ЛИСИЧАНСЬК (старі назви — Лисичий Байрак, Лисича Балка) — місто обласного підпорядкування Луганської області. Розташов. на правому березі р. Сіверський Донець (прит. Дону) в р-ні впадіння в неї р. Верхня Біленька. Залізнична станція. Населення 90,7 тис. осіб (2008). Адміністративно Л. підпорядковані міста Новодружеськ (8,5 тис. осіб) і Привілля (8,6 тис. осіб). Серед археол. пам’яток Лисичанщини — кілька курганних могильників Катакомбної культурно-історичної спільності. Датою заснування поселення вважається 1710. Поселення виникло у зоні тогочасної колонізації степових земель донськими, запоріз. та слобідськими козаками як слобода укр. козаків. Від 1753 було в адміністративному підпорядкуванні Слов’яносербії (належало до володінь 3-ї та 5-ї рот Бахмутського гусарського полку). Від 1764 мало статус села у складі Катерининської провінції Новоросійської губернії, з 1783 — село у складі Бахмутського пов. Катеринославського намісництва (з 1797 — Новорос. губ., з 1802 — Катеринославська губернія). 1721 в р-ні Л. виявлені поклади вугілля. Його пром. видобуток (уперше на Донбасі) розпочався в Лисичому Байраці
Лисичанськ. Пам’ятник Г. Капустіну як першовідкривачу вугільних покладів Донбасу. 1983. Скульптор Ю. Сєдаль, архітектор В. Тішкін.
160 ЛИСОВЕЦЬ
Лисичанськ. Пам’ятний знак першій шахті Донбасу, що була відкрита 1795.
восени 1795. Вугілля поставлялося передусім на Луганський ливарний завод. На шахтах працювали робітники, переселені з Олонецьких і Липецьких з-дів Росії, а також рекрути та заслані. Від 1821 селян сусіднього з Л. с. Верхнє (нині в складі Л.) примусово перевели на становище робітників Луган. ливарного з-ду (переважно вони возили вугілля з Л. до Луганська). 1861 шахтарі та селяни-робітники були звільнені від обов’язкової служби на з-ді. Від 2-ї пол. 19 ст. почав зростати екон. потенціал Л., тут були засновані нові пром. галузі. Від 1873 в Л. існувало штейгерське уч-ще. 1879 до Л. протягли залізницю. 1890 російсько-бельг. АТ заклало Донец. содовий з-д («Донсода»), і він досить швидко вийшов на перше місце в Росії з вир-ва соди. 1893 у Л. відбувся перший організований страйк шахтарів. 1895 залізнична гілка на Куп’янськ з’єднала Л. з основними центрами Російської імперії. Напередодні Першої світової війни на території сучасного Л. мешкало 11 тис. осіб. 1914 випустив свою першу продукцію склозавод Лівегофського АТ (нині ЗАТ «Лисичанський склозавод “Пролетарій”»). За часів української революції 1917—1921 значну роль у Л. поруч із більшовиками відігравали ін. соціалістичні осередки. Під час революц. подій пром. вир-во Л. було зруйноване. Від 1925 — с-ще міськ. типу. Від 1929 (і до 1978) — райцентр. 1931 збудовано Лисичанську ГРЕС. 1935 утворено держ. трест «Лисичанськвугілля», до його складу входило 11 шахт. Від 1938 Л. має статус міста. З початком окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) з жовтня 1941 до липня 1942 Л. став місцем тривалих боїв. Місто було підпорядковане нім. владі з 10 липня 1942 до 6 лютого 1943; а також від 3 березня до 2 вересня 1943. У той час у місті існував осередок руху Опору. Від 1952 Л. набув статусу міста обласного підпорядкування. 1962 з підпорядкування Л. виділено м. Северодонецьк. 1965 у межі Л. включені міста Верхнє
та Пролетарськ (до 1936 — Рубіжне). 1976 у місті розпочав роботу Лисичанський нафтопереробний з-д. Відтоді Л. відомий як центр хімічної пром-сті та нафтопереробки України. На поч. 21 ст. на території міста діяли вугледобувні підприємства (вироб. запаси вугілля тут складають бл. 180 млн тонн, виробничі потужності — 2,8 млн тонн на рік). У місті працює краєзнавчий музей. Встановлено пам’ятник 1-й шахті на Донбасі. Уродженцем Л. (с. Верхнє) був рад. військ. та політ. діяч К.Ворошилов, тривалий час тут мешкав поет В.Сосюра, місц. поклади кам’яного вугілля досліджував Л.Лутугін. Літ.: Лопатин Н.В. У колыбели Донбасса: к 250-летию Лисичанска, 1710—1960. Луганск, 1960; ІМіС УРСР. Луганська область. К., 1968; Копейко Г.М. и др. Лисичанск. Донецк, 1968; Подов В.И. Путь, равный веку: очерк истории Лисичанского ордена Ленина содового завода им. В.И.Ленина. Луганск, 1992; Пірко В. Заселення Степової України в XVI— XVIII ст. Донецьк, 1998; Подов В.И. История Донбасса, т. 1—3. Луганск, 2004. Д.С. Вирський.
К., 1996; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. К., 1995; Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. К., 1996; Федорук Я.О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654— 1657, ч. 1. Львів, 1996; Брехуненко В. Дем’ян Лисовець. В кн.: Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети, кн. 1. К., 1998; Мицик Ю.А., Цибульський В.І. Волинь в роки Визвольної війни українського народу XVII століття: Документи і матеріали. Рівне, 1999. В.С. Степанков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛИСИЧАНСЬК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
