ПОЛІТИЧНІ В’ЯЗНІ — особи, засуджені до позбавлення волі із політ. мотивів. Переслідування з політ. мотивів на укр. теренах до початку Першої світової війни не набували масового поширення. Зокрема, у добу необмеженого абсолютизму як у Росії, так і в Австрії, визнання особи небезпечною в політ. відношенні не мало чітко окресленого характеру, а застосування репресій із політ. мотивацій залежало від погляду монарха та його уряду (статус П.в. із волі рос. монархів набули гетьман Д.Многогрішний, наказний гетьман П.Полуботок, кошовий отаман П.Калнишевський, представники козацької старшини, члени Кирило-Мефодіївського товариства та ін.). Число П.в. різко зросло в роки I світ. війни. Бл. 30 тис. галичан і буковинців було звинувачено цісарськими властями у москвофільстві й інтерновано до концтаборів у Талергофі, Гмюнді, Гнаві, Терезієнштадті. Аналогічно діяли на західноукр. землях і рос. окупаційні власті. Через львів. розподільні тюрми вглиб Росії було переправлено понад 12 тис. заарештованих, у т. ч. митрополит Андрей Шептицький, ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові Йосиф Боцян, ін. діячі греко-катол. духовенства. Політ. процеси, переслідування з політ. мотивів не вщухали в Західній Україні і в міжвоєнний період (1921—39). Статусу П.в. набули члени Української військової організації, бійці Української Галицької армії. 1930, у зв’язку з репресивними заходами польс. уряду щодо населення Галичини (т. зв. політика пацифікації), за ґрати потрапила значна група визначних укр. громад. діячів — Д.Паліїв, В.Целевич, І.Ліщинський, В.Кохан, О.Когут та ін. (із 1739 ув’язнених активістів укр. організацій 1143 віддано до суду). У концентраційному таборі Береза Картузька, створеному
tp ht :// st hi or o y. О.І. Ганжа.
rg a .u
/
tp ht :// На поч. 1970-х рр. з ініціативи В.Чорновола та І.Світличного було засновано фонд допомоги переслідуваним (т. зв. Громад. каса). Фонд матеріально підтримували письменники А.Малишко, О.Гончар, О.П’янов, Л.Забашта, перекладач Ю.Кочержинський, історики О.Апанович, М.Брайчевський, О.Компан, літераторка З.Франко та ін. Проблемами укр. П.в. опікувалися також закордонні правозахисні орг-ції, у т. ч. «Міжнародна амністія». Організації політв’язнів. Першою правозахисною орг-цією серед П.в. і засланих, яка діяла легально на території РСФРР і УСРР, був «Політичний Червоний Хрест», утворений у лютому 1918 в Москві. Філії орг-ції існували в Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Києві, Харкові, Одесі. Надмірна увага і зацікавленість з боку «Політичного Червоного Хреста» долею рад. П.в. стали причиною його ліквідації. Правонаступником «Політичного Червоного Хреста» стало всесоюзне Товариство колишніх політкаторжан і зсильнопереселенців. По завершенні Другої світової війни за межами України було створено кілька орг-цій допомоги колиш. П.в. Серед них: Ліга політ. в’язнів (ОУН(б)) і Т-во укр. політв’язнів (ОУН(м)) у Німеччині та Демократ. об’єднання колиш. репресованих українців рад. режимом у США і Союз українців — жертв рос. комуніст. терору в Канаді. Демократ. зрушення у внутр. і зовн. політиці, розпочаті в березні 1985 ген. секретарем ЦК КПРС М.Горбачовим, стали переломними для долі П.в. СРСР. У червні 1989 в Києві було засноване Всеукр. т-во політ. в’язнів і репресованих, метою якого було об’єднання зусиль, використання досвіду колиш. П.в., депортованих, в’язнів сумління в ім’я утвердження й розбудови Укр. д-ви та надання матеріальної допомоги членам т-ва. У листопаді 1990 було звільнено останнього укр. політв’язня Б.Климчака.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛІТИЧНІ В’ЯЗНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
