Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможни-ми, з певних мотивів приховують це. У такому разі можна говори-ти про приховане банкрутство. Проте окремі суб’єкти господарю-вання, маючи певну мету, можуть навмисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Ідеться про фіктивне банкрутство. Щоб запобігти зазначеним негативним проявам, Кримінальний кодекс України встановив покарання підприємцям, які вдаються до зазна-чених зловживань. Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається по-збавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійс-нювати певну діяльність протягом п’яти років. Об’єктивно факт приховання банкрутства визначається таки-ми двома ознаками: • надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника; • причинний зв’язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховання банкрутства: • надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фі-нансових зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи; • спроба одержати банківський кредит для покриття фінансо-вої заборгованості або для привласнення одержаних коштів з на-ступною ліквідацією підприємства; • прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво то-варів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д. Суб’єкти прихованого банкрутства: • засновники підприємства; • власники; • посадові особи. Мінімальне стягнення в разі виявлення факту прихованого ба-нкрутства застосовується: • якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або воно настало внаслідок порушення іншими підприємс-твами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами); • якщо воно є наслідком дії форс-мажорних обставин. Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство ста-лося через невміння вести ефективну фінансово-господарську ді-яльність, брак належної кваліфікації керівництва, халатності, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків в оцінюванні ринків збуту і т.д. Принагідно наведемо цікаву аналогію, з «Руської Правди» Ярослава (перша систематизована кодифікація права Київської Русі). В цьому документі значна увага приділяється врегулюван-ню спірних моментів між кредитором і боржником. У ньому, зо-крема, зазначено, «коли банкрутство купця станеться через не-щасливу пригоду, а не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар під час війни, або від вогню, то кре-дитори не можуть жадати конкурсу негайно — не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він від-дається на волю кредиторів — вони можуть йому дати «прольон-гату» або негайно його продати разом з усім майном» . У рамках дослідження прихованого та фіктивного банкрутства можна розглядати також документ, виданий 1582 року Генріхом ІІІ. У ньому визначалася різниця між «нещасною» та «зловмис-ною» неспроможністю. Зміст документа зводився ось до чого: «Ми одержали багато скарг на справи про неспроможність і бан-крутство, які почастішали в нашій державі порівняно з попере-днім часом; ті з них, які виникають в результаті збитків, заподія-них внаслідок заворушень в країні, або внаслідок корабельних аварій, крадіжок чи інших нещасних випадків — варті співчуття; інші — заслуговують на покарання, оскільки робляться зі злим наміром тими, хто, не зазнавши ніякої шкоди, приховує своє майно, обтяжує його вдаваними заставами, перевозить за кордон, а потім і сам тікає» . Цитований уривок стосується фіктивного банкрутства, поширеного, як бачимо, ще за часів середньовіччя. Фіктивне банкрутство, що полягає в явно неправдивій заяві громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспромо-жність виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбав-ленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до трьох років з конфіскацією майна. Великий матеріальний збиток — це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток ви-никає через неповернення боргів, несплату відсотків та податків. Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різ-ними: • порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство; • приховання незаконного витрачання коштів; • ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з ме-тою зміни форми власності; • уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ’єктивного висновку про фінансовий стан підприємства. Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банк-рутство введено положення про відповідальність за умисне банк-рутство. Умисне банкрутство — це свідоме доведення суб’єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що влас-ник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов’язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів. Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх за-хищає закон, правам та інтересам кредиторів, — карається штра-фом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів грома-дян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна. У Російській Федерації, наприклад, проблематиці умисного ба-нкрутства присвячена стаття 196 Кримінального кодексу, де воно визначається як умисне створення чи збільшення неплато- спроможності підприємства, що здійснюється керівництвом в осо-бистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Найбільш відомою справою щодо умисного банкрутства в Росії є кримінальна справа проти керівництва Челябінського тракторного заводу, який був промисловим гігантом радянської індустрії. Керівництво підпри-ємства протягом кількох років зумисне передавало найбільш лікві-дні основні засоби заводу на баланс інших суб’єктів господарю-вання за цінами, нижчими від ринкових. Засновувалися, виділялися та відокремлювалися нові юридичні особи, які не від-повідали за боргами тракторного заводу. Усе це робилось для того, щоб не сплачувати борги кредиторам, у тому числі державі та пер-соналу. Як наслідок, потужне підприємство стало банкрутом. За такої ситуації контроль над заводом практично за безцінь може перейти до інших власників, наприклад через процедуру санації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИХОВАНЕ, ФІКТИВНЕ ТА ЗУМИСНЕ БАНКРУТСТВО» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
