Методологічні основи класифікації форм і видів кредиту. Питання про форми та види кредиту з практич-ного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості пу-блікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та форм і видів кредиту. І справа не тільки в рі-зній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Та-кий різнобій може негативно впливати на практику ор-ганізації кредитування, зокрема на розроблення її нор-мативно-інструктивного забезпечення. Для науково обґрунтованого вирішення цього пи-тання потрібно насамперед виробити єдиний методоло-гічний підхід до визначення критеріїв класифікації кре-диту. На наш погляд, такий підхід повинен враховувати: — відмінності самих понять форми та виду; — відмінності у внутрішній структурі кредиту та її окремих елементів; — практичну доцільність та зручність у користуванні. У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, най-більш загальний вияв певного предмета чи явища , який хоч і пов’язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскі-льки кредит — явище суспільне (економічні відносини), про фо-рму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому кри-теріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато. Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкрива-ється його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої ва-ртості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві — товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Отже, їх не може бути багато. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструмен-ти — фінанси, торгівля тощо. Проте це не суперечить призначен-ню форми. Адже вона — лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути спільною для близьких за родовою ознакою явищ. У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифіка-ції) — це підрозділ, що об’єднує ряд предметів, явищ за спільни-ми ознаками і входить до складу загального вищого розділу — роду . Тому видова характеристика застосовується щодо внутрі-шньої структури об’єкта дослідження, у нашому випадку — кре-диту. Оскільки кредит має значну кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони «вписуються» в одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст. Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим і з позицій практичної доцільності. Він спрощує ро-зуміння внутрішнього взаємозв’язку між окремими проявами кре-диту, що повинно сприяти кращій організації кредитних відносин. Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівно-правними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної фор-ми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності . У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашен-ні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достат-ньо для характеристики кредиту як процесу. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко ви-користовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучас-ної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту. Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями. Залежно від суб’єктів кредитних відносин заведено виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (ко-мерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційно-му) кредиті обома суб’єктами є господарюючі структури , у між-народному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб’єктів є фізична особа. За такого критерію класифікації одна й та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного). Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена ва-ртість, можна виділити: — виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі; — споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особис-тих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. На перший погляд, складається враження, що тільки виробни-чий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості креди-тору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість зни-щується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, спо-живчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів спо-живання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої си-ли, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту. За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у ко-ристування позичальнику, виділяються короткострокові (до од-ного року), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіта-лу, у формуванні якого бере участь позичена вартість. За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види: — кредити в промисловість; — кредити в сільське господарство; — кредити в торгівлю; — кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво; — кредити в інші галузі. Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має прак-тичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адеква-тну організацію самого кредитного процесу. Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види: — кредит на формування виробничих запасів (сировини, ма-теріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо); — кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослин-ництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витра-ти на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житлових будинків, літаків, кораблів тощо); — кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговель-них організацій тощо); — кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб’єкти повинні здійснювати плате-жі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх ма-ло (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо). За організаційно-правовими ознаками та умовами надання по-зичок можна виділяти такі види кредиту: — забезпечений і незабезпечений; — прямий і опосередкований; — строковий і прострочений, пролонгований; — реальний, сумнівний, безнадійний; — платний, безплатний. Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внут-рішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм. Більш детально окремі види кредиту будуть розглянуті в розділі 9.2. Функції кредиту. Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, зако-номірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовні-шнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в еконо-міці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні на- прями та механізми цього впливу визначають окремі його функції. Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окре-мої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише та-кий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консо-лідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економі-чних явищ у самостійну категорію. Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кре-диту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві. Як і сама сут-ність кредиту, його функції є явищем об’єктивним та динаміч-ним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного середовища, в якому він функціонує. Нав’язати чи позбавити кредит певної фу-нкції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив знач-ний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функ-цій кредиту: одні називають дві функції, другі — три, а треті — шість, вісім, а то й більше функцій кредиту . Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостеріга-ється щодо перерозподільної функції. Її загальне визнання, оче-видно, ґрунтується на самій сутності кредиту як форми зворотно-го руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кредит в економічній системі — переміщення ресурсів між її окремими суб’єктами, секторами тощо на засадах повернення. Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спря-мовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не зміню-ючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме: — кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва; — вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільно-го виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попи-ту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новітньої техніки, прогресивного коригуван-ня всієї структури виробництва, підвищення його ефективності. Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практич-ного механізму її реалізації має ключове значення для підвищен-ня ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і за-безпечення економічного зростання в Україні. Що стосується функції кредиту, пов’язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула одно-значного тлумачення в літературі. Одні автори називають її прос-то емісійною функцією (Б. С. Івасів), другі — функцією утворен-ня в обороті додаткової купівельної спроможності (А. С. Гальчинський), треті — функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О. І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну фун-кцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система, а той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сфор-мульованої А. С. Гальчинським функції «утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності». Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами. Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього пи-тання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справж-ніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки ХХ ст.), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше держа-вна функція, а не кредитна. То чи залишилося «поле» для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не стільки кредитні операції, скільки банківські системи в цілому. Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її форму-лювання — істотного уточнення. На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумо-ви для ефективного регулювання обороту грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних за-собів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення ма-си комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики. Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитуван-ня забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди» . Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що ко-нтроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є родовою ознакою лише кредиту. Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справе-дливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю ад-міністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у конт-рольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності по-зичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укла-дення угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кре-дитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб’єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — на-звати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відпові-датиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмін-ність від контрольної функції інших інструментів. Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора стосовно позичальника. Конт-рольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можли-вість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капі-талу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витра-чання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб’єкти кредиту не мають можливості здійс-нювати формальний контроль за своїми контрагентами. Напри-клад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні бан-ки) позбавлені можливості контролювати свого боржника — державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб’єкти — як позичальники, так і кредитори. Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А. С. Гальчинським,— функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вар-тість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансфор-мація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу. Цей напрям зв’язку кредиту з економічним оточенням має ро-дові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту — зворотність і платність. Отже, є достатньо під-став для визнання і цієї функції кредиту. Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і законо-мірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільст-ва, так і на стан теоретичного осмислення цього складного пи-тання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дис-кусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологіч-ного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кі-лькість функцій кредиту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ» з дисципліни «Гроші та кредит»
