ЛОВМЯНСЬКИЙ Генрик (;owmian`ski Henryk; 22.08.1898—04.09. 1984) — польс. історик-медієвіст. Професор (1932), дійсний член Польс. АН (1956). Н. в с. Даугудзі Вількомірського пов. (нині с. Даугуджяй, Литва). Навч. в середніх школах м. Вільно (нині м. Вільнюс) і Чернігова (з 1915). Деякий час був студентом історикофілол. ф-ту Київ. ун-ту. 1924 закінчив гуманітарний ф-т Віленського ун-ту, отримав там ступінь д-ра за дис. «“Wchody” miast litewskich» («“Уходи” литовських міст»). 1925—26 поглиблював свої знання у Франції, в Паризькому ун-ті. Наступні роки присвятив наук. дослідженням з давньої історії Литви. Розпочав
254 ЛОВЧИЙ
роботу асистентом Віленського ун-ту (нині Вільнюський університет), 1929—32 займав посаду архівіста в Архіві м. Вільно. Після успішної габілітації (1932), присвяченої виникненню Литов. д-ви, посів кафедру історії Сх. Європи Віленського ун-ту. 1938 здобув звання надзвичайного професора і чл.-кор. Польс. академії знань (Polska Akademia Umiej=tnos`ci). Досліджуючи процеси формування сусп-ва і засад Литов. д-ви, а також проблеми середньовічної історії Польщі, розглядав їх у поєднанні госп., політ. та соціально-культ. явищ і в широкому контексті взаємин балт. та слов’ян. народів. Доводив тезу про високий рівень розвитку міської к-ри Великого князівства Литовського. В роки Другої світової війни мешкав у Вільнюсі, працював у місц. архіві (з 1943). 1945, по завершенні війни, в рамках «обміну населенням» між Польщею і СРСР виїхав спочатку до Лодзі, а потім — до Познані, став завідувати там кафедрою історії Сх. Європи Познанського ун-ту Адама Міцкевича (з 1951 — кафедра історії СРСР). Невдовзі очолив Ін-т історії цього ж ун-ту (займав цю посаду до 1968). Одночасно працював кер. Відділу історії феодальної Польщі в Ін-ті історії Польс. АН (1953—62). Будучи обраним чл.-кор. (1952) і дійсним членом Польс. АН (1956), очолював Комісію істориків Польщі та СРСР. Був членом багатьох польс. та іноз. наук. товариств. Досліджував давню історію слов’ян. народів та їхні взаємини між собою і з сусідами. Опублікував фундаментальну міждисциплінарну працю «Початки Польщі: З історії слов’ян в I тисячолітті н. е.» (у 6-ти т. і 7-ми кн., 1963—85), узагальнивши в ній тогочасний стан вивчення ранньої історії слов’ян. народів. Написав низку книжок і статей з історії релігії та к-ри слов’ян, екон. стосунків у добу середньовіччя, міжслов’ян. взаємин. Відстоював думку про високий рівень розвитку к-р народів Сх. Європи, заперечував норманську теорію походження державності (див. Норманська проблема). У низці праць розглянув деякі питання давньої історії України, зокрема генезису Київської
Русі, проблематики Червенських градів і Волині, передумов Переяславської ради 1654, висвітлював їх на ґрунті істор. джерел. Мав численні держ. нагороди і відзнаки. Загинув у Познані на вулиці внаслідок нещасного випадку, похований поряд із дружиною на цвинтарі в Жегові (Rzegо`w) в околицях Лодзі (усі в Польщі). Праці: Witold, wielki ksi-п“litewski. Wilno, 1930: Studja nad pocz-tkami spoleczen`stwa i pan`stwa litewskiego. Wilno, 1931—32; Prusy pogan`skie: Rozprawa z pracy zbiorowej: «Dzieje Prus Wschodnich». Torun`, 1935; Podstawy gospodarcze formowania si= pan`stw slowian`skich. Warszawa, 1953; Zagadnienie roli Normano`w w genezie pan`stw slowian`skich. Warszawa, 1957; История СССР в историографии народной Польши. «История СССР», 1960, № 1 (у співавт.); Pocz-tki Polski: Z dziejo`w Slowian w I tysi-cleciu n. e., t. 1—6. Warszawa, 