ПРЕТВИЧ Бернард (Pretwicz; von Prittwitz; початок 16 ст. — п. після 1560) — барський староста (див. Староство), організатор боротьби проти агресії Османської імперії (1540—51). Походив із силезького шляхетського роду герба «Вчелє». Військ. службу розпочав 1531 товаришем корогви майбутнього гетьмана великого коронного М.Сенявського, із 1535 командував окремим загоном кінноти. 1539 отримав маєтності на Поділлі (м-ко Шарівка; нині село Ярмолинецького р-ну Хмельн. обл.), вів торгівлю з кількома нім. д-вами. 1540 з ініціативи королеви польс. і вел. княгині литов. Бони Сфорца Арагонської П. було призначено барським старостою. На цій посаді виявив себе як талановитий організатор оборони пд.-сх. кордонів Польсько-Литов. д-ви, уперше застосувавши власне ординську тактику засідок і раптових нападів, активно залучаючи козаків до протидії загарбникам. Здійснив серію вдалих нападів на причорномор. турец. міста (Очаків, Акерман; нині м. Білгород-Дністровський). У походах 1541, 1542 і 1552 діяв разом із князями Вишневецьким, Ф.-С.Пронським, магнатами Сенявськими. Унаслідок протестів Осман. імперії П. був усунутий із прикордонного Барського староства. 1552 став теребовельським старостою Руського воєводства. Написав меморіал на своє виправдання, який було зачитано на засіданні сенату 14 грудня 1550. Він містить у собі чимало цінної інформації. По смерті П. Теребовельське староство перейшло до його сина Якуба, котрий 1568 здійснив із козаками черговий похід на Очаків. Якуб Претвич брав також
Б. Претвич.
496 ПРЕТИЧ
участь у Лівонській війні 1558— 1583 та придушенні Косинського повстання 1591—1593 і Наливайка повстання 1594—1596. Літ.: Грушевский М.С. Барское староство: Исторические очерки (ХV—ХVIII вв.). К., 1894; Dzinbiсski A. Polsko-litewskie napady na tureckie pogranicze Czarnomorskie w epoce ostatnich Jagie»»onуw. «Kwartalnik Historyczny» (Warszawa), 1996, № 3; Український степовий кордон в середині ХVI століття (спогади барського старости Бернарда Претвича). Запоріжжя—К., 1997. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРЕТВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
