КРИМСЬКА ВЛАДА В ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ ПІВОСТРОВА ВЕРМАХТОМ
Невдовзі після військ. нападу на СРСР канцлер Третього рейху А.Гітлер підписав 17 лип. 1941 указ про створення у складі рейхскомісаріату «Україна» ген. округу (адміністративно-тер. одиниці) «Крим» (Generalbezirk Krim). Формально цей ген. округ був утворений 1 верес. цього ж року і, згідно з планами, охоплював території, що нині перебувають у складі Херсонської області, Запорізької області й АР Крим. Центр округу мав розміщуватися в м. Сімферополь, а найвищим органом його цивільної адміністрації мав бути ген. комісаріат (див. Генерал-комісаріати), очолюваний ген. комісаром (ним був призначений Альфред Фрауенфельд, цю посаду він займав до кінця окупації). Ген. округ було поділено на 14 округів (Gebiete; кожен з них територіально об’єднував по 2—3 райони, що були зазначені на тогочасній карті СРСР). В округах планувалося створити окружні комісаріати на чолі з окружними комісарами
(див. Гебітскомісаріати). Як адм. центри округів були визначені населені пункти: Цюрупинськ, Каховка, Генічеськ, Якимівка (нині с-ще міськ. типу Запоріз. обл.), Мелітополь, Джанкой, Євпаторія, Курман-Кемельчі (нині смт Красногвардійське, АР Крим), Ічки (нині смт Совєтський, АР Крим), Сімферополь, Судак, Керч, Ялта і Севастополь. У 4-х містах ген. округу — Мелітополі, Сімферополі, Керчі та Севастополі — планувалося створити міські комісаріати (Stadtkomissariat), керівники яких користувалися б правами окружних комісарів. Проте фактично ген. округ «Крим» так і не був остаточно створений. Причиною цього стало те, що до літа 1942 територія, яка мала бути територією цивільного ген. округу, являла собою ближній тил військ вермахту. Тому А.Фрауенфельд до своїх обов’язків ген. комісара зміг приступити тільки 1 верес. 1942 і то лише на частині території ген. округу. Зокрема, 9 округів Криму так і не перейшли під юрисдикцію ген. комісаріату, а територія півострова в цілому вважалася такою, що була під подвійним управлінням — цивільним (номінально) і військ. (фактично). У зв’язку з цим адм. центр ген. округу був перенесений у м. Мелітополь, а сама адм. одиниця отримала назву ген. округ «Таврія» (Generalbezirk Taurien). Упродовж усього періоду окупації реальна влада на Кримському півострові належала командувачеві місцевих частин вер-
Адміністративний устрій генерального округу «Крим» на 1 вересня 1941 р. Карта з книги: Frauenfeld A. Und trage keine Reu’: vom Wiener Gauleiter zum Generalkomissar Krim. Leoni am Starnberger See, 1978.
махту. На чолі апарату військ. адміністрації стояв Befehlshaber Krim (командувач військами вермахту в Криму), який був підпорядкований командувачеві групою армій «А» (з квіт. 1944 — група армій «Південна Україна»). У різні роки посаду Befehlshaber Krim займали: генерал піхоти Франц Маттенклотт (серп. 1942 — квіт. 1943), генерал піхоти Хельге Аулеб (квіт.—лип. 1943), генерал-майор Фрідріх Кехлінг (лип.—листоп. 1943), генерал-полковник Ервін Йенеке (листоп. 1943 — трав. 1944) і генерал піхоти Карл Альмендінгер (трав. 1944). З метою здійснення всіх необхідних владних функцій у Криму при посаді Befehlshaber Krim був створений штаб. Останній складався з кількох відділів, головними з них були: оперативний (1-й), розвідувальний (2-й) і адміністративний (7-й). Оперативний відділ займався управлінням усіма військами окупаційного угруповання на півострові (це були нім., румун. і словац. польові частини і з’єднання). Розвідувальний відділ опікувався підрозділами абверу (німец. військ. розвідки). Адм. відділ керував військово-адм. органами, що складалися з польових (Feldkommandantur; FK) і місцевих (Ortskommandantur; OK) комендатур, наділених усією повнотою влади на закріпленій за ними території. Польові комендатури створювалися, зазвичай, у межах 1—2 районів. Їм підпорядковувалися місц. комендатури — у містах, районних центрах, крупних вузлах залізних і шосейних доріг і місцях дислокації військ. гарнізонів. Усі комендатури мали виконувати дві функції: охоронну («забезпечення спокою» в окупованих районах і охорона тилів вермахту) та управлінську (створення органів місц. управління та кер-во, і контроль за ними, а також «мобілізація резервів» для ведення війни). До кожної комендатури прикріплювалися підрозділи армійської служби порядку, що були представлені таємною польовою поліцією і польовою жандармерією й виконували в зоні юрисдикції військ. адміністрації, відповідно, слідчі і каральні функції. Усього за період з 1941 до 1944 в Криму дія-
