачів стимул до змен-шення своїх викидів до рівня, нижчого від встановлених меж, з тим, щоб продавати різницю між реальним і дозволеним викида-ми іншим забруднювачам, які тим самим отримують право на більший обсяг викиду забруднюючих речовин, ніж було встанов-лено спочатку. Сьогодні як для приватного підприємництва, так і для державної структури існують труднощі у визначенні ціни складових навколишнього середовища. Переважає думка, що платежі за забруд-нення лише дозволяють винуватому в забрудненні купити право забруднювати, тому більш придатним інструментом є пряме ре-гулювання. Навколишнє середовище є об’єктом, здатним витри-мати певний рівень забруднення, і тому завдання полягає в тому, щоб забезпечити неперевищення цього рівня. При формуванні загальної стратегії природокористування держава гарантує певний рівень дії економічного механізму забезпе-чення ресурсозберігаючої оцінки природних ресурсів. Існують два основні підходи до економічної оцінки цих ресурсів. Один із них ґрунтується на теорії трудової вартості, згідно з якою природні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового вираження — ціни. Інший підхід спирається на мож-ливість визначення ціни на природні ресурси на основі теорії ди-ференціальної ренти. Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, які пов’язані з виробничими відносинами. Тільки ресурсна частина природного середовища прилягає до народного госпо-дарства, підключається до функціонування державного економіч-ного механізму. Оцінюючи з економічних позицій природні ре-сурси, слід підкреслити, що економічна оцінка — це не абсолют, притаманний якому-небудь предмету чи явищу, а відображення його значущості в процесі суспільно корисної діяльності. Світова практика засвідчує: найбільш дійовими методами є ті, що справляють вплив як на ринок шляхом трансформації зовніш-ніх витрат (по компенсації збитку) у внутрішні (тобто витрати щодо відвернення забруднень, які включаються у собівартість), так і на ціну товарів, отже — і на їх конкурентоспроможність. Витрати на компенсації збитку або соціальні витрати відобража-ють ефект, що справляє вплив на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт. Необхідно, щоб винуватий у забруд-ненні компенсував ці затрати у вигляді платежу за забруднення чи екологічного податку. Держава має можливість сама регулювати виплати за забруд-нення, обираючи одну з форм — стандартну або розширену. Згідно з першою, забруднювач відшкодовує витрати з виконання природоохоронних заходів, приписуваних природоохоронним за-конодавством. Згідно з другою, забруднювач, крім указаних ви-трат, має відшкодовувати потерпілим від забруднення завданий їм збиток. На сучасному переломному етапі розвитку України роль дер-жави у природоохоронній сфері повинна досягти рівноваги з ме-тодами ринкового регулювання. Впровадження економічних за-ходів, посилення ролі державного регулювання можуть сприяти впровадженню безвідходних технологій; зменшенню витрат дер-жавного і місцевих бюджетів за рахунок перекладання тягаря екологічної відповідальності на підприємства; економічному ви-трачанню ресурсів унаслідок зміни поведінки споживачів і впро-вадження замкнутих технологічних процесів; переорієнтації ін-вестування на екологічні цілі; підвищенню ефективності адміністративного екологічного регулювання. Раціональне та екологічно врівноважене природокористу-вання в Україні може бути досягнуте лише за умов послідовної поетапної реалізації стратегії екологічного спрямування соці- ально-економічного розвитку та мобілізації науково-технічного й економічного потенціалів держави на подолання екологіч-ної кризи. В основу зазначеної стратегії мають бути покладені такі принципи: • пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників та вимог над економічними; • раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних важелів регулювання природокористування й екологічних відносин; • оптимальне поєднання галузевого і територіального управ-ління природокористуванням та природоохороною, перенесення центра ваги й відповідальності за розв’язання ресурсно-екологічних проблем на місцеві органи влади та управління; • інтеграція екологічного й економічного підходів до розвитку та розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування науково обґрунтованих еколого-економічних стандартів, нормативів і показників. Сьогодні найбільш актуальним і проблематичним питанням є врахування екологічних факторів у процесі приватизації. Згідно із законодавством про приватизацію в Україні екологічна складо-ва не є основоположною і не враховується взагалі, тобто капітал приватизованих підприємств не регулюється вартістю відвернуто-го і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів. У країнах, де швидкими темпами йде приватизація, питання про відповідальність за забруднення навколишнього середовища має особливе значення. Відповідальність за стан навколишнього середовища виникає в процесі приватизації у зв’язку з іноземними інвестиціями. Іно-земні інвестори висловлюють занепокоєність можливістю неспо-діваних додаткових витрат через необхідність захисту навколиш-нього середовища в ході функціонування підприємств. У процесі приватизації відповідальність за забруднення навколишнього середовища поки що не є серйозною проблемою для індивідуальних власників. Нові власники підприємств намага-ються звести до мінімуму ризик відповідальності за стан навко-лишнього середовища. Для іноземних інвесторів і нових власни-ків основною проблемою залишається визначення попередньої та дійсної вартостей шкоди, завданої природі. Нові власники повинні отримати компенсацію за витрати по усуненню вже існуючих забруднень, проте вони несуть відповідальність за функціону-вання і екологічність виробництва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ПРИРОДОКОРИС-ТУВАННЯ І ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ» з дисципліни «Соціальна інфраструктура і політика»
