Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Поділ звуків на голосні і приголосні – це найбільше протиставлення у системі звуків мови. Голосні - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у]) (табл. 1). Таблиця 1
і
<У>
и
є
<0>
A
Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.
За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених належать [о], [у], решта голосних звуків неогублені.
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.
Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
В основі поділу приголосних на шумні й сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Сонорні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердості чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).
У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твердих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’якшений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж'] - [дж], [ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.
Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в небагатьох українських словах і здебільшого в словах іншомовного походження трапляються перед іншими голосними: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [реив'у], [ф'узеил'аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур]. Таблиця 2
Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних виділяють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§'] і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [дж]).
І, нарешті, зовсім невелику групу складають носові приголосні [м], [н], [н'], у творенні яких бере участь носова порожнина.
У мовленнєвому потоці звуки мови, поєднуючись один з одним, зазнають різноманітних впливів. Якщо ці впливи незначні, то звуки не змінюють своїх істотних ознак, а лише отримують деякі додаткові характеристики. Наприклад, у слові руно [р°ун°о] приголосні [р°], [н°] огублюються під впливом наступних лабіалізованих голосних [у], [о], останні ж, у свою чергу, набувають носового забарвлення під дією носового приголосного [н], яке позначається надбуквеним знаком (~) : [у], [о]. Якщо вплив фонетичного оточення значний, то це призводить до заміни одного звука мови іншим. Таке явище називається чергуванням. Наприклад, у слові зсипати [с:ипати] дзвінкий приголосний [з] під впливом наступного глухого [с] втрачає свою дзвінкість, у результаті чого відбувається чергування [з] – [с].
Примітка. При збігу двох однакових приголосних у мовленні утворюється подовжений звук, довгота якого у фонетичній транскрипції позначається двокрапкою. Напр.: зсунути [с:унути] ([с:] = [с] + [с]), віддати [в'ід:ати] ([д:] =[д] + [д]), зілля [з'іл':а] ([л':] = [л'] + [л']).
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікація голосних і приголосних звуків» з дисципліни «Фонетика»