1963—85; Взаимные отношения Польши и Руси в средние века. «Советское славяноведение», 1967, № 3; Geneza wielkiej Rewolucji Paz`dziernikowej. Poznan`, 1968; Русы и руги. «Вопросы истории», 1971, № 9; Русско-литовские отношения в XIV—XV вв. В кн.: Феодальная Россия во всемирно-историческом процессе. М., 1972; О происхождении русского боярства. В кн.: Восточная Европа в древности и средневековье. М., 1978; Studia nad dziejami Wielkiego Ksi=stwa Litewskiego. Poznan`, 1983; Русь и норманны. М., 1985; Владимир Терентьевич Пашуто как историк-медиевист. В кн.: Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования. 1987 г. М., 1989; Prusy. Litwa. Krzyz`acy. Warszawa, 1989; Zaludnienie pan`stwa litewskiego w wieku XVI: zaludnienie w roku 1528. Poznan`, 1998; Polityka Jagiellon\w. Poznan`, 1999; Религия славян и ее упадок (VI—ХII вв.). СПб., 2003. Літ.: Studia Historica. W 35-lecie pracy naukowej Henryka ;owmian`skiego. Warszawa, 1958; Пашуто В.Т. Труды польского академика Г.Ловмяньского по истории Литвы, Руси и славянства. «Вопросы истории», 1959, № 10; Antonovycz M. Comparative the Earliest Slavic Chronicles. «The New Review», 1965, no. 5; Slowianie w dziejach Europy (w 75-lecie urodzin i 50lecie pracy naukowej Profesora Henryka ;owmiaЅskiego). Poznan`, 1974; Profesor Henryk ;owmian`ski. [ycie i dzielo. Poznan`, 1995; Vilnius University, 1579— 2004. Vilnius, 2004. Л.О. Зашкільняк, О.В. Ясь.
та «ловчого земського». Зокрема, уряд Л. господарського вперше в рукописних джерелах фіксується 1437 при дворі кн. Свидригайла. Правова компетенція цього уряду у ВКЛ була визначена за часів короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа. Тоді в ході ревізії пущ, яка проводилася в рамках волочної поміри, до обов’язків Л. господарського було віднесено догляд за лісовим госп-вом, створення мисливської служби (сокольників, ястребних та ін.), кер-во проведенням полювань монарха. Дещо пізніше уряд Л. господарського був переведений до категорії урядів гонорових. Значимість титулу Л. підкріплювалася його добрим матеріальним забезпеченням. У документах Корони Польс. часів останніх Ягеллонів посада Л. згадується як одна з двірських служб. До рангу уряду (officiales) з річною платнею Л. був піднесений за короля Стефана Баторія. У джерелах, датованих останніми десятиліттями 16 ст., поряд із згадками про Л. господарського з’являються повідомлення про Л. надвірного. Проте статусу уряду Л. надвірний набуває дещо пізніше, імовірно за часів короля Владислава IV Ваза. Від кінця 17 ст. до 20-х рр. 18 ст. Л. надвірними титулувалися одночасно кілька осіб. Поступово цей уряд вивищився з двірського — такого, що його государ надавав представникам свого найближчого оточення, до дигнітарства — достоїнства, яке та чи ін. особа отримувала за свої загальновизнані заслуги. Згадки про уряд Л. земського з’являються в часи децентралізації, коли кожна окрема земля мала свій набір урядників. Уряд Л. земського був титулярним, почесним. Літ.: Urz=dnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku. Ko`rnik, 1992; Крикун. М. Земські уряди на українських землях у XV—XVIII століттях. В кн.: ЗНТШ: Праці Історично-філософської секції. Львів, 1994; Urz=dnicy centralni i dostojnicy Wielkiego ksi=stwa Litewskiego XIV—XVIII wieku. Ko`rnik, 1994; Gо`ralski Z. Encyklopedia urz=dо`w i godnos`ci w dawnej Polsce. Warszawa, 2000. Н.П. Старченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛОВМЯНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