ло 4 польові і 23 місц. комендатури. У лип.—листоп. 1943 на території Криму діяла ще одна адм. служба. Вона була створена після початку боїв за Таманський п-ів з метою охорони тилу військ, що вели воєн. дії. Влада її керівників розповсюджувалася, окрім зайнятої німцями частини території Кубані, також і на Керченський п-ів. У результаті, військ. адміністрацію тут очолював Befehlshaber der Straβe Kertsch (командувач військ вермахту Керченської дороги) генерал-лейтенант Вальтер Лухт. Владні повноваження Befehlshaber der Straβe Kertsch ніяк не залежали від військ. адміністрації на решті території Криму і мали такий само, як і в останньої, статус. У листопаді—грудні 1943 після евакуації Кубанського плацдарму і звільнення військами Червоної армії (див. Радянська армія) Керченського п-ова, пост Befehlshaber der Straβe Kertsch був ліквідований, а персонал відповідної адміністрації переведений в ін. подібні структури. З часом кожна з гілок окупаційної адміністрації почала залучати до співпраці населення Криму. Зокрема, одразу ж після встановлення на тій чи ін. території нім. військ. або цивільної адміністрації там створювалися органи т. зв. місц. самоврядування — сільські, районні й міські управління. Їх очолювали, відповідно: старости, начальники районних і начальники міських управлінь, які підпорядковувалися відповідним нім. чиновникам: окружним або міським комісарам, а коли органи самоврядування створювалися в зоні дії військ. адміністрації, то їх керівники підпорядковувалися шефам польових або місцевих комендатур. У політ. відношенні органи місц. самоврядування були повністю безправними. Для налагодження системи адм. управління в Криму активно використовувався фактор багатонац. складу тамтешнього населення. Паралельно з владними органами самоврядування створювалися представницькі органи — т. зв. нац. к-ти. Узимку 1941 і протягом 1942 на півострові з’явилися татарські, вірменські, болгарські, українські й ін.
к-ти. Через ці к-ти нац. групи могли відстоювати перед окупаційними властями свої культ., реліг. та екон. інтереси і водночас через них на членів цих груп окупаційна влада чинила бажаний для себе вплив. Діяльність таких к-тів повністю підпорядковувалася і контролювалася поліцією безпеки і СД (див. Головне управління імперської безпеки Німеччини). Фінансування органів місц. самоврядування відбувалося за рахунок зібраних з населення податків. Керівниками органів місц. самоврядування могли бути представники будь-якої нац. групи, що населяла відповідну територію. Нац. к-ти утримувалися виключно на кошти від діяльності підвідомчих культ. установ (зокрема, театрів і муз. ансамблів), а також за рахунок добровільних пожертвувань. Будь-якою підприємницькою діяльністю членам к-тів було заборонено займатися. Членом нац. к-ту міг бути лише представник певної національності. Ні вірменська, ні рос., ні укр., ні інша, окрім татар, нац. група на території Криму не змогла отримати для свого к-ту вагомого політ. статусу. Татарські ж нац. к-ти отримали від німців більше повноважень, ніж решта всіх комітетів, узятих разом. Незважаючи на повну заборону політ. діяльності, лідери кримськотатар. націоналістів вели з окупаційними властями переговори про проголошення в Криму татар. держави і створення власної нац. армії. У січ. 1944 генерал-полковник Ервін Йенеке наказав розпочати підготовку до створення в Криму Landesregierung (місц. земельного уряду). Він мав складатися з представників 3-х осн. національностей, які населяли півострів: росіян, українців і татар. Основою уряду повинні були стати органи місц. самоврядування і деякі нац. к-ти. До компетенції Landesregierung при заг. нагляді з боку нім. військ. адміністрації планувалося передати: адм. кер-во органами цивільної влади, а також командування частинами допоміжної поліції, доброчинність і судочинство та питання, що стосуються релігії і освіти. До берез. 1944 вся місц. ад-
міністрація була, в основному, переформована згідно з цим планом. Однак Landesregierung так і не приступив до роботи, оскільки в квіт.—трав. 1944 Крим був повністю звільнений частинами Червоної армії. Літ.: Tessin G. Verb@nde und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen-SS im Zweiten Weltkrieg 1939— 1945, bd 1. Osnabrhck, 1977; Frauenfeld A. Und trage keine Reu’: vom Wiener Gauleiter zum Generalkomissar Krim. Leoni am Starnberger Seе, 1978; Романько О.В. Крым, 1941—1944: Оккупация и коллаборационизм: Сборник статей и материалов. Симферополь, 2005; Його ж. Органы управления на оккупированной территории Крыма (1941—1944). В кн.: Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей, вип. 10, ч. 1. К., 2006; Його ж. Немецкая оккупационная группировка и силовые структуры на территории Крыма (1941—1944): организация, структура, численность. «Историческое наследие Крыма», 2006, № 12—13. О.В. Романько.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИМСЬКА ВЛАДА В ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ ПІВОСТРОВА ВЕРМАХТОМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
