ЛЕЛЮШЕНКО Дмитро Данилович (02.11.1901—20.07.1987) — військ. діяч, генерал армії (1959). Двічі Герой Рад. Союзу (1940, 1945), Герой Чехословац. Соціаліст. Республіки (1970). Н. на х. Новокузнецький (нині с. Новокузнецовка Ростовської обл., РФ) у сел. родині. У РСЧА (див. Радянська армія) — від 1919. Учасник громадян. війни 1917—21. Закінчив Військ. академію ім. М.Фрунзе (1933). У радянсько-
фінляндську війну 1939—1940 командував танк. бригадою. Від 1940 — командир 1-ї Моск. пролетарської мотострілец. д-зії. Від червня 1941 — генерал-майор. На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — командир 21-го механізованого корпусу на Ленінгр. фронті, від серпня 1941 — заст. нач. Гол. автобронетанк. управління Червоної армії, потім — командир 1-го гвард. стрілец. корпусу на Брянському фронті (від жовтня 1941), командуючий П’ятою армією (жовтень 1941), 30-ю армією (листопад 1941 — листопад 1942), 1-ю армією (листопад—грудень 1942), Третьою гвардійською армією (грудень 1942 — березень 1943, серпень 1943 — лютий 1944), Четвертою гвардійською танковою армією (березень 1944 — травень 1945). Брав участь у битві під Москвою 1941— 1942, Сталінградській битві 1942—1943, у боях за звільнення Донбасу, Лівобережної України, у битві за Дніпро 1943, у ЛьвівськоСандомирській наступальній операції 1944, Берлінській наступальній операції 1945, Празькій наступальній операції 1945. Після війни — командуючий армією. Закінчив Військ. академію Генштабу (1949). Командуючий бронетанк. і механізованими військами Групи радянських військ у Німеччині, військами Забайкальського і Уральського військ. округів. 1960—64 — голова ЦК Добровільного т-ва сприяння армії, авіації і флоту СРСР. Від 1964 — у Групі ген. інспекторів Мін-ва оборони СРСР. У жовтні 1973 з нагоди відзначення 30-річчя з дня визволення м. Запоріжжя від гітлерівської окупації міська рада надала Л. звання «Почесний громадянин міста Запоріжжя» як командуючому 3-ю гвард. армією, що брала активну участь у боях за визволення міста. У березні 1974 під час відзначення 30-річчя з дня визволення від гітлерівської окупації м. Кам’янець-Подільський Л. запалив у місц. сквері Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Тоді ж йому було надано звання почесного громадянина Кам’янцяПодільського як командувачу 4-ї гвард. танк. армії, що визволяла Кам’янець-Подільський.
105 ЛЕЛЮШЕНКО
Д.Д. Лелюшенко.
106 ЛЕМКИ
Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, 4 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-го ст., 2 орденами Кутузова 1-го ст., орденом Богдана Хмельницького 1-го ст., «За службу Родине в Вооруженных силах СССР» 3-го ст. П. у м. Москва. Тв.: Заря победы. М., 1966; Москва—Сталинград—Берлин—Прага: Записки командарма. М., 1987. Літ.: Дважды Герои Советского Союза. М., 1973; Люди бессмертного подвига, кн. 1. М., 1975; Герои огненных лет, кн. 7. М., 1984; Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 1. М., 1987. Т.С. Першина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕЛЮШЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
