Перші писемні пам’ятки, що репрезентують полемічну боротьбу між православ’ям, з одного боку, і поганством, іудаїзмом, магометанством та католицизмом, з другого, досить давні за походженням. Проти поганства спрямовані «Слово нўкоєго христолюбца, ревнителя по правой вўрў» (11—12 ст.), що дійшло до нас у списках 14 ст., апокрифічне «Хожденіє Богородиці по мукам» та ін. Одне з перших застережень щодо зх. ортодоксального християнства на Русі датують 986 (за Лаврентіївським літописом). Це звинувачення «латинників» у застосуванні опрісноків у таїнстві євхаристії. На становлення антикатол. рус. писемності вплинула і візант. П.л., про що свідчить популярність на наших теренах антикатол. полемічного памфлету «Исторія о єдном Папў Римском», в якому йдеться про міфічного Папу Римського Петра Гугнивого. Антиіудейські та антимагометанські мотиви звучать у житії Костянтина, Корсунській легенді про охрещення кн. Володимира, Палеї толковій та в Патерику Києво-Печерському. Загострення полеміки між Західною і Східною Церквами стало відчутним у 2-й пол. 11 ст. Так, антикатол. спрямованість мають виступи київ. митрополитів Георгія (1062—79), Іоанна II (1080—89), Никифора I (1104— 21), проповіді Феодосія Печерського та деякі статті «Повісті временних літ». Хоча особлива поміркованість послань митрополита Іоанна II до Папи Римського Климента III свідчить про схильність деяких ієрархів до співпраці між Східною і Західною Церквами. Пізніше ця ідея знайшла своє відображення у
двох промовах митрополита Київського і всієї Русі Григорія Цамблака, які були укладені ним для виголошення на Констанцькому соборі 1414—1418. Новою хвилею рус. П.л. супроводжувалося рішення Ферраро-Флорентійського церк. собору (1439) про об’єднання Східної ортодоксальної Церкви із Західною. Серед пам’яток П.л. постфлорентійського періоду привертає увагу типовий зразок стилю «плетіння словес» — «Посольство до Папежа Рымъского Сикста IV. От духовенства и от княжат и панов руских...» (1476), укладене отцем Іоанном. До кращих текстів антипапського спрямування літератури Відродження належить памфлет С.Оріховського «Repudium Romae» (1551). Та особливою інтенсивністю відзначається розвиток П.л. в Україні із серед. 16 ст., коли визрівала ідея унії правосл. церкви з католицькою в Речі Посполитій. Першим осередком антикатолицької полеміки став Острог. Найголовніші «артикули», навколо яких точилася полеміка між православними та католиками, це filioque — походження Святого Духа (від Бога-Отця — у православних та від Бога-Отця і від Бога-Сина — у католиків), про пураторгіум (чистилище), первенство рим. церкви і примат Папи Римського, про календар (заміну юліанського календаря на григоріанський), про прихід Антихриста, опрісноки, одруження священиків чи целібат, відправу літургії у Великий піст тощо. Поряд із цим у полемічних творах знайшли своє відображення проблеми розвитку освіти, культ. орієнтації, істор. минулого та ін. Програма унії була викладена у творах польс. єзуїтів Б.Гербеста, автора заміток «Wypisanie drogi» (1566), та Петра Скарги, автора трактату «O іеdnoСcі KoСcio»a Boуego pod іеdnum Pasterzem» (1577, 2-ге перероблене видання вийшло 1590). Унійна концепція цих двох діячів передбачала об’єднання Церков на регіональному рівні. Православні відповіли «Посланієм до латын из их же книг» (1582), автором якого міг бути аріанин Мотовило, та трактатом Герасима Смотрицько-
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
го «Ключ царства небесного» (1587), що складається з передмови до народів руських, присвяти сину кн. В.-К.Острозького Олександру та 2-х полемічно-публіцистичних статей — «Ключ царства небесного» і «Каленъдар римский новый». Реформа календаря трактується не в суто догматико-обрядовому сенсі, а у зв’язку з політ. змаганнями та істор. умовами кінця 16 ст. і є «гарячим покликом до духовної діяльності» (І.Франко). У Г.Смотрицького догматичні інвективи відходять на задній план, поступаючись істор. та худож. матеріалу. В іншого представника острозького осередку, Василя Суразького, автора трактату «О єдиной истинной православной вўрў» (1588), превалює теологічний розгляд догматичних «артикулів». Автор використовує методи ведення полеміки єзуїтської школи. Серед полемістів того часу знаковим постає Іван Вишенський. Його улюблений жанр — епістолярна форма соборного послання. Письменники-полемісти, зокрема Стефан Зизаній (Тустановський), використовували також надбання протестантської полеміки. Скликання Берестейського церк. собору 1596 і книжка головного адепта цієї акції П.Скарги «Synod brzecki i jego obrona» (польс. мовою — Краків, 1596; укр. книжною мовою — Вільно, 1597) дали новий поштовх полеміці. Із боку православних відповіддю став «Апокрисис», підписаний псевдонімом «Христофор Філалет». Більшість дослідників вважає його автором протестанта М.Броневського. Від унійців виступив Іпатій Потій — один із гол. організаторів Берестейської церковної унії 1596, автор чималої низки полемічних творів, які доречно розглядати в контексті раннього бароко. Отписи 1598 і 1599 на листи Іпатія Потія до кн. В.-К.Острозького, в яких унійський єпископ агітує князя перейти до унії, укладені під псевдонімом «Клирик Острозький» (див. «Клірик Острозький»), належать до жанру відкритих листів і відзначаються оригінальністю. Серед антиунійної П.л. поч. 17 ст. особливою виявляється «Пересторога» невід. автора, в якій знайшли відображення ідеї гума-
