ПРУТСЬКИЙ ПОХІД 1711 — похід рос. армії на чолі з царем Петром I, здійснений у ході російсько-турецької війни 1710— 1713. Після перемоги Росії в Полтавській битві 1709 Османська імперія була зорієнтована на збереження миру. Але небезпека подальшого швидкого зростання могутності Рос. д-ви в ході Північної війни 1700—1721 з перспективою втручання у справи Осман. імперії, а також сильний дипломатичний тиск з боку швед. короля Карла ХII, Станіслава Лещинського та франц. короля Людовіка ХIV Бурбона змусили Порту до початку воєнних дій проти Росії. Виходячи зі стратегії, згідно з якою планувалося вести війну на Балканському, Крим. та Кавказ. театрах бойових дій, Росія перемістила війська з півночі на південь. Похід до району Дунаю був запланований насамперед із розрахунку на підтримку пророс. правосл. сил у Дунайських князівствах, Болгарії, Угорщині та, можливо, у Греції. 10 червня (30) травня 1711 рос. кіннота під командуванням генерал-фельдмаршала Б.Шереметєва вступила на територію
Молдавського князівства, після чого на сторону Росії перейшов господар Д.Кантемір. Росіяни мали йти по Дунаю, щоб перешкодити переправі турец. військ, але затрималися в районі р. Прут (прит. Дунаю). 4 липня (23) червня 1711 до підрозділів Б.Шереметєва приєдналися осн. сили на чолі з Петром I. На військ. нараді, що відбулася 28 червня 1711, було прийнято рішення відправити кавалерійс. корпус під командуванням генерала К.-Е.Ренне (7 тис. осіб) до Браїлова (нині м. Браїла, Румунія) у Валахію, перейти через Прут і рухатися до Дунаю. Військо налічувало 38 тис. росіян, 5 тис. молдаван, мало 122 гармати. У турец. армії було 120 тис. осіб та 440 гармат, командував нею великий візир Балтаджі Мегмед-паша. Протягом кінця червня — початку липня (2-ї пол. червня) 1711 турец. армія переправилася через Дунай у районі м. Ісакча (нині місто в Румунії). Для забезпечення охорони Бендер (нині місто в Молдові) було направлено окремий загін. Ще один великий підрозділ у 10 тис. осіб повинен був охороняти переправу. Осн. частини турец. армії переправлялися з лівого берега Прута на правий, починаючи з ночі з 19 (8) на 20 (9) та протягом 20 (9) липня 1711. Після переправи турки з’єдналися із загонами крим. хана Девлет-Гірея II, що налічували бл. 30—35 тис. осіб. 19 (8) липня 1711 відбувся бій передових частин турец. армії з рос. корпусом генерал-фельдмаршала Я. фон Еберштедта. Основні ж сили росіян, отримавши відомості про переправу турків і з’єднання їх із татарами, почали відхід уздовж правого берега Пруту до м-ка Станілешти, а звідти, після перестрілки 19 (8) липня з турками, у ніч на 20 (9) липня відступили в новий табір. Протягом 1-ї половини дня росіяни займалися його укріпленням, а в 2-й половині вступили в бій з турками. 21 (10) липня 1711 табір росіян був підданий сильному обстрілові турец. артилерії, після чого вони були вимушені піти на переговори, котрі завершилися укладенням 23 (12) липня 1711 Прутського трактату 1711.
Літ.: Мышлаевский А.З. Война с Турцией 1711 г. (Прутская операция). СПб., 1898; Його ж. Россия и Турция перед Прутским походом. «Военный сборник», 1901, № 1—2; Kurat A.N. Prut seferi ve barisi. Ankara, 1951—53; Энгельгард Р.Ю. Из истории Прутского похода Петра I. В кн.: Ученые записки Кишиневского государственного университета, т. 4. Кишинев, 1953; Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале ХVIII в. М., 1971; Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709—1714). М., 1990. В.В. Станіславський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРУТСЬКИЙ ПОХІД 1711» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
