Освоєння інвестицій здійснюється двома шляхами: через фі-нансування інвестицій або через придбання капітальних активів. І в тому, і в іншому випадку інвестиційний процес проходить стадію капіталізації, у будівельне виробництво залучаються фі-нансові і матеріально-технічні ресурси, які шляхом освоєння пе-ретворяються на капітальні активи. Освоєння інвестицій шляхом будівництва, реконструкції або технічного переозброєння складається з кількох послідовних етапів, обов’язковими з яких є: фінансування будівництва, забез-печення будов матеріально-технічними ресурсами та технологіч-ним обладнанням, виробництво будівельно-монтажних робіт, ви-конання пусконалагоджувальних робіт, приймання виконаних робіт та готового об’єкта інвестором (введення в експлуатацію), розрахунки за виконані роботи. Фінансування та кредитування державного капітального будівництва здійснюється на території України відповідно до чинного законодавства. Положення про фінансування та держав-не кредитування обов’язкове для застосування підприємствами всіх форм власності та органами виконавчої влади всіх рівнів при здійсненні нового будівництва, розширенні, реконструкції, техні-чному переозброєнні діючих підприємств, виконанні проектних робіт, витрат на проведення конкурсів (тендерів), консервації (розконсервації) об’єктів, а також придбання обладнання, що не потребує монтажу та не входить до кошторису будов. Для будівництва, що здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, Положення має рекомендаційний характер, але зобов’язує здійснювати фінансування через установи банків. Фінансування державного будівництва проводиться через уповноважені банки, яким надається право на обслуговування держа-вних бюджетних коштів. Таке фінансування здійснюється на зво-ротних (бюджетні позички) і безповоротних засадах. Бюджетні позички надаються на підставі кредитних договорів між державою (Мінфіном України) та іншими позичальниками (центральними і місцевими органами виконавчої влади). Фінансування державних централізованих капітальних вкладень проводиться Мінфіном, Головним управлінням Держав- ного казначейства шляхом перерахування міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади (державним замовникам) коштів згідно з планами фінансування. Державні замовники для відкриття фінансування подають центральним установам фінансуючих банків такі документи: • показники обсягів державних централізованих капітальних вкладень; • перелік важливих будов по забудовниках виробничого при-значення (природоохоронних об’єктів), передбачених Держав-ною програмою; • довідку про підсумки проведення конкурсу (тендера); • титул будови, що розпочинається, або перехідної. Для оформлення фінансування, що здійснюється за рахунок державних капіталовкладень, замовник, крім того, передає до місцевих установ фінансуючих банків ще й такі документи: • контракт (договір) з підрядником із передбачуваною фор-мою розрахунків; • зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва; • внутрішньобудівельний титульний список; • рішення про затвердження проектно-кошторисної докумен-тації та висновки органів експертизи інвестиційних проектів; • рішення про відведення земельної ділянки; • дозвіл на будівництво. Місцеві установи банків проводять власну експертизу інвес-тиційних проектів і, в разі відповідності встановленим вимогам, відкривають фінансування проектів. За інших джерел фінансування, тобто за участю приватних фірм, інституційних інвесторів або громадян, фінансування здій-снюється відповідно до укладених між інвестором (інвесторами) і банком договором або договором, укладеним між організацією, якій доручається централізація коштів і фінансування проектів, та інвесторами. При змішаних джерелах фінансування його оформлення проводиться у порядку, встановленому для фінансування капіта-льного будівництва за рахунок державних коштів. Матеріально-технічне постачання будов — складний про-цес, який включає: визначення перспективних потреб у матеріа-лах, виробах і технічних засобах, встановлення строків їх посту-пового залучення у виробничо-будівельний процес, розміщення замовлень у виробників і постачальників та узгодження з ним строків поставок. Постачання будівництва проводиться шляхом придбання ма-теріальних і технічних ресурсів безпосередньо у виробників або через фірми-посередники. Технічні ресурси у вигляді обладнан-ня, що потребує монтажу, постачається заводами-виробниками, які здійснюють його шеф-монтаж. При комплексному по-стачанні обладнання його виробник виконує також пусконалагоджувальні роботи і бере участь у комісіях по введен-ню об’єктів в експлуатацію. Більшу частку матеріальних ресурсів постачає для будівницт-ва підрядна будівельна фірма; субпідрядники в основному забез-печують себе самі. Деякі спеціальні матеріали згідно з підрядним договором повинен поставити на об’єкт замовник. Матеріали, конструкції та інші вироби складають основу матеріальної бази будівництва. Понад двох третин потреби в матеріальних ресурсах забезпе-чується вітчизняною промисловістю будівельних матеріалів, де-ревообробною