ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569 — об’єднання Корони Польської та Великого князівства Литовського (ВКЛ) в одну складну д-ву — Річ Посполиту (буквально — Республіка) на підставі рішення спільного сейму обох д-в, проведеного в червні 1569 в Любліні (звідси назва унії). Процес зближення Корони Польської і ВКЛ був започаткований ще Кревською унією 1385. Упродовж наступних років ВКЛ здійснило низку внутр. реформ за польс. зразками (були утворені воєводства, повітові шляхетські сеймики, земські суди, гродські суди, підкоморські суди,
запроваджено зміни в правове становище шляхти тощо). Це наблизило устрій ВКЛ до устрою Корони Польської. Поштовхом до укладання унії стала зростаюча загроза з боку Рос. д-ви (особливо, коли вибухнула Лівонська війна 1558—1583 і на її початку рос. війська зайняли значну частину Прибалтики й Білорусі), Османської імперії та її васала — Кримського ханату. Перші переговори у справі унії розпочала 7 січня 1564 литов. сторона (біскуп віленський Валеріян Проташевич, біскуп київ. Миколай Пац, канцлер, віленський воєвода і земський маршалок кн. М.Радзивілл (Чорний), вітебський воєвода кн. С.Збаразький, литов. підчаший М.Кішка та ін.). Польс. сторона представила на розгляд литов. стороні свій проект унії 11 січня того ж року. Згідно з цим проектом передбачалося, що в обох д-в має бути один король, одне право, спільні урядовці. Проект було розглянуто на литов. сеймах в Бєльську (нині м. Бєльс-Подляски) та Парчеві (1564) і в Любліні (1566; усі міста нині в Польщі). Панівні кола ВКЛ, як засвідчують результати цих сеймів, не сприйняли усіх польс. пропозицій в цілому. Тим часом король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд II Август скликав на 23 грудня 1568 до Любліна сейм за участю обох сторін для розгляду проблем унії. Обговорення питання унії розпочалося 10 січня 1569. Воно відбувалося в гострій боротьбі прихильників різних моделей держ. об’єднання, причому польс. сторона прагнула до інкорпорації ВКЛ, посилаючись на свої права щодо цих земель, а литов. сторона, особливо магнати, — до збереження суверенітету в межах майбутньої конфедерації. Зокрема, вони домагалися окремого сейму та окремого сенату тощо. Унаслідок значних розходжень у позиціях 1 березня 1569 майже всі представники ВКЛ покинули Люблін, але залишилися волин. маршалок і київ. воєвода кн. В.-К.Острозький, земський підскарбій Л.Война, М.Гарабурда та кілька підляських послів (депутатів). Невдовзі потому частина середньої та дрібної шляхти ВКЛ, насамперед з укр. земель, які у
своїй більшості прагнули до розширення прав і зрівняння в цьому відношенні з польс. шляхтою, висловилися за входження кількох воєводств ВКЛ (Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство) безпосередньо до Корони Польської. Король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд II Август дав згоду на прилучення цих воєводств до Корони Польської, залишивши в них місц. суд. право і гарантувавши непорушність прав та привілеїв панівного класу. 9 березня 1569 за королів. наказом частина послів з теренів ВКЛ склала присягу на вірність Сигізмунду II Августу вже як польс. королеві та Короні Польської. 5 березня і 26 травня 1569 було опрацьовано акти, на підставі яких Підляшшя та Волинь переходили до складу Корони Польс. Підляшшю гарантувалося, що урядові посади будуть даватися тільки місц. обивателям, будуть збережені права й вольності тощо. Волині (воєводствам Волинському та Брацлавському) було гарантовано 2-й Литов. статут (див. Статути Великого князівства Литовського), який відомий в історії також як «Волинський статут». 5 червня 1569 Сигізмунд II Август приєднав до Корони Польської Київ. воєводство. Водночас панівна верхівка Польщі стала погрожувати скасувати всі попередні привілеї, дані ВКЛ та його шляхті, навіть здійснити репресивні заходи проти незгідної литов. шляхти та схилити на бік Польщі Крим. ханат. Це, а також рос. загроза змусили литов. магнатів відновити переговори. На початку червня посли ВКЛ повернулися до Любліна. Після дискусій 28 червня 1569 представниками Корони Польської та ВКЛ була укладена угода. 1 липня 1569 цю угоду роздільно затвердили представники Корони Польської та ВКЛ. Було складено присягу на унію, а потім — відправлено молитву за неї в костьолах. 4 липня унію формально затвердив король. Згідно з Л.у., Корона Польська та ВКЛ з’єдналися в один держ. організм — Річ Посполиту, нову д-ву мав очолити єдиний король, спільно обраний і коронований як польс. король і як
381 ЛЮБЛІНСЬКА
«Люблінська унія». Картина роботи художника Я. Матейка. 1869.
