Фонетика (від гр. phonetikos - звуковий) – розділ мовознавства, у якому вивчається звукова система мови та різноманітні звукові зміни, що відбуваються в мовному потоці. Звукову систему мови утворюють найменші мовні одиниці – звуки.
Як і будь-який інший звук, звук мови можна розглядати як явище фізичне, що виникає внаслідок коливання повітря і характеризується певними акустичними параметрами (частота коливань, їх амплітуда, тривалість тощо). Звуки мови є також явищем анатомо-фізіологічним, оскільки їх творення зумовлене роботою мовних органів людини. Крім того, і це найголовніше, звуки мови виконують власне мовну функцію, а тому є явищем лінгвістичним. У процесі комунікації (з лат. communicatio - спілкування, обмін думками, інформацією тощо) люди вимовляють і чують велику кількість звуків, але для спілкування важливими є лише ті звуки, які відрізняють слова і форми слів, а отже, дають можливість співрозмовникам висловити думки і зрозуміти почуте. Хоч у кожному конкретному випадку ці звуки набувають індивідуального забарвлення завдяки тембру голосу, його висоті, інтенсивності тощо, а також зазнають впливу сусідніх звуків, проте вони сприймаються усіма мовцями – носіями даної мови однаково, легко ототожнюються й вичленовуються з мовленнєвого потоку. Наприклад, слово мити складається зі звуків [м], [и], [т], [и]. Слово шити від попереднього відрізняється тільки одним звуком [ш], який у цьому випадку виконує словорозрізнювальну функцію. У слові шум звук [ш°], на відміну від [ш] у слові шити, має додаткову характеристику – огубленість, що зумовлюється впливом наступного голосного [у]. Але це не заважає сприймати його як той самий звук [ш] і протиставляти іншим звукам в аналогічному оточенні (сум, кум, бум). У слові шість додатковою характеристикою звука [ш] виступає його пом’якшення перед голосним [і]: [ш’іс'т'], але це теж не дає підстав вважати [ш’] іншим звуком. Таким чином, у словах шити, шум, шість звук [ш], хоч і має певні відмінності ([ш], [ш°], [ш’]), зумовлені фонетичним оточенням, сприймається узагальнено, як той самий звук – звук мови [ш]. Він може протиставлятися іншим звукам мови, так само узагальненим, і разом з ними входить до звукової системи української мови.
У творенні звуків мови беруть участь такі органи: легені (власне – весь дихальний апарат), оскільки з них надходить повітряний струмінь; гортань з голосовими зв’язками, які при проходженні струменя повітря вібрують, в результаті чого утворюється голос різної сили і висоти; надгортанні порожнини: глоткова, ротова і носова, в яких звукова хвиля, що надходить з гортані, набуває остаточного оформлення.
Найважливішою для творення звуків є ротова порожнина, в якій міститься найактивніший мовний орган – язик. Мовними органами є також піднебіння, язичок, зуби, губи.
Активними називаються ті мовні органи, які при творенні звуків здійснюють певні рухи. Пасивні - це нерухомі мовні органи, до яких активні наближаються чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі зву-котворення, а пасивні – допоміжну. До активних мовних органів належать голосові зв’язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. До пасивних належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів).
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фонетика, звуки і мовні органи» з дисципліни «Фонетика»