промисловістю та металургією. До складу матері-ально-технічної бази будівництва входять: понад 1000 підприємств промисловості будівельних матеріалів, які належать до системи корпорацій і концернів промбудматеріалів, і понад 5500 підприємств будіндустрії, які належать до галузі «Промисловість будівельних конструкцій і деталей»; виробничі підприємства, підпорядковані будівельним організаціям; складське господарст-во та бази виробничо-технологічної комплектації будівельних організацій; ремонтні підприємства та бази технічного обслуго-вування будівельних машин і технологічного автотранспорту; енергетичне господарство будівельно-монтажних організацій. Матеріально-технічна база будівництва характеризується осо-бливостями її функціонування в інвестиційному процесі: по-перше, ресурсів потрібно постачати рівно стільки, скільки спо-живається будівництвом у певний період (перевиробництво при-зводить до банкрутства); по-друге, за умов перехідного до ринку періоду зберігається необхідність випереджальних темпів виго-товлення продукції будпідприємствами матеріально-технічної бази порівняно з темпами виконання обсягів будівельно-монтажних робіт. На жаль, в Україні сьогодні значна кількість підприємств бази скоротила виробництво, і будівельні фірми змушені купувати ім-портні матеріали та вироби за кордоном, де вони значно дешев-ші, ніж у вітчизняній торговельній мережі. В останні роки при скороченні промислового та цивільного будівництва (котеджі в кілька поверхів у міській та сільській місцевостях, садові будин-ки, гаражі тощо). Інвестиційний процес, що нормально функціонує, потребує для створення виробничих запасів випереджаючого виробництва матеріальних ресурсів. Як приклади впровадження новітніх і ре-сурсозберігаючих технологій можна вважати ведення пакуваль-них машин для цементу, сухого способу виробництва ефективної цегли та виробів з пористого бетону, виробництва віконного скла способом термічного формування на розплаві металу та автомо-більного скла типу «триплекс», впровадження каменерізальних машин для виробництва блоків і плит з природного каменю, об-ладнання для відродження виробництва керамічної гончарної че-репиці тощо. Головним підрозділом системи матеріально-технічного забез-печення України є Державна акціонерна компанія «Укрресурси», створена в грудні 1994 р. Указом Президента України. Основною ланкою забезпечення будов ресурсами стають посередницькі то-варно-сировинні компанії, фірми із заготівлі та збуту будівельних матеріалів і виробів. Вони забезпечують, в першу чергу, об’єкти, що будуються за державним контрактом та фінансуються з держ-бюджету. Постачання інших будов здійснюється самостійно за-мовниками та підрядниками через безпосередні зв’язки з вироб-никами та оптову торгівлю. Оптова торгівля потребує становлення відповідних елементів її інфраструктури: товарих бірж, торговельних домів, аукціонів, ярмарків, складів та оптових магазинів. Товарні біржі — це спе-ціалізований або універсальний ринок, що функціонує офіційно і де здійснюється оптова торгівля сировиною та іншими товарами. Вони мають певний обслуговуючий персонал — брокерські кон-тори та розрахунковий центр. Оптово-посередницькі компанії (брокери) здійснюють послуги з надання комерційної інформації виробникам і споживачам, забезпечують укладання та виконання договорів купівлі-продажу. Постачання матеріальними ресурсами безпосередньо великих будівельних організацій (трестів та об’єднань) до недавнього ча-су здійснювалось через управління виробничо-технологічної комплектації (УВТК). Ця форма постачання відповідала багато-ланковій схемі управління галузевим господарством. Тресту або об’єднанню було підпорядковано кілька будівельно-монтажних управлінь і поряд з ними — одне УВТК, яке забезпечувало по-стачання цих управлінь комплектами необхідних для будівництва матеріалів, конструкцій і деталей. Постачання комплектами по-винно було проводитись відповідно до технологічної послідовно-сті і строків виконання будівельно-монтажних робіт. На практиці така взаємодія будівельних управлінь та УВТК досягалась досить рідко, оскільки УВТК, хоча й мало на своєму балансі невеликі потужності з виробництва деяких матеріалів і напівфабрикатів, цілком залежало від сторонніх постачальників. Сьогодні деякі з новостворених структур у будівництві — концерни, корпорації та холдинги — зберегли в своєму складі УВТК, щоправда, з наданням останнім більшої самостійності. Водночас за ринкових умов такі компанії безперечно потрібні як комерційні, спеціалізовані за видами будівництва постачальники комплектів ресурсів зі структурними підрозділами, що обслуго-вують певні регіони. Надзвичайно важливий етап — забезпечення будов техноло-гічним обладнанням. Склалося так, що проектування технологі-чної частини здійснюють спеціалізовані (галузеві) проектні ін-ститути, а постачанням обладнання повинен займатися інвестор (замовник). Така схема збереглася в Україні й сьогодні. Але най-ближчим часом у зв’язку з активізацією інвестиційного процесу будівництво нових і реконструкція діючих підприємств через стислі строки