СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ ТА ФОРМОЮ ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБІВ
Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, ви-дом економічних відносин, що реалізуються в грошовому оборо-ті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є: • еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає по-купець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номі-нальної вартості; • безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не по-винні повертатися до свого попереднього власника, вони безпо-воротно перейшли у власність нового суб’єкта обороту; • прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель. Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошо-вим обігом. Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух гро-шей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу — він здійснюється нееквівалентно, тобто назустріч грошовому пла-тежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансо-во-кредитним. Крім спільної риси — нееквівалентності, відносинам між суб’єктами цього сектора грошового обороту властиві також іс-тотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчужен-ня, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій. У результаті виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого до-ходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту нази-вається фіскально-бюджетною. Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів не відчужу-ється, а лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденда. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізня-ється не тільки від грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і називається він кредитним оборотом. Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забез-печенні цілей розширеного відтворення. Водночас вони — само-стійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і спе-цифічними можливостями впливу на процес відтворення. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч кри-терій такої структуризації грошового обороту досить формаль-ний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуго-вуючи відносини економічних суб’єктів. Отже, на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб’єкти, що дає мож-ливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили. Це досить відчутна перевага готівкового обороту за умов пе-рехідної економіки. З одного боку, з великими труднощами фор-мується приватна власність і новий прошарок її носіїв, які є акти-вними суб’єктами грошового обороту, а з іншого — є могутні сили, які захищають державну власність і найчастіше через дер-жавні структури всіляко гальмують становлення приватних влас-ників, використовуючи для цього і контроль за їх грошовим обо-ротом. У відповідь на це останні широко практикують між собою платежі готівкою, провокуючи тінізацію відносин. У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів не тільки їм самим, а й третім особам — банкам та органам державного управління. Визначаю-чи законодавчо права та обов’язки їх щодо здійснення такого ко-нтролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки пері-оду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектору розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужувати-меться готівкова. Поки ж що, за станом на початок 2002 р., співвідношення цих двох сфер грошового обороту в Україні можна приблизно визна-чити як 2 : 1, оскільки в загальній масі грошей (за агрегатом М3) готівка становила 43,4%, а поточні депозити — близько 23%. По-рівняно із західними країнами в структурі грошового обороту України занадто висока питома вага готівкового обороту. Цей факт нерідко розцінюється як недолік грошового обороту та гро-шової системи взагалі, як негативне явище в діяльності банківсь-кої системи, зокрема НБУ. Проте це скоріше закономірна реакція грошового обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. У ситуації, що склалася в економіці України в цей пері-од, структура грошового обороту і не могла бути іншою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ ТА ФОРМОЮ ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБІВ» з дисципліни «Гроші та кредит»
