РОЗАНОВ Василь Федорович (чернече ім’я — Гавриїл; 26.01. 1781—08.09.1858) — церк. діяч, правосл. архієпископ, історик. Н. в Костромській губ. Навч. в Костромській і Троїцько-Лаврській семінаріях. Після завершення останньої вчителював у Костромській семінарії, де став префектом. 1811 прийняв чернечий постриг, призначений префектом Вологодської семінарії і архімандритом Спасо-Каменського монастиря. Став бакалавром Петерб. духовної академії. 1814 — ректор Вологодської семінарії та настоятель Спасо-Прилуцького монастиря. 1819 — законовчитель 1-го кадетського корпусу. 1820 — настоятель Ярославського Толгського монастиря і ректор Ярославської семінарії. 1821— 28 — єпископ Орловський і Севський. 1828—37 — єпископ (із 1832 — архієпископ) Катерино-
258 РОЗБУДОВА
Архієпископ Гавриїл (Розанов).
Азовську губернію та заснування Готфійської і Кафійської єпархії» (1844), «Залишки християнських цінностей у Криму, саме у Феодосійському повіті» (1844), «Хронологіко-історичний опис церков єпархії Херсонської і Таврійської» (1848), «Уривок оповіді про Новоросійський край із оригінальних джерел здобутий» (1853), «Продовження нарису про Новоросійський край: Період з 1787 по 1837-й рік» (1863). Наук. доробок Р. виходить за межі церк. історії і має ширший контекст, надаючи відомості з історії заселення краю, заснування міст, територіального устрою і Запорозької Січі. У Твері продовжував писати розпочаті праці, а також намагався стимулювати розвідки з історії тамтешньої єпархії. П. у Желтиковому монастирі. Праці: Историческая записка о пустынно-Николаевском Самарском монастыре. Одесса, 1838; Устное повествование бывшего запорожца, а ныне жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа. Одесса, 1842; Историческая записка о заложении в Екатеринославе соборного храма и начала самого города. Одесса, 1846; Сочинения Гавриила, архиепископа Тверского и Кашинского, т. 1— 2. М., 1854; Очерк повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый. Тверь, 1857. Літ.: Мурзакевич Н. Епархиальные архиереи Новороссийского края. В кн.: Записки Одесского общества истории и древностей, т. 9. Одесса, 1875; Журба О.І. Архієпископ Гавриїл (Розанов В.Ф.) — історик і археограф Південної України. В кн.: Історична наука на порозі ХХI століття: Підсумки та перспективи: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Х., 1995; Його ж. Культурна та історикоархеографічна діяльність архієпископа Гаврила (В.Ф. Розанова) в Південній Україні. В кн.: Дніпропетровський історико-археографічний збірник, вип. 1. Дніпропетровськ, 1997; Діанова Н.М. Науково-релігійна спадщина архієпископа Гаврила (Розанова) як джерело з історії Південної України. В кн.: Релігія і Церква в історії України: Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції. Полтава, 2006. В.М. Хмарський.
славський, 1837—48 — Херсонський і Таврійський (в Одесі), 1848—57 — Тверський і Кашинський. 1857 звільнений із правом кер-ва Калязіним монастирем. 1858 переведений до Желтикова монастиря (поблизу Твері; нині місто в РФ). Найактивніший період життя Р. припав на час перебування в Україні. Багато уваги архієпископ приділяв церк. освіт. закладам — поліпшив матеріальну базу катериносл. семінарії, відкрив семінарію, парафіяльне та повітове уч-ща в Одесі (1838) та заснував жін. монастир при Одеській Архангело-Михайлівській церкві з уч-щем для навчання і виховання малолітніх дівчат-сиріт і дочок священнослужителів — перший такий заклад на пд. України. Ще в Орлі (нині місто в РФ) виявив інтерес до історії старожитностей. Із Катеринославом (нині м. Дніпропетровськ) пов’язаний початок наук. діяльності — зайнявся збиранням відомостей (документів у церк. закладах, переказів старожилів) про історію пд. України, чим сприяв розгортанню істор. студій у краї. В Одесі став одним із перших членів Одеського товариства історії і старожитностей, на сторінках кількох перших томів «Записок...» якого вмістив низку праць із церк. історії краю — «Переселення греків із Криму в
вався у Мюнхені (Німеччина; 1949—50), Монреалі (Канада; 1951—54), Клівленді (США; 1954), Денвері (США; 1955—57). Першопочатково виходив під назвою «Зарево: Бюлетень» під впливом Організації українських націоналістів (мельниківців). Назву «Р.д.» запроваджено після переїзду до Монреаля. Усього вийшло 22 номери. Редактором видання 1949—54 був М.Д.Антонович, а з 1954 — Б.Винар. Бюлетень друкував праці членів наук. секції «Зарева» з актуальних питань новітньої історії України, розвитку укр. нац. руху, політико-екон. проблем СРСР, а також критичні огляди наук. і політ. літератури. До кола авторів належали: А.Жуковський, Л.-Р.Винар, М.Плав’юк, Б.Феденко. Співробітники квартальника згодом створили Українське історичне товариство.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЗАНОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