виконання робіт безумовно вимагатиме комплект-ного постачання обладнання на будови. Подібне обладнання класифікується за такими ознаками: ви-робниче призначення; особливості конструювання та умов виго-товлення; умови надходження, зберігання та монтажу; строки експлуатації та умови виведення з виробництва (ліквідація). Ви-ходячи з наведених ознак, очевидно, що комплектні поставки об-ладнання у поєднанні з необхідними збірними конструкціями, ву-злами та деталями потребують залучення багатьох спеціалізованих підприємств, встановлення між ними кооперованих зв’язків і маркетингового моніторингу з боку замовника. Згідно зі світовим і вітчизняним досвідом існує кілька форм комплектації будов. За умов України до цього процесу мають відношення сторони — учасниці підрядних договорів: замовник, генпідрядник, субпідрядники, заводи-виробники обладнання, що здійснюють шеф-монтаж, пусконалагоджувальні організації. У недалекому минулому функції кожного учасника інвестиційного процесу щодо постачання матеріально-технічних ресурсів на бу-дову були суворо регламентовані Правилами про договори підря-ду на капітальне будівництво. Відповідно до цих Правил на за-мовника покладались обов’язки забезпечити будову практично всіма видами обладнання, виробами чорної та кольорової мета-лургії, обігрівальними та вентиляційними приладами, інформа-ційно-обчислювальною технікою, освітлювальними приладами, меблями та оргтехнікою. У свою чергу, генпідрядник та субпід-рядники постачали всі необхідні для себе матеріали та вироби, за винятком комплектуючих, що постачає замовник. За сучасних умов Правила про договори підряду мають реко-мендаційний характер, а обов’язки постачання тієї чи іншої не-обхідної продукції на будову закріплюються в підрядних догово-рах, що укладаються між усіма учасниками інвестиційного процесу. Розрахунки за поставки обумовлюються в договорах, як правило, за комплект загалом, але можуть також передбачатися авансові платежі. Звичайно подекуди збереглися також прямі го-сподарські зв’язки, тобто без участі посередників — територіа-льних організацій матеріально-технічного постачання. Як правило, комплектація здійснюється за такою схемою. За-мовник після отримання обладнання за договором поставки за-безпечує його зберігання на власних складах, формує поставоч-ний комплект і передає його підряднику за актами у строки, передбачені договором підряду. Розрахунки між ними здійсню-ються за комплект загалом по договірних цінах з урахуванням витрат замовника на заготівлю, зберігання, комплектацію та транспортування. Раніше заготівельно-складські витрати жорстко нормувались (7 % від вартості обладнання). Зараз ця норма має рекомендаційний характер. Розмір цих витрат обумовлюється в договорах. При цьому існують нормативні строки зберігання об-ладнання на складі, які не повинен порушувати замовник. За сучасних умов можлива й інша форма комплектації облад-нання. Замовник і генпідрядник можуть домовитися у підрядно-му контракті про те, що поставки обладнання виконують будіве-льні фірми (генпідрядник й субпідрядники). Підрядний контракт у даному разі не передбачає відповідне фінансування проекту та розрахунки за поставки. За кордоном досить прогресивною формою комплектації бу-дов обладнанням вважається залучення до комплектних поставок посередницьких фірм-девелоперів, які перебирають на себе, в числі інших, послуги з комплектації, монтажу або технічного на-гляду за монтажем обладнання. Деякі особливості має комплектація будов імпортним облад-нанням. Такі поставки можуть також здійснюватись відповідно до договорів купівлі-продажу або підрядного контракту. Даними договорами звичайно передбачається шеф-монтаж обладнання та його гарантійне обслуговування. Порядок укладання договорів з іноземними постачальниками регулюється низкою певних зако-нодавчих актів. Найбільш зручною формою постачання імпортного обладнан-ня вважаються комплектні поставки ділянок, цехів, завершених виробництв або окремих підприємств. Ця форма, крім поставки обладнання, передбачає також виконання певних етапів інвести-ційного процесу: передінвестиційне дослідження, проектування, будівельно-монтажне виробництво, навчання персоналу, пода-льше гарантійне обслуговування. Такі поставки та роботи узго-джуються зовнішньоекономічним контрактом, за яким іноземний постачальник одночасно може бути інвестором, тобто мати в Україні свою фірму, представництво або спільне підприємство. Чинне законодавство України дозволяє всім суб’єктам зовні-шньоекономічних відносин самостійно визначити форму розра-хунків між собою, якщо вона відповідає міжнародним правилам, залучати банківські та інші фінансово-кредитні установи для об-слуговування своєї діяльності. Розрахунки за поставки обладнання здійснюються переважно за допомогою акредитивів та інкасо, які за сучасних умов більшою мірою зручні для постачальника та одержу-вача імпортного обладнання. Разом з тим на вимогу експортера у ряді випадків використовуються передоплата та відкритий рахунок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ» з дисципліни «Інвестиції»
