МЕДЖИБІЖ — с-ще міськ. типу Летичівського р-ну Хмельницької області. Розташоване при впадінні р. Бужок у Пд. Буг, за 20 км від залізничної ст. Деражня. Назва походить від розташування поселення «межи Бугами». Нас. 1,7 тис. осіб (2004). Уперше згадується 1146 в Іпатіївському літописі: вел. кн. київ. Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодичу 5 міст, серед яких і «Межибожье» (Междубужжя). У давньорус. літописах є згадки міста під 1147, 1148, 1227, 1234, 1255. З кінця 12 ст. М. належав до Галицько-Волинського князівства, мав торг. зв’язки з багатьма поселеннями Волині та Київщини. У 13 ст. М. належав до Болоховської
землі. У результаті боротьби кн. Данила Галицького з татарами в серед. 13 ст. М., у числі ін. укріплень, підлягав знищенню й перейшов під безпосередню владу татар. Відтак, впродовж століття згадки про поселення не фіксуються в істор. документах. 1362, після вигнання татар з Поділля, М. належав до Луцької землі, згодом — до Великого князівства Литовського. 1395 переданий у володіння краківському воєводі Спиткові з Мельштина. 1434 М. перейшов до Корони Польської (місто належало до Летичівського повіту Подільського воєводства). 1540—1731 М. володіла родина польс. магнатів Синявських. 1593 місту надане магдебурзьке право. У 14—16 ст. в М. на місці давнього укріплення споруджено замок (перші відомості про замок датовані 1516). У роки козацькопольс. війн фортеця не раз переходила з рук у руки. 20 липня 1648 під М. козацько-сел. загони М.Кривоноса завдали поразки польс. війську. У червні 1649 поблизу М. відбувся бій між польс. військом та козацькими полками Д.Нечая. 1650 М. зайняли війська Б. Хмельницького. 1672—99 М. входив до складу Кам’янецького ейялету, проте певний час (1673—76) поляки продовжували утримувати місто. 1678 М. став центром санджаку. 1684 польс. війська в черговий раз захопили М. 1686 турец. залога остаточно залишила місто. За умовами Карловицького миру 1699 (див. Карловицький конгрес 1698—1699) М. ввійшов до складу Речі Посполи-
тої. Упродовж 1731—1831 містом володіли князі Чарторийські (див. Чорторийські). Після конфіскації маєтків князів Чарторийських за участь у польському повстанні 1830—1831 в М. розташувалися підрозділи рос. війська. У 17—18 ст. М. мав торг. зв’язки зі Львовом, Києвом, Польщею. У місті було кілька церков з братствами при них. 1740—60 у М. жив мандрівний реліг. філософ Ісраель бен Еліезер (Баал Шем-Тов, Бешт). Його могила в М. — місце паломництва хасидів (див. Хасидизм) з усього світу. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) місто відійшло до Російської імперії (входило до складу Летичівського повіту Брацлавського намісництва (1793—95), Подільської губернії (1795—1923). 1836 року замок передано військ. відомству. У жовтні 1846 під час археол. експедиції у М. перебував Т.Шевченко. За рад. часів у замку розміщувалися пожежна частина, склади споживчого товариства, маслозавод. С-ще міськ. типу від 1924. Райцентр у складі Проскурівської округи (1924—32), Вінницької області (1932—37), Кам’янецьПодільської області (з 1954 — Хмельн. обл.; 1937 — 23 вересня 1959). Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 М. був окупований гітлерівськими військами від 8 липня 1941 по 24 березня 1944. Пам’ятки історії та к-ри: замковий комплекс з мурами, вежами (збудовані в 14—16 ст., перебудовані в 16 ст.), палацом (16 ст.) та церквою (1586); руїни Свято-Троїцького костьолу (1632); дві каплиці-колони та каплиця-ротонда (17 ст.). Літ.: ІМіС УРСР: Хмельницька область. К., 1971; Пінчак М.В. Меджибіж та його скарби: Путівник. Львів, 1982; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Каталог-справочник, т. 4. К., 1986; Меджибіж: 850 років історії: Матеріали науково-практичної конференції, 17 серпня 1996. Меджибіж, 1996; Івченко А. Містечка України: Довідник. К., 2000; Пам’ятники архітектури і містобування України. Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. К., 2000; Адміністративно-територіальний устрій Поділля: Історія і сучасність. Хмельницький, 2005. О.В. Андрощук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕДЖИБІЖ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