нізму. Один із найвідоміших письменників-полемістів Мелетій Смотрицький залишив бл. 20-ти творів, причому перша половина творчості — це антикатол. виступи, а друга (коли автор перейшов до унії) — антиправославні. Перший етап полемічної боротьби в Україні завершився фундаментальним богословськоістор. трактатом «Палінодія» Захарії Копистенського (1620—22). На поч. 1640-х рр. Касіян Сакович, спочатку унієць, а потім католик, видав кілька брошур, що спричинило загострення полеміки. З боку православних відповіддю Касіяну Саковичу став польськомовний твір «Лйцпт, abo Kamien» (К., 1644), написаний під псевдонімом «Євсевій Памфіл». Авторство твору, очевидно, належить чималому гурту київ. полемістів під егідою митрополита Київського Петра Могили. «Літос» — це останній помітний твір П.л.; пізніше поступово мілішає проблематика, дещо іншим стає рівень худож. наповненості тексту взагалі. В укр. полеміці 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. досить самостійне місце займала антимагометанська тематика. Репрезентують її відомі трактати Іоаникія Ґалятовського «єab“dп» (1679) та «Alkoran Machomet\w» (1683). Проти єретиків загалом спрямована його книжка «Alphabetum rozmaitych heretykom» (1681), а проти аріан — «Sophia mdroСƒ» (1686). Та, попри нову тематику, досить актуальною залишалася полеміка антикатолицька й антиунійська. Одні із кращих творів цього періоду — «Nowa miara starej wiary» (1676) Лазаря Барановича та «Fundamenta» (1683) Іоаникія Ґалятовського. Наприкінці 17 ст. антикатолицька й антиунійська боротьба розгорнулася в Закарпатській Україні, де особливо відомим став Михайло Андрелла (Оросвигівський). На поч. 18 ст. полеміка була спрямована проти розкольників і протестантів (твори Стефана Яворського, Димитрія Туптала (див. Димитрій Ростовський), Феофана Прокоповича). Укр. П.л. мала синкретичний характер із переважанням теологічно-публіцистичного ракурсу. Обидві сторони в ході полеміки активно використовували не тільки Біблію, постанови Соборів
Вселенських, патристику, документальні матеріали, математичні й астрономічні розрахунки, але і власне літ. жанри й прийоми. У переважно публіцистичний текст вводилися літ. мотиви, сюжети, цитати, алюзії, ремінісценції з ін. текстів. Крім того, для П.л. властива багатожанровість: це науково-теологічні та публіцистичні трактати, памфлети, «відкриті листи», звернені одночасно до конкретного адресата й широкої аудиторії, послання, соборні послання тощо. Стосовно мови, то частина авторів зверталася до церковнослов’ян. і слов’янізованої староукраїнської, коли йшлося про сакральні, високі матерії, а історико-побутові сцени описувалися переважно тогочасною розмовною мовою, що сприяло засвоєнню нар. лексики, фразеології, образності. Деякі твори написані польс. мовою або староукраїнською, пересипаною полонізмами. Низка полемічних текстів (творчість Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького) є спільною для укр. й білорус. літератур. Літ.: Малышевский И.И. Новый рукописный сборник западнорусских полемических сочинений. «Труды Киевской духовной академии», 1875, № 4; Попов А. Историко-литературный обзор древнерусских полемических сочинений против латинян (ХI— ХV вв.). М., 1875; Завитневич В.З. «Палинодія» Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусской полемики XVI и XVII вв. Варшава, 1883; Студинський К. «Пересторога» — руський пам’ятник початку XVI віка: Історично-літературна студія. Львів, 1895; Brikner A. Spory o unie w dawnej literaturze. «Kwartalnik Historyczny», 1896, t. 10; Микитась В.Л. Український письменник-полеміст Михайло Андрелла. Ужгород, 1960; Яременко П.К. Український письменникполеміст Христофор Філалет і його «Апокрисис». Львів, 1964; Франко І. Іван Вишенський і його твори. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 30. К., 1981; Яременко П.К. Іван Вишенський. К., 1982; Tazbir J. Piotr Skarga: Szermierz kontrreformacji. Warszawa, 1983; Франко І. Життя і літературна творчість Іпатія Потія. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 39. К., 1983; Шевчук В. Іван Вишенський та його послання. В кн.: Вишенський І. Твори. К., 1986; Яременко П.К. Мелетій Смотрицький: Життя і творчість. К., 1986; Короткий В.Г. Творческий путь Мелетия Смотрицкого. Минск, 1987; Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця ХIV — початку ХVI ст. К., 1990; Лужний Р. Релігійна публіцистика Іпатія
323
ПОЛЕМІЧНА
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht ://
324 ПОЛЄК
Потія в розвитку староруської традиції. В кн.: Mediaevalia Ucrainica: Ментальність та історія ідей, т. 2. К., 1993; Unia brzeska: Geneza, dzieje i konsekwencje w kulturze narod\w slowiaЅskich. Krak\w, 1994; Hruniewicz W. Przesz»oСƒ zostawi Bogu: Unia i uniatyzm w perspektywe ekumeniczniej. Opole, 1995; Шевченко В. Православно-католицька полеміка та проблеми унійності в житті Руси-України доберестейського періоду. К., 2002; Поплавська Н.М. Полемісти. Риторика. Переконування (українська полемічно-публіцистична проза кінця ХVI — початку ХVII ст.). Тернопіль, 2007; Ткачук Р.Ф. Творчість Іпатія Потія в контексті полемічної літератури кінця ХVI — початку ХVII ст.: Автореферат дис. ... канд. філол. наук. К., 2008. Г.І. Павленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
