Загальні методологічні основи кількісної теорії. У світовій економічній науці чітко виділяються два під-ходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Пред-ставники одного з них шукають відповіді на питання, пов’язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з’явилися та існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Для цього напряму в теорії грошей характерне явне пе-ребільшення уваги до внутрішніх аспектів явища гро-шей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляють-ся у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абст-рактною теорією грошей. Найбільш відомими про-явами такого підходу є номіналістична теорія, ме-талістична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін. Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослі-дження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворюваль- ному процесі: гроші — проста вуаль на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структу-рні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше вплива-ють на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкрет-но механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей меха-нізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв’язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей під-хід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати при-кладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією. Досить чітко проведено розмежування між абстрактною тео- рією і монетаристською теорією грошей у фундаментальній праці Е. Долана, К. Кемпбелла та Р. Кемпбелла «Гроші, банківська спра-ва та грошово-кредитна політика», в якій абстрактному аналізу природи грошей присвячено перший розділ, а прикладному аналі-зу — 14—19 розділи в частині IV, що названа «Монетаристська модель: теорія і практика». Тобто ці два підходи розірвані знач-ним обсягом книги та істотно різняться обсягами викладу. Саму сутність монетаристської теорії автори визначили як розділ еко-номічної теорії, в якому вивчається «вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому» . Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце в на- уковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє поміт-ний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань ХХ ст. з економічної теорії, макроекономіки тощо не обійшлося без аналізу впливу на економіку грошових фа-кторів — попиту та пропозиції грошей, процента, фінансового ри-нку та ін. Вона також створює наукову та методологічну базу гро-шово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Сьогодні жодний уряд західних країн не розпочне реалізацію своєї економічної політики, поки чітко не визначиться, на яких монетаристських рекомендаціях він буде її будувати. Монетаристська теорія теж не є однозначно монолітною, а має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія, яка, у свою чергу, залежно від етапів її розвит-ку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кіль-кісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокла- сичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно са- мостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко проти-ставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Проте обидві вони мають єдину методоло-гічну базу — прикладну теорію грошей, що більше їх зближує, ніж роз’єднує . Завдяки їх зближенню на сучасному етапі форму-ється третій напрям монетаристської теорії, що дістав назву кей-нсіансько-неокласичного синтезу. Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в ХVI—ХVII ст. і послужила методологічною основою всього подальшо-го розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її на-прями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише зазнавали деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в найскладніших сучасних монета-ристських концепціях. А це дає підстави стверджувати, що й су-часна монетаристська теорія по суті своїй є кількісною. Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположни-ки пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обо-роті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що рівень товарних цін і вартість грошей визначаються змі-нами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні проце-си: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін. Кількісна теорія грошей зародилася в ХVI ст. У цей час в Єв-ропі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, ві-доме в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500—1600 рр. зріс приблизно в 3—5 разів. Виникла необхідність з’ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на по-верхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього контине-нту в ХVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кілько-сті в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші — зо-лото й срібло, що відкривало шлях для перегляду широко визна-ного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю. Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кіль-кості благородних металів, був французький економіст Ж. Боден. У своєму трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа» він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості зо-лота й срібла. Інші економісти ХVI—ХVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кіль-кісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей. Перше з цих положень дістало в літературі назву постулата причинності, а друге — постулата пропорційності. Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський еко-номіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який ре-гулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеолога-ми промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли його прибічникам тверджен-ня, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю ба-гатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знеці-нення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації пов’язане не з мертвими запасами золота й срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Відтак ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню ме-ркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно з якою зо-лото та срібло вже за природою своєю є грошима. У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кі-лькісної теорії найчіткіше сформулював та поглибив англійський економіст Д. Юм. У нарисі «Про гроші» (1752) він висунув і обґру-нтував принцип, який у сучасній літературі називається «постула-том однорідності»: подвоєння кількості грошей призводить до по-двоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не за-чіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм «постулатом однорідності» Д. Юм дав поштовх до формування концепцій «нейтральності грошей» у ринковій економіці та екзогенно-го, нав’язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнісних ідей монетаристської теорії взагалі. Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про вартість гро-шей. Він висунув і обґрунтував ідею про представницький харак-тер вартості грошей, згідно з якою: • гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів; • сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, що реалізовані, і є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю. Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії гро-шей, надав їй більшої реальності, чим зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії. Адже сучасні представни-ки всіх напрямів цієї теорії у своїх дослідженнях грошового ме-ханізму виходять з номінальної вартості грошей, сформованої на представницьких засадах . Роль кількісного фактора в його класичному трактуванні ви-знавали не тільки представники номіналістичної теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, які за-клали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в обґрунтування об’єктивної, товарної природи грошей, разом з тим, як і послідовний кількісник Д. Юм, бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, лише зручний засіб то-варного обігу, недооцінюючи такі важливі їх функції, як міра ва-ртості та засіб нагромадження вартості. Тому цілком логічно, що вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей. Так, Д. Рікардо стверджував, що якби в будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б через те, що в обороті збільшилася б кі-лькість дорогоцінного металу. Якби замість відкриття родовища золота в країні був заснований банк, подібний Англійському, то випуск ним великої кількості банкнот призвів би до того самого результату, що й відкриття золотого родовища. З позицій кількі-сної теорії Д. Рікардо пояснював і сам механізм ціноутворення: в обороті маса товарів просто стикається з масою грошей, внаслі-док чого встановлюються ціни. Якщо в обіг надійшло грошей бі-льше, то ціни будуть вищими, якщо менше — нижчими. Певну роль кількісний фактор відігравав і в теорії грошей К. Маркса. Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що сто-сується повноцінних грошей, то К.Маркс вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об’єктивно зумовлена кількість. Якщо в обороті з’являються зайві гроші, то вони автоматично вилуча-ються в скарби, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса їх по-повнюється за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними. Визнання «нейтральності грошей» та екзогенності кількісного фактора створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількіс-ної теорії , і вона до кінця ХІХ ст. «кружляла» в колі своїх класи-чних постулатів: • причинності, згідно з яким зміна цін визначається зміною кі-лькості грошей; • пропорційності, відповідно до якого ціни змінюються про-порційно зміні кількості грошей в обігу; • однорідності, за яким у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним. Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії три-валий час (до початку ХХ ст.) не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них — на економіку взагалі. Вони просто декларували факт рівнопропорцій-ної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи меха-нізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв’язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатний ме-ханізм впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якби воно було поставлене, то на базі відповідних накопичених знань його можна було б виразити лише поверховою залежністю: , де М — сума грошей, а Р — рівень ринкових цін. Отже, вплив грошей на економіку обмежувався сферою обмі-ну (зміною цін), а про більш глибоке його проникнення в реальну економіку питання не ставилося. Певний застій у розвитку кількісної теорії протягом другої половини ХVІІІ—XIX ст. спровокували спроби ревізувати основні її принципи. Цьому сприяли також об’єктивні процеси, що відбувалися в грошовій сфері: зміцнення позицій золота як грошового товару, пе-рехід до золотого монометалізму, посилення вимог капіталістично-го ринку до стабільності грошей тощо. Рішучу спробу спростувати кількісну теорію грошей зробив видатний представник «банківської школи» в Англії Т. Тук. Він визнавав багатофакторний характер ці-ноутворення, але повністю заперечував залежність цін від кількості грошей. Навпаки, він вважав, що сума засобів обігу залежить від рі-вня цін, тобто зміна цін є визначальним чинником відносно зміни маси грошей. Проте Т. Тук допускав таку ж саму методологічну помилку, що й представники класичної кількісної теорії — конста-тував лише зв’язок між цінами і масою грошей, але не розкривав механізму цього зв’язку. Більше того, поставивши на перше місце ціни, він ще далі відходив від пізнання механізму впливу грошей на економічні процеси. З цих же позицій критикували кількісну теорію і представники марксистської економічної теорії. Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії уже в ХХ ст. був американський економіст І. Фішер. Він повністю сприйняв класичні постулати цієї теорії і спробував ма-тематично довести їх справедливість. У своїй роботі «Купівельна сила грошей» він запропонував формулу «рівняння обміну»: М V = P Q, де М — кількість грошей в обороті; V — швидкість обігу грошей за певний період; P — середній рівень цін; Q — фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період. Справедливість цієї формули ні в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (М V) завжди буде відповідати товарному компоненту (P Q) . З наведеної формули випливає, що , тобто середній рівень цін визначається трьома факторами: масою (кількістю) грошей, швидкістю їх обігу та фізичним обсягом виробленого продукту. Проте сам І. Фішер такого висновку зі своєї формули не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їхнього обігу або кількість відповідних благ, тобто для доведення залежності цін від кількості грошей. Проте він не міг обмежитися простим припущенням незмінності двох інших факторів, оскіль-ки вони насправді змінюються. Тому І. Фішер доводить, що шви-дкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому тільки посилює кількісний фактор. Що стосується обсягів вироб-ництва та товарообороту, то він вважав, що вони змінюються ду-же повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагуватися, особливо на тривалих періодах. Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кі-лькісної теорії і справедливо вважається одним із найортодокса-льніших її представників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КЛАСИЧНА КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ» з дисципліни «Гроші та кредит»