вел. князь литов. Утворювалися спільний вальний сейм та спільний сенат (див. Сенат у Речі Посполитій), урядові кола повинні були проводити єдину для обох суб’єктів федерації зовн. та внутр. політику. Представники панівного класу одержали право на володіння маєтностями в обох частинах д-ви. ВКЛ зберігало своє судочинство, окремі адміністрацію, армію, скарб тощо. Частина земель Лівонського ордену (під назвою Інфляндія) мала увійти до Речі Посполитої як кондомініум (спільне володіння) Литви й Польщі. Cучасна історіографія неоднозначно оцінює наслідки Л.у. Укладення унії сприяло перемозі поляків і литовців у Лівонській війні 1558—83. Річ Посполита стала однією з найпотужніших європ. д-в, могла достатньо успішно протидіяти агресії з боку Осман. імперії. З часом посилилася роль Речі Посполитої і як культ. форпосту євроатлантичної цивілізації серед слов’ян. та прибалт. народів. Водночас, створивши складну д-ву Польщі та Литви, Л.у. заклала передумови для екон. і політ. переваг у рамках цієї д-ви для польс. сторони, а також недостатньо враховувала інтереси укр. і білорус. нас. нової д-ви (через унію були ліквідовані рештки укр. та білорус. державності, які зберігалися у ВКЛ; у Речі Посполитій посилилися процеси полонізації та окатоличення українців і білорусів). Це викликало наростання в ній нац., реліг. та соціальних конфліктів.
Наприкінці 16 ст. ці конфлікти спричинили вибух козац. повстань і врешті-решт національно-визвол. війну укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676). Спроби короля та уряду збалансували держ. устрій Речі Посполитої, врахувавши певною мірою інтереси українців і білорусів, були запізнілими й практично не були реалізовані. Це стало однією з гол. причин тяжкої кризи Речі Посполитої. Літ.: Дневник Люблинского сейма 1569 г. СПб., 1869; Halecki O. Dzieje unii jagiellon`skiej, t. 1. Krаk\w, 1920; Bardach J. Z problemо`w unii polsko-litewskiej. В кн.: Studia z ustroju i prawa Wielkiego ksi=stwa Litewskiego. Warszawa, 1970; Pelen`ski J. Inkorporacja ukrain`skich ziem dawnej Rusi do Korony w 1569 roku. Ideologia i korzys`c`i. Prо`ba nowego spojrzenia. «Przegl-d historyczny», 1974, t. 65, zesz. 2; Bardach J. та ін. Historia pan`stwa i prawa polskiego. Warszawa, 1977; Wis`ner H. Najas`niejsza Rzeczpospolita. Szkice z dziejо`w Polski
Акт Люблінської унії. 1569.
382 ЛЮБЛІНСЬКИЙ
szlacheckiej XVI—XVII wieku. Warszawa, 1978; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 5—7. К., 1994—95; Wis`ner H. Litwa. Dzieje pan`stwa i narodu. Warszawa, 1999; Гісторыя Беларусі. Мінск, 2000; Історія ЦентральноСхідної Європи. Львів, 2001. Ю.А. Мицик, Т. Хинчевська-Геннель.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
