КРИВИЦЬКИЙ Вальтер Германович (справжні прізв., ім’я та по батькові — Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович; 28.06.1899— 10.02.1941) — рад. розвідник, перебіжчик (1937). Н. в родині торг. службовця в м-ку Підволочиськ. Учився в г-зії в м. Львів. Від 13 років — у робітн. русі. 1919 вступив до РКП(б). Займався підривною діяльністю в тилу Добровольчої армії на території України. Відтоді його партійний псевд. «Вальтер Кривицький» став для нього другим прізвищем. 1920 направлений на Зх.
фронт у тил польс. армії (див. Польсько-радянська війна 1920) із завданням здійснювати диверсії та саботаж на транспорті, забезпечувати командування Червоної армії (див. Радянська армія) військово-політ. інформацією. Нагороджений орденом Червоного Прапора та почесною зброєю. Після громадян. війни 1917—22 закінчив спец. курси Військ. академії РСЧА. Від 1921 — співробітник розвідувального управління штабу РСЧА. Знав кілька мов, зокрема, франц., італ., голл., нім. й польс. 1923 разом з контингентом партпрацівників і військ. службовців відбув до Німеччини для навчання там нім. комуністів методам саботажу, військ. справи й підривної роботи. Діяв у франц. окупаційній зоні. Після провалу «німецького Жовтня» (спроба частини керівництва РКП(б) — у першу чергу Л.Троцького та Г.Зінов’єва — ініціювати в Німеччині восени 1923 комуніст. революцію; див. Експорт революції) повернувся до СРСР. Під час перебування на нім. території створив там базу для майбутньої розвідувальної мережі. Будучи провідним фахівцем Розвідувального управління РСЧА, працював у Швейцарії, Італії, Австрії, Франції, Бельгії, Нідерландах. Від 1925 викладав у Москві у Вищій школі підготовки розвідників, займав там посаду, що відповідала званню командира бригади РСЧА. У черв. 1926 направлений до Німеччини. Після повернення в СРСР служив у центр. апараті Генштабу РСЧА; його безпосереднім начальником був Я.Берзін — гол. організатор рад. розвідки. Від 1931 — в Іноз. відділі ОДПУ СРСР. 1934 — заст. дир. Ін-ту воєн. пром-сті. Цього ж року відряджений до Австрії. У жовт. 1935 направлений до Німеччини керувати нелегальною резидентурою Іноз. відділу ОДПУ СРСР. Викупив у одного з високоурядовців креслення нового італ. підводного човна, а також, перебуваючи в Берліні, роздобув код япон. дипломатичних шифрів. Виявив факт надсекретних переговорів між представником Німеччини Й. фон Ріббентропом і япон. атташе Хіросі Осіма щодо координації дій Берліна й Токіо в Європі й на Далекому Сх. та розподілу між ними сфер впливу у світ. політиці. У груд.
1936 отримав наказ центру надати компрометуючі дані на політ. діячів СРСР, які на той час потрапили до розряду «ворогів народу», а також «заморозити» агентурну мережу в Німеччині. З перевірених джерел йому стало відомо про таємні переговори Й.Сталіна (в обхід офіц. каналів НКВС СРСР) з А.Гітлером (переговори велися зі сторони Й.Сталіна через торг. представника СРСР у Берліні Д.Канделакі, а зі сторони А.Гітлера — через імперського міністра Я.Шахта). У берез. 1937, у самий розпал «Великого терору» (див. «Єжовщина»), був відкликаний до Москви. Будучи добре поінформованим, вирішив не повертатися до СРСР. Спочатку нелегально жив у Франції, а 1938, пересвідчившись, що за ним полюють агенти НКВС СРСР, переїхав до США. Почав співробітничати з англ. розвідкою. Виказав бл. 100 прізвищ рад. розвідників у країнах Європи, у т. ч. К.Філбі. Підготував і оприлюднив низку статей і спогадів, у яких розповів, зокрема, про здійснювані в СРСР великомасштабні підробки амер. грошових купюр, про фінансування спецслужбами СРСР підривних операцій за кордоном, а також про вчинені ОДПУ— НКВС СРСР політ. вбивства й фальсифікації як в СРСР, так і в ін. країнах. У груд. 1939 — жовт. 1940 жив у Канаді, співробітничав з Королів. канад. кінною поліцією. У лют. 1941 знайдений мертвим в одному з готелів у м. Вашингтон (США). Версія про самогубство була відкинута його вдовою. За неофіц. даними — убитий агентами Кремля. Тв.: In Stalin’s Secret Servise. New York, 1939; Я был агентом Сталина. М., 1995. Літ: Филби К. Моя тайная война. М., 1980; Судьбы советских перебежчиков. Нью-Йорк—Иерусалим—Париж, 1983; Лурьев М., Кочик В. ГРУ: дела и люди. СПб., 2002; Разведка и контрразведка в лицах: Энциклопедический словарь российских спецслужб. М., 2002; Рамов В. Евреи в КГБ: Палачи и жертвы. М., 2005. П.В. Голобуцький, Г.Й Трутовський.
ни. На думку дослідників, К. взяли участь і в формуванні племінного об’єднання словен ільменських. Є кілька версій щодо походження К. Згідно з однією з них (вона ґрунтується на антропологічних даних), К. були близькими до фіно-угрів, за ін. гіпотезою, яку запропонували деякі лінгвісти, К. вважаються «слов’янізованими балтами» (див. Балти). Так само є кілька версій щодо прабатьківщини «слов’янського компонента» К.: одні дослідники припускають, що К. прибули з Пн. Польщі, інші намагаються довести, що вони прийшли з Прикарпаття. Основні міста К. — це Смоленськ, Псков, Ізборськ (нині с. Старий Ізборськ Псковської обл.; усі РФ), Полоцьк (нині місто Вітебської обл., Білорусь). К. увійшли до складу Київської Русі ще в 9 ст. Пізніше на тер. їхнього розселення утворилися Смоленське, Полоцьке та Ростово-Суздальське князівства. Після 11 ст. згадки про К. поступово зникають зі східнослов’ян. літописів. Автори іноз. джерел вживали слово «кривичі» набагато довше. Зокрема, воно є в «Хроніці землі Прусської» (поч. 14 ст.) Петра з м. Дуйсбург (Німеччина): для визначення земель Чорної Русі цей хроніст використав топонім «земля кривичів». У подальшому нащадки К. склали основу білорус. етносу. Літ.: Довнар-Запольский М.В. Очерк истории кривичской и дреговичской земель до конца 12 столетия. К., 1891; Седов В.В. Длинные курганы кривичей. М., 1974; Штыхаў Г.В. Крывічи: по матэрыялах раскопак курганоў ў паўночнай Беларусі. Мінск, 1992; Алексеев Л.В. Западные земли домонгольской Руси: очерки истории, археологии, культуры, кн. 1—2. М., 2006. А.Г. Плахонін.
325 КРИВІЦЬКИЙ
В.Г. Кривицький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИВИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
